Методичні рекомендації до теми 2. Морфо-біологічний опис сортів сільськогосподарських культур
Б
4. Фенологічні спостереження за картоплею
Найважливіша фаза у картоплі - початок бульбоутворення - зазвичай пов'язана із закінченням цвітіння. Вона визначається пробним відриванням бульб куща. У картоплі існує фаза відмирання бадилля. У пізньостиглих сортів
зелені листки зберігаються до початку осінніх холодів і бадилля відмирає від
осінніх заморозків.
| сорт | Дата висадження | Дата настання фази | Міжфазний період дні | Вегетаційний період | |||||||
| сходи | Бутонізація | Цвітіння | Бульбоутворення | Відмирання бадилля | Висадження-сходи | Сходи-бутонізація | Цвітіння-бульбоутворення | Бульбоутворення-відмирання бадилля | |||
II Фенологічні спостереження за фазами розвитку овочевих рослин
1. фенологічні спостереження за бабовими( горох, боби, квасоля)
| культура та сорти | Дата сівби | Дата настання фази | |||||||||
| Поява сходів | Поява третьго листка | гілкуваня | Утворення бруньок | цвітіння | Утворення плодів | стиглість | Жовтіння листя | Відмирання рослини | Вегетаційний період | ||
2. Фенологічні спостереження за коренеплодами
| Культура та сотри | Дата сівби | Дата настання фази | Загибель нижніх листків | |||||
| Поява сходів | Поява першого листка | Поява третього листка | Початок потовщення коренеплодів | Змикання рядків | Жовтіння листя | |||
3. Фенологічні спостереження за гарбузовими (огірок, гарбуз, кабачок, патисон, кавун, диня)
| Культура та сорти | Дата сівби | Дата настання фази | |||||
| Поява сходів | Поява бутонізації | цвітіння | Завязь плодів | Початок збиральної стиглості | Повна стиглість | ||
Примітка. Початок збиральної стиглості для огірка, кабачка, патисона; фаза повної стиглості — для гарбуза, кавуна та дині.
4. Фенологічні спостереження за пасльоновими (помідор, перець, баклажан) при висаджуванні розсадою
| Культура та сорти | Дата висаджування розсади | Дата настання фази | ||||||
| поява нового листка | бічне гілкування | утворення бутонів | цвітіння | утворення зав'язі | Розвиток плодів | збиральна стиглість у перших плодів | ||
5. Фенологічні спостереження за цибулею ріпчастою
| Культура та сорти | Дата висаджування | Дата настання фази | ||||||
| поява сходів | поява першого листка | початок утворення цибулини | кінець росту цибулини | усихання псевдо-стебла | жовтіння листків | утворення сухих лусок на цибулині | ||
III. Фенологічні спостереження за плодово-ягідними культурами
Знання фенології необхідне для уточнення строків оброблення пестицидами, збирання врожаю, правильного добору обпилювачів тощо. Тому фенологічні спостереження в дослідах є обоє 'язковгіми.
У плодово-ягідних рослин спостерігаються такі фази: набрякання та розпускання бруньок, висунення суцвіття, відособлення бутонів, поява віночків, цвітіння (початок, масове), обпадання пелюсток, зав'язь плодів, стиглість плодів (початок, масова), закінчення росту пагонів, листопад (початок, кінець).
Набрякання бруньок - помітне збільшення бруньок, особливо квіткових, в об'ємі та майже помітне розсунення зовнішніх лусок.
Розпускання бруньок - помітне розсунення внутрішніх лусок та поява між ними кінців пуп'янків, оплодня чи кінців молодого листка.
Висунення суцвіття - висунення відособленого суцвіття та листової розетки із зімкнутими пуп'янками. Зелені - масова поява та розворот перших листків із листкових бруньок.
Відособлення бутонів - це відокремлення кожного квіткового бутона. Поява віночків - висунення з чашолистиків згорнутих пелюсток віночка та їх забарвлення.
Початок цвітіння - розкривання перших квіток у рослин, що запилюються вітром, початок висипання пилку з тичинок суцвіття (ознака фази - початок її у 10 % квіток).
