Книгодрукування в білорусі

Початок книгодрукування на території Бі­лорусі припадає на середину XVI ст. У м. Бересті (тепер Брест) 1553 р. за сприяння князя Миколая Радзивілла (Радивила) Чорно­го, канцлера Великого князівства Литовського і віленського воєводи, який відверто перейшов на бік Реформації, була створена друкарня для виготовлення польських кальвіністських

Франсіеко Гойя. Аркуш із графічної серп «Капричос». Офорт з акватинтою. Мадрид. 1798 р.

328 КНИГОДРУКЪЪШНЯ В XVI-XVIII em.

Псалтир

із Часословом.

Сторінка.

ївші Федоров.

Заблудово.

1570 р.

книжок. У 1553—1554 pp. краківський майс­тер Бернард Воєвудка видрукував тут кілька реформаторських друків, у тому числі й два польських видання Катехизису.

У 1558 р. в Бресті завдяки матеріальній допомозі Радзивілла Чорного була відкрита ще одна друкарня, в якій майстер Станіслав Му-рмеліус надрукував багато видань антика-толицького змісту. Цьому друкарю приписують і виготовлення польської Біблії (1563). У нау­ковій літературі вона отримала назву Брест­ська, або Радзивіллівська Біблія.

Важливе значення у розвитку білорусько­го національного книгодрукування мала друкарня в Несвіжі, заснована 1562 р. також Радзивіллом Чорним у його родовому маєтку. Визначний діяч Реформації та вчений Симон Будний (1530—1593) очолив цю друкарню і видрукував тут кириличний Катехизис.

У 1565—1580 pp. білоруський шляхтич Василь Тяпинський (1540—1604) у власній друкарні, яка почала діяти в одному з його маєтків, підготував і видрукував Євангеліє. Текст на шпальтах був розміщений у дві ко-

лонки: зліва церковнослов'янський, справа — білоруський.

Протягом 1568—1580 pp. діяла друкарня в Заблудові, створена Іваном Федоровим і Пе­тром Мстиславцем, де вони надрукували Єван­геліє учительне (1569). У тому ж році П.Мстиславець переїхав до Вільна, а І.Федо­ров у березні 1570 р. закінчив друкування Псалтиря з Часословом.

З 1616 р. почала діяти друкарня Могилів-ського Богоявленського братства. Тут надру­ковано Служебник (1616) і Учительне Єванге­ліє К.Транквіліона (1619). З 1680 р. братську друкарню очолював Максим Вощанка, під керівництвом якого видавалися гарно оформ­лені книги: Псалтир (1693), Акафісти (1693), Молитовник (1695), Діоптра (1698) та ін. З іменем М.Вощанки пов'язане нове піднесен­ня білоруської книжкової гравюри. М.Вощанка разом із сином Василем почали виконувати не тільки ксилографії, але й гравю­ри на міді. Вони створили 16 гравюр до кни­ги «Турецьке царство, описане Ріко» (1678), 23 гравюри до книги «Акафісти та канони» (1693), фронтиспіси до книг «Діоптра» (1698), «Небо нове» (1699), «Перло много­ценное» (1699), «Книга житій святих» (1702), кілька великоформатних ксилографій, ви-друкованих на полотні, «Покладання во гроб Христа» (1708) та інші графічні аркуші.

У XVII ст. центром кириличного книгодру­кування в Білорусі була монастирська друка­рня, заснована в с. Кутейн (поблизу міста Орша) 1630 р. друкарем Спиридоном Собо­лем. Тут надруковано 20 книжок церковно-службового та науково-полемічного характе­ру: «Букварь» С.Соболя (1631), «Істория про Варлаама та Иосифа» (1637), «Лексикон» Памва Беринди (1653) та ін. Друкарня про­існувала до 1654 р.

З 1612 р. до середини XVII ст. у місті Любча діяла друкарня, якою керував Петро Бластус із родини Кміта. У друкарні було ви­готовлено понад 50 видань переважно світсь­кого характеру.

Наприкінці XVII ст. на території Білорусі значно посилився вплив ідеології католицької церкви, що негативно позначилося на біло­руському книгодрукуванні.

У XVIII ст. найпотужнішим білоруським книговидавничим осередком став Супрасль-ський монастир (тепер на території Польщі), друкарня якого задовольняла попит на церков-нослужбову та духовну літературу.

Після приєднання території Білорусі до Росії (кінець XVIII ст.) книгодрукування рід­ною мовою скоротилося, бо це відповідало великодержавній політиці царизму. У Мінсь­кій губернській друкарні, заснованій 1797 p., друкувалися тільки офіційні розпорядження адміністрації та різноманітні звіти російською мовою.

Невеликі тиражі книг білоруською мовою видавалися іноді за межами Росії — в Жене­ві, Лондоні та Кракові.

КНИГОДРУКУВАНЯ В РОСІЇ

У Москві в середині XVI ст. виникли спри­ятливі умови для зародження книгодрукуван­ня. Наприкінці 40-х років при дворі Івана IV Васильовича (Грозного) сформувалося вузьке коло інтелектуалів і реформаторів — так зва­на Вибрана рада, яка стала неофіційним уря­дом Російської держави. До ради увійшли фі­лософи, письменники, провідні суспільні діячі: улюбленець царя Олексій Адашев — людина з широким кругозором і великий книголюб; духівник царя протоієрей Благовіщенського собору Сильвестр, який прибув із Новгорода, де в нього діяла майстерня з виготовлення рукописів та ікон; митрополит Макарій — письменник, складач і редактор багатотомної «Четьї-Мінеї» («Читання щомісячні»); князь А.М.Курбський — письменник і військовий діяч; учені-монахи Артемій і Максим Грек. До речі, Максим Грек замолоду, під час на­вчання у Венеції, був близько знайомий з іта­лійським книговидавцем А.Мануцієм.

Сам Іван Грозний також вважався книго­любом, мав чудову бібліотеку, був редакто­ром 10-томного Лицьового зводу, проілюс­трованого 16 тисячами мініатюр.

Підтримуваний Вибраною радою, Іван Грозний новів жорстоку боротьбу з боярами за централізацію державної влади та лікві­дацію феодальної роздробленості. Він почав приєднувати до своєї держави великі тери­торії на Півдні та Сході: у 1552 р. було заво­йоване Казанське, а у 1556 р. — Астрахан­ське ханства.

