Дизайн доби Бароко (1600 – 1730) і Рококо (1715 – 1770)
1. Визначення і основні риси стилю бароко.
2. Меблі: пріоритет французької школи.
3. Фаянс, скло, вироби з металів та тканини бароко.
4. Рококо: спільність і відмінності з бароко.
5. Меблі та порцеляна рококо.
6. Скло, вироби з металу і тканини рококо.
1. Стиль бароко з’являється в Італії наприкінці 16 століття, однак в різних європейських країнах його відносять до мистецтва 17 століття. Бароко виникло як стиль, покликаний утверджувати красу католицької віри і могутність церкви у боротьбі з Реформацією. В інших країнах бароко набуває власної специфіки, прославляючи абсолютну королівську владу (Франція), чи багатство і незалежність еліти (Фландрія). Покровительство влади продовжує відігравати значну роль у розвитку мистецтва. Справа йде не лише про королів і Церкву – заможні і впливові комерсанти Фландрії, Голландії теж прагнуть розкоші і впливають на художнє життя. Звичайно, не всі мистецькі твори тієї доби можна віднести до стилю бароко, але всі вони відбивають характерні тенденції доби.
В бароко теж простежується захоплення давньоримською архітектурною класикою, її величчю та монументальністю, але на зміну раціональній врівноваженості приходить підвищена емоційність образів. Загальне враження від бароко в галузі декоративного мистецтва – могутність, розкіш та театральність, особливо це стосується італійських інтер’єрів; французькі інтер’єри при тій же масштабності більш упорядковані. Переважають масивні форми, багаті кольорові контрасти, дорогі матеріали. Ще однією особливістю декоративного мистецтва стали ефекти освітлення, що спостерігаються у використанні дзеркал та відбиваючих світло поверхонь в інтер’єрі. Зацікавлення передачею руху виявляється у поширенні форм, наприклад, кручених колон. Для бароко характерні нелінійні форми і гра світла на хвилястих поверхнях, щедре використання улюблених рослинних мотивів. На початку століття проходить становлення аурикулярного стилю – передусім, у голландських виробах зі срібла. Для цього стилю, названого через подібність мотиву до людського вуха, характерні штивні абстрактні форми, ефекти хвилювання води та фантастичні чудовиська. Домінує фантастичний орнамент.
На розвиток декоративного мистецтва 17 століття впливає і встановлення жвавої торгівлі з Далеким Сходом. Численні фірми поставляють на європейський ринок вироби з лаку, фарфору, шовку, що сприяє потягу до екзотики. Товари були дорогими і доступними лише знаті, але попит був настільки великим, що з’являються підробки з біло-синього фарфору чи лаку, які спочатку наслідували оригінали. Але з часом створюється своєрідний екзотичний стиль «шинуазері», де художники опираються в декорі на власну фантазію.
В цей період поширеним елементом декору є квіти. В Європу завозять нові види рослин, створюються ботанічні сади і мода на показ зрізаних квітів обумовлює не лише нові форми ваз, а й нові мотиви оздоблення. Так, захоплення тюльпанами, торгівля ними відбивається в появі цієї квітки в декорі. Тюльпани зображуються натуральними чи стилізованими на сріблі, тканинах, предметах меблів, кераміці. Як і раніше, найпопулярнішим мотивом залишається акант: зазубрене, роздільне листя аканту з’являється в будь-якій галузі прикладного мистецтва як домінуючий мотив декору бароко. В останній чверті століття переважає більш стриманий стиль «барочного класицизму», популярний у французьких художників-декораторів. Їх роботи популяризувались у вигляді естампів, спеціально гравійованих для використання в різних матеріалах. Значну роль у формуванні цілісного стилю прикладного мистецтва в Європі відіграла мануфактура братів Гобеленів, де працювали кращі майстри – ткачі, червонодеревники, ювеліри, скульптори, що створювали предмети розкоші для королівських палаців Людовика XIV.
