Художня культура і її основні стилі.

Романський стиль

Першим європейським стилем середньовіччя став романський стиль, що домінував з 1000 р. – кінець ХІІ ст. (у деяких країнах і пізніше).

Цей стиль був новим за формою і за духом. Історія терміна “романський” має лінгвістичну основу: цей стиль зародився й активно розвивався у країнах, що розмовляли так званими романськими мовами, що вийшли з латині й трансформувалися під впливом місцевих варварських мов ще в “Темні віки”. Але цей термін виявився дуже вдалим тому, що об’єктивно визначив зв’язок ранньосередньовічного європейського мистецтва із мистецтвом і культурою пізнього Риму й римських провінцій.

Із 1000 року, коли кінця світу не відбулося, по всій Європі розпочався будівничий бум – перебудова старих і будівництво нових храмів, церков, монастирів як вияв вдячності Богові. Саме тому новий романський стиль сформувався перш за все в архітектурі, що стала найрепрезентативнішою формою втілення нових художніх принципів.

Паломництво до святих місць й хрестові походи проти сарацинів або “невірних”, що стали ознакою Середньовіччя, вимагали будівництва паломницьких церков і монастирів, які б могли умістити велику кількість людей, виконуючи при цьому захисну функцію. Саме в романській архітектурі вперше в епоху Середньовіччя з’явилися величезні кам’яні будови. Розміри церков і храмів вимагали й відповідних конструктивних рішень, орієнтиром для яких була архітектура Стародавнього Риму.

В основу покладено прості об’ємні фігури: куб, паралелепіпед, циліндри. Плоскі дерев’яні перекриття замінили хрестовими, циліндричними, хрестово-ребровими склепіннями.

Типовою рисою романського стилю стає масивність і хрестоподібність склепіння, що створювалося за допомогою двох перехресних напівциркульних склепінь.

В основі романського собору – базилікальний тип храму, характерний для Риму: це прямокутник з апсідою, де знаходився вівтар – найсвятіше місце в храмі, і символ неба. Там були розташовані престол – символ Голгофи, де розіп’яли Христа; жертовник (на північ від престолу) – символ Віфлеємської печери; горішнє місце – небесний престол, на якому сидів Христос.

Внутрішній простір розділявся на нефи (кораблі), що пов’язано із трактовкою християнського храму як “корабля Града Божого”, що пливе по хвилях історії.

Ближче до східної частини розміщувався поперечний неф – трипсепт, унаслідок чого в плані виникав латинський хрест (базиліка св. Петра в Римі – 325 р., храм св. Аполлінарія і Коассе в Равенні – VI ст.).

Див.: слайди 4, 5

І культові споруди (церкви, собори, монастирі), і світські будівлі – замки, виконуючи захисну функцію, мали вигляд фортеці. Донжон – прямокутна вежа в декілька ярусів з вузькими вікнами-бійницями, був головним елементом замкового комплексу в епоху Середньовіччя. З ХІ ст. цю центральну вежу стали будувати круглою, а з ХІІ ст. на вежі з’явилися машикули – галереї з отворами на підлозі, що виступала понад стінами вежі й використовувалася для захисних цілей. (Вежа чеського замку ХІІІ ст.).

Див.: слайд 6

Шедеври романського стилю:

- собор Нотр-Дам ля Гранд в Пуатьє з вежею на середохресті (місце, де центральний неф перехрещується із трансептом) – кінець ХІ – поч. ХІІ ст. Західний фасад цього собору відобразив ще одну рису стилю – наявність вестворку (це західна стіна з дзвіницями, що виконувала декоративну роль; почали добудовувати до християнських храмів ще в прароманський період);

Див.: слайди 7, 8

- собор Нотр-Дам в Паре-ле-Моніаль з багатьма апсідіолами пірамідальної конструкції, яка втілювала середньовічні уявлення про пірамідальність світобудови – поч. ХІІ ст.

Див.: слайд 9

Скульптура здебільшого пов’язана із храмом: це рельєфні композиції над порталами храмів, найчастіше на тему “Страшного суду”. Але саме в них виявляється мистецтво гротеску, сміхове, карнавальне народне світосприйняття, яке М. Бахтін визначає як головне для світосприйняття середньовічної людини (рельєф тимпану Собору Сен-Лазар в Отені, 1130 – 1140 рр.).

