Типи професійної підприємницької діяльності та їх особливості.

Практика господарювання підтверджує мож­ливість здійснення двох основних видів (типів) підприємницької діяльності – виробничої та посередницької.

Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробницт­ва товарів має орієнтуватися на продукування й просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів.

Виробнича підприємницька діяльність може мати основний чи допоміжний характер. До основних належать види підприємниць­кої діяльності, у процесі якої створюються й реалізуються готові до кінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, що мають не тільки уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто консалтингова, лізингова, маркетингова, проектувальна, факторингова діяльність.

Фізичні чи юридичні особи, які репрезентують інтереси вироб­ників або споживачів, заведено називати посередниками. Виходячи з цього основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.

Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача (принципала). Розрізня­ють кілька типів агентів. Агенти (представники) виробників уособ­люють інтереси кількох виробників однотипних товарів. Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірних засадах. Агенти із закупівель зазвичай займаються підбором потрібно­го споживачам асортименту товарів.

Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер - посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібної домовленості.. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару). До комісійних відносять також операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі договору доручення.

Як суб'єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізовані функції, виступають: 1) оптово-роздрібна фірма (база) безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів; 2) торговий дім — здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв в інших країнах; 3) дистриб'ютор — придбання безпосередньо у виробників та реалізація (розподіл) товарів своїм постійним клієнтам; 4) дилер — перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок; 5) комівояжер — продаж товарів із доставкою покупцям.

Аукціони проводяться у формі прилюдного торгу з попереднім оголошенням стартової ціни (початкової ціни, з рівня якої розпо­реться торг) і лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодержавна аукціонна торгівля здійснюється постійно стосовно промислових товарів і нерухомості, а міждержавна — періодично і стосується тільки специфічних товарів (наприклад, скакових коней, хутрової сировини, предметів антикваріату, тютюну, чаю).

Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції: 1) товарні — оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якісними параметрами; 2) фондові — купівля-продаж цінних паперів; 3) валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоцінних металів, іноземної валюти; 4) праці (переважно у вигляді центрів зай­вості населення) — облік попиту і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання. Специфічними операціями, що їх виконує біржове підприємництво, є:

а) ф'ючерсний контракт — контракт на поставку обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом зазначеного в договорі терміну;

б) опціон — договірне зобов'язання купити і продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною у межах узгодженого періоду. Опціони здійснюються стосовно конкретних товарів, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів.

Крім двох основних типів підприємництва (виробничого й посередницького), існує підприємництво фінансових інституцій. Як суб’єкти підприємництва фінансового спрямування, що, з одного боку, є посередниками, а з іншого — надавачами послуг, виступають спеціалізовані банки та інвестиційні компанії (фонди). Спе­ціалізовані державні та комерційні банки акумулюють внески тим­часово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, нада­ють кредити, стають посередниками у взаємних платежах і розра­хунках між підприємствами (організаціями) й окремими фізични­ми особами. Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власного й позичкового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових технічних і організаційних проектів на галузевому чи регіональному рівнях.

У всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах.

Договір (контракт, угода) — це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький.

Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Оскільки сутність переважної більшості договорів (контрактів, угод) є зрозумілою з їхньої назви, то буде доцільним детальніше пояснити суть лише деяких з них.

• Договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних видів продукції покупцям (споживачам) із наперед обумовленою формою її оплати.

• Договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформленням угоди щодо прилюдного продажу виставленого на аукціон товару (лотами чи поштучно) за найвищу ціну, оголошену покупцем.

• Державний контракт є письмовим документом, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок державного бюджету, і поповнення державного резерву відповідними видами продукції.

• Лізингова угода — це договір між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, складних приладів, транспортних та інших технічних засобів праці.

• Договір обов'язкового медичного страхування відображає документально оформлені відносини між страховиком (страховою медичною установою) і страхувальником (підприємством чи організацією в особі їхніх керівників), що передбачає страхування персоналу (трудового колективу). Зміст такого договору зводиться до оплати страховиком медичних послуг працівникам страхувальни­ка та сплати останнім певних грошових внесків в обумовлені договором терміни.

• Договір поручительства — документально оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником), відповідно до якої поручитель у разі неплатоспроможності боржника зобов'язується протягом наперед обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати позичену боржником суму.

• Ліцензійний договір відрізняється від звичайної ліцензії (дозволу) на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Він укладається між власником конкретної інновації (ліцензіаром) та особою, яка бажає набути право на її використання (ліцензіатом), і передбачає надання виключної ліцензії на використання винаходів чи «ноу-хау» за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті.

• Договір про спільну діяльність належить до документів господарського призначення, що передбачає започаткування спільної діяльності без створення юридичної особи (без заснування товариства). Основною його умовою є сплата учасниками (партнерами) майнових або грошових внесків, які потім стають загальною пайовою власністю.

