Типи лісових і лісопаркових ландшафтів та їх особливості

Поняття про лісовий та лісопарковий ландшафт

Ландшафт (від нім. Landschaft) – будь-який природно-територіальний комплекс, місцевість з однаковим зовнішнім виглядом. У сучасному науковому трактуванні ландшафт, як класифікаційна одиниця фізико-географічного районування, являє собою певну частину території, однорідну за геологічною будовою, з однотипним рельєфом, гідрокліматичними умовами, грунтами і біоценотичними факторами, і відзначається оригінальною морфологічною структурою та характерними особливостями обміну речовин. Ліс, як елемент географічного ландшафту, є об’єктом господарювання, що вимагає диферен­ційованого підходу з метою забезпечення охорони його компонентів та морфологічних одиниць.

Ландшафти поділяють на культурні, тобто змінені людиною з метою задоволення певних потреб, та природні, які не перетворені діяльністю людини, а сформовані комплексом природних чинників (кліматичних, грунтово-гідрологічних тощо), здатні саморозвиватися та відзначаються характерним кругообігом речовин і енергії. На території України виділено 132 види природних ландшафтів.

Рекреаційно-оздоровчі ліси можна розглядати як сукупність елемен­тарних лісових ландшафтів, тобто лісових насаджень, які займають певний простір і мають характерний зовнішній вигляд. Головним пріоритетом у цих лісах є забезпечення максимального використання їх естетичних, санітарно-гігієнічних та захисних властивостей, а саме господарювання називається лісопарковим. Лісові ландшафти при лісопарковому господарстві є основним об’єктом для проведення різних заходів, спрямованих на їх поліпшення з точки зору структурної форми.

Поліпшений лісовий ландшафт, якому надана певна структурна форма, називається лісопарковим ландашафтом. Лісові ландшафти діагностуються за біологічними та екологічними ознаками, а лісопаркові – за ландшафтно-архітектурними.

Типи лісових і лісопаркових ландшафтів та їх особливості

Естетичні властивості лісових насаджень визначаються декоративними якостями деревно-чагарникової рослинності, просторовою структурою, а також певним поєднанням з відкритими поверхнями. Деревна порода, яка домінує у складі деревостану, називається основним едифікатором або ландшафто­утво­рювачем.

Залежно від едифікатора, розрізняють ландшафти хвойного і листяного лісу. У свою чергу ландашафти хвойного лісу поділяють на світло- і темнохвойні, а серед ландшафтів листяного лісу розрізняють ландшафти широко- і дрібнолистяного лісу. В окрему групу виділяють ландшафти хвойно-листяного лісу. Зовнішній вигляд ландшафтів визначають склад, ярусність, вік, зімкнутість, походження та інші лісівничо-таксаційні ососбливості.

Для кожного типу ландшафту характерні певні естетичні та гігієнічні властивості. Цінність ландшафтів хвойного лісу полягає у їх вічнозеленому охвоєнні, що має особливе значення у зимовий період. Влітку хвойні ландшафти часто виступають фоном для груп дерев листяних порід, особливо при контрастному забарвленні. Вони мають вищу вітрозахисну і пилопоглинаючу здатність.

Ландшафти темнохвойних лісів формують види з роду ялина, ялиця і сосна кедрова. Ці деревні породи тіньовитривалі, утворюють щільні, густоохвоєні крони. Лісостани мають високу зімкнутість, внаслідок чого під полог проникає мало світла. У цих насадженнях панує сутінок, що створює дещо похмуре враження у відвідувачів. Гостроверха форма крон у ялини і ядиці підкреслює закінчену регулярність ландшафту. Темно-зелене забарвлення і гостроверхість крон використовуються у лісопарковому господарстві для стоврення контрасту між лісовими ландшафтами, збагачує їх кольорову гаму. Ландшафти темнохвойного лісу мають високу цінність для оформлення узлісь та побудови панорам віддаленого плану.

Залежно від вікової структури темнохвойні лісостани відзначаються як горизонтальною (одновікові), так і вертикальною або східчастою (різновікові) будовою намету. У літній період температура повітря у цих насадженнях значно нижча у порівнянні з відкритим простором, а вологість значно вища, що створює сприятливі умови для відпочинку у літню спеку. Темнохвойним ландшафтам притаманна виражена “лісова тиша”, яка здійснює заспокійливий вплив на відвідувачів.

Ландшафти світлохвойних лісів представлені сосновими і модриновими насадженнями. Естетична привабливість цих лісостанів посилюється у зимовий період при сніговому покриві. Світлохвойні ландшафти мають істотні відмінності від темнохвойних. Сосна і модрина – світлолюбні деревні породи, формують ажурні крони, що пропускають значно більше сонячного світла. Нижча зімкнутість пологу та зріджене розміщення дерев дають можливість бачити ліс на більшу відстань, краще розрізняти елементи рельєфу, нижні частини стовбурів, підлісок тощо. До того ж, у зв’язку із сприятливим світловим режимом у світлохвойних лісах краще розвинутий живий надгрунтовий покрив, що посилює їх естетичну привабливість.

