Матеріально-технічний поступ у сфері книговиготовлення

Виготовлення паперу

Думка про тиражування книг, тобто виго­товлення не кількох десятків, а кількох со­тень і тисяч примірників однієї назви, навряд чи могла виникнути у середньовічних скрип-торів, оскільки основним матеріалом для пись­ма був пергамент — матеріал дуже коштов­ний. Для створення одного примірника ману­скрипту середнього обсягу потрібно було при­близно 16 телячих шкур, а для 30—35 примі­рників їх знадобилось би більше ніж 500. Дослідник книги Д. Лихачев з цього приводу жартував, що для виготовлення навіть одного середньовічного фоліанта великого обсягу (до тисячі сторінок) довелось би використати шкури з цілого стада.

Ідея масового книговиробництва могла за­родитися лише з появою нового, дешевшого матеріалу для письма. І таким матеріалом став папір, який поступово замінив коштовний пергамент.

Нагадаємо, що напір був винайдений у Ки­таї ще на початку II ст., але на Сході його почали використовувати значно пізніше.

178 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Портрет

Цай Луня.

З китайської

ксилографи.

XV cm.

Тільки у V ст. китайський історик Фан Є зафіксував факт винайдення паперу: «Цай Лунь почав виготовляти писальний матеріал з кори дерева, конопель, ганчір'я і старих рибальських сітей. Про це він доповів імпера­торові, який був дуже задоволений».

Історики припускають, що шлях до винай­дення паперу в Китаї був довготривалим і по­чався, можливо, ще у IV—III ст. до н. є. Ймо­вірно, східних майстрів наштовхнув на його винайдення процес виготовлення шовку, який почали використовувати для переписування сувоїв ще в V—IV ст. до н. є. Обробляючи шовк у воді, вони бачили, як дрібні волокна підні­маються на поверхню і ущільнюються, утво­рюючи тонку, майже прозору плівку.

Згодом, можливо, у І ст. почали розділяти сировину для шовку на дрібні волокна і ство­рювати з них тонкі шари повсті. Але ця сиро­вина була занадто коштовною, щоби з неї виготовляти матеріал для письма, тому май­стри навчилися переробляти очіс льону (клоч­чя ), рисову та конопляну солому, інші побу­тові відходи. Все це подрібнювали, вимочува­ли у воді, розтовкали ногами та витримували кілька діб, перемішавши з вапном і попелом. Потім суміш виварювали в чанах і розтовка­ли в кам'яних ступах до отримання клейкої

кашоподібної маси. Масу очищали від сучків, скалок та згустків і викладали у чани з во­дою. Потім майстер перемішував масу, щоби на поверхню води піднявся шар із окремих переплетених волокон і, користуючись зви­чайним ситом, зачерпував цей шар разом з водою і тряс ситом так, щоби вода стекла, а волокна на сітці сита ущільнилися. Сітку для сита виготовляли з тонких бамбукових гіло­чок або шовкових ниток. Тонкі шари воло­кон після цього витримували під пресом, щоб відтиснути з них залишки води, і висушували на сонці або у спеціальних печах. Так вигото­вляли перший папір.

Цай Лунь у 105 p., ймовірно, лише вдос­коналив технологію виготовлення паперу з рос­линної сировини, додатково використавши згадані Фаном Є. складники і замінивши при­мітивне сито чотирикутним великим черпа­ком.

У НІ—IV ст. в Китаї паперу виготовлялося досить багато. З літератури відомо, що з ньо­го робили парасольки, світильники, шпале­ри, дитячі іграшки, а також серветки та носовички. У XIII — XIV ст. в Китаї із цупко­го паперу почали виготовляти грошові знаки.

Найдавніші зразки китайського паперу, знайдені археологами в Середній Азії, да­туються з 99 р. Цей папір виготовлений із рамі — багаторічної трави родини кропиво­вих — з додатком луба шовковиці. Папір як матеріал для письма набув у Китаї певної популярності не одразу. Лише в IV ст. китай­ський імператор династії Цзінь видав наказ про обов'язкове писання не на бамбукових планках, а на папері.