Як відомо, укладенню договорів (контрактів, угод) завжди передують переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у письмовій формі називають офертою. При цьому варто знати різницю між поняттями «твердої» і «вільної» оферти.

Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенційному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли: 1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем); 2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти); 3) письмовий документ останнім отримано. Оферта й певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправлення).

Вільну оферту надсилають одночасно кільком адресатам (потенційним партнерам).

Будь-який договір складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної частин. Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час (дату) укладення договору; зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).

Основна частина договору неодмінно охоплює специфічні (ха­рактерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До специфічних умов договору належать: 1) предмет договору й кількість товару; 2) якість товару; 3) ціна товару; знижки або на­цінки, якщо те чи те застосовується; 4) засадні умови поставки; 5) форма оплати; 6) термін поставки; 7) маркування, упаковка, тара; 8) порядок здавання-приймання товару; 9) відповідальність сторін; 10) додаткові застереження, якщо такі є. Загальні умови включа­ються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки. Такими умовами є арбітражні приписи (застереження) і перелік форс -

мажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов'я­зань припиняється на час їхньої дії.

Взаємини між підприємцями, які оформлені до­говірними відносинами, характеризують парт­нерські зв'язки.

Сутнісно-змістова характеристика окремих форм співробітниц­тва зводиться до такого.

1.1 Виробнича кооперація — здійснення замкнутого виробничого циклу готового до споживання продукту всіма партнерами спільно, причому кожний з них виконує свою частку робіт у рам­ках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу.

1.2 Проектне фінансування — форма підприємницького співробітництва, за якої: а) один з партнерів зобов'язується фінансу­вати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера;, б) партнер-розробник пропонує іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов'язується фінансувати всі необхідні роботи. При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути повернутий у товарній формі.,

1.3 Управління за контрактом — форма партнерських зв'язків, здійснюваних через передачу одним підприємцем іншому «ноу-хау» управлінського характеру і забезпечення тим іншим інвестування процесу практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати експортом управлінських послуг.

1.4 Підрядне виробництво характеризує форму юридичне оформлених взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції на пряму вказівку іншого.

1.5 Спільне підприємництво означає функціонування організаційного утворення (підприємства, іншого суб'єкта господарювання), статутний фонд якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі уособлюють різні фор­уми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридич­ною особою.

2.1 Бартерні операції (бартер) — форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою обмінюваних товарів, а також узгодженими строка­ми взаємних поставок продукції. Масштаби таких партнерських зв'язків мають бути виправданими конкретними економічними умовами: за ринкових умов господарювання надмірні обсяги бар­теру не підтримуються.

2.2 Зустрічна поставка є різновидом бартеру, але передбачає дещо інші умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договор.

2.3 Комерційна тріангуляція полягає в тім, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук необхідного продукту (товару).

3.1 Звичайна угода — це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, за якої партнерські взаємини оформ­ляються у вигляді договору поставки певного товару

. 3.2 форвардні угоди є документально оформленими договірними взаємовідносинами, що потребують термінової практич­ної реалізації.

3.3 Угоди про передачу інформації вигляді «ноу-хау» реалізуються обов'язково за певну матеріальну винагороду, умови і роз­міри якої визначаються цими угодами.

3.4 Угоди про встановлення прямих зв'язків — партнерські зв'язки суб'єктів господарювання, що базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.

3.5 Угоди про експорт — це юридичне оформлені договірні відносини, спрямовані на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним споживачам в інших країнах. Угоди про реекспорт харак­теризують виробничо-економічні відносини, що передбачають купів­лю тим чи тим партнером відповідних видів товарів за кордоном з ме­тою наступної їх поставки (перепродажу) партнерам з третьої країни.

3.6 Угоди про імпорт товарів — форма партнерських зв'язків для організації завезення потрібних товарів з іншої країни.

4.1 Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідноси­ни між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчас­тіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.

4.2 Комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських зв'язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначе­них розмірах за договірного ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньо економічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:

1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє - і правоздатність;

2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;

3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва)

4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

До основних міжнарод­них організацій фінансово-економічного спрямування, що здійсню­ють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать:

• Банк міжнародних розрахунків — БМР (сприяння співпраці центральних банків країн світу і здійснення міжнародних фінансо­вих операцій);

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку—МБРР (спе­ціалізована установа 00Н, основною метою діяльності якої є на­дання позик і кредитів країнам-членам 00Н);

• Міжнародний валютний фонд — МВФ (сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютних операцій, надання коштів у іно­земній валюті);

• Міжнародна фінансова-корпорація — МФК (філія Міжнарод­ного банку реконструкції і розвитку для інвестування приватного

сектора економіки);

• Рада ООН з промислового розвитку—ЮНІДО (сприяння все­бічному розвитку виробничої сфери країн-членів 00Н);

• Європейський банк реконструкції та розвитку— ЄБРР (філія МБРР з обслуговування країн Європи).