Соснові деревостани мають високий ступінь декоративності завдяки яскравому оранжевому забарвленню верхньої частини стовбурів і гілок, яке гармонійно поєднується із зеленим кольором хвої.

Високозімкнуті молодняки відзначаються нижчою естетичною цінністю через одноманітний вигляд і високу густоту.

Ажурність намету соснових насаджень сприяє прогріванню повітря і грунту, створенню так званого температурного комфорту для відпочиваючих. Повітря у сосновму лісостані насичене смолистими речовинами, ароматами живиці, що викликає у людей глибоке дихання, посилює циркуляцію крові, активізує обмін речовин. Оздоровчий ефект обумовлений і високою концен­трацією фітонцидів у лісовому повітрі.

У цілому, відвідування світлохвойних насаджень створює у відпочи­ваючих життєрадісний настрій, позитивно впливає на психоемоційний стан. Рекреаційна привабливість ландшафтів світлохвойних лісів вища у порівнянні з темнохвойними. Певні обмеження стосуються людей із серцево-судинними захворюваннями.

Ландшафти широколистяних лісів характеризуються більш різнома­ніт­ним видовим складом деревно-чагарникової і трав’яної рослинності у порів­нянні з хвойними лісами. В них чітко виражена сезонна мінливість забарв­лення, що обумовлює зміну аспектів, тобто зовнішнього вигляду рослинного угруповання. Якщо хвойні лісостани свого аспекту майже не змінюють, то листяні змінюють його залежно від сезону або ж вегетаційного періоду.

Так, у дубових лісах можна спостерігати весняний аспект, коли дерева ще не розпустили листя, а в надгрунтовому покриві квітують ефемери (підсніжник білосніжний, проліска дволиста, анемона дібровна). Літній аспект відзначається облисненим станом дерев, причому деревні породи мають різні відтінки забарвлення листя, а також цвітінням трав’яної рослинності. Ососбливості осіннього аспекту полягають у зміні забарвлення листя та формуванні опаду на поверхні грунту. Взимку дерева стоять без листя, а грунт вкриває сніговий покрив.

Ландшафти широколистяних лісів природного походження, як правило, складні за будовою і мішані за складом, з різним ступенем зімкнутості, яка залежить від віку. Переважаючим типом широколистяних ландшафтів в Україні є діброви, які відзначаються багатим видовим складом. Крім головної породи до складу цих угруповань входять ясен, липа, клени, граб, ільмові, осика, яблуня лісова, груша, берека та ін. Завдяки довговічності дуб досягає великих розмірів стовбура і крони, що створює монументальну, величну картину лісу. Багатовікові дерева цього лісового велетня, патріарха лісу вражають відвідувачів своє могутністю.

У Карпатах і на Передкарпатті поширені букові ліси. В залежності від типів лісу бук формує лісові насадження з дубом, грабом, ялицею, ялиною, явором та ін. Завдяки тіньовитривалості крона бука щільна, густа і пропускає мало світла, тому букові лісостани тінисті, особливо у молодшому віці.

Широколистяні ліси виконують санітарно-гігієнічні функції тільки у вегетаційний період. Вони значною мірою послаблюють вплив сильних вітрів, затримують пил, поглинають отруйні гази, виділяють фітонциди, а також мають різноплановий психоемоційний вплив на людей.

Ландшафти дрібнолистяних лісів досить одноманітні за будовою і складом. Найбільш декоративними є березові ліси, які пропускають під полог багато світла, відзначаються різноманіттям трав’яної рослинності. Білокорі стовбури дерев у поєднанні із зеленим забарвленням листя викливають у відвідувачів позитивні емоції. Високою естетичною цінністю відзначається плакуча форма берези повислої, а також ососбини порослевого походження, які часто ростуть у формі куща. Восени декоративність березових насаджень посилюється красивим золотисто-жовтим забарвленням листя. Позитивний вплив березових лісів на рекреантів полягає у їх високій фітонцидності.

Ландшафти осикових і сіровільхових лісів у цілому характеризуються низькими естетичними властивостями. Восени декоративність осикових насаджень посилюється насиченим багряним забарвленням листя. Лісові угруповання вільхи чорної мають вищий ступінь декоративності, особливо при груповому розміщенні дерев на перезволожених ділянках.

Декоративні якості мішаних хвойно-листяних лісів визначаються видовим складом та співвідношенням хвойних і листяних порід. На Поліссі найбільш поширеними є сосново-березові та ялиново-березові насадження, а в Карпатах – буково-ялицево-ялинові, дубово-буково-ялицеві, ялицево-букові та ін. При створенні лісопаркових ландшафтів частка домінуючої породи повинна становити не менше 50% від загальної кілкості дерев, а розміщення деревних порід по площі має бути нерівномірним.

Естетична привабливість ландшафтів хвойно-листяних лісів посилюється наявністю у складі цих угруповань деревних порід з відмінним забарвленням листя і хвої, що створює контрастність. Домішка хвойних порід сприяє посиленню санітарно-гігієнічних функцій мішаних лісів.

Наши рекомендации