Таємницю виготовлення паперу в Підне­бесній імперії, як називали Китай, надійно збе­рігали. Майстрів, які без дозволу імператора намагалися навчити іноземців цьому ремеслу, засуджували до страти. Але через певний час папір навчилися виготовляти в Кореї та Япо­нії, а у VII ст. з ним були ознайомлені й наро­ди середньоазійських країн.

У першій половині VIII ст. араби завоювали Хорезмську державу і всі землі, які лежали між річками Амудар'я та Сирдар'я, з такими великими містами, як Самарканд і Бухара. Розбивши в 751 р. на річці Тхераз військо китайського імператора, араби захопили ба­гато полонених, серед яких були і майстри з виготовлення паперу.

Згодом Самарканд став найбільшим осе­редком виробництва паперу, а середньоазійські

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 179

Стародавня

китайська

технологія

виготовлення

паперу.

З китайської

ксилографи.

XVII ст.

майстри у VII—IX ст. забезпечували цим ма­теріалом усі регіони великої арабської дер­жави.

Як відомо, китайські майстри подрібню­вали сировину в ступах. У Самарканді для її подрібнення почали використовувати млино­ві жорна, а сітку для сита-черпака робили з металевих дротів, натягнутих під прямим ку­том. Гладкий проклеєний папір із легким коричневим відтінком виготовляли різних со­ртів і форматів. Арабські папірники не міти­ли свою продукцію жодними знаками. Дослі­дники довго вважали, що арабські майстри використовували для виробництва паперу ба-

вовну, але численні мікроскопічні аналізи цю гіпотезу не підтвердили.

Поступово, починаючи з кінця IX — поча­тку X ст., через так званий арабський міст паперовиробництво почало проникати в захі­дні регіони Халіфату: паперові млини з'яви­лись у Багдаді (Ірак), Дамаску (Сирія), Ти-верії (Палестина), Тріполі (Ліван), Каїрі (Єгипет), а також в іспанських містах. У мо­настирі поблизу м. Бургос (Іспанія) зберіга­ється паперовий рукопис — Требник, виготов­лений на початку XI ст.

Вже у 1144 р. в Іспанії біля Валенсії у м. Хатива почали виготовляти місцевий папір,

180 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

який арабські купці продавали у багатьох пор­тових містах Середземномор'я. В XIV ст. тут діяло вже понад 40 підприємств, що виготов­ляли папір відмінної якості, який почав кон­курувати з арабським.

В Італії виготовлення паперу почалося в м. Фабріано у 1268 р. За століття було побу­довано багато паперових млинів: у Болоньї, Пармі, Падуї, Турині.

Фабрика у Болоньї, яка почала діяти з 1389 p., виготовляла папір чотирьох фор­матних розмірів: найбільший (740 X 500 мм) мав назву «imperialle», трохи менший (615 X 445 мм) — «realle», середній (515 X 345 мм) — «mecane», а найменший (450x315 мм) — «recute». До речі, згодом ці розміри аркушів стали використовувати в інших європейських країнах: у Франції відомі формати «imperial», «royal», «moyen», «mejan»; у Німеччині — «imperial», «royal», «median», «regal»; в Анг­лії — «imperial», «royal», «median», «cha­ncery».

Удосконалюючи процес виготовлення па­перу, європейські майстри почали викорис­товувати механічну силу падаючої води у мли­нах, в Голландії — силу вітру для подрібнення ганчір'я та рослинної сировини в ступах де­рев'яними товкачами, обкованими металом,

Процес

виготовлення

паперу.

З ксилографи

Шоста Аммана.

XVI cm.

та перетирання цієї маси на жорнах до на­піврідкого стану.

Європейці вдосконалили і черпаки-рами, на дно яких почали натягувати тонкі мідні дроти, що перетиналися. Дроти, натягнені щільно вздовж рами, називали вержерами (від франц. uergeures), а дроти, натягнені впо­перек рами менш щільно, — понтузами (від франц. pontusean). Коли розглядати тогочас­ні аркуші паперу на світло, то можна побачи­ти світлі лінії, які залишилися від тих дротів.

