Владислав Оркан, польський письменник

Тема, що пройде через усю його творчість, – показ жіночої долі.

Жанр балади уже активно розроблявся у польській, російській і українській літературі (Жуковський, Катенін, Пушкін, Гулак-Артемовський, Боровиковський, Срезневський, Метлинський, Костомаров, Шпигоцький та ін.).

Балада (найпоширеніший жанр романтичної поезії) “Причинна”, “Утоплена”, “Тополя” Тема: Шукання щастя, загибель жінки.
Традиція	Новаторство
Використання фольклору (повір’я, легенди). Естетизація наслідування фольклору. Фантастика. Виняткові герої у незвичайних обставинах.	Тісно поєднав літературну і усну фольклорну баладу. Відображення звичайних життєвих явищ. Відсутність похмурої містики. Герої – прості селяни. Конфлікт тяжіє до соціального (твори мають певну соціальну основу). Розкриття психологічних переживань. Оригінальний пейзаж. Образ оповідача. Наближення жанру балади до жанру ліро-епічної поеми.

В центрі балад – людина з стражданнями, переживаннями, мріями.

Фантастичні перевтілення героїв відбуваються не через випадкове порушення ними етичних норм, а внаслідок алогізму реальної дійсності, в якій природні почуття простої людини не можуть реалізуватися.

“Причинна”

Вперше опублікована у альманасі “Ластівка” (1841).

Схожі мотиви за декілька років до Ш. – у Л.Боровиковського («Маруся», «Чарівниця». «Молодиця», «Розставання»).

Героїнею є дівчина, що скаржиться на “чужих людей ”, що розлучили її з милим. “Чужі люди ” – натяк на суспільство з його жорстокими законами.

Не зазначено час події Þ герої набувають певної легендарності.

Відходить від примітивного побутовизму, на І план - загальнолюдські мотиви дружби, доброти, кохання.

Пейзаж виконує настроєву функцію. Разом з тим він має психологічне навантаження: розкриває людські пристрасті, посилює трагізм твору.

А.Метлинський «Смерть бандуриста»	Л.Боровиковський «Молодиця»	Т.Шевченко «Причинна»
Буря виє, завиває І сосновий ліс трощить; В хмарах блискавка палає, Грім за громом грюкотить. Ніч то углем вся зчорніє, То, як кров, зачервоніє! Дніпр клекоче, стогне, плаче Й гриву сивую трясе; Він реве й на камінь скаче, Камінь рве, гризе, несе… Грім, що гримне, в берег гряне — З пущі полум’я прогляне.	Ватагами ходили хмари, Між ними молодик блукав; Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав. Шуміли верби… рвалось листя; Гули вітри попід мостом…	Реве та стогне Дніпр широкий…

На відміну від типової романтичної балади: важливою є не так «об’єктивна фабула», як її багатий суб’єктивний супровід – «втручання» автора, ліричні відступи, пристрасні коментарі.

І.Франко відзначав надзвичайну музичність твору. Це також було новим у літературній баладі. Ш. сміливо впроваджував різноманітні ритмічні засоби поезії, переходи від одного ритму до ін. при зміні настрою, характеру розповіді:

твір починається 4-стопним ямбом Þ коломийковий розмір Þ амфібрахій Þ знову ямб Þ коломийковий розмір Þ танок русалок подано у козачковому ритмі.

“Тополя”

При всій трагічності події (перетворення дівчина на тополю) звучить, за висловом І.Франка, “велика сила життєствердження ”.

Автор позбавився романтичних жахів, поетизації потойбічних сил (тобто абсолютно відійшов від містики).

Баладу побудовано на життєвій основі. Це доводить основний конфлікт. Він має виразно соціальний характер, в основі його – соціальна нерівність, що стала причиною загибелі дівчини.

Сутичка між матір’ю і дівчиною – це конфлікт вибору між коханням і багатством. Письменник підносить етичні проблеми: чесність, відданість, гідність, обов’язок. Дівчина несе в собі концентрат високих моральних понять. Реалістична тенденція твору виявляється і у введенні в розповідь образу оповідача.

“Утоплена”

Наявна присутність оповідача, який звертається до слухачів.