Масове цвітіння - настання фази більше, ніж у 75 % квіток. Кінець цвітіння - опадання пелюсток віночка у більшої частини квіток. Зав 'язь плодів - масове скидання незапліднених відквітлих квіток і майже непомітне збільшення на дереві зав'язі, що залишилась.
Стиглість визначається збиральною стиглістю - здатністю відділення від гілки плода з черешком без помітного зусилля (пізньостиглі сорти яблуні та груші набувають стиглості пізніше, в період зберігання).
Закінчення росту пагонів - закінчення росту більшості пагонів в довжину із закладанням кінцевих бруньок.
Листопад - природне опадання листя. При ненормальному ранньому початку чи, навпаки, запізнілому листопаді вказують на його причини.
Для спостереження вибирають тільки нормально розвинені рослини.
| Сорти | Набрякання бруньок | Розпускання бруньок | Висунення суцвіть | Відособлення бутонів | Поява віночків | Цвітіння | Зав'язь плодів | Збиральна стиглість | Закінчення росту пагонів | Листопад | Примітки | |||
| початок | масове | 'кінець | початок | кінець | ||||||||||
Методичні рекомендації до теми 2. Морфо-біологічний опис сортів сільськогосподарських культур
Завдання 1. Вивчення та опис сортів білоголової капусти. Мета. Ознайомитися з морфо-біологічними ознаками сортів білоголової капусти.
Хід роботи 1. Описати десять типових рослин.
Сортові ознаки білоголової капусти: форма, розмір та забарвлення листя, розеток, головок і качана.
Головки капусти вважають дрібними, якщо вони мають діаметр 10-18 см, середніми - 20-25 см і великими - з діаметром більшим за 25 см. За формою вони бувають округлими (індекс - відношення висоти до діаметра - 0,8-0,7), плоскими {індекс - 0.4-0,7), округло-плоскими (індекс 0,7-0,8). Крім того, розрізняють головки конічні та овальні.
За будовою головки капусти бувають дуже нєтугими, середньо тугими, тугими та дуже тугими, а на розрізі вони можуть мати біле, біло-зелене, зелено-жовте, біло-жовте, фіолетово-біле й червоно-біле забарвлення.
Ступінь тугості головок визначають за індексами - відношенням середньої маси головки до її об'єму. Вимірявши висоту та середній горизонтальний діаметр головки капусти, її об'єм легко визначити за такою формулою: V = псі2, де V - об'єм головки, см3; Ь - висота головки, см; сі - середній горизонтальний діаметр головки, см. При цьому нєтугими вважають головки капусти, що мають індекс - 0,3-0,5, визначений цим способом, середньотугими - індекс - 0,5-0,8 і тугими - індекс -0,9-1,2.
Качан внутрішній - розташований у головці капусти. Внутрішній качан буває коротким (займає близько третини висоти головки) і середнім (займає половину висоти головки).
Головка починає утворюватися, коли на рослині виросте розетка з певною кількістю листків: 15-18 - у ранніх сортів, 19-21 - у середніх і 22-25 - у пізніх. Розетку вважають малою, якщо її діаметр не перевищує 60 см, середньою — 60-80 см і великою - з діаметром більш як 80 см.
Листки на головці капусти можуть бути розпластані, трохи підняті, сильно підняті або спрямовані вгору. Сама розетка буває компактною (з сидячими листками) та рідкою (розпластаною з довгочерешковими листками).
Будова і розташування нижніх листків головчастої капусти є характерною ознакою сорту. Вони можуть бути простими, суцільними, сидячими, цілими з черешком, облямованим пластинкою, що спадає до основи, слабко ліроподібними, типово ліроподібними. Нижні листки вважають дрібними, якщо довжина їх пластинки становить 25-40 см, середніми - 40-50 см і великими - перевищує 50 см. Якщо черешок нижніх листків капусти має довжину до 10 см, його називають коротким, 10-15 см - довгим.
Пластинки листків можуть бути забарвлені у зелений, синювато-зелений, зелено-фіолетовий, фіолетово-зелений, червоно-фіолетовий, жовто-зелений, жовтий колір і вкриті слабко, середньо або сильно восковим нальотом. Воскового нальоту на листках капусти може й не бути.