Розповсюдженню французького стилю сприяла відміна Нантського едикту (1685). За новими правилами протестанти не мали права займати керівні посади і це сприяло масовій еміграції гугенотів, в тому числі талановитих декораторів, у протестантські країни – Англію, Голландію. Вони популяризують сучасний варіант гротескного орнаменту – витончений і лінійний, популярний у Франції.
Продовжується процес розподілу проектування і реалізації виробів, зокрема – при створеній для «Короля-сонця» мануфактурі. Вона відома як фабрика гобеленів, але при ній створювали інструменти, декорували карети і меблі, навчали підмайстрів. Фабрика поставляла все, необхідне для Версалю, а малюнки для всього виробництва постачав Шарль Лебрен (1619-90).
2. Меблі. В Італії Рим став центром нового стилю; грандіозні інтер’єри вимагали відповідного пишного стилю меблів, особливо столів та кабінетів, а для сімей Барберіні, Лодовізі, Боргезе проектували спеціальні столи з архітектурними мотивами, скульптурними формами – символом влади і сили. *Прикладом може бути різьблене позолочене трюмо Доменіко Пароді (1672-1742) з фігурками путті та орнаментом, який стелиться, або проект стола П.Шора (1615-74) з повномасштабними постатями людей.
У Франції перша половина століття – стриманий стиль Класицизму, що відповідає живопису Н.Пуссена чи архітектурі Ф.Мансара, але поступово стиль меблів стає більш пишним. *Пьєр Голь (1620-84) створює декор квіткового маркетрі, як у кабінеті на слоновій кістці, з чорним і кольоровим деревом. *Він же робить гарнітур зі столу і двох підставок, що містився під дзеркалом між вікнами. Пошуки нових форм меблів – як, наприклад, письмовий стіл із 8 ніжками, комод – характеризують Андре Буля (1642-1732), який працював для короля і двору. Сучасники називали Андре Шарля Буля кращим меблярем Європи. У 35 років фламандець за походженням очолив майстерні меблів у Луврі і став віртуозним творцем меблів з чорного дерева. Його роботи монументальні, величні і повністю втілюють урочистий «Великий стиль» Людовика ХIV – за рахунок розкішної інкрустації. Улюблені матеріали декору – полірована черепаха, мідь, олово або срібло по чорному дереву. Дві пластинки - метал та черепаха трохи склеювались і вирізався з них один мотив, а потім метал вставлявся у черепахове тло і навпаки.
Його декор маркетрі з черепахою, перламутром та міддю носять його ім’я. *Форма комоду Буля відтворює римські саркофаги, а футляр для годинника вражає вишуканою мідною інкрустацією. Жан Берен (1640-1711) – декоратор двору, створює нові форми стрічкового оформлення, де зв’язки стрічок поєднувались з листям аканту, масками, мушлями та «С»-подібними гвинтовими лініями, що походять від гротесків. Видані ним гравюри зі зразками орнаментів та ескізами виробів протягом десятиліть надихали європейських дизайнерів. (Маркетрі – декоративне оздоблення меблів з використанням деревини різних кольорів, а іноді – інших матеріалів – слонова кістка, метал, перламутр) – що утворюють рисунки і мотиви, сюжетні сцени. При виконанні маркетрі тоненькі шматочки дерева наклеюються на основу, на відміну від інтарсії – другого, врізаного в основу виду інкрустації ).
Англійські меблі сприймають новинки французького, а пізніше – голландського меблярства. Поряд з традиційними дубовими меблями випускають більш оздобні стільці і столи з горіха з декором квіткового маркетрі; входять у моду плетені сидіння. Дуже популярні кручені спіральні ніжки, фігурні балясини. *Впливи французького дизайну відчутні у різьблених позолочених меблях, як, наприклад, стіл з нижньою розтяжкою у формі «Х». Формуються і нові смаки, породжені впливом китайських простих форм. * В стільцях з гнутими спинками, відомих як «індійські», теж використовуються вигнуті ніжки. *Форми вигнутих ніжок з овечими копитцями бачимо і в розписному синьо-білому столі.