Робота майстра-черпальника була тяжкою і тривала по 16 годин у день. Після того як вода із зачерпнутої маси стекла і волокна ущі­льнилися, майстер перевертав раму і клав во­логий аркуш на повсть або сукно, прикриваючи його зверху знову ж таки повстю або сукном. Великий стіс перекладених аркушів (за цехо­вою традицією він налічував 181 аркуш) помі­щали під гвинтовий прес для відтискання за­лишків води. Потім аркуші розвішували на мотузках для остаточного їх просушування.

Щоби зробити папір кращим для письма, у масу часто додавали желатиновий клей, оскільки на проклеєному папері чорнило не розтікалося.

Власники італійських паперових плинів з рекламною метою вплітали в дротяні сітки во­дяні знаки, так звані філіграні (від лат. JUum — нитка і granum — зерно) у вигляді зображень дзвона, орла, єдинорога, корони, квітки, гро­на винограду, власних ініціалів тощо. За цими водяними знаками науковці визначають міс­це, час і навіть конкретні роки виготовлення паперу. Найдавніший із водяних знаків був створений у 1282 р. в м. Болонья. Кому він належав — невідомо. У м. Фабріано перші філіграні з'явилися у 1293 р.

З XIV ст. папір почали виготовляти в ба­гатьох країнах Європи: Франції (1326), Ні­меччині (1390), Португалії (1411), Швей­царії (1411), Туреччині (1486), Англії( 1488), Польщі (1491), Австрії (1498), Чехії (1505), Швеції (1523), Литві (1524), Угорщині (1530), Росії (1565).

На історичних землях України виробництво паперу започатковане у першій половині XVI ст. У краківських актах 1538 р. і 1539 р. згадується, що протягом 1538—1541 pp. в м. Буськ (на р. Західний Буг) була створена папірня, на якій працювали майстри Іван і Григорій; у актах 1552 р. є запис про виник­нення паперових млинів у містечках Янів і Брюховичі (біля Львова). У другій половині

Передумови шшшшсіііін кіш/одрунуїшпнн в Європі 181

XVI ст. почали діяти папірні на Волині у Ново­му Ставі (1573-1574) та в Острозі (1580).

Перший європейський папір у цілому не відзначався якістю; він мав бруднувато-жов­тий відтінок, нерівномірну структуру (луб'яні скалки та сучки), а чорнило при писанні на ньому розпливалося. Тому до паперу як до писального матеріалу досить довго ставилися з упередженням, вважаючи, що його можна використовувати лише для чорнової роботи та для певних підготовчих етапів при виготовлен­ні книг. Відомо, що у XIII ст. в папській канцелярії багато документів, складених на папері, пізніше переписували на пергамент. А у 1221 р. німецький король та імператор Священної Римської імперії Фрідріх II Гоген-штауфен наказав переписати на пергаменті всі державні документи, до того написані на папері.

Поступово папір ставав якіснішим і заво­йовував ринки збуту поза Європою. Наприк­лад, починаючи з другої половини XIV ст. ві­зантійські майстри манускриптів усе частіше користувалися папером європейського ви­робництва.

У XV ст. в Західній Європі лідером-па-перовиробником стала Німеччина. Виготов­лений тут папір, різноманітний за якістю та розмірами, експортувався в усі кутки Європи.

Появу в західноєвропейських країнах XIV ст. численних паперових млинів і налагоджен­ня масового виробництва нового матеріалу для письма — наперу різних видів і сортів — істо­рики книги розглядають як одну із матеріаль­но-технічних передумов виникнення масово­го книговиробництва в Європі, тобто реаліза­ції ідеї «механічного письма». З винайденням друкування перед папірниками постали нові вимоги: аркуші повинні мати гладку та рівну

поверхню, бути міцними й еластичними і, найголовніше, — добре вбирати друкарську фарбу. Надалі історія паперу являла собою перманентну боротьбу за вдосконалення його друкарських властивостей.

Створення блокових книг

Наприкінці XIV ст. з'явилися паперові гральні карти, виготовлені за допомогою шта­мпування окремих знаків, вирізьблених з де­рев'яних форм, а на початку XV ст. — пер­ші картинки релігійної тематики. Вони були ще дуже примітивні як за змістом, так і за якістю вирізьблених на дерев'яних дошках малюнків.