2. Отримані дані записати у таблиці.
Характеристика білоголової капусти
| Висота зовнішнього качана, см | Розетка | Листки | |||||
| Тип нижніх | Черешок | Забарвлення | |||||
| розмір | розташування листків | наявність | довжина | розмір | |||
Характеристика продуктивної частини (головки) білоголової капусти
| Розмір, см | Форма | Тугість | Забарвлення | Внутрішній качан | Маса головки | |
| діаметр | висота | |||||
Завдання 2. Вивчення та опис сортів помідора.
Мета. Ознайомитися з морфо-біологічними ознаками сортів помідора.
Хід роботи 1. Описати сорти помідора за 10 типовими рослинами. Опис сортів помідора здійснюють за такими ознаками: загальний вигляд і сила росту рослини (куща), будова, форм:;, забарвлення листків, плодів, грон та ін. Рослини помідора мають вигляд куща, тобто багато стебел-розгалужень, або стійке, невилягаюче стебло (так звані штамбові сорти). Розрізняють ще ни-зьчогослі детермінантні рослини помідора, коли після утворення 3-5 грон ріст рослини припиняється, тому що на верхівці утворюється розгалужене гроно.
Різні сорти помідора неоднаково облиствлені. Рослини можуть вкриватися листками слабко, середньо і густо.
Листки у помідора найчастіше розсічені на частки, часточки і менші часточки, проте є й рослини з листками, подібними до листків картоплі. Іноді розрізняють ще листки, характерні для штамбових сортів, так званий штамбовий тип листка.
Вважають, що часток у листка мало, якщо їх є до 5 шт., багато - більше ніж 5. Частки листка можуть мати яйцеподібну, овальну, широколанцетну, ви-довженояйцеподібну форми. Краї часток бувають цілокраїми та городчастими з різними варіаціями. Вважають, що часточок і менших часточок за кількістю. так само як і часток, мало, якщо їх на листковій пластинці до 5 шт., і багато. якщо більше ніж 5. Форма часточок і менших часточок така сама, як і часток листкової пластинки. Листки помідора за забарвленням бувають сіро-, світло-, темно-, жовтувато-зеленими, а за формою поверхні — гладенькими, слабко- та сильногофрованими. Визначати усі показники характеристики листків помідора треба на листках головного стебла з середнього ярусу.
Плоди помідора утворюються на гроні, яке може бути простим нерозгалуже-ним (мати один стрижень), складним (тричі й більше розгалуженим) та проміжним (одноразово розгалуженим). Грона бувають тугими й щільними, а за довжиною - короткими (до 15 см), середніми (16—ЗО см) і довгими (більше ніж ЗО см).
Для опису обирають плоди з нижніх перших суцвіть у фазі повного забарвлення. За формою плоди можуть бути: плоскими - індекс 0,5-0,65 (відношення висоти плода до найбільшого діаметра), плоско-круглими - 0,65-0,80; кулеподібними - 0,8-1,0; овальними - 1,05-1,25; видовжено-овальними - індекс 1,25-2,20. Розрізняють ще груше-, сливо-, вишне- та смородиноподібні плоди. За забарвленням плоди бувають червоні, оранжево-червоні, рожеві, жовті, оранжеві. Поверхня плодів помідора буває гладенькою, слабкоребристою, ребристою та деформованою. За розмірами плоди помідора поділяються на дрібні (масою до 60 г), середні (масою 60-100 г) і великі (масою понад 100 г).
Насіння помідора розташоване у камерах м'якуша плода. Плід вважають малокамерним, якщо камер у ньому до 5 шт., середньокамерним - 6-9 шт. і багатокамерним - більше 9 шт. Визначають кількість камер у плоді на його поперечному розрізі. Камери в плоді розташовані або правильно (симетрично), або неправильно (асиметрично).
2. Отримані дані записати у таблиці.
