Класифікація Документа IV за ознаками, що
Характеризують знакову систему запису інформації
Характеристика документа багато в чому залежить від застосованої в ньому
знакової системи запису інформації. Як ми вияснили раніше, певні знання, емоції,
вольові імпульси існують лише в свідомості людини, а в документі вони можуть
передаватися через певні знаки, що є сигналами, призначеними для сприйняття
приймачем інформації — людиною чи технічним пристроєм.
Особливості знакових засобів фіксації та передачі інформації теж можна
використовувати як ознаки класифікування документів (див. таблицю 4.2).
Таблиця 4.2.
Б. Види документів за особливостями знакових засобів фіксації та
Передачі інформації
Ознака класифікації Вид документа
Б 1.1. символічний
Б 1.2. конічний
Б 1. За характером
знакових засобів
передачі інформації
Б 1.3. записаний шляхом зміни структури носія
Б 2.1. вербальний (словесний)
Б 2.1.1. вербально-писемний, літературний
Б 2.1.2. вербально-усний, звуковідтворювальний
Б 2.2. образотворчий
Б 2. За характером
мовної системи, в якій
втілено інформацію
Б 2.2.1. образотворчий статичний
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
Б 2.2.2. образотворчий динамічний
Б 2.3. музичний
Б 2.3.1. музичний звуковідтворювальний
Б 2.3.2. нотний
Б 2.4. комплексний
Б 2.5. матричний
Б 2.6. іншомовний
Б 3.1. писемний (текстовий, літературний)
Б 3.2. ізографічний
Б 3.3. картографічний
Б 3.4. нотний
Б 3. За належністю
знаків запису до
певних знакових
систем
Б 3.5. технічно-кодований
Розглянемо докладніше ознаки, що характеризують знакову систему
запису інформації, і види документів, які відрізняються за різними ознаками.
За характером знакових засобів передачі інформації можна виділити такі
види документів: записаний абстрактними (символічними) знаками
— символічний; записаний знаками, подібними до того, що
зображується
— іконічний. Останній термін походить від грецького "eikon", що
означає "зображення, образ". Цей корінь застосовується також традиційно в
слові "ікона", що означає твір живопису — зображення
святих, "іконостас" — місце розташування ікон та ін. Але він використовується і
в інших словах, наприклад "іконографія" — "перелік, опис і систематичне
вивчення різноманітних зображень певної особи, події, сюжету, місцевості
тощо" [4] тощо. Крім названих, за цією ознакою відокремимо документ,
записаний шляхом зміни структури носія — тобто засобами, недоступними для
сприйняття людиною без допомоги технічного пристрою.
Поняття "символічний документ", як воно тут пояснюється, докорінно
відрізняється від трактування символічного документа деякими авторами.
Наприклад, А.В.Соколов "символьними" називає документи, що мають три
виміри, тобто речові об'єкти, які виконують функції документа як музейні
експонати, історичні реліквії, архітектурні пам'ятки [5]. На наш погляд, символ
— це умовне позначення будь-якого предмета, поняття або явища, тому будь-
яка річ, матеріальний об'єкт не є символом по відношенню до себе, тобто в тому
випадку, коли вони передають інформацію самі про себе. Якщо порівняти із
класифікацією знаків у тому ж посібнику А.В.Соколова, то тривимірні речові
об'єкти як документи виконують функцію знаку-образу чи моделі [6]. А запис
інформації абстрактними, умовними знаками — символами — це й запис слів
буквами чи ієрогліфами» і запис математичних або хімічних елементів
умовними позначеннями, музики — нотами і т.п. Отже, знак-символ
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
протиставляється знаку-образу, а поняття "символічні документи" охоплює
документи вербально-писемні, картографічні, нотні та частину ізографічних.
Дуже важливою є класифікація документів за характером мовної системи,
в якій втілено інформацію. Точно кажучи, до мовних знакових систем, у
власному розумінні цього слова, належать тільки природні мови, якими
розмовляють люди, та штучні мови, призначені для заміни природної мови в
умовах, коли це необхідно (наприклад, азбука Морзе чи інформаційно-пошукова
мова для ЕОМ). Але в широкому значенні говорять також про мову
образотворчого мистецтва, мову кіно, мову музики тощо. З цього погляду
пропонується розрізняти документи вербальні (словесні), образотворчі, музичні,
комплексні (що поєднують дві чи більше "мови"), матричні (викладені на
"мові", доступній ЕОМ) та інші (якщо такі не вкладаються у вищеперелічені).
Вербальні документи можуть бути писемними (чи літературними) і усними
(звуковідтворювальними), образотворчі документи — статичними (графіка,
живопис) чи динамічними (зображення, що рухаються —- у кіно-, відеозапису);
музичні документи — звуковідтворювальними чи нотними.
За належністю знаків запису до певних знакових систем розрізняють
документи: писемні (або текстові, літературні); ізографічні (що складаються із
зображень), картографічні, нотні, технічно-кодовані.
До виду писемних документів, або текстових чи літературних, належать
насамперед документи, в яких зміст викладений словами у письмовій формі.
Крім того, до цього виду відносять документи, зміст яких переданий не словами
( чи не тільки словами), але й умовними позначеннями ("мовою" математичних
символів, хімічних формул і т.п.). Назва "текстовий документ" закріпилася за
цим видом документів згідно з традицією книгознавства та інформатики, хоча в
дійсності текстом можна назвати будь-яку сукупність знаків, яка має певне
значення. Є також традиція всі інші документи разом називати "нетекстові",
незважаючи на те, що певна частина цих документів, як правило, має словесний
виклад. Тут діє інша умовність: прийнято визначати вид документа в залежності
від тих знаків, що переважають або є головними для даного документа, не
враховуючи наявність інших.
Є можливості класифікувати певні види документів і далі, аналізуючи
характер застосованих знаків. Наприклад, писемні документи в історичному
розвитку були: піктографічні, клинописні, ієрогліфічні, буквенні, стенографічні,
тайнописні тощо.
Для характеристики виду документа за знаковою природою інформації
найчастіше застосовується класифікація, позначена тут фасетом Б 3 (тобто
документи писемні, ізографічні, картографічні, нотні, технічно-кодовані), іноді з
деякими змінами в термінах. Як правило, її достатньо для того, щоб
охарактеризувати вид документа за особливостями знакових засобів фіксації та
передачі інформації. А при необхідності використовують інші позначення видів
документів, названі вище.