Розділ ІV. Види літературних течій

Література у Візантії в 13-15 ст.

Зміст

Вступ……………………………………………………………..

Розділ І. Основні ознаки та розвиток літератури Візантії у ХІІІ - ХV століттях..

Розділ ІІ. Напрямки середньовічної літератури………………………………..

Розділ ІІІ. Класифікація літератури у ХІІІ – ХV століттях та роль зрілого середньовіччя………………………………………………………

Розділ ІV. Види літературних течій……………………………….

Висновки……………………………………………………………

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена сучасними підходами до розуміння закономірностей розвитку візантійської середньовічної літератури, підґрунтя якої склали антична й арабо-перська культури. Література Візантії характеризується, як все життя візантійського суспільства, поєднанням архаїчних пізньоантичних рис із християнською релігійністю. Християнство, в його візантійській, що пізніше була названа православною, формі, мало беззаперечний вплив на життя, діяльність, культуру кожного візантійця. Цей вплив відчувався у всіх сферах – від життя державного, публічного до інтимно-сімейного. Постійне вираження релігійності стало невід’ємною частиною візантійської літератури. В цьому візантійське суспільство було подібне і до інших середньовічних європейських суспільств. Тема роботи є досить актуальною і тому, що наша держава, як культурний регіон, також чимало почерпала із візантійської літератури.

Розділ І. Основні ознаки та розвиток літератури Візантії у ХІІІ - ХV ст.

Хронологічно історію візантійської літератури ХІІІ – ХV століть можна розділити на два періоди. Перший – з 1204 по 1261 рік, зі взяття Константинополя латинянами в квітні 1204 року і утворення на території Візантійської семи самостійних держав – чотирьох латинських і трьох грецьких. Другий період – з 1261 по 1453 рік, з моменту відновлення Візантійської імперії Михайлом VІІІ Палеологом до падіння імперії – взяття Констатинополя турками-османами. За ці два з половиною століття візантійська література виплекала немало відомих художників, майстрів слова, твори яких, отримавши визнання як в імперії, так і за її межами, посилено читалися і переписувалися не лише їх сучасниками, але й наступними поколіннями.

Розділ ІІ. Напрямки середньовічної літератури

Уся європейська середньовічна література позначена впливом християнства. Середньовічна людина під впливом цього віровчення поступово відкривала для себе свою душу, життя якої вона намагалась співставити з життям поза нею. Запити свідомості, внутрішні мотиви поступово ставали для людини мірилом у підході до зовнішнього. У середні віки формується духовність, порушується питання про сенс життя. Ні того, ні іншого античність не знала.

Розділ ІІІ. Класифікація літератури у ХІІІ - ХV століттях та роль зрілого середньовіччя

В історії середньовічної літератури чітко виокремлюються такі групи явищ: художня словесність племен, що безслідно зникли (галли, готи, скіфи тощо); літератури Ірландії, Ісландії тощо, що пережили лише тимчасовий розквіт; література майбутніх націй – Франції, Англії, Німеччини, Іспанії, Київської Русі; література Італії, яка послідовно виросла з традицій доби пізньої античності і завершилася творчістю Данте. Це також вся латиномовна література, включаючи твори Каролінгського Відродження першої половини

ІХ століття у Франції та Оттонівського Відродження Х століття у Священній Римській імперії.

Розділ ІV. Види літературних течій

Класичний героїчний епос («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Слово о полку Ігоревім») відбиває народну точку зору на важливі для національної історії події, що відбуваються в «епічну» добу. У порівнянні з архаїчним епосом вони більш наближені до історичної достовірності, вага казково-міфологічних елементів у них знижується, на перший план виходить розробка суспільно-значущих тем (патріотизм, вірність королю, засудження феодального розбрату), а героями стають ідеальні воїни. Народна поезія, що тісно пов'язана з класичним епосом, досягає свого апогею у жанрі балади (ХV століття).

Висновки

Література Візантії довго зберігала міфологічні сюжети, образи й імена богів греко-римського пантеону, вплітаючись в канву християнських сюжетів. Рання література, крім апокрифів, включала в себе грубі фольклорні вимисли про Христа-отрока як могутнього, грізного, що володів дивовижною силою героя. Популярними були народні сказання і книги про Олександра Македонського. Створювалася житійна література. У міру посилення релігійного змісту література до ХІІ століття стає все більш розумовою, створюється літературний канон, художник живе у вигаданому світі. Пригодницький жанр («Ісміній і Ісміна») наповнений любовними історіями, продажами в рабство, зустрічами з піратами, підступними володарями заморських країн, благополучними з'єднаннями люблячих, що зберегли у всіх перипетіях вірність, любов і невинність. У народі користувалися любов'ю байки і військові пісні.