Характеристика рослин помідора
| сорт | рослина | листки | |||||||
| Форма | пластинка | ||||||||
| тип | розмір | Вкриття листками | кількість | забарвлення | Форма поверхні | ||||
| часток | часточок | Менших часточок | |||||||
Характеристика плодів помідора
| Сорт | Суцвіття, гроно | Плід | ||||||
| ■ | тип | тура | довжина | форма, індекс | поверхня | забарвлення | маса, г | кількість камер |
Завдання 3. Вивчення та опис сортів огірка.
Мета. Ознайомитися з морфо-біологічними ознаками сортів огірка.
Хід роботи 1. Описати сорти огірка за наступними ознаками: форма, опушення, розміри, забарвлення стебла, листків, плодів. Огірок - рослина однодомна, тобто має жіночі й чоловічі квітки. Жіночі квітки у виробництві називають зав'яззю, а чоловічі - пустоцвітом (служить джерелом пилку, який на зав'язь переносять комахи, а у виробництві іноді люди - штучне запилення). Заради недостиглої зав'язі й вирощують огірок.
Стебло огірка стелиться й називається огудиною, або пліттю, воно може на вузлах укорінюватись, а також здатне чіплятись до предметів вусиками, які утворюються у пазухах листків, починаючи з 3-го справжнього листка.
Листки огірка мають серцеподібно-кулясту, серцеподібно-лопатеву і п'ятилопатеву форму, за розмірами бувають великими, середніми та дрібними, а за кольором - зеленими, яскраво-, темно- й сіро-зеленими.
Огудину огірка вважають короткою, якщо довжина її до 80 см, середньою -до 150 см і довгою - 150 см. Усі скоростиглі сорти огірка мають коротку огудину, середньостиглі - середню і пізньостиглі - довгу. У теплицях іноді огудина може досягати 7-8 м.
Зав'язь і зеленець огірка мають характерне для кожного сорту опушення, забарвлення, форму, рисунок поверхні, поперечник плода тощо.
Опушення зав'язі і зеленця називають шипами. Воно буває простим, складним і змішаним і має певне забарвлення: біле, чорне і коричневе. Забарвлення найчіткіше помітне на 3-4-денних зав'язях і зеленцях.
Поверхня зеленця пов'язана з характером опушення і може бути гладенькою, дрібно- і крупногорбкуватою. Забарвлення зеленця певною мірою залежить від забарвлення шипів і буває молочно-білим, салатово-зеленим з жовтим і синюватим відтінком. При чорної.гу опушенні (чорношипа зав'язь) зеленець звичайно зелений з жовтуватим відтінком, а при білому (білошипа зав'язь) - інтенсивніше зелений із синюватим відтінком.
Зеленець може мати різну форму, розміри і поперечний розріз. За формою зеленці бувають: куле-, яйце-, веретено-, пальце-, серпо- і змієподібні, овальні (еліпсоподібні), циліндричні тощо. Розрізняють дрібні плоди-зеленці - до 8 см завдовжки, середні - до 12 см, великі - до 18 см, дуже великі - більше 18 см завдовжки. Поперечний розріз зеленця огірка буває округлий, округло-тригранний, тригранний і різкотригранний.
Сорти огірка розрізняють також за плодами-насінниками. Так, насінники мають оранжево-жовте, коричневе, брудно-охристо-сіре, молочно-біле, біло-зеленувате забарвлення. На основному фоні забарвлення інколи є плями іншого кольору. Цю плямистість називають сітчастістю насінників огірка. Насінники бувають одноколірні без сітки, сітчасті з дрібними й великими плямами, можуть мати дрібно- та великоплямисту, черепахоподібну, розірвану, поздовж-ньо-великоплямисту, подвійну сітку тощо.
2. Отримані дані записати у таблицю.
Характеристика вегетативних органів огірка
| Стебло | Листки | ||
| Сорт і довжина і | вкриття 1 здатність листками | плестися | форма і розміри | забарвлення |
Характеристика зав'язі, плоду-зеленця та насінника огірка
| Зав'язь | Зеленець | Насінник | |||||
| Сорт | опушення | забарвлення | поверхня | форма | довжина, см | поперечний розріз забарвлення | сіїчатість |
| 1 І і і | і | І | |||||
Завдання 4. Вивчення та опис сортів цибулі-ріпки.