На нових землях почали виникати нові церкви та монастирі, які допомагали державі тримати місцеве населення в покорі, а для здійснення літургійних служб у цих храмах потрібна була велика кількість богослужбо­вих книжок. Ченці-переписувачі в російських

Книгодрукування в країнах Європи 329

монастирях і майстернях, створених за нака­зом Івана Грозного, не встигали забезпечу­вати зростаючі потреби у церковній літера­турі. До того ж, майже у кожній книзі трап­лялися численні — іноді грубі — помилки. Це неодноразово підкреслював учений-монах Максим Грек (бл. 1475—1556), який, до речі, на прохання великого московського князя Василія III Івановича (1479—1533) приїхав до Москви з Греції ще у 1518 р. для виконан­ня перекладів церковнослужбових книг.

У 1551 р. зусиллями Івана Грозного та ми­трополита Макарія був скликаний Стоглавий собор, на якому розглядалися питання про не­обхідність реформи в управлінні державою та церквою і, зокрема, питання про виправлення церковнослужбових книг. У постанові собору записано: «Ввести сувору духовну цензуру та конфісковувати невиправлені рукописи». Зро­зуміло, що здійснювати такий контроль на ве­ликій території Росії було неможливо. Поста­ла необхідність у друкованій багатотиражній книзі з науково відредагованим текстом. А для цього потрібно було знайти кошти та людей, які б знали друкарську справу.

Впровадження книгодрукування за допо­могою іноземців зазнало поразки. У 1552 р. датський король Крістіан III послав до Моск­ви друкаря Ганса Міссенгайма для друкуван­ня там лютеранської Біблії та ще двох бого­службових книг, перекладених російською мо­вою. Але спроба нав'язати Москві протес­тантизм не знайшла підтримки ні з боку Іва­на Грозного, ні з боку церковних ієрархів.

Перша московська друкарня, відома в нау­ковій літературі під назвою Анонімна, виник­ла близько 1553 р. і за період до 1564 р. ви­дала сім книжок — три Євангелія, два Псал­тирі та дві Тріоді. У цих книгах не було ви­хідних даних — часу та місця видання, імені друкаря. Загальний друкарський рівень — складання рядків, верстания шпальт, друк — був ще низьким. Графіка друкарських шри­фтів — а їх налічувалося (від вузького до широкого) п'ять накреслень — імітувала осо­бливості московського півуставу рукописних книг кінця XV — початку XVI ст. Відомі іс­торики книги О.Сидоров, Є.Немировський та інші вважають, що московські анонімні ви­дання надрукували майстри Маруша Нефедь-єв і Васюк Никифоров, причому їм допомага­ли Іван Федоров та Петро Мстиславець.

На початку 1563 р. за наказом Івана Гро­зного в Москві була заснована перша державна

330 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Четверосвангеліє.

Початкова

сторінка

Євангелія

від Марка.

Москва.

Близько

1556 р.

друкарня, у якій Іван Федоров і Петро Метис -лавець надрукували першу точно датовану книгу — Апостол. Ця книга випущена 1 бе­резня 1564 р. За технікою друку, якістю складання та художнім оздобленням Апостол значно перевершував анонімні видання. У книзі використана фронтиспісна ілюстрація, багато чудових заставок та ініціалів, шікона-них у техніці гравюри на дереві, в'язеві рядки. Апостол був виданий великим форматом — в аркуш — і надрукований у два кольори кири­личним шрифтом, створеним на основі мос­ковського півуставу XV—XVI ст.

Це видання було справді новаторським: І.Федоров відмовився від використання цер­ковнослов'янських архаїзмів, неслов'янських зворотів і багатьох лігатур; шрифт легко скла­дався і, найголовніше, легко читався. Апос­тол І.Федорова та П.Мстиславця протягом довгих років був неперевершеним мистецьким взірцем для друкарів слов'янських країн.

У 1565 р. І.Федоров з помічниками надру­кував двома виданнями Часовник — збірку мо­литов (вечірні, ранкові та ін.), яку також вико­ристовували як навчальний посібник у школах.

Після видання Часовників книговидавни­ча діяльність І.Федорова та П.Мстиславця у Москві припинилася. Церковники чинили опір нововведенням Івана Грозного і, в тому чис­лі, книгодрукарській діяльності І.Федорова та П.Мстиславця. За те, що друкарі видали Апо­стол і Часовник з науково відредагованими та виправленими текстами, церква звинуватила їх у вільнодумстві та єресі. Про переслідування друкарів у Москві І.Федоров напише пізніше в післямові до львівського Апостола (1574).

І.Федоров і П.Мстиславець змушені були покинути Москву. Як припускають науковці, попередньо домовившись із гетьманом Вели­кого князівства Литовського Григорієм Олек­сандровичем Ходкевичем про створення у Литві друкарні для видання православних книг, вони вирушили до Вільна, взявши з со­бою пуансони, матриці та майже всі дерево­рити.

У Москві книгодрукування продовжили учні І.Федорова — Андроник Тимофеев Невежа та Никифор Тарасієв. Протягом 1567—1568 pp. в Москві вони обладнали друкарню, у якій побачило світ перше післяфедоровське видан­ня — Псалтир (1568). Після пожежі у Мос­кві 1571 p., яка, можливо, знищила друкар­ню, А. Невежа за наказом Івана Грозного по­чав створювати нову друкарню в Александров-ській Слободі біля Москви. Там у 1577 р. він надрукував ще одне видання Псалтиря.

Пізніше у Москві була створена потужна державна друкарня — Московський Печат­ний двір, де у 1589 р. А.Невєжа надрукував видання «Триодь постная». Під керівництвом А.Невєжі, а згодом його сина Івана Андрони­кова Невєжина, до 1611 р. у цій друкарні було видано 17 книжок.

У 1605 р. в Московському Печатному дво­рі почала діяти друга «изба», яку очолив дру­кар і палітурник Онисим Радишевський (походженням із Волині), що, можливо, вчи­вся друкарської справи в Івана Федорова. Він видрукував тут Четвероєвангеліє (1606) з чудовими гравійованими на дереві зобра­женнями чотирьох євангелістів.