Згодом тематика аркушів, «видрукованих» ручним способом із дерев'яних гравюр, роз­ширюється: до зображень окремих святих до­даються біблійні та євангельські сцени. Пізні­ше почали виготовляти календарі та картин­ки з сюжетами на історичні й моралістичні теми, додаючи виконані від руки короткі під­писи. Розфарбовували ілюстрації теж ручним способом.

Послідовність виготовлення лубочних кар­тинок була така: на дерев'яній відшліфованій дошці в дзеркальному відображенні вирізь­блювали зображення так, щоби малюнок за­лишався рельєфним, а проміжки між рельє­фами були заглиблені. Потім на рельєф нано­сили тампоном чорнило і зверху клали аркуш наперу, який міцно притискали до поверхні дошки мацою — подушечкою овальної фор­ми, яка була обтягнута шкірою і мала ручку-грибок. На папері залишався відбиток вирізь­бленого зображення. З готових дерев'яних форм можна було робити багато відбитків.

Досить швидко різьбярі пристосували спосіб отримання відбитків із дерев'яних

Найдавніші

філіграні

папірень

м. Фабріано.

Італія.

XIII-XV ст.

182 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Ксилографічний

аркуш до

«Біблії бідних».

Нідерланди.

Середина XV cm.

вирізьблених суцільних форм для виготовлення так званих блокбухів (від нім. Block — блок і Buch — книга) — блокових, або ксилогра­фічних книжок. Спочатку майстри склеюва­ли два відбитки зворотними боками й отри­мували продукцію на кшталт сучасних по-штівок. Пізніше на одному боці паперового аркуша за допомогою чорнила та маци поча­ли робити по два суміжних відбитки, а за­бруднений при роботі зворотний бік заклею­вали чистим аркушем і згинали навпіл, ство­рюючи своєрідний книжковий розгорт. Зго­дом додумалися склеювати аркуші забруд­неними боками один до одного і згинати,

отримуючи листівку, яка мала чотири сторі­нки. Для продажу зігнуті аркуші вкладали в картонні кришки, щоб запобігти їх пош­кодженню. Видання з відбитками на одному боці паперового аркуша в науковій практиці називають анопістографічними. Такий спо­сіб виготовлення блокових книг був не зо­всім зручний і до того ж потребував удвічі більше паперу. Для виготовлення двобічних відбитків майстри пристосували гвинтовий прес, який використовували в палітурних майстернях. За його допомогою почали ти­ражувати зображення і тексти з обох боків паперового аркуша, по дві сторінки на кож-

184 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

тварин, ставлячи розпечене тавро на ріг, вухо або спину тварини. Давні штампи виготов­ляли з різних порід каменю (яшми, агату, сердоліку, оніксу, гірського кришталю), ви­різьблюючи на поверхні різноманітні опуклі зображення. Наприклад, у Єгипті в III ст. разом з ієрогліфами, які засвідчували осо­бистість власника печатки, вирізьблювали жука-гнойовика, якого вважали священною комахою.

Народи Індії на плоских штампах з ієро­гліфічними написами виконували зображен­ня слонів, носорогів і биків (III тис. до н. є.). У Месопотамії, де з III тис. до н. є. виготовля­ли глиняні таблички, користувалися печатка-ми-штампами у вигляді кам'яних циліндрич­них роликів. На їх поверхні вирізьблювали рельєфний малюнок міфологічного змісту, а також прізвище власника печатки. Такий штами мав наскрізний отвір уздовж своєї осі для встановлення палички, за допомогою якої циліндр прокочували по поверхні м'я­кої глиняної таблички, залишаючи чіткий відбиток.

В Ассирії у І тис. до н. є. було винайдено своєрідне «друкування» — тиражування цар­ських наказів. Робилося це так: на глиняній табличці вирізьблювали опуклі клинописні рядки у дзеркальному відображенні, а потім її обпалювали. Нею й тиражували, тобто видавлювали на м'яких глиняних табличках ідентичні тексти, які також обпалювали і роз­силали у міста великої імперії.

