Основні літературні течії 20-30-х років ХХ ст. в Україні та їхні представники

Авангардизм (франц. avant gardisme, від avant-garde - передовий загін) - умовний термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки. Авангардистське мистецтво вирізняють життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу, настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною мовою.Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм. Назва цієї течії походить від латинського слова expression що означає «вираження». Справді, для експресіоністів головним було не життєподібне відтворення дійсності чи всебічне пізнання світу, а увиразнення важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її навмисного загострення аж до гротеску.Ця течія розвивалася переважно у німецькомовних країнах у період від 1905 до 1925 р. Вона була своєрідною реакцією на гостру соціоісторичну кризу, що призвела до Першої світової війни, революцій та краху імперій у першій чверті XX ст. Експресіонізм з притаманним йому наголошенням на оголеній емоції потрясіння відбивав також кризу раціональних засад західної свідомості. Він набув розвитку не лише в літературі, айв образотворчому мистецтві (О. Ко-кошка, Е. Гекель, П. Клеє, Е. Мунк , Е. Нольде та ін.), кінематографі (Ф. Мурнау, Р. Вінс, Ф. Ланґ та ін.). Цікаво, що саме естетика експресіонізму надала в образотворчому мистецтві поштовх до інтенсивного розвитку плаката, а в кіно - тієї лінії, що згодом трансформувалася в маскультурі у так звані «фільми жахів».Представниками експресіонізму в літературі були Ґ. Гайм, Ф. Верфель, Ґ. Тракль, Ґ. Бенн та ін. Експресіоністська естетика справила вплив і на українських майстрів красного письменства, зокрема на М. Бажана. Відтворення у нових художніх формах хаосу, спричиненого Першою світовою війною, визначало також поетику дадаїстської течії (її представники - Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Балль, Г. Арн, М. Янко та ін.). Сюрреалістська течія виникла у 10-20-і роки XX ст. у Франції. її найяскравішими представниками у літературі були І А. Бретон, Л. Араґон, Ф. Супо, Поль Елюар, А. Арто, Трістан Тцара та ін., в образотворчому мистецтві - М. Ернст, Г. Лрн, С. Далі та ін., у кінематографі - Л. Бунюель та ін. Засадничим принципом сюрреалістської поезії було «автоматичне письмо» - швидкісне, майже вільне від редагування перенесення на папір слів, уривків мовлення, асоціацій, образів, спонтанних «осяянь», нав'язливих видінь, що раптово здіймаються з глибин підсвідомого.Культ сили, що його утверджували футуристи, був по суті поетичною реалізацією деяких ідей Ф. Ніцше, пов'язаних з його концепцією «надлюдини». З-поміж поетів, що відчули на собі вплив імажистської естетики, були Е.Л. Паунд, В.К. Вільямс, Д.Г. Лоуренс та ін. Неокласичні тенденції простежуються в ліриці таких модерністів, як Т.С. Еліот, П. Валері, P.M. Рільке, О. Мандельштам та ін. Неокласична модерністська поезія стала вершинним явищем елітарної літератури XX ст. Ще одним яскравим явищем елітарної модерністської лірики був герметизм. Ця течія, що розвивалася в італійській поезії у 20-40-х роках, спиралася на принципи «закритого», ізольованого від світу мистецтва. її представники -Дж. Унґаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо та ін..У чеському літературному житті суттєву роль відігравав поетизм - модерністська течія, що поширилася у 20-30-х роках XX ст. (її представники - В. Незвал, Ф. Галас, Я. Сейферт Та ін.). Ця течія увібрала естетичний досвід сюрреалізму та футуризму, проте більшою мірою, ніж європейський авангард, вона була орієнтована на широкий читацький загал.