Див.: слайд 10

Сцена, де чорти важать душі на терезах і чорт повисає на терцях, щоб переважити. І це в соборі! Це “гротескове мислення” (термін А. Гуревича), типове для Середньовіччя, цей “сміховий аспект світу” пояснює і наявність химер, осла в храмі замість єпископа, п’яну дівку, що грає Богоматір у всеп’яніших літургіях.

Живопис залишається релігійним за сюжетами і символіко-канонічним за стилем.

Завдяки символізму світ постає осмисленим й цілісним. Символ не тільки позначає головний архетиповий, небесний оригінал, а й є знаком, який цей оригінал заміщає, віддзеркалює, бо: “Всі творіння світу – суть для нас, ніби то книга, картина і дзеркало” (Алан Лілльський). Сама система знаків-символів – це єдина структура, де кожний знак перетікає в інший, пояснюючи його й себе. Наприклад, чотири традиційних для середньовічного живопису символи: орел, лев, тілець, людина тлумачаться як знаки християнських доброчесностей (людина – мудрість, тілець – смиренність, лев – мужність, орел – праведність). Це й відомі всім символи чотирьох євангелістів, що наповнює кожен знак більш складним змістом. Для освіченої людини розкривається й найвищий смисл цих символів як знаків “чотирьох головних моментів життя” Христа, про якого сказано: “людиною народжений, жертовним тільцем померлий, левом воскреслий, орлом вознесений”. Так елементи символічної системи поєднуються в чітку піраміду знаків, центруючись навколо фігури Христа, “сума” виявляється інтегральною, світ – єдиним”.

До найпопулярніших образотворчих символів належать:

· виноградна лоза – символ Христа та його учнів (“Аз єсмь лоза, а вы – гроздья”);

· якір – християнська надія;

· голуб – символ миру, а раніше – Христа та Святого Духу.

Найпоширенішими живописними техніками були фреска й мозаїка.

Живопис розвивався й у мистецтві книжкової літератури, золотого шитва, яким прикрашали інтер’єри церков й святковий одяг духовенства.

Серед стилів рукописного книжкового орнаменту виділяється англо-вінчестерська школа, що склалася в середині Х ст. під впливом каролінгського мистецтва у Ньюмінстерському абатстві у Вінчестері і у двох Кентерберійських монастирях. Стильовими ознаками цієї школи є фантазійні рослинні мотиви, складні віньєтки по кутах, техніка малюнка пером, тісний зв’язок орнаменту із мініатюрою. Сакраментарій св. Етевольда (або “Бенедікціонал св. Етевольда”), виконаний майстром Вінчестерського абатства у 963 – 984 рр. – одна з найкрасивіших пам’яток цього стилю.

Див.: слайд 11

У Німеччині епохи романського стилю складається й кельнська школа книжкової мініатюри, де умовні стилізовані зображення із домінуючою графічністю, чітко визначеним контуром заміщаються характерним для античної мініатюри світловим моделюванням об’єму. Пейзаж позначається тільки символічними знаками, формується інтерес до золотих фонів, у чому не можна не вбачати впливу іконопису: (Євангеліарій. Ісус зцілює паралізованого. ХІ ст.)

Див.: слайд 12

Окреме місце в рукописних книжкових мініатюрах Середньовіччя належить ініціалам (від лат. initialis – початкові) – початковим літерам тексту, які іноді займають цілу сторінку і прикрашені складним орнаментальним візерунком (ініціал “Q”. Франція Х ст.), або включали до свого декору зображення людей і тварин (ізоморфічний ініціал “P”, поч. ХІІ ст; ініціал “J” з італ. рукопису XVI ст.).

Див.: слайд 13

Середньовічна готика

Готика(від італ. gotico – готський, від назви племен готів) – художній стиль, який був другим значним стилем Середньовіччя. Термін першими почали використовувати гуманісти Ренесансу.

Виникнення стилю пов’язане з розвитком міст, який прискорився в ХІІІ ст., коли прийняли магдебурзьке право. Хронологічні рамки розвитку готичного стилю: ХІІ – ХV ст., подекуди – ХVІ ст.

