Поняття історичного джерела.

ТЕМА 8. Джерела в системі історичних досліджень.

Класифікація джерел.

ПЛАН

1. Предмет і завдання історичного джерелознавства.

2. Поняття історичного джерела.

3. Класифікація історичних джерел.

З висоти XXI ст. людство дедалі пильніше оглядає й осмислює свою багатовікову Історію, її повчальні уроки. Спираючись на досвід минулого, воно шукає відповідей на болючі проблеми й намагається визначити оптимальні шляхи розв'язання насущних завдань сьогодення.

Ось чому неухильно зростає роль історичної науки, покликаної давати якомога глибші знання, створювати повнішу і правдивішу картину зародження та розвитку світової цивілізації, а також історії кожного окремого етносу, включаючи й український.

Усі надбання історичної науки, все багатство історичних знань і досвіду ґрунтуються на обширній джерельній базі. Джерела для історика немов цеглини для будівельника, без них немислимо створити будь-яку наукову історичну працю. Якби історія позбулася джерел, фактів та аргументів, вона б перестала бути наукою, учителькою життя. Як зазначав видатний український учений і письменник Іван Франко у своїх спогадах про О. Терлецького, для історика важливі не загальні тези, а факти, аргументи, які він черпає з джерел, піддаючи їх критиці, аналізу, встановлюючи їх автентичність і вірогідність. На відміну від публіциста історик саме на цю сторону справи звертає основну увагу.

1. Предмет і завдання історичного джерелознавства.

Проблеми дослідження джерельної бази історичної науки, встановлення її повноти, закономірностей створення й функціонування, теорії та практики використання в наукових історичних дослідженнях становлять основу джерелознавчих знань, фундамент науки джерелознавства.

Історичне джерелознавство — це спеціальна галузь наукових історичних знань, яка вивчає походження історичних джерел, теорію і методику їхнього використання в історичних дослідженнях, склад, структуру й функціонування джерельної бази історичної науки.

Новітня історіографія розглядає джерелознавство не тільки як структуровану систему знань історичної науки, а й як дослідницький метод, що включає джерелознавчий аналіз та джерелознавчий синтез.

Як система наукових знань, історичне джерелознавство почало складатися в епоху Просвітництва, коли нагро­маджені людством історичні знання набули характеру на­уки, хоча її витоки сягають античних часів. З розвитком історичної науки, розширенням кола використовуваних нею джерел, розвивалося й удосконалювалося джерело­знавство, приходило й утверджувалося розуміння необхідності критичного ставлення до джерел. Аналітичний підхід до джерелознавства як до системи знань про дже­рельну базу історичної науки і методи дослідження дже­рел дає можливість виявити його складну структуру, виділити його основні компоненти. Джерелознавство включає в себе передусім теорію і джерелознавчу практику.

Теорія джерелознавства — це сукупність систематизованих узагальнюючих знань про його предмет, об'єкт, завдання, методологічні принципи, структуру та місце в історичній науці.

Джерелознавча практика — це безпосередній пошук, виявлення і вивчення конкретних груп джерел з метою визначення їхньої інформативної цінності, а також практичне використання почерпнутих відомостей в конкретних історичних дослідженнях, тобто та робота, яку виконує кожен історик, опрацьовуючи пев­ну проблему.

В предметному відношенні у джерелознавстві можна виділити джерелознавство окремих істо­ричних наук (наприклад, всесвітньої історії, історії України) або історичних епох (античні джерела, джерела середньовіччя), у проблемному плані — джерелознавство окремих проблем науки (джерела з історії культури, державності).

Предмет історичного джерелознавства складають: закономірності формування джерельної бази історичної науки в цілому та окремих груп джерел і відображення в них процесу історичного розвитку, їх функціонування в історичному дослідженні, функціонування джерелознавства в системі історичної науки.

Можна виділити декілька основних груп закономірностей, що складають предмет історичного джерелознавства.

Перша група охоплює закономірності виникнення джерел та відображення ними явищ реального історичного процесу. До них можна віднести такі закономірності:

Друга група закономірностей характеризує відношення "джерело—наукове історичне знання". Це закономірності функціонування джерел у процесі історичного пізнання.

Третя група закономірностей відбиває процеси функціонування самого джерелознавства, а також його компонентів у системі історичної науки, характеризує відношення "джерелознавство—історична наука".

Саме виникнення, існування та розвиток джерелознавства тісно пов'язані з потребами історичної науки. Значення історичних джерел, розуміння складності розкриття їхнього змісту, необхідність удосконалення роботи дослідників з джерелами — все це зумовило виділення джерелознавства в спеціальну галузь наукових історичних знань, у спеціальну науку про історичні джерела, що має свій предмет і завдання, — як теоретичні, так і практичні (прикладні).

Розвиток джерелознавства закономірно відображає розвиток історичної науки і навпаки, адже кожен історик тією чи іншою мірою — джерелознавець, а кожен джерелознавець насамперед — історик.

Серед найважливіших принципів методології джерелознавства можна виділити такі:

конкретно-історичного підходу,

об'єктивності,

всебічності і цілісності джерела, або групи джерел, комплексу та ін.

Принцип конкретно-історичного підходу, або історизму, вимагає від дослідника постійно враховувати конкретно-історичні умови появи джерела, його подальшої долі, з'ясування специфіки доджерельної субстанції пам'ятки, її первинних соціальних функцій.

Принцип об'єктивності в історичному джерелознавстві виступає як гарант здобуття об'єктивної, правдивої, достовірної джерельної інформації. Він зобов'язує історика сприймати джерело як об'єктивну реальність і відкриває можливість виявити за допомогою джерелознавчої критики об'єктивно-істинний зміст джерельних відомостей, отримати в кінцевому рахунку достовірні наукові факти.

З принципом об'єктивності тісно пов'язаний принцип всебічності і цілісності джерела або групи джерел чи джерельних комплексів. Він застерігає дослідника від упередженого ставлення до джерел, від будь-якої однобічності і суб'єктивізму в оцінці джерела, в передачі його змісту, уникнення неточностей і перекручень.

З предмета історичного джерелознавства випливають його функції, теоретичні і практичні завдання.

До теоретичних завдань джерелознавства належать:

· розробка загальної теорії джерелознавства,

· опрацювання теоретичних проблем джерелознавства окремих компонентів історичної науки, у тому числі всесвітньої історії, історії України,

· вироблення принципів та методів наукового дослідження історичних джерел і використання джерельної інформації.

До практичних завдань джерелознавства можна віднести такі:

· вдосконалення наукових методичних прийомів і засобів вивчення та використання джерел, розробка методики джерелознавчої критики, що займає провідне місце у методичному арсеналі історичної науки;

· аналітико-інформативне вивчення окремих джерел або їх комплексів;

· забезпечення історичних досліджень вірогідними джерелами і фактичними знаннями, що складають основу для подальших науково обґрунтованих висновків;

· формування на базі джерел сукупності наукових фактів.

Поняття історичного джерела.