Мета. Ознайомитися з морфо-біологічними ознаками сортів цибулі-ріпки.
Хід роботи 1. Описати сорти цибулі-ріпки за розміром, формою, забарвленням листків та цибулин, забарвленням та кількістю внутрішніх лусок цибулини,
кількістю зародків, смаком тощо.
Листки цибулі-ріпки трубчасті (у середині порожнисті), бувають великі, середні та дрібні. Вони вкриті восковим нальотом. Листки цибулі забарвлені в світло-зелений, зелений та темно-зелений колір.
Форма цибулини - плоска, плоско-округла, округла, овальна (кубаста), ви-довжено-овальна та видовжена або сигароподібна. Форму цибулини визначають за індексом - відношенням висоти цибулини до її діаметра. Індекс плоскої цибулини - 0,5-0,7; плоско-округлої - 0,7-0,9; округлої - 0,9-1,1; овальної - 1,2-1,3; видовжено-овальної - 1,5-1,8 та видовженої - перевищує 1,8.
На цибулині, що достигає, зовнішні луски висихають і набувають певного забарвлення - жовтого, коричневого, фіолетового, білого з різними відтінками. Під сухими лусками (лушпинням, цибулинням) розташовані м'ясисті луски, які теж забарвлені в білий, білий з фіолетовим, бузковим або жовтим відтінком, білий з прозеленню кольори.
За розміром цибулини бувають дрібними - масою до 50 г, середніми - до 120 г та великими - масою більше 120 г. л
Цибулини мають солодкий, напівсолодкий та гіркий (гострий) смак, а за твердістю (щільністю) бувають твердими та нетугими (м'якими).
За кількістю зародків розрізняють малозародкові (1-2 зародки), середньо-зародкові (3-4 зародки) та багатозародкові (5 і більше зародків) цибулини. Гніздність цибулі залежить від кількості зародків у цибулині.
Якщо сіянка або вибірок після садіння росте, то кожен зародок може утворювати окремі цибулини. Отже, залежно від кількості зародків, що можуть вирости з цибулини, розрізняють малогніздову (утворюється 1 -2 цибулини в гнізді - місці садіння однієї цибулини-сіянки), середньогніздову (2-3 цибулини в гнізді) і багатогніздову (утворюється до 10 цибулин в гнізді) цибулю. 2. Отримані дані записати у таблицю.
Характеристика рослини цибулі-ріпки
| Сорт | Листки | |||
| розмір | забарвлення | восковий наліт | кількість листків | |
Характеристика цибулини цибулі-ріпки
| Сорт | Форма, індекс | Смак | Забарвлення лусок | Кількість зародків | Розмір | Твердість | Гніздність | ||
| зовнішніх (сухих) | внутрішніх (м'ясистих) | висота | діаметр | ||||||
Завдання 5. Вивчення сортів зерняткових культур за якістю плодів.
Мета. Ознайомитися з сортами зерняткових культур.
Хід роботи
1. Описати сорти зерняткових культур за якістю плодів.
Сортові ознаки плодів зерняткових культур, що підлягають опису: 1) термін збирання; 2) розмір; 3) смак; 4) одномірність.
Для характеристики розміру, ступеня одномірності беруть пробу зі 100 плодів. Плоди збирають з декількох (3-5) дерев з такого розрахунку, щоб взята проба була характерною для якостей плодів даного сорту у цьому році.
Середню вагу плоду визначають шляхом зважування 100 плодів й поділу отриманої ваги на їхню кількість. Окремо зважують найбільший плід і дізнаються про максимальну вагу одного плода у сорту.
Ступінь одномірності визначають окомірно й записують до таблиці словами: плоди одномірні, середньої одномірності, неодномірні.
Під час визначення характеру смаку плода слід дотримуватися таких градацій: дуже солодкий, солодкий, кисло-солодкий (коли солодкість домінує над кислотою); солодко-кислий (коли кислота домінує над солодкістю), кислий. За характером смаку плоди також можуть оцінюватися як терпкі або іншого смаку.