У період польсько-шведської інтервенції, за літописом, Московський «Печатний дом и вся штамба того печатного дела от всех врагов и супостат разорися и огнем пожжена бысть». Довелося продовжити книгодрукування у Нижньому Новгороді, куди друкар Никита Фофанов перевіз із Москви своє друкарське обладнання. У 1614 р. в Москві побудували

Книгодрукування в країнах Європи 331

невелику друкарню, в якій Н.Фофанов видру­кував Учбовий Псалтир (1615). Московський Печатний двір відбудували аж у 1620 р., а в 1622 р. тут діяло вже чотири майстерні, де працювали понад 80 майстрів. У середині сто­ліття друкарня стала ще потужнішою. У ній працювали понад 140 майстрів різних спеці­альностей. За століття тут було видрукувано 483 книги. Отже, за рік у середньому видава­лося по 5 книжок.

У ЗО—40-х роках XVII ст. ремісничий етап розвитку книгодрукування, коли майже всі процеси виготовлення друків виконував один майстер-універсал, змінився в Росії мануфак­турним етапом, заснованим на поділі праці. Кожен майстер справно виконував свою ро­боту: складач, розборщик (той, хто розбирав друкарську форму і розкладав літери у гнізда каси), тередорщик (друкар), батирщик (на­кладав фарбу на друкарську форму), різьбяр пуансонів, словолитник (виготовляв матриці та виливав літери), палітурник, знаменщик (рисувальник), гравер. Найважливіше місце у Московському Печатному дворі займала «правильна» — відділ, де виконувалися пере­клади, редагування текстів, коректура та це­нзорський контроль. Серед «справщиків» пра­цювали такі високоосвічені люди свого часу, як Федір Полікарпов-Орлов (1670—1731), Сильвестр Медведев (1641—1691), Єпіфаній Славинецький, Арсеній Суханов та ін.

У Московському Печатному дворі 30-х ро­ків XVII ст. стала помітною діяльність Васи­ля Бурцова-Протопопова, який узяв в оренду два друкарських верстати і найняв 25 майст­рів. З 1633 по 1642 pp. він видав 17 книжок, приділивши головну увагу навчальній літера­турі. «Азбуку» він видав тиражем у 6000 примірників. Букварна література користува­лася настільки великим попитом, що В.Бурцов змушений був перевидати свою «Азбуку» в 1637 р.

У 1648 р. в Москві вийшла знаменита книга українського та білоруського вченого-філоло-га Мелетія Смотрицького (1578—1633) «Слов'янська граматика», яка була доповнена текстами з творів Максима Грека, а також прикладами граматичного розбору речень. Ця книга М. Смотрицького була для свого часу видатним науковим твором. Нею користу­валися в школах ще й у XVIII ст.

У 60-х роках XVII ст. видатний білорусь­кий учений, письменник і педагог Симеон Полоцький (1629—1680), прибувши на за-

Петро Мстиславець. Москва.

прошения царя Олександра Михайловича до Апостол.

МОСКВИ, СТав ВИХОВателеМ ЦарСЬКИХ ДІТеЙ. Початкова

З його приїздом книговидавнича справа у ^^ф™ ов Москві дещо пожвавилась. Але проти активНОЇ ПИСЬМеННИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ С ПОЛОЦЬКОГО

виступили церковні ієрархи, вбачаючи у його 1564 творчості елементи єресі та розповсюджен­ня «латинізму». Щоб сховати С Полоцького від постійного нагляду з боку церковників і дати йому можливість друкувати свої тво­ри, цар заснував у 1679 р. особисту царсь­ку друкарню.

Окрім полемічних брошур, С.Полоцький приділяв велику увагу виданням навчально-дидактичного характеру і, зокрема, букварям. У 1679 р. він видав «Букварь языка славенс-ка, сиречь начало учения детям хотящим учи­тися чтению писаний». Для полегшення на­вчання у Букварі червоною фарбою були на­друковані заголовки, ініціали, буквиці та «че­рвоні рядки».

Згодом на основі букварів С.Полоцького почали розроблятися книги для читання (хре­стоматії), а наприкінці століття Каріон Істо­мін видрукував «Букварь в лицах» (1694).

332 КНИГОДРУКУВАННЯ В XM-XVIII ст.

KapUm Істомін.

Букварь в лицах.

Сторінка видання,

намальована

та вигравійована

Леоптісм Буніїшм.

Москва. 1694 р.

У художньому оздобленні московських дру-ків переважно використовувалася техніка гра­вюри на дереві. Мистецький рівень ксило­графічних ілюстрацій у деяких книгах був не гіршим від гравійованих ілюстрацій київських майстрів різьбярства. Наприклад, граверові Зосиму належать чудові дереворити до пер­шої повної російської Біблії 1663 p., серед яких вирізняється фронтиспісна гравюра на дереві із зображенням плану Москви та Кремля.

У деяких московських виданнях почали з'яв­лятися і гравюри на міді. У 1647—1649 pp. надрукована перша російська книга, в якій використано 36 мідьоритів — «Учение и хит­рость ратного строения пехотных людей» І.Вальхаузена. Для деяких книг С.Полоцького гравюри на міді виконували Симон Ушаков (1628-1686) та Афанасій Трухменський. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. в Москві було видано кілька книг, повністю виконаних на мідних пластинах. Найбільш відомою з них є «Букварь в лицах» К.Істо­міна, ілюстрації до якого малював і гравію­вав Леонтій Бунін (1694).

Слід нагадати, що у XVII ст. в Московсь­кій Русі, незважаючи на впровадження книго­друкування, рукописна книга не тільки не завмерла, а, навпаки, продовжувала широко розповсюджуватись і була значно дешевша від друкованої книги. Це пояснюється тим, що книгодрукування в Москві з самого початку мало монопольно-державний характер, де панував диктат церкви та царату. Активне виготовлення рукописної книги поруч із друко­ваною практикувалося не тільки у Московсь­кій Русі, а й у всіх інших країнах, де друко­вана книга не задовольняла попит широкого читача на літературу навчального та світсько­го характеру.

