Ї у ж ф ф д з г н ь л ґ ц ч
Якщо літери в 33 рядках записувати не в їх порядку, передбаченому алфавітом, а в довільному порядку, то дешифрування стає вкрай складним. Враховуючи, що кожну літеру можна шифрувати не одним і тим самим, а різними кодами, використовувати метод дешифрування, запропонований раніше арабськими дослідниками, тут стало неможливо.
Можливим є також шифрування не тільки в двомірному, а й у три- чи взагалі n-мірному просторі.
Дешифрування – це відновлення в тексті на основі ключа первинного зображення символів, їх кодів чи порядку. Дешифрування можливе й без знання ключа, проте в такому випадку воно вимагає непорівняно більших затрат на відновлення тексту.
Звісно, в масовій інформації криптографування не використовують (виняток – деякі кросворди). Проте іноді в працівників ЗМІ виникає потреба користуватися криптографуванням при журналістських розслідуваннях, при виконанні функцій зарубіжних кореспондентів тощо.
Методи криптографування:
– одномірні, двомірні, тримірні ключі шифрування – для шифрування на паперових носіях;
– шифрування електронної пошти засобами поштових скриньок;
– паролювання файлів різними методами (наприклад, у ТП, в архіваторі).
Історична довідка. Найяскравішими досягненням свого часу було дешифрування древніх перської, акадської та шумерської писемностей (1802, Ґротефенд), а також древньої єгипетської писемності (1822, Ж.-Ф. Шампольон). Основою для дешифрування Ґротефенда було зіставлення титулів двох царів, а для Шампольона – порівняння імен царів (у першому й другому випадках титули й імена були виконані різними мовами, з яких одна була відомою).
Подамо опис дешифрування єгипетського письма Ж.-Ф. Шампольоном, виконаного в 1822 р. На камені, знайденому солдатами Наполеона в Єгипті біля населеного пункту Розетта, написи було виконано єгипетською (демотичною) і древньогрецькою мовою (упродовж тисячоліть єгипетська мова змінювалася. Виділяють п’ять етапів її розвитку: мова Стародавнього царства (XXVIII — XXIII ст. до н. е.), класична мова (XXII — XVI ст. до н. е.), новоєгипетська мова (XVI — VIII ст. до н. е.), демотична мова (VIII — V ст. до н. е.), коптська мова (з III ст. до н. е. до її витіснення арабською після VII ст. н. е.). Грецькою було написано імена царів Птоломея та Клеопатри. Як було відомо, єгиптяни імена царів писали в прямокутниках (так званих картушах) (рис. 4). Отже, Шампольон зробив висновок, що в картушах написано ті самі імена — Птоломея та Клеопатри. Проте в часи Шампольона всі неправильно вважали, що кожен ієрогліф позначав лише слово. На відміну від усіх Шампольон припустив, що знаки в картушах позначають не слова, а звуки. Далі він керувався такими міркуваннями.
7. Азбука Морзе. Ще один спосіб кодування традиційного письма, який донедавна використовували в електричних каналах зв’язку, називають за прізвищем її автора азбукою Морзе. Кодування знаків у азбуці Морзе відбувається короткими („крапками”) й довгими („тире”) електричними сигналами. При цьому крапка вважається одиницею тривалості. Тривалість тире повинна дорівнювати тривалості трьох крапок. Пауза між сигналами в літері — одній крапці, а пауза між літерами — трьом крапкам.
Спосіб кодування літер і цифр азбукою Морзе подано в табл. Х.
Як видно, кирилізований варіант цієї азбуки базується на зовнішній (графічній) схожості літер з латинськими. У випадках, коли кириличні літери не мають графічних аналогів, коди їм присвоєно довільно.
В азбуці Морзе існують також позначення для розділових знаків (крапка, кома, знак оклику, знак питання, крапка з комою, двокрапка, дужки, дефіс, лапки) та спеціальних сигналів (границя розділу, стирання попереднього знака, початок передачі, готовність прийому, початок дії, закінчення передачі).
Кількість „крапок” і „тире” в кодах, які позначають літери, залежить від частоти літер у текстах (за принципом: чим частіше вживається літера, ти коротше її позначення).
У зв’язку з переходом на використання комп’ютерної техніки (відповідно, цифрових кодів) використання азбуки Морзе (аналогових сигналів) останнім часом скорочується. Зараз нею користуються найчастіше радіоаматори.
8. Цифрові (комп’ютерні) системи письма. З виникненням комп’ютерів для організації їх спілкування з людьми виникло завдання – створити для них спеціальні шрифти (шрифтокомплекти), в яких літери було б позначено не графічними (як у традиційному письмі), а цифровими образами (цифровими кодами). До кожного такого цифрового коду “чіпляли” відповідне графічне зображення знака.
Українськастенографія виникла лише в 20–30 роках ХХ ст. У наш час, незважаючи нанаявність диктофонів, не тільки стрічкових (аналогових), а й цифрових,потреба в стенографуванні звужується, але не зникає, як, наприклад, удипломатії. Зараз у ЗМІ замість стенографування використовують під час інтерв’юдиктофони. Історична довідка. Стенографія зародилася в Єгипті, отримала розквіт вантичних Греції та Римі. Автором давньоримської стенографії (1 ст. до н.е.) вважають Тирона — раба й секретаря відомого оратора Цицерона. Самеслово стенографія з’явилося в 1602 р. (цим словом в Англії назвав своюпрацю „Мистецтво скоропису, або стенографія” Джон Уілліс). Стенографія вперекладі зі старогрецької означає „вузькопис, тіснопис”. У 1933 р. вЛондоні світова громадськість відзначила 2000-ліття стенографії. Упершій половині 20 ст. існували спеціальні стенографічні друкарськімашинки. Системи письма для незрячих — це вид спеціального письма, який дає змогупозначати літери алфавіту знаками, які людина може сприймати тактильнимианалізаторами (наприклад, руками). Для кодування літер, цифр та іншихзнаків брайлівська система письма використовує шість опуклих точок (двастовпці по три точки). Вони дають змогу кодувати 64 знаки (рис. Х). В Україні використовують адаптацію шрифту Брайля для української мови.Видавництва видають літературу, підготовану брайлівськими шрифтами, длянезрячих. Історична довідка. У 17–19 ст. для незрячих було розроблено десяткирізних систем письма. Проте базувалися вони на тому принципі, щоби бутиодночасно зручними як для незрячих, так і для зрячих людей. На противагуцьому француз Луї Брайль (1809-1852) запропонував систему письма длянезрячих, яка була зручною саме для них. Сам Луї Брайль втратив зір упідлітковому віці. Хоча спершу систему письма Луї Брайля було повністювідкинуто, проте пізніше, з кінця 19-го ст., вона сталазагальноприйнятою (міжнародною). Луї Брайль запропонував не тільки шрифт, а й обладнання для письманезрячих — сторінку у вигляді таблиці (така сторінка містить 18 рядківпо 24 клітинки в кожній, тобто 432 знаки на сторінці). Під час навчаннявикористовують спеціальні рамки з дротиків, які дають змогу писатирівно, по рядках. Незрячі пишуть літери спеціальним „олівцем”-шилом (нимроблять у цупкому папері дірки), причому справа наліво, тодіперегортають сторінку й читають літери пальцями зліва направо.Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.
Головний розділ орфографії – це розділ про позначення звуків мови буквами.Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарештіми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).
Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).
Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.