Види документів та їх кл-ція

Документ - це діловий папір, що підтверджує який-небудь факт або право на що-небудь; це те, що офіційно засвідчує особу пред'явника; це письмові свідчення про що-небудь.Сукупність взаємопов'язаних документів, що застосовуються у певній сфері діяльності, становить систему документації.

Документи широко використовуються у повсякденній діяльності людей. Як носії інформації вони сприяють поліпшенню внутрішньої організації будь-якого підприємства чи установи, служать підставою для прийняття рішень, узагальнень, довідково-пошукової роботи.

Документи є засобом свідчення, доведення певних фактів і, отже, мають велике правове значення.

Багато документів повинні відповідати таким вимогам, як придатність до тривалого зберігання, максимальна наочність.

Види документів

Документи класифікуються за різними критеріями:

За способом фіксації інформації вони поділяються:

письмові .графічні .фото-, кінодокументи .фонодокументи

За змістом документи поділяються на організаційно-розпорядчі, фінансово-розрахункові, постачальницько-збутові та ін.

Занайменуванням:положення,накази,розпорядження,інструкції,звіти,акти, записки,листи,ордер,плани,баланси та ін.

За ступенем складності документи поділяються:прості складні

За місцем складання:внутрішні зовнішні

За терміном виконання - термінові і нетермінові.

За походженням: службові офіційно-особисті –

За ступенем гласності - звичайні, секретні, для службового користування.

За юридичною силою:справжні недійсними підроблені

За призначенням:оригінал - копія Відпуск – Витяг

Правила оформлення сторінки документа

На бланку друкується тільки перша сторінка документа, а наступні — на чистих аркушах паперу Якщо текст документа займає більше однієї сторінки, то на другу сторінку не можна переносити один підпис, на ній має бути не менше двох рядків тексту.

Рубрикація. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ на абзаци.

Статут його реквізити

СТАТУТ - юридичний акт, що є зведенням правил, які регулюють діяльність організацій, установ, товариств, громадян, їхні відносини з іншими організаціями та громадянами, права й обов'язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності.

Статути можуть бути типові та індивідуальні.

Статути після затвердження їх підлягають обов'язковій реєстрації в органах Міністерства фінансів України. Лише після реєстрації новостворена організація може розпочинати свою діяльність.

Реквізити статуту:1) гриф затвердження вищою установою чи органом управління;2) назва виду документа (статут)3) заголовок;4) текст;5) відмітки про погодження та реєстрацію;6) дата.

Статут є основою для розробки положення.

СТАТУТ1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ2. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ3. МАЙНО ТА КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА4. ЗВІТНІСТЬ, ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ5. ПОСТАЧАННЯ, РЕАЛІЗАЦІЯ ПОСЛУГ І ТОВАРІВ6. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ7 ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ ПІДПРИЄМСТВА8. РЕОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЛІКВІДАЦІЯ

Складноскорочені слова

Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек-сплуатаційна контора — ЖЕК, державна автоінспекція — ДАІ, мале підприємство — МІГ, виробниче об'єднання — ВО, Українська республіканська партія — УРП.

Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: МАТО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, УЄФА.

Але малими буквами пишуться: загс, вуз (від російського вьісшее учебное заведение).

Великими й частково малими буквами пишуться складно-скорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ, Конгрес української інтелігенції — КУІн.Якщо складноскорочені іменники, утворені з початкових букв або звуків, відмінюються, то закінчення біля них дописуються малими буквами: ЛАЗи, у ЖЕКу, з ВАКом.У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна адміністрація -райдержадміністрація, завідувач господарства — завгосп.

Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк.

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Наприклад, пишемо: 4 кг, читаємо: чотири кілограми.Складання — це спосіб творення складних слів поєднан ням двох або більше основ чи цілих слів або їх скорочень (усічень). Цим воно відрізняється від інших способів морфологічного словотвору, орієнтованих на творення простих слів. Складні слова функціонують у тісному зв’язку із системою словосполучень, які стають основою творення їх. Основним способом творення складних слів — іменників, прикметників, прислівників — є основоскладання. О с н о в о с к л а д а н н я — це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів -о-, -є- (доброзичливий, праце здатний), -и-, -ох- (триповерховий, двохатомний). Результа том основоскладання є складні слова, або композити (лат. compositus — складний, складений із частин). С л о в о с к л а д а н н я , або ю к с т а п о з и ц і я (лат. juxta — поряд, біля і positio — місце), — це поєднання двох слів або словоформ в одному складному слові (салон-перу карня, вагон-ресторан).

Л-рна мова і норма

Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. Формується вона на базі середньо наддніпрянських говорів у к. 18 - на п. 19 ст.

Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві форми — усну й писемну, ряд функціональних стилів.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклавши основи наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови.

Українська мова - слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народуМовна норма

Унормованість — основна ознака літературної мови. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Розрізняють такі типи норм: орфографічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання); морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які обов'язковими для всіх її носіїв.

Мовні норми

1.орфоепічні й акцептні -належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації - інцидент, а не інциндент;посередині, а не посередині 2.графічні передачі звуків на письмі- робочі, а не робочи; чотирма, а не чотирма 3.орфографічні написання слів відповідно до останнього видання «Українського правопису» гніт у бочці — пат у лампі;феєрверк, а не фейерверк;фін, а не фінн;на-гора, а не нагора 4.лексичні слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі надійшло, а не прийшло повідомлення; нестала, а не наступила зима 5.морфологічні уживання морфем найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі роки