Готичний стиль виник у Франції, тому і шедеври створені саме в Північній Франції ІІ половини ХІІ ст.:

· Нотр-Дам де Парі (поч. 1163 – ХVІ ст.);

Див.: слайд 14

· Реймський собор, де коронувалися всі королі Франції (поч. 1210 р.);

Див.: слайд 15

· Кельнський собор у Німеччині (поч. 1248 – ХVІ ст., вежа в ХІХ ст.);

Див.: слайд 16

· Кентерберійський собор (ХІІ ст.) – резиденція голови англіканської церкви;

· Вестмінстерський палац (ХVІ ст.);

· капела Сен-Шапель (1282 р.), де знаходився вивезений з Константинополя “терновий вінець Христа”.

Див.: слайд 17

Домінуючою рисою готичного стилю стає вертикаль, видовженість. Художня ідея готики відбиває відчуття стрункості Божественного світоустрою.

Готика стилістично осмислює технологічні новації архітекторів. Спрямованість уверх, вертикальна домінанта вимагала полегшення конструкцій, витончення стін. Хрестове нервюрне склепіння стає головним архітектурним відкриттям готики. Нервюр (від лат. nervus – сухожилля) – арка з клинчастих каменів, що підтримує ребра склепіння, які доповнюють зовнішні підтримуючі конструкції:

· контрфорси (від фр. contre-force – протидіюча сила) – зовнішні опори;

· аркбутани – зовнішня кам’яна напіварка.

Див.: слайди 18, 19

Важливим конструктивним рішенням стає велика кількість стрільчастих вікон (що зменшує вагу стіни). Церква Сен-Шапель – мініатюрна придворна капличка – яскравий зразок вітражної церкви, майже немає стін, їх замінюють 146 вікон.

Див.: слайд 17

Вікна в готичному храмі завжди прикрашали вітражами, що втілювали абстрактну християнську символіку світу як знака світлоносної божественної енергії, вони були і у вікнах (в Сен-Шапелі 1359 сюжетів), і в “готичних розах”, що розміщувалися на фасадах соборів (північному, південному, західному) (Реймська роза, Нотр-Дам де Парі).

Див.: слайд 20

Як правило, в центрі рози – 12 пелюстків (12 діянь Христа), потім вони ділились на 24 (діяння ангелів), крім цього, це символ 12 місяців і 24 годин.

Збільшилася висота церкви: якщо в романському соборі вона становить 18 – 20 м, то в готичному – понад 40 м (Нотр-Дам: висота 35 м, довжина 130 м; Реймс: висота 38 м, довжина 150 м);

Живописність: скульптури розташовані навіть на шпилях храмів (Нотр-Дам).

Скульптура була архітектурною:

· рельєфи порталів (“Страшний суд”. Реймський собор);

Див.: слайд 21

· статуї-колони (Сен-Шапель);

Див.: слайди 17

· монументальні статуї (західний фасад Наумбурзького собору: маркграф Екехард і його дружина Ута).

Див.: слайд 22

Література відобразила всі верстви середньовічної культури. Дворяни створюють свою куртуазну літературу, найбільш яскравими явищами якої були:

· рицарський роман і повість, що дали світу ряд культурних міфів:

- “круглий стіл” короля Артура (бретонський цикл), Кретьєн де Труа;

- архетип неможливого, але й непоборного кохання (“Трістан та Ізольда” – найвідоміший середньовічний роман);

· куртуазна лірика, де центром образного мислення був культ Прекрасної дами:

- лірика трубадурів, труверів (північ Франції);

- мінезингерів (Німеччина);

- менестрелів (Англія).

Міська культура подарувала світові:

- поезію вагантів (від лат. vagantes – мандрівний) – мандрівників-кліриків, здебільшого ченців-утікачів, школярів, студентів (сатиричні, любовні, гротескні, застольні пісні тощо).

- фабльо (від лат. fabula – байка, оповідання) і шванки (від нім. shwank – жарт) – короткі віршовані або прозаїчні оповідання комічного і сатиричного змісту.

Вплив народної творчості, фольклору відчувається у героїчному епосі: “Пісня про Роланда” (1110 р.) – фр. епос, “Пісня про Сіда” (1140 р.) – іспанський, “Пісня про Нібелунгів” (1200 р.) – німецький.