У голландських і фламандських меблях – як і у виробах американських колоній – зберігаються старовинні форми. *Типовим предметом у купецьких будинках були шафи з більш реалістичним декором. Різьба легка, панелі часто мають геометризований орнамент. Німецькі замовники схиляються до більш розкішного оздоблення: найбільш популярний декор маркетрі, особливо – техніка А.Буля. Взагалі в барокових меблях кінця 17 – початку 18 століття зростає потяг до пишності. Розкішні предмети прикрашаються різьбленням з позолотою; скрізь у моді точені спіральні ніжки. Червонодеревники широко застосовують інкрустацію не лише чорним деревом, а й черепахою, металом, слоновою кісткою і перламутром, кольоровим деревом. Римська мода на створення столішниць і кабінетів у техніці набору орнаментів з твердого каміння та інкрустація по мармуру розповсюджується по Європі. Найдорожчі меблі для правителів зі складним різьбленням вкривались срібленням і позолотою. Іноді поверхня столу вкривалась золотим листом: дерево грунтувалось гіпсом, потім – червоною глиною, на яку наносилось листове золото, потім – полірувалось. Знайомство зі східними меблями вводить у моду чорні лаковані вироби; японські лакові панелі часто розрізались і вставлялись у європейські меблі. Використовуються і європейські імітації лаку. *Таким є стіл, розписаний кольоровими лаками з панелями в перламутрових композиціях. Величезні кошти витрачались на оздоблення інтер’єрів тканинами і бахромою. Ліжка і стільці оббиваються дорогоцінними оксамитками і брокатом. * Прості геометричні форми парадного ліжка оздоблюють дуже дорогі драперії з металевою ниткою.
3. Фаянс. В 17 столітті Європа продовжує випускати глазуровану кераміку, яка в Голландії, Франції, Англії називається фаянсом. Форми і декор відходять від ренесансних мотивів. Впливають на форми і декор як інші види барокових декоративних виробів так і синьо-білий китайський фарфор. Але у європейців захоплення синьо-білою гамою поєднується з квітковими мотивами. Модним стає мотив тюльпана. *Наприклад, плоска таріль центром композиції має тюльпан у вазі, а розподіл розпису бортика на сегменти навіяний східними виробами.
Всі європейські керамісти прагнуть створити фарфор. Спочатку виникає чудова червона кераміка у Мейсені. З неї виробляють прості за формою речі, що нагадують в перші роки Схід, або ж – металеві вироби. В 1710 році на мейсенській мануфактурі створюють справжній фарфор. Білий прозорий фарфор вкривають тонкою поливою з польового шпату. З порцеляни виготовляють чайний та кавовий посуд. У 1720 році винаходять яскраві емалеві фарби для розписів. Крім посуду з квітковим декором та «сценами у гавані» виготовляють фігурки тварин і птахів. В цей період починає працювати Й.Кендлер (1706-75) – найвідоміший німецький дизайнер порцеляни.
Скло. У добу бароко скло стає загальнодоступним. Барокові тенденції виявляються в складних ніжках бокалів – у формі морських зміїв або зі спіральною огранкою. Найскладніші вироби з надтонкого скла створюють венеціанці, але це їх лебедина пісня, оскільки в моду входить солідніший стиль і в багатьох країнах розквітають свої центри, які успішно випускають «венеціанське» скло. Англійське скло наприкінці століття дає варіанти простих форм дуже якісного свинцевого скла з міцними різними ніжками. Найбільшою популярністю користуються вироби, прикрашені гравіюванням – детальними пейзажами, алегоричними сценами. Удосконалюється техніка нанесення кругового гравіювання та склад скла, що дозволяє виконувати глибокий рельєф. В Голландії улюбленим видом декорування скла стає гравіювання алмазною голкою: в цій техніці виконуються портрети, геральдичні композиції, побутові сценки.