Конфлікт між матір’ю і дочкою - це конфлікт між молодістю і старістю, любов’ю і ненавистю. Автор у негативному плані показав розбещеність удови, позбавленої материнських почуттів. У ліричних звертаннях звучить осуд аморальної поведінки матері. Розв’язка, як і у всіх баладах, трагічна: мати, топлячи із заздрощів до юної краси свою дочку, сама утопилась, утопився і коханий Ганни – молодий рибалка.

У фантастику вкладено реалістичний зміст, що наближає баладу до ліро-епічної поеми.

Пейзаж – персоніфікована істота.

“Катерина” (1838)

Посвята Жуковському на день 22 квітня 1938 року.

Тема зрадженої дівчини або дівчини, яка не дочекалася милого. – типово романтична тема (Гете, Бюргер, Карамзін, Пушкін, Баратинський, Жуковський, Квітка-Основ’яненко[2]).

Одним із сюжетів російської романтичної поеми 20-х років ХІХ ст. була інтимна пригода російського офіцера в екзотичній обстановці «сопридельных» земель. Любов росіянина і туземки – це мотив, який давав можливість показати незбагненну спонтанність і красу почуття, непідвладного людським упередженням і суспільним узаконенням, здатного протистояти їм. Героїня – дитя природи, і щирість її почуття, відкритість серця в очах поета були альтернативою формалізованим стосункам і фальшу світського кола, «цивілізованого» суспільства взагалі. Водночас саме природність такої туземки прирікала її на трагедію.

«Кавказский пленник» О.Пушкіна

Душевний порив черкешенки вивершується її самопожертвою: ціною зради звичаїв свого племені вона рятує полоненого росіянина – одного з тих, у кому її рід бачить ворогів своєї свободи. Людяне почуття вивищується над расовою ворожнечею.

«Эда» Є.Баратинського (1824)

Російський гусар. Якого військова доля закинула в недавно підкорену Фінляндію, зваблює «чухонку» Еду. Зрадлива втеча коханого, суворий батьків суд, неслава, смерть Еди серед заметілі. Основне місце: етико-психологічна колізія. У душі героїні потяг до красеня-гусара (з його інакшістю) бореться зі страхом, підсиленим думкою громади про завойовників:Нам строго, строго не велят / Дружиться с вами. Говорять, / Что вероломны, злобны все вы; / Что вас бежать должны бы девы, / Что как-то губите вы нас, / Что пропадешь, когда полюбишь… Історія пропащої Еди немовби наводить автора на думку про долю Фінляндії – в епілозі він, співчуваючи волелюбству фінів, усе-таки вважає їх приреченими на втрату свободи.

Вперше у світовій літературі без ідеалізації і без відрази докладно став змальовувати селянина в його різних життєвих ситуаціях, і у всьому багатстві його психічних переживань.

“Катерина” – поема цілком реалістична, де йдеться про дуже в ті часи звичайні, на жаль, речі, змальовується трагічна доля спокушеної офіцером селянської дівчини ”

М.Рильський

На противагу письменникам-сентименталістам (Квітці-Основ’яненку) вказав, що жертви панської розпусти – покритки, яких поет бачив по селах, - це факти обвинувачення моральної деградації пануючої системи.

У цих трагічних явищах бачив соціальну основу.

Прагнув розкрити трагедію покриток, показати її як закономірний цілком логічний результат моральної деградації розбещеного соціальним ладом панства.

Життєва основа

Творчість Ш. засвідчує постійну увагу поета до трагічного становища жінки у кріпосницько-самодержавній Росії. Це було викликано тим, що в закріпаченому селі саме жінка була найбільш гнобленою і скривдженою:

1. соціальне гноблення, панщина;

2. безмовна жертва панської розпусти;

3. родинний гніт.

Наскільки нестерпним було становище жінки, свідчить той факт, що в Київській губернії за один тільки 1839 рік покінчило самогубством 37 дівчат-покриток.

Для Ш. нещаслива доля жінки-кріпачки була не тільки суспільним, але й особистим, глибоко інтимним горем. Його рідну матір “ще молодую у могилу нужда та праця положила ”. Подруга його юнацьких літ, Оксана Коваленко, стала жертвою морального розкладу феодального суспільства:

Помандрувала