Тужіння за ігоровим військом

Невеселі часи настали. Загинуло військо Ігоря. Ігорового хороброго полку — не воскресити! Заплакали жони руські за своїми коханими, примовляючи: «Уже нам своїх милих лад ні мислю помислити, ні думою здумати, ні очима оглядіти, а злота і срібла того не мало загубити».

Горе розлилося по Руській землі, втратили веселість міста. Через князівські чвари ворогам відкрита дорога до пограбування. Князі «самі на себе крамолу кували, а поганії самі, з побідами набігаючи на Руськую землю, брали данину — по білці з [кожного] двора».
Два хоробрих Святославичі, Ігор і Всеволод, ненавмисно підтримали розбрат свого батька Святослава з іншими князями. Вони не виступили на ворога з усіма разом, а поодинці не так легко одержати перемогу.

6) Сон і золоте слово Святослава

У Києві князь Святослав (батько Ігоря та Всеволода) бачить незрозумілий, смутний сон. Неначе вдягали його у чорне вбрання на тисовому ліжку, наливали синє вино, з горем змішане, сипали з порожніх сайдаків половецьких великі перли на лоно... Бояри пояснили Святославу його сон. Це були два соколи, які злетіли від отчого престолу шукати собі слави. Але соколам крильця підсікли половецькі шаблі погані, самих опутали і закували «у пута залізні». На третій день Ігорової битви «два сонця затемнились, обидва багряні стовпи погасились і з ними молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою огорнулись, і в морі потонули» «...На річці Каялі тьма світ покрила: по Руській землі простерлися половці, наче пардуже гніздо».

Тоді великий Святослав сказав «золоте слово» (повчальна промова), зі сльозами змішане: «О мої сини, Ігоре і Всеволоде! Рано ви почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Ви без честі одоліли[ половців у першій сутичці], без честі, бо кров погану ви пролили. Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в одвазі загартовані. Що ж натворили ви моїй срібній сідині?»
Святослав навів приклад про сокола, який ніколи не залишає своє гніздо незахищеним, коли летить бити ворога. Звертається Святослав до волинських князів Інгвара та Всеволода Ярославичів; Романа, Святослава і Всеволода Мстиславичів із закликом виступити разом проти ворога. «Загородіте полю ворота своїми гострими стрілами за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича!» Пам'ятає Святослав і старого Володимира [Мономаха], який все своє життя мріяв про єдність Русі. Тільки нащадки його чомусь живуть у незгоді, розбрат князів і привів військо Ігоря до поразки.

7) Плач Ярославни , втеча Ігоря

На Дунаї чути голос Ярославни, дружини князя Ігоря. Вона плаче— причитає не тільки за своїм чоловіком, але і за всіма воїнами, звертаючись з проханням про допомогу до Дніпра-Славутича, до вітру, до сонця. Рано плаче вона в Путивлі на стіні, примовляючи: «О вітре, вітрило! Чому, господине, так сильно вієш ти?.. Чому, господине, мої веселощі по ковилі розвіяв?» Просить допомоги Ярославна у Дніпра—Славутича: «Прилелій, господине, мою ладу [чоловіка] мені, щоб я не слала йому сліз на море рано». Ярославна плаче в Путивлі, примовляючи: «Світлеє і трисвітлеє сонце! Всім тепле і красне єси! Чому, господине, простерло [ти] гарячі промені свої на лади воїв, в полі безводнім спрагою їм луки звело, тугою їм сайдаки стягло?»

Ніби у відповідь на прохання Ярославни Бог вказав шлях Ігорю до втечі з полону «із землі Половецької на землю Руськую». Половчанин Овлур допоміг йому втекти... «Загула земля [під копитами], зашуміла трава, вежі половецькі сколихнулися. А Ігор князь поскочив горностаєм в комишні і білим гоголем на воду. Упав на бистрого коня і скочив з нього сірим вовком. І помчав до лугу Дінця, і полетів соколом під млою, забиваючи гусей і лебедів на сніданок, на обід і на вечерю».

8) Повернення Ігоря; величання

В погоню за Ігорем кинулись половецькі хани Гзак і Кончак. Якщо Ігорю допомагали навіть птахи під час втечі, то половцям ставало все на заваді.
Гзак запропонував Кончаку вбити Володимира, сина Ігоря, який залишився у полоні. На це Кончак відповів незгодою: «Коли сокіл [Ігор]до гнізда летить — то ми сокільця [Володимира] опутаємо красною дівицею». Так і зробив Кончак через деякий час. Він оженив молодого полоненого зі своєю дочкою. Половецького хана тішило, що він має такого цінного заручника. Невздовзі Володимиру все-таки вдалося повернутися додому.
Ігоря з великою радістю зустріли на рідній землі. «Сонце світиться на небесах — Ігор князь в Руській землі». Дівчата співають на Дунаї, в'ються голоси [їх] через море до Києва. Землі раді, городи веселі. «Слава Ігорю Святославичу, буй—туру Всеволоду, Володимиру Ігоревичу! Здоров'я князям і дружині, що борються за християн проти поганих полків».

Аналіз твору

Жанр. У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії (тому це – ліроепічний твір). Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему. Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.
Автор
Автор поеми невідомий. Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимось із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. За іншою версією, твір написано не раніше кінця XVIII ст. і є майстерною стилізацією під давньоруські часи.
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):
-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
-у центрі боротьби стоїть держава;
-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність;
-з повагою мовиться про родоначальників;
-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Композиція
- Вступ (пісня Бояна) – роздуми автора над манерою описування подій.
- Основа частина (кілька оповідань):
- виступ Ігорової дружини;
- похід;
- битви з половцями;
- сон і «золоте слово» Святослава;
-«плач Ярославни»;
- втеча Ігоря з полону;
• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).