У другій половині XVII ст. в Москві виник­ли перші вищі навчальні заклади, керівника­ми яких стали вихованці Києво-Могилянської академії — Є.Славинецький та С.Полоцький. У 1681 р. при Московському Печатному дворі було засноване училище, а у 1687 р. відкрила­ся перша Московська академія. Ці заклади потребували багато навчальної та наукової лі­тератури. Московська державна друкарня, яка спеціалізувалася на церковнослужбових видан­нях, була неспроможна задовольнити ці по­треби. В цілому Московський Печатний двір у XVII ст. видав 85 % церковнослужбової, 12 % духовної і лише 1,4 % світської та 1,6 % на­вчальної літератури.

Учні шкіл навчалися за рукописними під­ручниками та посібниками, які переписувалися не лише в монастирях, а й у світських майс­тернях. Ці майстерні виготовляли майже по­ловину всіх рукописних книг.

Піднесення у галузі книговидання в Росії почалося тільки наприкінці XVII — на поча­тку XVIII ст. у роки царювання Петра І. У Московському Печатному дворі побачили світ підручники нового зразка: «Буквар» Ф.Полі-карпова-Орлова (1701), «Арифметика» Л.Магницького (1703) та ін.

Ф.Полікарпов-Орлов уклав свій Буквар не лише для навчання царських дітей, а й для навчання дітей у звичайних школах. У Бук­варі, окрім російської, була дана граматика латинської та грецької мов.

Арифметика Л.Магницького (1669—1739) являла собою своєрідну енциклопедію знань у галузі арифметики, алгебри, геометрії та три­гонометрії.

У другій половині XVII — на початку XVIII ст., коли в Росії та Україні виник великий попит на навчальну і наукову літературу, дру-

Книгодрукування в країнах Європи 333

Леонтій

Магшщький.

Арифметика.

Навчальні

таблиці,

вирізьблені

на міді

Михайлом

Карновеьким.

Москва.

1703 р.

карі зіткнулися з потребою у новому иірифті: видання, надруковані кириличним півуставом, мали архаїчний вигляд, були громіздкі та не­читабельні. Назріла необхідність замінити ста­рослов'янський кириличний друкарський пів­устав більш зручним і сучасним шрифтом.

Робилися спроби створити російську кни­говидавничу базу у столиці Голландії — Амс­тердамі. З дозволу Петра І за цю справу взя­лися голландський купець Ян Тессінґ і поляк Ілля Копієвич, що добре знав російську, грець­ку та латинську мови. І.Копієвич за період з 1699 по 1706 pp. випустив тут російською мовою 20 видань. Це були невеликого обсягу та формату книжки, надруковані модернізо­ваною кирилицею: «Латинська граматика» (1700), «Притчі Езопові» (1700) та ін.

Літери слов'янської абетки в цих книгах, зроблені за рисунками голландських майстрів, були негарними, здебільшого кутастими і від­значалися певною стилізацією під кирилицю.

У 1707 р. І.Копієвич повернувся до Росії разом із трьома майстрами: складачем, тере-дорщиком та словолитником. Вони привезли

з собою пуансони, матриці, три комплекти складальних шрифтів (відлитих за рисунка­ми Я.Тессінґа) і два друкарських стани.

Стилізовані під кирилицю літери амстер­дамських шрифтів Я.Тессінґа не задовольнили Петра І, і він наказав російському словолит­нику Михайлові Єфремову доопрацювати «пу­нцоны и матрецы» для нового варіанта шри­фтів, використовуючи також рисунки літер, які накреслив військовий інженер Куленбах під час перебування російської армії у м. Жовкві поблизу Львова.

Першою книгою, надрукованою у 1708 р. в Москві одним із шрифтів Я.Тессінґа та М.Єфремова, був підручник «Геометриа сло­венски землемерие». 29 січня 1710 p. Петро І, відредагувавши рисунки деяких літер, за­твердив цей шрифт (він отримав назву «гра­жданський») і наказав друкувати ним підруч­ники, різноманітні довідкові та науково-по­пулярні видання, а церкві залишив право дру­кувати кирилицею.

В цілому літери гражданського шрифту базувалися на поєднанні графіки голландсь-

334 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Геометрія.

Титульний

аркуш.

Москва.

1708 р.

кої антикви (в її основі лежали шрифти Н.Жансона і К.Гарамона) та кращих взір­ців російського гражданського письма, сфор­мованого наприкінці XVII — на початку XVIII ст. на ґрунті гражданського скоропису. Новий гражданський шрифт відзначався чіт­кою графічністю. Тут були повністю відсутні елементи стилізації, притаманні російським друкарським шрифтам, створеним амстер­дамськими словолитниками.

У 1711 р. гражданську друкарню зі всім обладнанням і майстрами перевели з Москви у Петербург. Разом із друкарнею до Петербурга переїхала й редакція газети «Ведомости», яку почали видавати в Москві ще у 1703 р.

З 1708 по 1726 рік у Петербурзі та Москві видруковано близько 350 видань російською мовою (гражданським шрифтом) і ЗО кни­жок іноземними мовами. Це були книги з іс­торії, філософії, політики, дипломатії, підру­чники з математики, географії, геометрії, архі­тектури, довідкова література з різних галу­зей діяльності людини. Крім цього, світ поба­чили дев'ять перекладів творів античних ав­торів з науковими коментарями. Так, до кни­ги творів римського інженера й архітектора

Аполлодора «Бібліотеки, або Про богів» нау­кову передмову написав український письмен­ник, політичний діяч, сподвижник Петра І Феофан Прокопович (1681—1736). Почина­ючи з 1714 p., щорічно видавався «Календар, або Місяцеслов християнський». Велика кіль­кість видань була присвячена військово-мор­ській справі.

Тиражі видань були невеликими. Наприк­лад, перша «Геометрія» (1708), складена і надрукована за ініціативою Петра І, видана у кількості лише 200 примірників; популяр­на у петровські часи книга «Юности честное зерцало» (1717) — у кількості 100 примір­ників.

Знамениті петровські «Ведомости» дру­кувалися двома шрифтами: у Петербурзі — гражданським шрифтом, а у Москві — кири­лицею, їх середній тираж становив близько 1000 примірників.