Ще з давніх часів на зливках дорогоцін­них металів купці ставили свій знак, підтвер­джуючи їх вагу, і користувалися ними як гро­шима. Згодом це стало державною справою:

на монетних дворах майстри відливали та кар­бували за допомогою штампів металеві моне­ти різної ваги, спочатку із золота і срібла, а пізніше з міді та бронзи. Значна увага приді­лялась ідентичності зображень і написів на грошах, тому штампи вирізьблювали з міцно­го та якісного матеріалу.

Для рекламування своєї продукції майстри з виготовлення цегли використовували фор­ми з опуклими знаками. З цією ж метою при виготовленні печива на поверхню кожного шматка м'якого тіста перед випіканням печа-ткою-штампом наносили декоративні зобра­ження та написи.

Відбитки з опуклих форм

Принцип сучасного книгодрукування був сформований у стародавні часи, коли власники печаток-штампів почали вкривати їх фарбою і переносити зображення на папірус, шкіру або тканину. Цей спосіб виготовлення відбит­ків з опуклих форм використовували у бага­тьох країнах світу.

Відомо, що в Китаї у II ст. на площах ве­ликих міст встановлювали кам'яні стели з ви­різьбленими на них текстами великого китай­ського філософа Конфуція. З цих текстів на­вчилися робити відбитки на папері, вироб­ництво якого вже було налагоджене. Робили це наступним чином: вологий аркуш паперу накладали на кам'яний напис і вдавлювали папір щіткою у заглиблення між штрихами зо­бражень та ієрогліфічних знаків. Коли папір висихав, на опуклі частини аркуша наносили тампоном чи широким пензлем чорну або ко­льорову водяну фарбу — на папері з'являлося точне відображення зі стели.

Найдавніший

китайський

відбиток

з опуклої кам'яної

форми.

VI cm.

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 185

Використання печаток-штампів у нашій країні теж відоме ще з давніх часів. До сього­днішніх днів дійшла угода князя Ігоря з греками (944), скріплена його власною пе­чаткою. У руських князів були навіть спеціа­льні хоронителі державної печатки — печа­тники. Наприклад, відомо, що у князя Да­нила Галицького печатником був Кирило.

У книзі «Історія монголів», написаній пап­ським послом Джованні Карпіні, який протя­гом 1246 р. перебував у резиденції монголь­ського хана Гаюка, згадується ім'я різьбяра печаток руського майстра Козьми, що виго­товив для хана печатку із золота. Два відбит­ки цієї печатки було зроблено червоною фар­бою на паперовій витягнутій грамоті, наді­сланій Гаюк-ханом до Риму (зберігається у бібліотечних сховищах Ватикану).

Вибійка тканини

Техніка виготовлення вибійки — тканини з нанесеним візерунком — була винайдена, можливо, у перших століттях нашої ери. Для цього використовували дерев'яну дошку, на гладкій поверхні якої вирізьблювали декора­тивні візерунки. Дерев'яну форму вкривали рідкою фарбою і притискали до тканини — на тканині залишався відбиток візерунків.

У сховищах Ермітажу в Санкт-Петербурзі зберігається зразок візантійської вибійки IV— V ст. із зображенням сцени полювання: уза­гальнені світлі силуети людей і тварин на те­мно-синьому тлі. Технологія виготовлення цієї тканини така: на вирізьблені опуклі елементи дерев'яної форми нанесли шар воску, який перетиснули на тканину. Після цього ткани­ну занурили у синю фарбу. Не покриті вос­ком місця на тканині зафарбувались у синій колір, а силуетні зображення людей і тварин зберегли натуральний колір тканини.

У нашій країні на початку XX ст. у с. Ле-винки (Чернігівська обл.) під час розкопок могильників слов'ян-сіверян археологи знайшли зразки вибійчаних тканин X—XI ст. У цілому ж широке розповсюдження технології виготов­лення вибійки в Європі датується XII—XIII ст.

У 1898 р. на сході Франції у містечку Сен-неки під час ремонту одного з будинків знай­дена стара горіхова дошка з вирізьбленим на її поверхні опуклим зображенням фрагмента сцени Розп'яття. На вплетеній в композицію стрічці вирізьблено напис латинськими літе­рами. Характер малюнка та різьбярська ма­нера наближені до стилістики ранніх європей-

ських гравюр кінця XIV ст., які дійшли до нашого часу. Дошку використовували для виготовлення вибійчаної тканини. За прізви­щем французького друкаря, який придбав її для своєї колекції, вона називається дошкою Прота і датується 1397 р.