Срібло і метал. В даній галузі немає єдиного стилю, але існують варіанти стилістичних прототипів. Скульптурним рішенням віддають перевагу в Італії та Південній Германії. Франція, Голландія та Англія розвивають натуралістичний ботанічний декор. На жаль, срібний і золотий посуд переплавлявся для нових виробів і збереглось мало творів. Розвиток аурикулярного стилю тут пов’язаний з братами Ван Вьяненами з Утрехту. Вони поєднують жвавий аурикулярний орнамент із віртуозною живописною чеканкою міфологічних сцен. *В тарелі роботи Пауля Ван Вьяннена (1568-1613) блюдо трактується як єдиний план, тема розташована навколо вертикалі, як картина. Улюбленим вирішенням світильників – торшерів, свічників та прикрас для столу були фігурки каріатид. В середині століття видається низка рисунків, зокрема – Жана де Потра з проектами таких виробів з використанням скульптурних та архітектурних елементів (1660 рік, Париж).
Проте провідною рисою барокового декору у золотих справ майстрів став чеканний натуралістичний квітковий орнамент. *Прикладом може бути великий туалетний набір Пьєра Прево. *Більш стилізовані квіткові мотиви виконуються гравіюванням, але орнаменти дуже насичені – від краю до краю виробу. Книга проектів таких виробів видана Шарлем де Мелдером у Лондоні в 1664 році. Не менш популярною стала книга Даніеля Маро 1712 р з чітким злиттям навіяних античністю форм і декору. Вони популяризують класицистичний стиль, започаткований у Гобеленів Ш.Лебреном. На початку 18 століття у Франції утверджується «стиль регентства» і переймається іншими школами. Для нього характерний полегшений орнамент. У північній частині Європи в чеканному декорі високого рельєфу переважає в середині століття квітковий стиль. На межі 17 та 18 століть він переходить в стиль Регентства. Взагалі ж, завдяки великій кількості друкованих робіт по орнаменту в період пізнього Бароко орнаментальні мотиви, розроблені для конкретних цілей – наприклад, серія малюнків «практично прикрашеного домашнього срібла» Й. Хайгляйна з Аугсбургу – використовуються у найрізноманітніших виробах з металу.
Тканини і оббиття. Узори в стилі бароко для тканин дуже ритмічні і справляють цілісне враження. В основі мотивів – виноградний орнамент, жвавий, динамічний квітковий, екзотичні запозичення. Найбільш динамічні узори використовуються в невеликих виробах – вишивках, мереживах – спочатку більш «гострі», а в середині століття гнучко закручені рослинні мотиви, екзотичні фігурки східних пташок, тварин, людей розміщені між порівняно величезними рослинними мотивами. Декор виноградної лози має легкий рух крізь узор, симетричний по композиції. Найчастіше використовується вертикально направлений узор, що містить дуже великі елементи. Повтори в орнаментах стають дуже довгими: в 3-4 рази довшими ніж ширина повторюваного елементу. *У вишитому покривалі ми бачимо, що ритмічною основою декору є «S-подібні» стебла, що стеляться. Цей принцип зустрічається в килимах, тканинах, настінних панно. * В смугах оксамитної та шовкової парчі – варіанти цього композиційного методу. Штивне заповнення полотна узором і насичені кольори надають барокової розкоші.
На початку 18 століття на декор текстилю впливає мереживо, що набуває надзвичайної популярності. «Мереживний» узор з’являється на тканих полотнах, на друкованому оксамиті (оксамит з рельєфом, заданим дерев’яною основою). Інший варіант виявляється в тканинах для оформлення королівських інтер’єрів. Його автором був Даніель Маро (1663-1752), який завдяки виданню гравюр набув європейської популярності. Він – законодавець моди на дуже видовжений декор у новому стилі з твердими контурами архітектурних форм – колонками, арками, фестонами. *Ескізи представляють симетричні арки, картуші, балдахіни, стрічкові мотиви.
4. Рококо – стиль, що виникає як пом’якшений варіант формально - офіційного Бароко у Франції на початку 18 століття. Декор рококо має більш вишукано-натуралістичний характер. Йому притаманні асиметрія, орнамент у вигляді завитків, потяг до екзотики – «шинуазері», рокайль – та бліда кольорова гама. Характеризується змієвидним рухом композиції, індивідуальною інтерпретацією узорів.