Значно більшими тиражами друкувалися маніфести і різноманітні офіційні документи, що вихваляли діяння Петра І. Так, книга Ф.Прокоповича «Правда волі монаршої» (Мо­сква, 1722), у якій автор доводить, що право визначення спадкоємця належить безпосе­редньо царю, була надрукована великим на той час тиражем»— 5000 примірників.

Книгодрукарську справу Петро І розгля­дав як масштабне державне завдання. У його наказі писалося, що друкування «гражданских книг» введено ним «не для какой прибыли, но токмо для повелительных государевых нуж­нейших дел и для обучения русских людей». Багато уваги приділялося розвиткові друкар­ської культури видань.

З'явилося нове у книжковій структурі: по­яснення термінів («толкование непонятных речений» у книзі «Введение в историю», 1718), наскрізна (повна) нумерація сторінок, чіткий поділ тексту на параграфи й абзаци, публіка­ція в кінці книги змісту видання, вміле викорис­тання складальних орнаментально-декора­тивних прикрас.

У період царювання Петра І було видру­кувано 350 назв книжок, і лише половина з них мала добре оформлення. Маються на увазі зображальні авантитули, вирізьблені в техні­ці гравюри на міді: це так звані «перші гравійо­вані титули». Друкарі відмовилися від викорис­тання традиційних заставок, кінцівок, декора­тивних ініціалів і двоколірного друку, що було характерне для рукописної книги та перших друків. Із книжкового прикрашального арсе-

Книгодрукування в країнах Європи 335

налу старої кириличної книги друкарі корис­тувались іноді лише невеличкими дерево-ритними кінцівками, не пов'язаними з цер­ковною емблематикою.

На початку царювання Петра І в Росії майже не було професійних граверів на міді. Іноді мідьоритні замовлення виконували укра­їнські майстри Афанасій Трухменський і Михайло Карновський, але загалом у Москві гравюра на міді не була розвинена. Поява російської гравіювальної школи пов'язана з іменем голландського художника-гравера Адріана Схонебека, у якого Петро І, пере­буваючи 1697 р. в Амстердамі, брав уроки гравіювання на мідних пластинах. А.Схонебек у 1698 р. прибув на запрошення Петра І до Росії для виконання різноманітних замовлень: «грыдоровать для царя гисторіи, персоны, ла-ншанпы (ландшафты. — В.О.), городы, стро-енія, крепости и домы, печатать указы, сочи­нять рисунки для огаестрельныхъ потехъ, ого-родныхъ рядовъ, украшенія кораблей, каретъ и саней, и что еще къ назнаменательному художеству принадлежитъ и ко украшенію надо ежить и иные дела, которыя по власти случая приключиться могуть».

У 1700 р. А.Схонебек заснував у Москві школу граверів, зі стін якої згодом вийшло багато талановитих майстрів гравюри: Петро Бунін, брати Олексій та Іван Зубови, Василь Томілов і Стефан Закройщиков. У 1702 р. до Росії переїхав і син А. Схонебека гравер Пітер Пікар. У 1711 р. школу перевели до Санкт-Петербурга.

А.Схонебек виконав 59 графічних аркушів станкового характеру (він помер 1705 p.). Деякі з цих аркушів були великого розміру: наприклад, краєвид Москви з монастирями вигравіюваний на 8 великих мідних пласти­нах, а карта Європи — на 6 пластинах. П.Пікар створив 54 мідьорити. Під його кері­вництвом російські гравери виконали великі серії мідьоритів до таких видань, як «Куншти садів» (1718) і «Куншти корабельні» (1718).

Серед російських граверів петровської доби провідне місце належало братам Зубовим: Олексій Зубов (1682—1750) протягом 17 ро­ків (до 1727 р.) вирізьбив 114 гравюр, у тому числі величезний краєвид Санкт-Петербурга на 8 аркушах; Іванові Зубову належить 79 чудових мідьоритів, у тому числі й ілюстрації до Псалтиря (1723) та Апостола (1726).

Перша і друга сторінки проекту гражданської абетки з виправленнями, зробленими Петром І 29 січня 1710 р.

336 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-ШІІ ст.

Географія

генеральна.

Титульний

аркуш.

МШьорит

Олексія Зубова.

Москва. 1718 р.

Однією з особливостей видань петровської доби були гравійовані на міді авантитули, які виконували подвійну функцію: пояснювали зміст даної книги і водночас прикрашали її. Залежно від функціонального призначення книги — підручник з артилерії, фортифіка­ції, геометрії, історії, архітектури, статут, таб­лиці синусів і тангенсів, — кожен авантитул містив відповідне зображення алегорично-міфологічного змісту.

Серед ілюстрованих видань петровської доби виділялася «Марсова книга» (1713), яка мала альбомний (горизонтальний) формат. У книзі було вміщено 22 віньєтки та 19 фор­матних батальних мідьоритів (великі пано­рамні композиції військових боїв, плани укріп­лень і т. п.), виконані художниками-гравера-ми П.Шкаром, О.Зубовим та О.Ростовцевим.

Частину календарів і церковнослужбову та духовну літературу, що друкувалась у Мос­ковській синодальній, Києво-Печерській і Че­рнігівській друкарнях, традиційно прикрашали гравюрами на дереві.

Формати книжок у петровську добу стали меншими ( у четверту, восьму або дванадця-

ту частку аркуша) і зручнішими для корис­тування. Книги друкували головним чином на привозному папері, а для виготовлення гео­графічних карт або великих гравюр брали цупкий папір, виготовлений на російських паперових млинах. Багато книг видавалося в шкіряних оправах.

В історії російської книгодрукарської справи перша чверть XVIII ст. вважається найпоміт­нішою, бо у цей період з'являються книги світського характеру, які розмовляють з чита­чем новою мовою, знайомлять його з реаль­ними знаннями людства, розповідають про економічне та політичне життя в країнах сві­ту. Сформувалася нова книга: на зміну щіль­ній півуставній кирилиці з її численними си­лами (наголосами), надрядковими знаками, абревіатурами, титлами та в'язевими рядка­ми приходить гражданський шрифт — чіткий у рисунку і зручний у читанні.

