Григорій квітка-основ'яненко

(1778—1843)

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від на­зви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спо­чатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.

У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.

У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.

У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

У 1812 р. він працював директором Харківського театру, за­снував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагу­вав і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журна­ли «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.

Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирав­ся Предводителем дворян Харківського повіту.

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.

Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.

У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.

Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та україн­ською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»; літературно-публіцистичні статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі ві­рші «Шпигачки»; романи «Панхалявский», «Жизнь и похожде­ния Петра Степанова, сына Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», опові­дання «Салдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та інші. Його спадщина нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправда не всі вони мають однакову художню вартість.

Крізь усю творчість Квітки-Основ'яненка (виняток станов­лять окремі реалістичні твори другої половини 30-40-х pp.) про­ходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних вад є неуцтво, недостатність виховання. Тому письменник актив­но пропагував і, як сказав І. Срезневський, «вніс у свідомість інтелігенції ідею освіти всієї маси народу». В художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив думку про об­дарованість простого народу, пропагував ідею надання освіти простим людям.

Чулий до назрілих потреб часу, Квітка-Основ'яненко створив українською мовою повість «Маруся» (1832), а також ряд пові­стей і оповідань, які вийшли двома збірками «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцъком Основьяненком». Тим са­мим він розв'язав комплекс назрілих проблем літературного жит­тя, переконливо продемонстрував високі естетичні можливості української літературної мови, її придатність для розробки сер­йозних тем в оповідних жанрах, поклав початок розвитку нової української прози, за що С. Єфремов назвав його «батьком укра­їнської прози». Поява повістей та оповідань Квітки-Основ'янен­ка знаменувала новий важливий етап не лише у творчості пись­менника, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності.

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поді­ляються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать гумористичні оповідання «Салдацький патрет», «Мерт­вецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Коно­топська відьма», _яка є найвизначнішим бурлескно^реалістичним твором письменника. Це передусім гостра сатира на панівну вер­хівку українського суспільства XVIII ст., характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа, нікчеми й ледаща сотника Забрьохи, шкідливого й підлого крутія та п'янищ писаря Пістря­ка, свавільного Халявського, отця Симеона, який, звикши пара­зитувати на людському горі, виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертність людей. Письменник показав типові риси тієї козацької старшини, значна частина якої в часи занепаду геть­манщини й системи козацьких полків XVIII ст. виродилася в екс­плуататорську' верхівку, розкрив тогочасну потворність адміні­стративних порядків, порушення характерного для часів Запорізької Січі і козацько-повстанських рухів принципу комп­лектування командного складу за особистими здібностями та бо­йовими заслугами, а не за знатністю походження. У «Конотоп­ській відьмі» письменник дбав не стільки про виразність історичного колориту, скільки про створення соціальної сатири, спрямованої проти характерних породжень тогочасного неспра­ведливого устрою. У переродженій старшині він показує сучасне йому українське панство, утворене з колишньої соціальної вер­хівки шляхом «агромадження нею маєтностей та одержання від царського уряду дворянських привілеїв.

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'я­ненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Окса­на», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з них ви­ступає сільська дівчина. Ідейну основу повісті «Маруся» (1832) становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспекти­ва важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нарече­ного й злиденної долі жінки-солдатки для нареченої. Квітка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлікт, «знаходячи» нереально доброчинного хазяїна, який обіцяв ге­роєві повісті Василю за чесну одно-дворічну роботу знайти йому за гроші заміну при рекрутському наборі. Поки Василь заробляв гроші, Маруся застудилась і померла. Повернувшись із заробітків і не заставши живою коханої, Василь іде в монас­тир і там з горя помирає. Отже, сюжет повісті — опоетизована історія чистого й вірного кохання сільської дівчини Марусі та парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету тра­гічне.

Бажаючи показати кращі духовні риси українського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність укра­їнської літературної мови на народній основі, Квітка-Основ'янен­ко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно ба­гатих простих людей. Головні персонажі уособлюють ідею про високі моральні чесноти трудового народу, ідучи за традиціями сентименталізму, письменник наділяє Марусю й Василя надмір­ною чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість моги -ви віщування серця, смерті з туги за коханою. В зображенні Ма-русиного батька, заможного селянина Наума Дрота, виявилося прагнення Квітки показати життя кріпака в прикрашеному вигляді. Василь, як і Маруся, змальований ідеалом як зовні, так і внутрішньо. Він чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, " працьовитий, розумний. А що вже дотепний: «на вигадки, на при­кладки — поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде». Проте лукавства в жартах Василя нема. І до танців, і до роз­мов, і до роботи — до всього він здатний. Такого хлопця поважа­ють дорослі (бо й він їх шанує), з таким хочуть дружити молоді, такого наслідують дітлахи. Василь — сирота, бідний, працює в місті свитником. Його воля й розумові здібності виявилися в тому, що він швидко навчився в купця грамоти. І натурою своєю цей парубок надзвичайно чутливий. Як побачив він Марусю під образами у труні, «закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть та тут же і впав, мов неживий...». Надмірна вразливість мало не довела його до самогубства, коли він довідався про смерть коха­ної. Мова Василя перенасичена пестливими словами: «Мару-сенько, моя лебідочко, зіронько моя, рибочко, перепілочко!».

На образах Марусі та Василя позначився вплив сентимента­лізму. Сентименталізм (з французької — чутливість) — літера­турний напрям другої половини XVIII — початку XIX ст., що ха­рактеризувався особливою увагою до духовного світу людини й відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів. Сентименталісти вважали своїм завданням розчулити читача, ви­кликати в нього співчуття до нещасної долі героїв. В українській літературі сентименталізм поєднувався з реалізмом у повістях Квітки-Основ'яненка «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Маруся»; деякі елементи сентименталізму знаходимо в «Енеїді» та «Наталці Полтавці» Котляревського, в «Гайдамаках» Шев­ченка.

Особливістю мови повісті «Маруся» є розчулений тон розпо­віді про зустрічі закоханих, розлучення, смерть Марусі, горе її нареченого та батька. Наприклад: «Зосталася Маруся сама, схи­лила головоньку на білу ручку, а слізоньки з очей так і капотять!» Ще один приклад: «Отак-то вони в останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно! А як же прийшло зовсім проща­тись, так що там було!.. Коли вже і старий Наум так і хлипа, як мала дитина, а мати, глядячи на сльози та на тугу Марусину, аж злягла, так що про молодих і казати!..»

Джерелами для написання повісті стала дійсність українсько­го села та народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. Завдяки пісенності «Маруся» швидко й на­завжди полюбилася народові.

Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення лі­тератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здо­бутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літератур­ну мову, а вплив його прози і драматургії позначився на творчос­ті Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських проза­їків.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

«Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Козир-дівка», «Салдацький патрет», «Пархімове снідання», «Конотоп­ська відьма», «Сватання на Гончарівці».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1, Г. Квітка-Основ'яненко // Історія української літератури. Т. 1. — К., 1987.

2. Єфремов С Квітка // Єфремов С Історія українського письменства. — К., 1995.

3. Жулинський М. Квіт-ка-Осяов'яненко // Слово і доля. — К., 2002.

4. Куліш П. Гри­горій Квітка-Основ'яненко та його повісті., — Спб., 1858.

5. Турчин М. Філософська повість на Україні: Про творчість П Квітки-Основ'яненка //Дивослово. — 1993. — № 11.