Про українську ментальність, український правовий менталітет і гуманістичний потенціал українського права.

Ми зауважували, що «Історія українського права», вивчаючи свій предмет, продукує знання які є важливими у формулюванні закономірностей і особливостей виникнення та розвитку історичних типів і найважливіших інститутів українського права, що існували протягом усієї історії розвитку суспільства в межах сучасної України.

Відповідним чином , закономірності формуються у контексті відповідності правових явищ і процесів фактичним суспільним відносинам, а особливості – у контексті правової ментальності і правової свідомості як найбільш стійких елементів національної правової системи.

Почнемо з того, що «…ментальність являє собою своєрідну соціально-культурну програму напівусвідомлюваної, а тому значною мірою автоматизованої поведінки індивідів, груп, і врешті-решт, цілих етносів» ( О.Нельга), їх специфічної реакції на найбільш фундаментальні проблеми людського буття: минулого і майбутнього, життя й смерті, праці і споживання, здоров’я й хвороби, природи, дитинства і старості, сім’ї і колективу, відношень батьків і дітей, відношень власності, влади і правопорядку тощо. Йдеться про прийняття і дотримання якогось обмеженого «свого» кола цінностей, символів, аргументацій, що становить різні способи задіяння саме духовних вимірів людського буття, в основі якого лежать базові життєві цінності.

Менталітет – це соціально практичне втілення ментальності, повною мірою виявляється у звичаях і традиціях народу, які первісно були відображенням цінностей первісного суспільства та «живим» законом, який виріс «…із цілющих джерел підсвідомості» ( Ф.Керн). Менталітет зазнає змін відповідно до суспільних трансформацій , які здійснюються під впливом різних чинників. Його структуру утворюють два тісно взаємопов’язані рівні свідомого і несвідомого – сукупність усвідомлених і неусвідомлених правових уявлень, стереотипів, ціннісно-правових орієнтацій, правових установок, що визначають нормативні параметри функціонування суспільства в сфері політико-правового життя. Істотно, що менталітет – це не система цінностей, а система способів оцінювання.

Правова ментальність відображає «…складну морфологію суспільної і індивідуальної свідомості, всі негативні та позитивні риси, символи й інші феномени правової культури*» ( Н.Оніщенко) Вона бере на себе функції збереження набутих у минулому етноісторичних правових цінностей, їх самобутності.

«Правовий менталітет – це історично-сформовані специфічні, найбільш типові й стійкі для певної соціальної або національно-етнічної спільноти, системи світоглядних уявлень, оцінювань і реагувань на об’єкти державно-правової дійсності» ( В.Павловська-Кравчук). Конкретно мова йде про сукупність правових архетипів і уявлень, стійких, звичних образів, форм і стилю юридичного мислення, які у різних соціумах, етносах, типах цивілізації характеризуються притаманним їм власним змістом та визначають специфіку правової поведінки соціальних груп, державних органів і т. п ( А.Мордовцев, І.Муравйов). Центральною ланкою тут виступає психічно-вольове визнання норми. Існують три основні рівні психічно-вольового ставлення суб’єкта до норми: а) нижчий – бажання порушити норм; б) середній – бажання підкоритися нормі (з погляду користі або через страх покарання); в) вищий – цілковите визнання вираженої в нормі цінності ( О.Дзьобань). Отже, істотно: правовий менталітет складає духовно-психологічну основу позитивного права, виступає культурною парадигмою* відображення юридичної діяльності, утворює «духовну тканину» юридичного буття.*

Для українського народу характерна ментальність таласократичного типу,* яка у нормативно-ціннісному зрізі інтегрувала систему принципів-цінностей, що створювалися і нагромаджувалися поколіннями осілих хліборобів, знаходили відображення в українському праві. Науковці виокремлюють найбільш характерні ментальні риси українського етносу: гуманність, демократичність, індивідуалізм (О.Нельга).

Гуманність має різні форми вияву: не войовничість (миролюбність, лагідність), милосердність (благодійність, немстивість), щирість (душевність, сердечність, гостинність). Демократичність (козацькі традиції виборності на керівні посади, рівноправність жінки з чоловіком в українській сім’ї); індивідуалізм дається взнаки як волелюбність (нескореність, незалежність, самостійність), як хазяйновитість (працелюбність, ощадливість, почуття власника), як честолюбність (прагнення до самовиявлення, наполегливість, спрямованість, «упертість»), як оптимізм (упевненість, переконаність, життєрадісність,веселість, гумористичність), як інтровертизм (самозаглибленість, філософічність душі, ліризм, пісенність).