«Незважаючи на те, що видання петров­ської доби за своїм внутрішнім змістом мають в основному утилітарний характер, — підкрес­лює відомий російській історик книги Б.Ада-рюков, — за своєю зовнішністю вони відзнача­ються величезними достоїнствами: хороший папір, простий шрифт, який легко читається, художнє виконання репродукцій і зручний формат, безперечно, забезпечують книгам цієї доби одне з найпочесніших місць в історії книги на Русі».

Після смерті Петра І в 1725 р. розвиток книговидавничої діяльності на деякий час за­гальмувався. Консервативно настроєний про­шарок дворянства та духовенства новів акти­вну боротьбу з письменниками і політичними діячами, близькими до Петра І. Двері друка­рень зачинилися навіть перед такими провід­ними літераторами, як поет-сатирик А.Кан-темір, історик В.Татіщев і письменник Ф.Про-копович. Нагадаємо, що за 1721 — 1724 pp. в Росії було виготовлено 182 видання, а за пе­ріод з 1725 по 1730 р. — тільки 33. Після смерті Петра І осередком книговидавничої справи стала друкарня при Академії наук, створена у 1727 р. Тут друкувалися наукові праці латиною, а пізніше російською мовою, для чого була трохи спрощена орфографія російського письма і введеш нові розділові зна­ки. Згодом Академічна друкарня почала ви­давати щорічні календарі, а у 1739 р. отри­мала монопольне право на їх виготовлення.

У добу царювання (1730—1740) Анни Іо-аннівни цензорські утиски значно посилились.

Книгодрукування в країнах Європи 337

У 1735 р. вона підписала наказ, у якому го­ворилося, що «подлый народ не следует обу­чать грамоте, дабы его не отвлекать от чер­ной работы».

За десятиліття її царювання видано 140 назв книжок, при цьому більшість із них ви­дана з нагоди різноманітних палацових уро­чистостей і свят.

На початку 50-х років XVIII ет. Академіч­на друкарня почала друкувати наукові твори великого російського вченого та поета Михай­ла Васильовича Ломоносова (1711—1765). Тільки у другій половині XVIII ст. твори Ло­моносова видавалися 60 разів.

У 1755 р. за ініціативою М.Ломоносова в Москві відкрився університет. При ньому була створена друкарня, що почала виготовляти книги, доступні за ціною для студентів університету — дітей незаможних дворян і різночинців.

У період царювання Катерини II в 1762— 1796 pp. XVIII ст. книговидавнича діяльність зміцніла та розширилася, розквітла журналіс­тика, виникли нові друкарні, книговидавничі товариства. Товариство, яке займалося пере-

кладацькою діяльністю, за 1768—1783 pp. видало 120 назв книжок, ознайомивши ро­сійського читача зі скарбами світової літера­тури, в тому числі з ідеями французьких фі­лософів і з деякими статтями «Енциклопедії» Д.Дідро. Багато книжок з історії, філософії та художньої літератури належало і видавни­чому товариству, створеному М.Новиковим. Особливим успіхом користувалися його нау­ково-популярні та художні журнали.

У 1783 р. імператриця Катерина II своїм наказом дозволила створювати приватні дру­карні. Не тільки у Петербурзі та Москві, а й у провінційних містах Астрахані, Калузі, Там­бові, Тобольську почали виникати нові дру­карні. Період пожвавлення книговидавничої діяльності в Росії, однак, тривав недовго: ім­ператриця, налякана потужним народним рухом на чолі з О.Пугачовим і революційно-демократичними виступами провідних пред­ставників російського дворянства, вжила ре­пресивних заходів проти «инакомыслящих». У 1790 р. державні цензори з дозволу Кате­рини II конфіскували та знищили тираж кни­ги О.Радіщева «Путешествие из Петербурга в

Вид

Санкт-Петербурга. Midiiopum Олексія Зубова. С. -Петербург. 1713 р.

338 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIH ст.

Портрет

Феофанії

Прокоповича —

церковного

і громадського

діяча,

письменника, вчепого-

енциклопедиста.

Мідьорит.

С. -Петербург.

XVIII cm.

Москву», а самого автора було заслано в Си­бір. Прогресивного російського книговидавця М.Новикова заарештували у 1792 р. І, наре­шті, у 1796 р. вийшов наказ імператриці про закриття усіх приватних друкарень. Цей на­каз був скасований пізніше царем Олександ­ром І (у 1801 p.).

У другій половині XVIII ст. мистецький рі­вень російської книги дещо зріс. Видання дер­жавних друкарень Санкт-Петербурга та Моск­ви в художньому оформленні іноді сягали рів­ня західноєвропейських. Книги друкувалися хорошими щільними шрифтами, розроблени­ми ще в середині століття у друкарні Академії наук. З 70—80-х років XVIII ст. мистецтво російської книги почало розвиватися під без­посереднім впливом французької книги пері­оду рококо. Видання невеличкого формату (переважно у 12 частку аркуша) було прий­нято прикрашати віньєтками з віночків, гір­лянд, стрічок і декоративних елементів рокай-левого характеру, навкруги яких зображали амурів або путті (маленьких хлопчиків). Такі прикрашальні заставки та кінцівки переходи­ли з однієї книги в іншу, незважаючи на зміст видання. Політипажні заставки з амурами та рокайлевими гірляндами використовувалися навіть у книгах релігійного змісту.

Хорошою друкарською культурою відзна­чалися видання М.Новикова, який вимагав від художників і граверів не тільки пластич­ної виразності, а й змістовності. Його видан­ням була властива серійність і однотипність зовнішнього оформлення зі скромним вико-

ристанням графічного матеріалу. Головну ува­гу друкарів він звертав на професійне скла­дання, верстання та якісний друк.

Лише наприкінці XVIII ст. російська книга поступово почала звільнятися від впливу фра­нцузького книжкового мистецтва. Художнє оформлення видань набуло певної строгості: фронтиспіси, титульні аркуші та початкові сто­рінки вже не перевантажувалися текстами і зображально-декоративними елементами. Композиція почала будуватися за законами простоти й геометричності. На зміну так зва­ному російському рококо в мистецтво книги прийшов новий стильовий напрям — класи­цизм. Риси нового художнього стилю повною мірою проявилися в оформленні таких видань, як «Бідна Ліза» М.Карамзіна та «Байки» Хем-ніцера (1799). Двоколірні заставки до цих книг виконав художник-гравер О.Оленін у тех­ніці лавіс (різновид гравюри на міді).