Привабливість зовнішнього вигляду плодів оцінюється балами: 5 - плоди досить великі, з красивим основним і покривним забарвленням, правильної форми; 4 - плоди досить великі, привабливого зовнішнього вигляду; 3 - плоди посереднього вигляду (недостатньо великі, малопривабливі за забарвленням та формою); 2 - плоди негарні (дрібні, непридатні за забарвленням та формою); 1 -плоди дуже негарні (дуже дрібні, неправильної форми, погано забарвлені).
За смаком плоди оцінюються у балах: 5 - відмінний десертний смак; 4 -добрий столовий смак; З - посередній смак; 3 - поганий смак, плоди майже непридатні у свіжому вигляді; 1 - дуже поганий смак, плоди зовсім не їстівні.
За соковитістю м'якоті плоди поділяють на соковиті, середньої соковитос-• ті, та сухі.
Структура м'якоті у плодів яблуні може бути крупнозерниста, дрібнозерниста; крім того, вона може бути щільна, ніжна, борошниста; у плодів груші: зерниста, щільна, борошниста, в'язка, напівтануча, тануча; у плодів айви: груба, щільна, гранульована, в'язка, ніжна.
2. Описати кожний сорт за наведеною схемою:
| Сорт | Дата збирання | Масса плодів | одноманітність плодів | Привабливість зовнішнього вигляду(сумарна оцінка розміру,форми й забарвлення плодів у балах) | Консистенція мякоті(груба, середної щільності, розсипчаста, ніжна , борошниста , волокниста , тощо) | Загальна оцінка смаку( у балах) | Характер смаку(кислий, кисло-солодкий, пряний, прісний, наявність присмаку) | Соковитість мякоті(дуже соковита, соковита, мало соковита, суха) | Примітка(відзначити характерні присмаки та інші особливості) | ||
| Масса 100 плодів | Середня масса 1 плода | Максимальна масса одного плода | |||||||||
Завдання 6. Вивчення й опис сортів кісточкових культур за якістю плодів.
Мета. Ознайомитися з сортами кісточкових культур.
Хід роботи
1. Описати сорти зерняткових культур за якістю плодів.
Сортові ознаки плодів кісточкових культур, що підлягають опису: термін збирання, смак, розмір, одномірність, форма, забарвлення.
Для визначення маси одного плода кісточкових культур беруть пробу зі 100 плодів із 3-5 типових дерев у період повного достигання, зважують. Визначають середню вагу шляхом поділу загальної ваги на їхню кількість.
Плоди в пробі мають бути характерними для даного сорту. Окремо зважують найбільший плід і дізнаються про максимальну вагу одного плода у сорту. Після зважування проби плодів із них виймають кісточки й відмивають від м'якоті. Вологу з поверхні кісточок видаляють фільтрувальним папером, після чого їх зважують та визначають середню масу кісточки.
Ступінь одномірності визначають візуально й записують до таблиці: плоди одномірні, середньої одномірності, неодномірні.
За формою плоди по культурах розрізняються: вишня іі черешня - плоско-округлий, широкосерцеподібний, серцеподібний, широкоокруглий, округлий, тупосерцеподібний, овальний; слива - видовжено-овальний, овальний, округлий, широкоокруглий, яйцеподібний, зворотно яйцеподібний; абрикос - яйцеподібний, кулеподібний, округлий, плоско-округлий, овальний, округло-овальний; персик - округлий, кулеподібний, овальний, яйцеподібний, зворотно-яйцеподібний, притуплено-яйцеподібний, притуплено-кулеподібний, приту-плено-округлий. Під час оцінювання форми плода сливи, персика, абрикоса має значення симетричність плода - рівнобокий, нерівнобокий.
Основне забарвлення плода для вишні її черешні рожеве, червоне, темно-червоне, чорно-червоне та окрім того для черешні - жовте; сливи - зелене, світло-зелене, світло-жовте, жовте, яскраво-жовте; абрикоса - оранжеве, світло-оранжеве, золотисто-оранжеве, жовто-оранжеве, оранжево-жовте, жовтувато-оранжеве, жовте, жовто-кремове, солом'яно-жовте, зеленувато-жовте; персика - жовте, кремове, оранжеве, зеленувато-кремове, зеленувато-оранжеве, зеленувато-жовте, оранжеве, жовте, зеленувато-біле, золотисто-жовте, оранжево-жовте, темно-оранжеве, темнувато-оранжеве.
