Оцінювання як прийом бухгалтерського обліку
Тема 4. Вартісне вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку: оцінка і калькуляція
4.1 Принцип вартісного вимірювання в бухгалтерському обліку
(Оцінювання й калькулювання як елементи
методу бухгалтерського обліку)
Сутність вимірювання та види вимірників
Як уже зазначалося, одним із принципів бухгалтерського обліку є вимірювання усіх господарських фактів у натуральному (речовому або трудовому) і вартісному вимірниках. При цьому характеристика господарських фактів у бухгалтерському обліку вивчається у тісному взаємозв’язку натуральних і вартісних ви мірників. Систему вимірників, застосовувану в бухгалтерському обліку, ілюструє рис. 4.1.
Рис. 4.1.Вимірники, які застосовуються в бухгалтерському обліку
Натуральні вимірники — це вимірники маси, об’єму (обсягу), площі, потужності, що прийняті в народному господарстві, з допомогою яких обчислюється кількість наявних у господарстві матеріальних цінностей. Використання тих чи інших натуральних вимірників залежить від особливостей обліковуваних об’єктів господарювання. Так, тверде паливо вимірюється в тоннах, деревина — у кубічних метрах, урожай — у центнерах (або тоннах), молоко — у літрах і т. ін.
У деяких випадках застосовуються комбіновані натуральні вимірники. Наприклад, роботу автотранспорту вимірюють у тонно-кілометрах.
Натуральні вимірники відображують обліковувані об’єкти не лише кількісно, а й якісно. Наприклад, сорт (перший, другий, вищий тощо), вміст корисних речовин (дегустація цукру в цукровому буряку, олійність).
Трудові вимірники — це вимірники людської праці. Їх виражають в одиницях часу — днях, годинах, хвилинах. Цей вимірник має велике значення в оцінці економічного аспекту виробництва. Користуючись ним, визначають продуктивність праці, її інтенсивність, а обліковують також кількість витраченої на виконання роботи праці.
Трудовий вимірник є різновидом натурального.
Грошовий вимірник — це вимірник вартості. У кожному господарстві застосовують передусім грошовий вимірник своєї країни. Крім того, можуть використовувати, особливо на спільних підприємствах, грошові одиниці інших країн.
Грошовий вимірник зумовлений існуванням вартості та ринкових відносин. На ньому ґрунтується метод оцінювання та калькулювання. Основним мірилом грошової оцінки є ціна.
Оцінювання як прийом бухгалтерського обліку
Оцінювання — спосіб вартісного визначення господарських фактів — явищ і процесів. З допомогою оцінювання натуральні (речові та трудові) характеристики перетворюють на вартісні. Вартісне оцінювання господарських фактів — явищ і процесів є передумовою їх запису у системі бухгалтерських доказів — документів, реєстрів (рахунків) та звітності.
Основні прийоми оцінювання господарських фактів у
господарському обліку регламентуються законодавством і є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій. Відповідна оцінка — визначальна, і завдяки їй можна узагальнювати показники, дані різних підприємств у межах регіонів і держави.
У процесі господарювання застосовуються такі оцінювання господарських фактів: за історичною вартістю, ринковою вартістю; за фактичною собівартістю; за бізнес-плановою вартістю; за собівартістю; оптовими, договірними, роздрібними цінами; умовними цінами (у межах одного господарства); вартістю придбання — початковою вартістю тощо.
У бухгалтерському обліку діє принцип оцінювання за фактичною (історичною) собівартістю. Вона найповніше розкриває індивідуальні витрати, чим забезпечується реальна основа об’єктивного відображення майнового стану господарства та визначення результатів його роботи. Фактична собівартість у бухгалтерському обліку — основна оцінка господарських фактів.
Вартісна оцінка в бухгалтерському обліку є загальним вимірником, який дає змогу узагальнити всі господарські факти — явища та процеси.
Вартісне оцінювання є складовою методу бухгалтерського обліку та його принципом, за відсутності якої бухгалтерський облік за двоїстою (подвійною) системою не може здійснюватися.
Положенням (стандартам) про бухгалтерський облік та фінансові звіти підприємствам і організаціям визначено такі грошові оцінки активів у звітах:
1. Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання.
2. Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний
момент.
3. Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації.
4. Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об’єкт (стаття) під час звичайної діяльності підприємства.
Основою оцінювання активів для складання фінансових звітів є історична собівартість. Вона комбінується з іншими оцінками. Наприклад, запаси, як правило, відображаються за найнижчою з двох оцінок — собівартістю або чистою вартістю реалізації; ринкові цінні папери можуть відображатися за ринковою вартістю. А довгострокові борги дебіторів відображаються за їх теперішньою вартістю. Деякі підприємства використовують як основу поточну собівартість у відповідь на нездатність облікової моделі історичної собівартості відображати вплив зміни цін на немонетарні активи. Тому найчастіше застосовують такі методи.
Основні засоби оцінюються за початковою вартістю (яка відповідає фактичній собівартості), але так, що в будь-який час можна визначити їх остаточну вартість, тобто відкинувши зношену частину основних засобів.
Товари на підприємствах роздрібної торгівлі оцінюються за роздрібними цінами, але так, щоб у будь-який час можна було визначити їх фактичну собівартість.
Незавершене виробництво оцінюється за фактичною собівартістю, а відходи виробництва — за цінами можливого їх використання в господарстві або реалізації; сировина — за цінами, передбаченими договором.
Сировина і матеріали (основні і допоміжні), паливо, запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, товари на підприємствах оптової торгівлі, готова продукція оцінюються за фактичною собівартістю їх придбання або виробництва.
Проте в поточному обліку для спрощення техніки облікової реєстрації й одержання деяких додаткових відомостей ці цінності дозволяється обліковувати не лише за фактичною, а й за плановою собівартістю (з відокремленим обліком відхилень фактичної собівартості від планової) або за оптовими цінами (з відокремленим обліком транспортно-заготівельних витрат), тобто в такому порядку, який дає змогу на кінець звітного періоду (місяця, року) визначити їхню фактичну вартість. Грошова оцінка є передумовою, за наявності якої бухгалтерський облік може здійснюватись, і виконує функцію загального вимірника засобів, прийнятого в народному господарстві.