У львівських магістратських актах за 1538 р. згадується ім'я «колтринника» Лесь-ка, який виготовляв шпалери.

Розвиток способу різьблення декоративних зображень на дерев'яних дошках і перенесення фарби з дерев'яних форм на тканину згодом привів до винайдення ксилографії.

Ксилографія

Ксилографія (від грец. хуіоп — зрубане дерево і grapho — пишу) — це гравюра (від франц. grawer — висікати, вирізати) на де­реві, за допомогою якої можна зробити на папері велику кількість відбитків зображення або тексту. Виготовлення ксилографії було до­сить трудомісткою справою. Відшліфовану поверхню дошки вкривали клейким шаром, потім на неї клали тонкий папір з попередньо

Дошка Прота і відбиток :і неї. Франція. XIV ст.

186 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Брюссельська

мадонна.

Ксилографія.

1418 ,).

намальованим зображенням і притискали його так, щоби на поверхні дошки залишився від­биток малюнка у дзеркальному відображенні. Контури цього малюнка і літери обрізали спе­ціально загостреними ножами так, щоби штри­хи і плями, які потім відіб'ються на папері, стали опуклими, а проміжки між штрихами — заглибленими.

Із зображень і текстів з дерев'яних граві­йованих дощок у Китаї в буддійських монас­тирях почали робити відбитки на папері ще у VII ст. Цим способом тиражували тексти фі­лософа Конфуція, молитви та заклинання.

Ксилографічні тексти набули поширення в країнах Сходу. Мабуть, тоді ж у Китаї по­чали виготовляти ксилографічні паперові кни­ги у вигляді сувоїв.

Зміст ксилографічних сувоїв був здебіль­шого релігійним, але широким попитом ко­ристувалися й різноманітні календарі, гадальні книги та навчальні посібники. Найдавнішою такою пам'яткою є сувій, знайдений науковцями у 1967 р. в Кореї, який датується 704—751 pp. До ксилографічних пам'яток відносять знай­дений у Японії буддійський талісман — папе­рову смугу розміром 46 X 6 см з ЗО стовпцями

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 187

тексту (по 5 знаків у кожному стовпці). Він був виготовлений приблизно у період 764—770 pp. Найдавніший китайський ксилографічний су­вій «Діамантова Сутра» датується 868 р.

У X—XI ст. ксилографічні книги на папері починають виготовляти і в країнах арабського світу. В Єгипті науковці знайшли багато їхніх фрагментів арабською мовою з періоду поча­тку X ст. — першої половини XIV ст.: моли­тви, заклинання, тексти з Корану.

Ймовірно, що ксилографічні сувої, книги кодексного типу, листівки з різними текстами, гральні карти були як сувеніри завезені лица­рями в Європу після їх численних хрестових походів у Єирію, Палестину та Північну Аф­рику у період від 1096 до 1270 pp. Знайомст­во європейських народів з китайською прак­тикою розмноження відбитків фарбами на папері з ксилографічних форм могло також відбутися через східнослов'янські землі, бо руські купці активно торгували з країнами безмежної монгольської імперії, де вже з пер­шої половини XIII ст. використовували па­перові гроші, виготовлені за допомогою кси­лографії.

Східні ксилографічні вироби, можливо, й наштовхнули європейських граверів у XIV ст. використати обрізну дерев'яну гравюру для ви­готовлення лубочної продукції: гральних карт, ярмаркових картинок релігійної тематики (в Україні їх називали «паперові образи»), а пізніше, вже у першій половині XV ст., — блокбухів.

Вище вказувалося, що у Європі здавна ви­користовували дерев'яні опуклі форми для виготовлення відбитків на тканині (XI— XII ст.) та виконання дерев'яними або мета­левими штампами контурів ініціалів у руко­писах, які потім розфарбовували від руки.