Рококо виникає як реакція на беззаперечну офіційність стилю пізнього Версалю. Джерело змін – в найбільш вільних елементах орнаментів бароко. Рококо розквітає в часи правління Людовика XV, коли знать повертається до Парижу і створює в старих отелях нові апартаменти. Виразні форми рококо створив Жуль Мейсоньє (1695-1750) в надрукованих гравюрах. Вони демонструють можливості повної асиметрії та скульптурної динаміки на основі натуралістичних мотивів. Нікола Піно (168401754) проектує дерев’яні елегантні панелі з вільним розташуванням паростків, хвиль, нагромадження камінців та мушель. Сюди додаються переробки східних мотивів. В інтер’єрах виявляється потяг до інтимності, зростає число затишних фарфорових кімнат, чайних павільйонів тощо. З’являються рокайльні інтер’єри отелів Субіз, Шантільї.
Всі європейські правителі і аристократи переймають нові рішення. В Німеччині створюються нові оформлення заміських палаців Сан-Сусі, Амалієнбург. Декоратором цих приміщень був знаменитий Франсуа Кувільє (1695-1768). Прекрасна резиденція створюється у Вюрцбурзі Балтазаром Норманом (1687-1753). Нові тенденції використовують в Англії, де рокайльні інтер’єри розквітають в стриманих класицистичних архітектурних спорудах Палладіо. Поєднання бароко і рококо помітне і в палацових спорудах Росії.
5. Меблі. На початку століття А.Буль (1642-1732) тиражує в гравюрах кілька нових предметів умеблювання: письмовий стіл, книжкову шафу тощо. Критик Блондель описує в 1737 році три види кімнат: парадні чи державні, розважальні чи соціальні та приватні. Кожен потребує відповідних меблів. Це породжує появу все нових форм, особливо меблів для сидіння: бержер, дюшесс, шезлонг тощо. (Бержер – глибоке крісло з суцільною спинкою та підлокітниками; дюшес – велике крісло для відпочинку з оббиттям та округлою спинкою – прообраз шезлонга). Меблі переходять до вигнутих, хвилястих форм. Основним критерієм був комфорт, отже відносно стільців і крісел зростає інтерес до оббиття. Ліжко перетворюється на зручну кушетку з підставкою для ніг. Стільці різняться за призначенням їх збирають майстри, що створюють зовнішні форми; прикраси вирізаються іншими фахівцями; після зборки стільці фарбуються, золотяться. *Майстри розробляють лекала для виготовлення стільців. Відбувається розподіл на фахівців, що працюють з масивним деревом і ебеністів, що займаються шпоном. Для шпона беруть екзотичні породи: палісандр, атласне, тюльпанове дерево. Широко використовуються прикраси-накладки золоченої бронзи. *Як і раніше, популярне квіткове маркетрі, наприклад, у комоді тюльпанового дерева, та розписи поверхонь кольоровими лаками. *У маленьких жіночих столиках верхом розкоші вважались вставки фарфорових плакеток.
Німецькі меблі частіше мають різьблений позолочений декор зі скульптурними елементами. *Прикладом є консольний стіл з сильними вигинами ніжок. Оскільки типи конструкцій контролюють гільдії, то їх форми застарілі, але поєднані з новим декором. *В популярних кабінетах-бюро ми бачимо строгі барокові форми і чудовий витончений декор. *Лінійність та елегантність в стільцях зіставляється з асиметричним оздобленням. У меблях Голландії, Скандинавії поєднується міцна форма з яскраво виявленими вигинами та щедрим різьбленням. Власні варіанти об’єднання бароко і рококо дають італійці в стилі барокетто, коли використовується мармур для столів, а в маркетрі – перламутр і слонова кістка.