Покривне забарвлення поверхні шкірочки: для черешні - відсутнє, рожеве, червоне, темно-червоне; сливи - відсутнє, рожеве, червоно-фіолетове, фіолетове, темно-фіолетове, бордове, синє; абрикоса - відсутнє, оранжеве, темно-оранжеве, червоно-оранжеве, рожевувато-оранжеве, червоне, темно-червоне, кармінове, малинове; персика - відсутнє, кармінове, темно-кармінове, кармінно-малинове, малинове, світло-малинове, цегляне, бордове, цегляно-бордове, кармінно-бордове.
Характер покривного забарвлення: штрихи, точки, плями, мазки, комбіноване, розмите.
Забарвлення м'якоті для вишні й черешні - кремове, жовте, червоне, темно-червоне, чорно-червоне; сливи - зелене, світло-зелене, жовто-зелене, світло-жовте, жовте, бурштинове, оранжеве, світло-оранжеве, червоне; абрикоса - жовте, світло-жовте, світло-оранжеве, оранжево-жовте, жовто-кремове, кремово-жовте, темно-жовте, темно-кремове, кармінове; персика - біле, жовте, світло-жовте, оранжево-жовте, жовто-оранжеве, зеленувато-біле, зеленувато-жовте, зеленувато-кремове. Крім того, для персика й сливи характерне забарвлення порожнини камери навколо кісточки - прожилками, одноколірне з м'якоттю, антоціанове, малинове, зелене, рожеве, червоне, буре, інше.
Соковитість м'якоті - слабка (сік витікає із зусиллям), середня та сильна (сік витікає добре).
Аромат плодів — відсутній, слабкий, середній, сильний.
Характер смаку залежить переважно від співвідношення в плодах цукрів та кислот, а також від наявності дубильних речовин і визначається такими термінами для вишні, черешні та сливи - солодкий (кислота на смак не відчувається), кислувато-солодкий (переважає солодкий самк, але злегка відчувається присутність кислоти), кисло-солодкий (відчувається присутність кислоти і цукру, але відчуття солодкого переважає), кислий (солодкість зовсім не відчувається), солодкувато-кислий (переважає кислий смак, але злегка відчувається солодкість), солодко-кислий (відчувається солодкість та кислота з домінуванням останньої); для абрикоса й персика — слабка цукристість, кислотність, середня, висока, дуже висока.
Крім того, відзначаються різноманітні індивідуальні відтінки смаку, а також наявність терпкості, гіркоти та різних присмаків.
Шкала оцінки смаку дається у балах: 1 - дуже поганий смак (плоди абсолютно не придатні до вживання у свіжому вигляді); 2 - поганий (плоди майже непридатні для вживання у свіжому вигляді); 3 - задовільний (середній); 4 -добрий (столовий); 5 — відмінний (десертний).
Під час визначення привабливості зовнішнього вигляду надають сумарну оцінку за масою, формою, забарвленням, смаком плодів за 5-ти бальною шкалою: 5 - великі, дуже красиві за формою і забарвленням; 4 - більші за середній розмір, красиві; 3 - задовільного вигляду; 2 - дрібні, непривабливі за забарвленням та формою; 1 - дуже дрібні, неправильної форми, погано забарвлені.
2. Описати кожний сорт за наведеною схемою:
| сорт | Дата збирання | Маса плода,г | Середня маса кісточки | Одномірність плодів | Форма плода | Основне забарвлення плода | Покривне забарвлення плода | Забарвлення мякоті | Соковитість мякоті | Аромат плодів | Характер смаку | Оцінка смаку (у балах) | Привабливість зовнішноього вигляду( сумарна оцінка за масою, формою, забарвленням, смаком у балах) | |||
| Маса 100 плодів | Середня мама 1 плода | Максимальна маса 1 плода | У грамах | У % до загальної маси плода | ||||||||||||
Для визначення максимальної маси однієї' ягоди відбирають найбільш великі ягоди, зважують їх і ділять отриману вагу на кількість ягід.