Ці дерев'яні опуклі форми ще не можна було назвати гравюрами у повному розумін­ні цього слова, оскільки дерев'яні форми ви­різьблювали переважно для виготовлення предметів декоративно-ужиткового характе­ру. З того часу, коли гравюру на дереві по­чали вирізьблювати спеціально для виготов­лення великої кількості відбитків на папері, вона почала розвиватися і як засіб масового тиражування, і як самостійний вид мис­тецтва.

Найдавнішими точно датованими європей­ськими ксилографіями є «Богоматір із чотир­ма святими», або «Брюссельська мадонна» (1418) та «Святий Христофор» (1423). Вив-

чаючи ксилографічні аркуші початку XV ст., книго дослідники дійшли висновку, що різь­бярство на дереві для виготовлення окремих лубочних гравюр, а потім і блокбухів було розвинене тоді здебільшого в країнах уздовж р. Рейн від Альп до Північного моря — Фран­ції, Німеччині, Швейцарії, Бельгії та Нідер­ландах. Ці перші ксилографії, які, ймовірно, виконані в монастирях, за технікою різьблен­ня були ще примітивними: композиції харак­теризувалися контурністю малюнка і відсут­ністю об'ємності форм. У більшості випадків гравюри розфарбовували від руки. Перших майстрів-граверів називали «друкарями гра­льних карт і святих».

Таким чином, лубочна гравюра на дереві кінця XIV — першої половини XV ст. впритул підійшла до реалізації ідеї "механічного пись­ма" і навіть почала виконувати деякі функції книгодрукування, але була неспроможна ста­ти універсальним способом виготовлення багатотиражних видань великого обсягу, бо технічні можливості різьбярства на дереві були обмежені: невеликий обсяг тексту, вико­ристання шрифтів великого розміру, неіден-тичність рисунка однакових літер і майже повна відсутність можливостей корегування тексту, оскільки форму робили суцільною. Тому ксилографічне тиражування розгляда­ють лише як певну механізацію процесу отри­мання відбитків, а не як розв'язання техніч­них питань, актуальних для книгодрукарського процесу.

Гравюра на металі

У багатьох країнах світу і, зокрема, Євро­пи гравюра на металі відома здавна. її ви­користовували ювеліри та золотарі для виготовлення й оздоблення різноманітних ви­робів із металу, а також для прикрашання технікою черні поверхні металевих пластин. Майстер із черні на поверхні металевої плас­тини спеціальними різцями — штихелями (від нім. Slichel — різець) вирізував орнаме­нтально-декоративні зображення так, щоби їх штрихи стали заглибленими. У заглиблення ретельно втирався порошок, до складу якого входили срібло, мідь, сірка та бура. Потім майстер підігрівав металеву пластину на вог­ні для того, щоби порошок розплавився у чо­рну масу і, застигаючи, рівномірно заповнив усі вирізьблені штрихи. Після шліфування поверхні пластини малюнок набував чіткої виразності. Цей спосіб виготовлення зобра-

188 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Ноклоііішт

аалхвія.

Техніка ійєло.

Італія.

Близько 1460 р.

ження на металевій пластині отримав назву нієло (від лат. nigellum — чорний порошок).

Для техніки нієло характерне темне тло, з глибини якого виходять світлі форми фігур і предметів. Такі витвори граверного мис­тецтва, як правило, мали вигляд дорогоцінних ювелірних виробів і часто нагадували карбо­вані медальйони. Наприклад, на невеличкій поверхні (115x105 мм) нієло, виготовлено­го в Італії близько 1460 p., вирізьблена скла­дна сцена «Поклоніння волхвів». її компози­ція включає 32 фігури людей, зображення коней, верблюдів, інших домашніх тварин.

Виготовляючи зображення, майстри-юве-ліри перевіряли виразність малюнка на плас­тині та робили, ймовірно, контрольні відбитки на вологому папері чи воску: заповнювали заглиблені штрихи чорним чорнилом або фа­рбою і притискали вологий папір чи розігрі­тий віск до поверхні пластини так, щоби на них залишився відбиток вирізьбленого зобра­ження. Згодом технологію виготовлення від­битків з металевих пластин на папері вдосконалили, і картинки нієло стали продава­ти на ярмарках.