В Англії декоратори теж звертаються до легких, вишуканих форм. В мотивах декору виявляється зацікавлення китайською екзотикою, окремими готичними елементами та натуралістичними деталями. Велику роль відіграла в ці роки книга Томаса Чіппендейла «Керівництво для джентльменів та червонодеревників». *Представлені рисунки дають багато варіантів вибору форм і деталей. *Т.Чіппендейл спроектував відому «Скрипкову книжкову шафу», що складається зі столу червоного дерева з вставками чорного та власне шафи з верхньою різьбленою панеллю. Спрощений варіант рокайльного стилю – застосування окремих елементів демонструють американські меблі.
Фарфор. Жіночний, тендітний і пластичний стиль Рококо чудово підійшов для фарфору. Перше місце у 18 столітті займає Мейсенська мануфактура, де художником був Й.Кендлер. *В ранній період він створив знаменитий чайник у вигляді насідки, що висиджує пташенят. Славу митцю принесли численні порцелянові фігурки акторів дель-Арте, придворних, селян, ремісників, торговців, турок і китайців тощо. Фігурки ліпились з воску, відливались в алебастрові форми, де пресувались фарфорові фігурки. Спочатку вони стояли на низьких підставках, потім високих рокайльних подіумах. Інтенсивні барокові барви емалевих фарб змінились на витончені рожеві, бузкові, бірюзові кольори. *В 1740-х мейсенські митці створили грандіозний сервіз на 1000 персон для графа Бриля «Лебедине озеро»з водною тематикою і рельєфами птахів. Потім подібний посуд повністю розписується квітами, пейзажами, сценками тощо. Захоплює розмаїття використання у формах виробів та в декорі асиметрії, «S»-подібних завитків. *В пізньому рококо посуд має однотонний – переважно рожевий, червонуватий – розпис під камею, як у чайному наборі з фігурним підносом.
Дещо відмінним є французький фарфор севрської мануфактури. Тут широко застосовують природні форми в супницях та вазах. *Більш яскравий, насичений, часто зелений чи блакитний в основі, розпис доповнюється золоченням. Англійський фарфор має прозаїчні форми і менш якісний черепок. На столових предметах розписи подібні до мейсенських. *Цікавий варіант природних мотивів застосований у чайнику, де відчутна диспропорція між крихкою ручкою і туловом. Більшість англійських мануфактур розрахована на споживача середнього класу.
Крім фарфору в Європі випускається і кераміка в традиційних центрах. Вона теж зазнає змін у формах: особливо цікавими є вироби Веджвуда, що наслідують природні форми. *Чайник кремового кольору відтворює качан цвітної капусти, інші предмети – дині чи ананаси. Поява фарби для низьких температур, надає можливість застосовувати в кераміці ніжні відтінки. Загалом на кераміку рококо впливає фарфор, який прагнуть наслідувати.
6. Скло. Скло також було прекрасним матеріалом для декору рококо завдяки прозорості, легкості а також – зображенням з емалі, золота та гравіюванню. Основні теми – пейзажі, сцени кохання, кораблі та турецько-китайсько-індійська екзотика. Форми виробів – бокалів, кубків - залишаються чіткими, спрямленими, а декор – рокайльний. Основні мотиви запозичені з ескізів Ж.Берена. Його роботи скопійовані і видані в 1759 році в Англії П.Деккером. Провідними осередками скла в Європі стають Богемія і Сілезія. Три вироблених ними форми декору (емаль, позолота, гравіювання) стають популярними у всіх країнах як «богемський» стиль. В середині століття богемські майстри працюють у 50 мануфактурах Європи і Америки, пануючи на ринку. *Бокали, склянки, пляшки мають типовий богемський поліхромний розпис, золочення та прорізи. Більш міцне і дешеве, ніж кришталь, скло добре гравіювалось рясними завитками і стрічками, портретами, жанровими сценками. Міграція майстрів сприяла становленню єдиного європейського стилю декорування. Голландія – через якість скла – використовує «крапкове» гравіювання голкою замість кругів з абразивною пастою.