Крім того, враховують розмір ягід (вимірюванням 50 ягід) та висоту неза-барвленої частини в мм.
Смакові якості ягід визначають шляхом дегустації й відзначають балами: 5 - відмінний смак, десертний; 4 - хороший смак; 3 - посередній смак; 2 - поганий смак; 1 - дуже поганий смак.
2. Описати кожний сорт за наведеною схемою:
| сорт | Дата збирання | Середня маса ягід, г | Маса ягід у балах | Максимальна маса ягід | Найбільший діаметр ягоди в мм | Висота ягоди в мм | Висота незабарвленої частини в мм | Відношення незабарвленої частини до загальної висоти у % | Смак, у балах |
Завдання 8. Опис сортів смородини ті аґрусу за якістю плодів.
Мета. Ознайомитися з сортами смородини та аґрусу.
Хід роботи
1. Описати сорти смородини й аґрусу за якістю плодів.
До товарних й споживчих якостей ягід у смородини та аґрусу відносяться: маса ягоди, одномірність, смакові якості, міцність шкірочки, привабливість зовнішнього вигляду.
Для визначення середньої маси ягід беруть середню пробу в кількості 100 ягід. Ягоди для цього збирають разом з гронами і обривають підряд без вибору. Результат зважування ділять на 100 й отримують середню масу ягоди у грамах. Сорти за масою 100 ягід (у грамах) можна розподілити (у балах) таким чином:
| Смородина | Аґрус | |||
| чорна | червона (порічки) | |||
| 1 - дуже низька | < 50 | <25 | <200 | |
| 3 - низька | 51-70 | 26-45 | 201-250 | |
| 5 - середня | 71-100 | 46-65 | 251-400 | |
| 7 — висока | 101-150 | 66-85 | 401-600 | |
| 9 - дуже висока | >150 | >85 | >600 |
Для визначення максимальної маси ягеди зважують 50-100 найбільших ягід.
Одномірність ягід визначають під час збирання врожаю. Одномірними вважають ягоди, що незначною мірою розрізняються за розміром при розміщенні по всій довжині грона та між гронами на різних пагонах.
Розтріскування ягід має вагоме значення для транспортабельності. Ступінь розтріскування визначається візуально: 0 - не спостерігається; 1 - дуже слабке, 1-5%; 2- слабке, 6-10 %; 4-сильне, 11-25 %; 5-дуже сильне, більше за 50 %.
Смакові достоїнства ягід визначають при повному їхньому достиганні. Смак оцінюється за 5-бальною шкалою: 1 - дуже поганий, кислий, з гіркотою, нетиповий для виду; 2 - поганий, кислий, але типовий; 3 - посередній, солодко-кислий; 4 - хороший, кисло-солодкий; 5 - відмінний, солодкий з ароматом.
Привабливість зовнішнього вигляду складається з поєднання розміру, форми, забарвлення, опушеності. Оцінку здійснюють за 5-бальною шкалою: 1 -дуже некрасиві, дрібні, неправильної форми, погано забарвлені; 2 - некрасиві, поганого кольору, опушені; 3 - середні: не дуже великі, недостатньо забарвлені; 4 - красиві: великі, правильної форми, ошатного забарвлення; 5 - дуже красиві: дуже великі, гарного забарвлення, без залозистого опушення.
2. Описати кожний сорт за наведеною схемою:
| Сорт | Дата збирання | Середня маса ягоди, г | Маса ягід у балах | Максимальна маса ягоди | Одномірність ягід | Ступінь розтріскування ягід | Смак, у балах | Привабливість зовнішнього вигляду у ба- |
Література
1. Основи сільського господарства. Практикум: Навч. посібник / Б. М. Польський, М. І. Стеблянко, Р. Д. Чмир. - К.: Вища школа, 1992 .-261 с.
2. Практикум по основам сельского хозяйства: Учеб. пособие для студентов биол. спец. пед. ин-тов / И. М. Ващенко, К. П. Ланге, М. П. Меркулов, Т. Д. Олексенко; Под ред. И. М. Ващенко. - М.: Просвещение, 1991. - 431 с.