Формування української культури

Перші сліди перебування людини на сучасній території України належать до раннього палеоліту, у пізньому палеоліті (35-10 тис. років тому) вже була заселена вся територія сучасної України.

Найдавніші поселення первісних людей в Україні доби палеоліту: Киїк-Коба та Холодний Грот у Криму, Антонівка на Донбасі, с. Амвросіївка у Приазовʼї, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі, с. Корольове на Закарпатті (600 тис. років), Радомишльська стоянка на Житомирщині, Мізинська стоянка на Чернігівщині, Межиріцька стоянка на Канівщині та ін.

В епоху неоліту, у мідний та бронзовий віки триває поступовий перехід до продуктивних форм господарства – землеробства і скотарства. Цей перехід на території сучасної України відбувся у 4-3 тис. до н.е., за часів трипільської культури (назва від с. Трипілля на Київщині).

Особливості трипільської культури:

1) зернове землеробство;

2) поступове витіснення мотики ралом;

3) приселищний характер тваринництва;

4) поява мідних знарядь праці при збереженні домінування камʼяних і кремʼяних;

5) перехід від матріархату до патріархату;

6) зародження міжплемінних обʼєднань;

7) формування ієрархічної структури родів;

8) збереження великої сімʼї, що складалася з кількох парних сімей;

9) зародження елементів приватної власності;

10) побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських протоміст з населенням майже 15-20 тис. мешканців;

11) міграція поселень через виснаження землі кожні 50-100 років;

12) розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами;

13) домінування символів родючості, матеріалізація їх у символи добробуту – жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

У наступні століття відбувається формування нових етнічних і культурних спільностей.

Кіммерійська культура (9-перш.пол.7 ст. до н.е.):

1) перехід від осілого до кочового скотарства;

2) плавка з болотної руди заліза;

3) виготовлення зброї, знарядь праці;

4) зʼявляються багаточисленні городища, обкопані ровами і обнесені валами;

5) розвиток декоративно-прикладного мистецтва (литво з бронзи і цінних металів, вироби з кісток) і камʼяної різьби (скульптури);

6) поява курганних захоронень.

Кіммерійців підкорили племена скіфів, котрі переселилися з Азії в 7 ст. до н.е. і утворили в причорноморських степах ранньокласове державне обʼєднання – Скіфію.

Скіфська культура (7-3 ст. до н.е.):

1) еволюція від патріархально-родових суспільних відносин до рабовласницької держави на чолі з царем;

2) виробництво заліза, литво бронзи, розвиток різьби з кісток, гончарства, ткацького ремесла, ковальської справи;

3) розвиток скотарства (коні, вівці, корови);

4) обробка шкіри та хутра;

5) «скіфська тріада»: скіфський тип зброї, специфічна збруя верхових коней, «звіриний стиль» в образотворчому мистецтві;

6) захоронення у вигляді курганів (поруч з захороненням знатного скіфа або їх царя клали вбитих дружин-наложниць, слуг, рабів, коней, зверху насипали високий курган іноді до 15 метрів).

У 3 тис. до н.е. в поволзько-приуральських степах сформувався союз кочових іраномовних племен – сарматів, які оселилися у Приазовʼї та Північному Причорноморʼї, витіснивши скіфів на Кримський півострів.

Сарматська культура (4 ст. до н.е. – 4 ст. н.е.):

1) існування пережитків матріархату;

2) розвиток військової справи (удар сарматської кінноти, вдягнутої у залізні панцири, озброєної довгими списами та мечами, що атакувала ворога зімкнутим клином, не могло витримати жодне військо);

3) розвиток скотарства, заняття мисливством;

4) розвиток ковальства, гончарства, литва бронзи, ткацтва, вишивання, шкіряного, деревообробного ремесел;

5) розвиток торгівлі;

6) художнє оформлення речей різнобарвним склом, напівдорогоцінними каменями та емаллю;

7) захоронення в курганах.

У середині І тис. до н.е. виникають рабовласницькі античні держави-поліси Північного Причорномор’я – Ольвія, Тіра, Херсонес Таврійський, Пантікапей, Феодосія. 8-кінець 6 ст. до н.е. – це період «Великої грецької колонізації».

Історію осередків античної цивілізації в Північному Причорномор’ї поділяють на такі періоди:

І. Грецький період (друга пол. 7 – середина 1 ст. до н.е.)характеризується виникненням і становленням міст-держав та Боспорського царства; тісними зв’язками з материковою Грецією; переважанням елліністичних традицій та звичаїв; урбанізацією; виготовленням монет.