«Менталітет українського народу сформований як його прагненням до національної свободи та єдності, так і досвідом спільного й вільного козацького життя, як відокремленим життям хуторянина-фермера, так і добросусідськими відносинами селян та городян» (Б.Попов). Історичні метаморфози українського менталітету зумовлені впливом історичного часу: український народ втрачав і відновлював свою еліту, втрачав і відновлював свою єдність, Він то звужувався, то розширювався в географічному, демографічному, політичному, соціальному, духовному просторах.

Найбільш характерними рисами українського менталітету є внутрішньодуховний аристократизм, шляхетність за відсутності, тривалий час, національно-зорієнтованої владно-політичної еліти; козацькість - українцівпродовж сторіч змушені були формуватися як народ-воїн. Водночас українське козацтво, крім військових функцій (оборонців свого народу), виконувало ще й державотворчі функції ( Запорозька Січ - козацька християнська республіка демократичного типу, створений козаками державно-адміністративний полково-сотенний устрій); штучна роз’єднаність при збереженні етнічної ідентичності; комплекс «малоросійськості», що сформувався у частини української інтелігенції Східної України і через різні форми і засоби ідеологічного та культурного впливу поширився на населення цього регіону.

Право –духовний і культурний феномен, екологічною нішею його становлення і розвитку є культура, отже ментальні риси українського народу знаходять вираження в праві, визначаючи його основні принципи та опосередковано впливаючи на формування правової свідомості, яка атрибутивно пов’язана з правовою традицією. Остання задіяна в механізмах правової спадкоємності.

Історично, найбільш виразно і рельєфно в українському праві виражені принципи гуманізму і демократизму Ці принципи органічно поєднані з ментальними рисами українського народу та історичними обставинами буття.

Принцип демократизму в українському праві найбільшою мірою знайшов вираження у правовій гарантії високого соціального статусу української жінки , у теоретичному обґрунтуванні українського конституціоналізму і конституційних проектах правової держави.

Принцип гуманізму передбачає визнання цінності людини як особистості ( у філософському значенні – визнання людини правовим суб’єктом*), її права на самореалізацію, що виражається в охороні правом життя, свободи, честі і гідності людини та полягає в теоретичному обґрунтуванні природного права.

У підсумку слід зазначити, що ментальний контекст аналізу еволюції і функціонування українського права дає можливість порівнювати історичні форми і типи українського права, яке зазнавало трансформацій в умовах іноземного панування на українських землях, і визначати його вплив на право завойовників.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ

1. Гайович О.М. Формування правової ментальності // Електронний ресурс. – Режим доступу:http://www.ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/5920/Hayovych_formuvannya_pravovoyi_mental%27nosti.pdf?sequence=1&isAllowed=y

2. Дзьобань О. П. Основні ознаки української національної правової ментальності / О. П. Дзьобань, О. Л. Ріпа // Право і безпека. – 2002. – № 2. – С.173–176.

3. Холап Г. Ідентифікація української культури як таласократичної [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://uchebilka.ru/kultura/56003/index.html?page=7

4. Мірошниченко М.І. Генезис національних правових систем: теоретико-методологічний аспект [монографія] / М.І.Мірошниченко. – К.,2007. – С.161-200

5. Українська душа. – К.,1995

6. Чурюмов С.И. Материалы к определению соционического типа украинского этноса // Соционика, ментология и психология личности. – 199- №6

Терміни і поняття

Ментальність таласократичного типухарактеризує примат індивідуалізму над колективізмом, домінування матримоніальних відносин із відповідними традиціями примату права, гостре неприйняття деспотизму й абсолютної монархічної влади.

Культурна парадигма –це явище реального життя людей в конкретному соціокультурному середовищі, стиль життя, ставлення до явищ матеріального і духовного світу крізь призму реалізації і сприйняття пануючих у цьому соціумі цінностей.

Правова культура– це органічна складова системи загальної культури. Правову культуру формує система цінностей, досягнутих людством у правовій сфері життєдіяльності. Серед правових цінностей – активність суб’єктів права; готовність членів соціуму добровільно дотримуватися вимог правової норми (закону); відсутність перешкод для реалізації обов’язків і прав громадян; ефективність правового регулювання; якісні закони; досконала юридична техніка; високий рівень розвитку правових знань, юридичної науки і освіти; ефективна юридична практика; стабільний правовий порядок.

Правовий суб’єкт –автономний суб’єкт, який перебуває у відношенні визнання до іншого автономного суб’єкта. Його відмітною рисою є прагнення до власної і повага до чужої незалежності.

Юридичне буття суспільства знаходить своє відображення переважно в правових актах і правовідносинах, характеризує специфіку й рівень існуючої юридичної прктики, ставлення суб’єктів до права, рівень реалізації їхніх інтересів.