Музика та театр

Музика розвивалася як частина релігійної культури й була тісно пов’язана із храмом. В епоху Середньовіччя виникає і складається тип молитовних піснеспівів – григоріанський хорал (його ввів папа Григорій І). У збірці григоріанських хоралів “Аптифонарій” за кожним днем церковного календаря закріплювалася своя молитва-спів. Григоріанський хорал – це унісонний спів чоловічого хору на латинській мові без музикального супроводу. У ньому поєднувалися дві частини:

1) Ordinarium – незмінні розділи богослужіння:

· Kyria (Господи, помилуй);

· Gloria (Слава);

· Credo (Вірую);

· Sanctus (Свят);

· Agnus Dei (Агнець Божий);

2) Proprium – псалми для кожного дня різні.

З ІХ ст. з’являється орган, а з ХІІ ст. – поліфонічна меса на 3 – 4 голоси.

У Середні віки з’являється декілька видів запису музичних творів за допомогою нот – т. зв. нотацій:

· квадратна нотація (ХІІ – ХІІІ ст.);

· готична нотація (ХІ – ХІІІ ст.);

· конданарний спів (ХІ – ХІV ст.);

· крюкова, або знаменна нотація (ХІ – ХVІІ ст.).

Див.: слайд 23

Театр об’єднав релігійну і народну культури. Виник з літургії, тому перші жанри були “анімацією” Священного писання:

- пасіон (пристрасті);

- міракль (чудо);

- містерії (таїнства).

А вже потім з’явилися світські та народні вистави – мораліте, фарс, соті.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М., 1990.

2. Художественный мир Средневековья. – М., 1971.

3. Культура и искусство западноевропейского средневековья. – М., 1980.

4. Мировая культура. Средневековье. – М., 2001.

5. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М., 1989.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні верстви середньовічного суспільства Західної Європи.

2. Яка структура внутрішньої диференціації західноєвропейської середньовічної культури?

3. Визначте середньовічні концепції співвідносин знання та віри.

4. Які навчальні заклади визначали західноєвропейську середньовічну освіту?

5. Які науки вивчалися в соборних та монастирських школах?

6. Визначте риси романського стилю.

7. Назвіть пам’ятки культури романського стилю.

8. Що таке григоріанський хорал?

9. Чим готичний стиль відрізняється від романського?

10. Назвіть пам’ятки готичного стилю.

11. Визначте головні жанри середньовічної західноєвропейської літератури.

Ілюстративний матеріал (слайди)

1. Ієронім Босх. Бродяга. 1485 – 1490 рр.

2. Ієронім Босх. Несення хреста. 1485 – 1490 рр.

3. Пітер Брейгель Старший. Сліпі. 1568 р.

4. Базиліка св. Петра в Римі. Реконструкція. 325 р. н. е.

5. Храм св. Аполлінарія ін Коассе в Равенні. VI ст.

6. Вежа чеського замку ХІІІ ст.

7. Собор Нотр-Дам ля Гранд в Пуатьє. Франція. Кінець XІ – поч. ХІІ ст.

8. Собор Нотр-Дам ля Гранд в Пуатьє. Західний портал. Кінець ХІ – поч. ХІІ ст.

9. Собор Нотр-Дам в Паре-ле-Моніаль. Франція. Поч. ХІІ ст.

10. Рельєф тимпану собору Сен-Лазар в Отені. Бургундія. 1130 – 1140 рр.

11. Сакриментарій св. Етевальда. Хрещення Ісуса Христа. Х ст.

12. Книжкова мініатюра. Євангеліарій. Ісус зцілює паралізованого. Кельнська школа. ХІ ст.

13. Ініціал “Q”. Франція Х ст.; Ініціал “Р”. поч. ХІІ ст., Ініціал “J”. Лукіно Бельбелло да Павіа. Італія ХVI ст.

14. Собор Паризької Богоматері. Париж. ХІІ – ХІІІ ст.

15. Собор в Реймсі. ХІІ – ХІІІ ст.

16. Кельнський собор у Німеччині (поч. 1248 – ХVІ ст., вежа ХІХ ст.).

17. Сен-Шапель у Парижі.

18. Аркбутани собору Паризької Богоматері.

19. Контрфорси собору Паризької Богоматері.

20. “Готична роза” Реймського собору. Вітраж.

21. Страшний суд. Рельєф. Реймський собор.

22. Західний фасад Наумбурзького собору Петра та Павла: скульптура маркграфа Екехарда і його дружини Ути). ХІІІ ст.

23. Види середньовічних нотацій: квадратна, готична, крюкова, конданарний спів.