ІІ. Римський період (середина 1 ст. до н.е. – 4 ст. н.е.) характеризується нестабільністю воєнно-політичної ситуації (війни понтійського царя Мітрідата VІ Євпатора проти Риму (89-63 рр. до н.е.); варваризацією населення полісів; натуралізацією господарства; вторгненням кочових племен; занепадом міст-держав.

Особливості культури античних держав:

1) створення демократичної полісної моделі суспільного устрою (місто і хора (прилегла сільськогосподарська округа);

2) республіканська форма правління;

3) рабовласницький лад;

4) розгортання процесу урбанізації (регулярне планування міських кварталів, побудова монументальних споруд, оборонних мурів);

5) розвиток товарно-грошових відносин;

6) розвиток прогресивних технологій землеробства та ремесла;

7) піднесення античної культури;

8) використання в архітектурі мармуру й вапняку, виготовлення статуй з бронзи і дерева, теракотові статуетки.

Наприкінці І тис. до н.е. – на початку І тис. н.е. лісові та лісостепові райони населяли племена зарубинецької (басейни Прип'яті, середнього і частково верхнього Дніпра) та черняхівської( басейн річок Рось, Дністер, Дніпро, середній Буг, між Дунаєм та Тірою) культур.

Особливості зарубинецької культури (2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е., відкрив Вікентій Хвойка у 1899 р. на Батуровій Горі поблизу с.Зарубинці Канівського району Черкаської області):

1) осілий спосіб життя;

2) будування великих неукріплених поселень площею близько 2 га на мисах річок, ярах або на «надзаплавних терасах» із заглибленими в землю житлами з використанням техніки дерев'яно-каркасного будівництва;

3) займання землеробством, скотарством, полюванням і рибальством;

4) розвиток ткацтва і гончарства (ліпна кераміка);

5) виготовлення заліза і знарядь з нього;

6) розвиток ювелірного мистецтва (бронзові прикраси);

7) безкурганні могильники (небіжчиків спалювали).

Особливості черняхівської культури (2-4 стст. н.е., виявлена біля с. Черняхів на Київщині):

1) будування поселень сільського типу без укріплень на відлогих пагорбах з дерев’яними хатами, обмазаними глиною і з глиняними печами або вогнищами, заглибленими на 1-2 метри в землю;

2) всебічний розвиток металургії;

3) використання у гончарстві гончарного круга;

4) виготовлення прикрас з бронзи і срібла, біжутерії з кісток;

5) розвиток торгівельних відносин;

6) безкурганні могильники.

У 4 – 7 ст. територію Середнього Подніпров’я займає союз давньословʼянських племен, відомий під назвою антів, а пізніше русів, або росів. Назва «Русь» пізніше поширилася на все східнословʼянське населення. У перших згадках в писемних джерелах римських вчених 1-2 ст. н.е. Плінія, Тацита, Птолемея словʼяни фігурують під назвою «венеди». Найповніше історія словʼян викладена у творах Йордана «Гетика» (551) і Прокопія Кесарійського «Історія війн» (550-554). У «Гетиці» є важлива інформація про розпад єдиної венедської ранньословʼянської спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Згідно з цим твором, в 6 ст. існувало три гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я), склавини (Подунав’я).

Характерні особливості розвитку східних слов’ян:

1) поступовий розпад родових патріархальних звʼязків і перехід до сусідської територіальної общини;

2) перехід від первісно-родового до класового суспільства;

3) двопільна система землеробства;

4) розвинення скотарства та сільських промислів;

5) розвиток залізообробного, ювелірного, косторізного, гончарного ремесел;

6) розвиток ліпної кераміки з врізними узорами;

7) відокремлення металургії від ковальства;

8) зародження товарного виробництва.

У процесі розкладу первіснообщинного ладу у східних словʼян формуються феодальні відносини, виникають племінні союзи (полян, древлян, северян, білих хорватів, дулібів, уличів, тиверців тощо), а згодом ранньофеодальні державні обʼєднання – князівства. У 9 ст. Київське і Новгородське князівства обʼєднуються в одну державу – Київську Русь, яка стала однією з наймогутніших у середньовічній Європі.

Теорія культурології

Етногенез - це тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації.

Ліпна кераміка – ручне виготовлення виробів з глини чи сумішів з глиною.

Курган - високий земляний, рідше кам'яний, насип над стародавнім похованням.

Гончарний круг -пристрій для ручного формування виробів з глини.