Протестантська Британія віддавала перевагу простим формам опуклого скла, вважаючи богемський декор бундючним і жіночним. В апогеї рококо англійці сміялись над стилем – як Р.Морріс в «Трактаті з приводу елегантності свинарників, вражаючих курятників та вишуканих телячих ясел на турецький і перський манер». *Бокали з крученими ніжками та поліхромною емаллю або гравіюванням, карафки цукернички, порівняно скромні за оздобленням, створені відомими майстрами середини 18 століття Уільямом та Мері Бейлбі з Ньюкастла. В декорі – геральдичні знаки, кораблі, руїни, пастухи. Декоратором скла був і Джеймс Джильс з Лондона (1718080), що виконував розписи в золоті та поліхромній емалі з рокайльними, а пізніше – класицистичними мотивами на всіх видах скла.
Срібло і метал. Першим етапом відходу від бароко став стиль Регентства Полегшення барокового декору відбувалось під проводом Ж.Берена, гравюри якого вплинули не весь дизайн епохи. На поширення рококо в дорогоцінних металах вплинув також і Жюст Мейсоньє (1695-1750) – «декоратор королівських кімнат» за посадою. У виданій ним у 1734 році книзі ескізів – переробки відомих елементів орнаменту у новому стилі, коли втрачається симетрія. Композиція передає легкий рух. *Він звертається до форм каміння, коралів та мушель і з вражаючою винахідливістю створюючи супниці, сільнички, свічники тощо. *Його столове срібло абсолютно асиметричне, часто не має традиційного орнаменту, базуючись на енергійному зіставленні завитків та мушель.
Золотоковалі інших країн – Австрії, Німеччини, Росії – на базі проектів Мейсоньє створюють специфічні варіанти стилю. Німецькі майстри більше орієнтуються на традиційне бароко: в ескізах виробів помітні елементи аурикулярного стилю, більше пластичності в декорі. В Англії також своя інтерпретація рококо. *Провідний ювелір Поль Ламері (1688-1751) насичує свої вироби гербами і орнаментом, поєднує просту решітку з асиметричними завитками. Англійці також люблять гравійований декор, але найбільше британське рококо виявилось у чеканці футлярів для годинників. Табакерках. Однак з 1760-х років відмічається втрата інтересу до рококо і зацікавлення більш стриманим дизайном. *Прикладом може бути чудовий туалетний набір Томаса Лемінга, а також видані ескізи У.Кента.
Тканини. Розвиток виробництва і широка споживацька база сприяли розмаїттю рішень в тканинах рококо. Основними тенденціями доби слід вважати використання східних елементів, натуралістичні мотиви, аранжування узорів. Китайські мотиви популярні все століття. Асиметричні, текучі вигини узорів рококо свідомо антикласицистичні і це зближує їх зі східним лексиконом декору. «Примхливі» узори дають незвичні об’єми і зображення: видовжені бутони, парасольки, комахи. Все це аранжується в фантастичні кокони чи острови. В шпалерах дуже популярні мотиви квітучих дерев чи гілок. Відомий декоратор Жан-батист Піллеман (1728-1808) видав понад 200 гравюр з квітами в китайському стилі – зразків для друкованих шовків та ситців. В них використані відтінки і ця об’ємність стала характерною рисою узорів рококо.
*Поряд з цим існують вишукані дрібноквіткові узори, як у золотому та срібному парчевому дамаску чи розписному шовку. З часом помітний рух до натуралізму в інтерпретаціях. Винахідливі комбінації різних квітів, винограду, ваз, шовкових стрічок та сцен з фігурками людей – ключова позиція пізнього рококо; мотиви ці могли бути досить крупними. Такі тканини виконувались поліхромним друком з дерев’яних трафаретів.
Питання і завдання
1. Охарактеризуйте нові форми і декор в дизайні Бароко.
2. Визначте провідні європейські школи барокових меблів.
3. Які орнаментальні мотиви використовуються найчастіше в бароковій кераміці, склі та виробах з металу?
4. В чому ви вбачаєте спільність та відмінності стилів Бароко і рококо?
5. Які посібники і керівництва по орнаментиці були популярними в Європі 17 – 18 століть?
6. У чому полягають форми, декор та технології європейської порцеляни 18 століття?
7. В чому полягали нові підходи до оформлення інтер’єрів 18 століття?