Після того, як у 1801 р. царем Російської імперії став Олександр І, він скасував багато катерининських наказів, що стримували роз­виток національної культури. Книгодрукарська справа та видавнича діяльність знову пожвави­лися. Почали виникати нові державні та при­ватні друкарні. У 1810 р. в Росії вже діяло 75 друкарень, із них 53 — у губернських містах.

Методика виготовлення книжкових блоків та шкіряних оправ у всіх східнослов'янських народів була однаковою. Кришки для оправ виготовляли з дерева (дуб, бук, граб, сосна) і потім обтягували шкірою або тканиною.

Для книг ужиткового призначення опра­ви робили з грубої телячої шкіри або з поло­тна. Заможні читачі замовляли іноді оправу зі свинячої шкірі: під замшу або з опоєка (шкіри молочного теляти). Для рукописів і друків літургійного призначення або для «під­носних» (подарункових) книжок виготовля­ли коштовні оклади, які прикрашали золо­тарі (ювеліри).

Східнослов'янські майстри-палітурники для оздоблення шкіряних оправ у техніці блінто-вого (сліпого) тиснення та золочення користу­валися тими ж інструментами, що й майстри західноєвропейських країн.

Протягом XVI ст. оправи для книжок в основному виготовлялися в монастирях. При Московському Печатному дворі палітурна майстерня була створена лише наприкінці XVI ст. У її будівництві, ймовірно, брав участь і майстер-палітурник Онисим Радишевський родом із Волині (?—1630).

Книгодрукування в к/ніїшіх Ge/юпи 339

Для оздоблення шкіряних оправ майстри користувалися великими штампами (кліше), за допомогою яких витискали блінтом декора­тивні форми середників (серединних частин композиції) та кутів на палітурних кришках. Штампами-ролями або накатками виконува­ли бордюрні прикраси, а дрібними штампами (басмами) оздоблювали проміжки між ве­ликими декоративними прикрасами. Крім блі-нтової техніки, майстри почали вживати й тиснення золотом.

Характерною ознакою оправ, виготовлених у Московському Печатному дворі, був «титул» (коротенька назва книги), витисиений на лицьовій палітурній кришці.

У другій половині XVII ст. титул із лицьо­вої кришки переходить на корінець, а на ко­рінці з'являються опуклі «бинти».

Для штамшв-ролів (широких або вузьких) характерним був декор квіткового характеру, без сюжетних мотивів (як у західноєвро­пейських країнах). Декор середників або ку­тів на палітурних кришках теж будувався з елементів рослинного орнаменту.

Значну частину тиражів видань Мос­ковського Печатного двору виготовляли для продажу в шкіряних оправах, оздоблених блі-нтовим тисненням.

У першій чверті XVII ст. в оздобленні ро­сійських оправ стало чітко простежуватися два напрями. Оправи для кириличної книги, як і раніше, оздоблювали традиційно: палітурні кришки прикрашали пишним блінтовим де­кором та позолотою, композиції яких ство­рювали під безпосереднім впливом українсь­кого бароко. Іноді кришки оправ покривали атласом, оксамитом або парчею. Обрізи кни­жкового блоку торшонували спеціальними чеканами та фарбували золотом. Для таких книжок майстри золотарного мистецтва виго­товляли застібки й інші металеві прикраси.

Для палітурок гражданської книги, форма­ти якої значно зменшилися, в основному ви­користовували телячу шкіру. На зміну дере­в'яним палітурним кришкам прийшов картон. Оздоблення оправ було досить скромним. Ко­рінець поділявся па рівні проміжки завдяки рельєфним бинтам, між якими наносили неве­личкі прикраси квіткового характеру. У верх­ній частині корінця витискали назву книги.

У Росію на запрошення Петра І з Голландії та Німеччини приїхало багато фахівців, се­ред них і майстри-палітурники, які привезли численні штампи з різноманітним декором.

Зразок оформлення обкладинки у класицистичному стилі. Москва 1792р.

Ці майстри почали на замовлення оздоб­лювати палітурки, використовуючи кращі зра­зки європейського палітурного мистецтва. Заслуговує на увагу палітурка панегіричного рукопису Софронія Лихуди «Triumf», подаро­ваного автором Петру І у 1721 р. Палітурка і~У2 і>. зроблена з тонкої шкіри жовтого кольору з «приском» (бризками фарби). За допомогою невеликих штампів рослинно-квіткового ха­рактеру невідомий майстер витиснув золотом чудові декоративні форми у вигляді геометрич­них і віялоподібних прикрас.

У середині XVIII ст. палітурки для книг придворної бібліотеки почали виготовляти із червоного сап'яну. На палітурних кришках золотом витискали середники у вигляді роз­еток або квіткових форм, а по краях кришок виконували орнаментальні бордюри. Іноді се­редина прямокутника залишалася чистою.

340 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Екслібрис

Я. Ііріоса.

Початок

XVIII сіп.

У добу Єлизавети Петрівни оправи для книг бібліотеки Академії наук оздоблювали інак­ше: на верхній палітурній кришці витискали вензель з ініціалів імператриці, а на ниж­ній — державний герб.

Заможні збирачі колекцій для палітурок своїх книжок замовляли суперекслібриси у вигляді власних гербів або вензелів, складе­них із перших літер імені та прізвища. Корін­ці оздоблювали квітковими басмами.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. виникло багато приватних (іноді дуже вели­ких) бібліотек, власники яких захоплювалися оздобленням палітурок. Майстри-палітурники, виконуючи замовлення, використовували са­п'ян різних кольорів — зелений, червоний, жовтий, — і вдавалися до складної техніки шкіряної аплікації. Форзаци ретельно покри­вали рожевим шовком. Головну увагу майст­ри приділяли багатому оздобленню корінців. На той час одним із провідних петербурзьких палітурників був майстер Й.Зайдлер.

У другій половині XVIII ст. набули попу­лярності видавничі оправи. Наприклад, ви­дання М.Новикова продавалися в палітурках, кришки яких покривали просоченим оліфою папером або мармуровим папером ручного виготовлення. Оздоблювалися такі оправи (вони отримали назву картонаж) скромно: на них друкувалася здебільшого тільки назва книжки, іноді додавалися невеличкі графічні прикраси.

Пізніше для альманахів, календарів та ін­шої друкованої продукції, яка користувалася великим попитом у покупців, почали вигото-

вляти картонні футляри з відповідними напи­сами на них.

Наприкінці XVIII ст. книговидавці майже всіх європейських країн почали продавати свої книги у видавничих обкладинках. В Україні та Росії перші книги в обкладинках з'явилися також наприкінці XVIII ст. Це пов'язано з появою гражданської книги.

Перші обкладинки з рожевого або голубо­го паперу виготовлялися тільки для захисних цілей. Спочатку обкладинка була «німа» (без тексту), а згодом на ній з'явилася наклейка (друкований ярлик) з короткими даними про видання. Пізніше обкладинка почала повто­рювати композицію титульного аркуша, оскільки була задумана як тимчасове покрит­тя блоку, який потім віддавали в палітурну майстерню. За розміром обкладинка часто виявлялася менша від книжкового необрі-заного блока. Як правило, при виготовленні палітурки обкладинку зберігали — її наклею­вали на палітурну кришку.

Спочатку оформлені обкладинки вживалися в періодичній пресі, оскільки видавці, розсила­ючи розрізнені номери журналів, намагалися зберегти єдність оформлення всіх номерів. Перша відома російська друкована обкладин­ка була використана в 1770 р. у журналі «Ака­демические известия». На обкладинках до номерів журналу повторювалися всі титульні дані, змінювалася тільки назва місяця.

Поступово оформлення обкладинки усклад­нилося, — наприклад, титульні дані почали обрамляти складальними лінійками. Видавці посилили увагу до художнього оформлення обкладинки. Академік О.Сидоров підкреслює: «На певному етапі загальної історії книго-виробництва, коли книга і преса взагалі у сто­ліття, яке гордовито називало себе «століттям просвіти», зробилися могутнім знаряддям ема­нсипації буржуазії, обкладинка почала розу­мітися ширше, ніж просто спосіб охорони аркушів блока: вона стала носієм цілей кни­ги. Дані, що друкувалися на обкладинці кни­ги, стали засобом агітації за її зміст. Перед обкладинкою з друкарським текстом, згодом ускладненим і художньо оформленим, поста­ли завдання агітації, пропаганди, реклами книги».

Художньо оформлена обкладинка поступо­во стала невід'ємною частиною нової європей­ської книги. Пов'язано це було з розвитком книжкової торгівлі, з появою крамниць, де книга, ставши товаром, мала привернути до

Книгодрукування в країнах Європи 341

себе увагу на прилавку, у вікні, у вітрині. А заголовок на обкладинці давав покупцям ін­формацію про зміст книги.

З часом з'явилися гарно оформлені обкла­динки із застосуванням шрифтів великого кегля, політипажів і рамок. Такі обкладинки вже не повторювали композицію титульного аркуша, а були самостійним елементом офор­млення книги.

З появою на початку XVIII ст. численних приватних бібліотек почав набувати популяр­ності такий елемент книжкової структури, як екслібрис. У той час великими книжковими колекціями володіли відомі діячі петровської доби — князь Д.Голіцин, фельдмаршал Я.Брюс і лейб-медик Петра І Р.Арескін. На їхніх особистих книгах вперше у Росії з'яви­лися наклеєні екслібриси.

Дослідники книги вважають найпершим російським книжковим знаком екслібрис Д.Голіцина у вигляді ярлика з латинським написом: «Ex Bibliotheca Arcangelina» («З біб­ліотеки Архангельського»).

Екслібрис Я.Брюса виконаний у геральдич­ному дусі: композиція складена з герба, який він у 1721 р. отримав разом із графським ти­тулом, та ордена Андрія Первозванного, яким Я.Брюс був нагороджений. На екслібрисі на­писано латиною: «Fuimus» («Були»).

Екслібрис Р.Арескіна також був гербовим, із закомпоноваїшм девізом давньоанглійською мовою: «Іе pense plus» («Я більше думаю»).

У середині століття з'явилися екслібриси вензелевого характеру. Книжковий знак, який наклеювали на книги Медичної колегії, являв собою літери «CM» (Collegiae Medicinae) у рамці рокайлевого характеру. У другій поло­вині XVIII ст. з'явився сюжетно-тематичний екслібрис: наприклад, дерево, яке обвиває гі­рлянда з квітів; усередині композиції вписане ім'я власника — граф А.Безбородко. Пізніше сюжетні екслібриси набули великої популяр­ності. З'явилися складні сюжетні знаки, в

Екслібрис Р. Арескіна. Початок XVIII ст.

Екслібрис

бібліотеки

Медичної

колеги.

Середина

XVIII ст.

композицію яких входили не тільки фігури, а й цілі сцени.

У XIX ст. мистецтво екслібриса дещо за­непало, і тільки наприкінці століття спо­стерігається піднесення, пов'язане з діяльністю книголюбів та збирачів екслібрисів.

Bud Львова.

Мідьорит

А.Гогенберґа.

Фрагмент.

1618 p.

Книгодрукування на споконвічних українських землях виникло у другій половині XVI cm. Засновником «по­стійного українського друкарства» став Іван Федоров (Федорович), який видру­кував у 1574 р. в старовинному укра­їнському місті Львові книгу "Діяння і послання апостольські" або, скорочено, Апостол. До Львова Іван Федоров приїхав із білоруського містечка Заблудова. У Заблудові він разом із Петром Тимо-фійовичем Мстиславцем працював на запрошення литовського гетьмана Григорія Олександровича Ходкевича, який усе своє життя залишався прибічником православної віри та рідної мови. Перед І.Федоровим було поставлене завдання виготовляти кириличні богослужбові друки в перекладі «простою мовою». Після надрукування у Заблудові Євангелія учительного (1569) Петро Мстиславець залишив Івана Федорова і вирушив до Вільна, щоб за сприяння білоруських міщан і купців створити там кириличну друкарню. А Іван Федоров, видрукувавши друге заблудівське кириличне видання — Псалтир із Часословом (1570), — обрав місцем своєї майбутньої книговидавничої діяльності українське місто Львів.

Частина 2