Розвиток шкільної освіти, острозька школа

Шкільна освіта в Україні розвивалася на традиціях освіти попередніх часів. Школи існували на Волині в XIII ст., у Києві — в XIV ст., у Львові — в першій половині XVI ст. fa в інших місцях. У другій половині XVI ст. вони вже діяли у Львові, Заблудові, Володимирі-Волинському та ін. Серед них були і дяківські, й звичайні міські школи зі світськими викладачами.

У 1576 р. в Острозі — старовинному культурному центрі на Волині виник культурний центр. Його засновником був князь В. Острозький — відомий представник старовинного україн­ського православного роду. Згуртувавши навколо себе одно­думців, центр поставив за мету відродження національної освіти і культури як протидію католицькому наступу на Ук­раїну.

Невід'ємною частиною цього культурного центру стала школа, заснована близько 1578 р. Вона поклала початок но­вій сторінці в розвитку шкільної справи в Україні. Організа­цію школи полегшило книгодрукування, яке було розпочато тут ще в 1578 p., коли Костянтин Острозький заснував у себе в маєтку друкарню. Керував нею відомий Іван Федоров. 1581 р. тут з'являється найпомітніша публікація — «Острозь­ка Біблія».

Серед вихованців школи були Максим та Степан Смотрицькі, сини ректора Г. Смотрицького. Максим (Мелетій) став філологом, письменником. Навчалися там і Гавриїл Дорофеєвич, згодом викладач Львівської школи, і майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

У 1620 р. гетьман Запорозького війська Петро Сагайдач­ний при підтримці та за участю Єрусалимського патріарха Феофана відновив Київську митрополію і всю православну Ієрархію, яка 25 років після Берестейської унії не діяла. Отже, Київ знову стає центром православ'я. Київським митро­политом був тоді Іов Борецький — перший ректор Київської братської школи. Були також висвячені єпископи на всі єпар­хії. Виникали культурні осередки Київського братства учених при Києво-Печерській лаврі на чолі з архімандритом лаври Єлисеєм Плетенецьким.

Навколо Плетенецького гуртувалися діячі української лі­тератури, вчені, філософи. Серед них: Захарія Копистенський — автор «Палинодії» й Густинського літопису, Памва Беринда — лінгвіст, письменник; Лаврентій Зизаній — автор підручників для братських шкіл, а також Тимофій Петрович, Тарасій Вербицький та ін.

Ці діячі культури друкували книжки, граматики, словники слов'янською та українською мовами. У друкарні був виданий «Часослов» (1616—1617 pp.)—як посібник для брат­ських шкіл, А 1619 р. в лаврі вийшла книга «Анфологіон» — збірник святкових богослужінь з коментарями Іова Борець­кого, Захарія Копистенського, Памви Беринди.

Іншим визначним центром культури в Києві було місцеве братство зі своєю школою, яке виникло в 1615 р. при Богоявленській церкві і навколо якого об'єднувалися представники різних верств населення з метою протистояння католицькій експансії.

До зміцнення братства значних зусиль доклали представ­ники Лаврської вченої дружини (3. Копистенський, Т. Земка, пізніше П. Могила та ін.). Братство підтримувало тісні стосунки із запорізькими козаками. Приблизно в 1620 р. за­порожці на чолі із Сагайдачним вступили до Київського брат­ства (20 тис. чоловік), чим забезпечили йому вагому підтрим­ку. Козаки відкрито оголосили: «Ми підтримуємо православ'я і духовенство, що не зрадило нашої старої віри».

У 1615 р. братство заснувало школу, що стала основою першої вищої школи в Україні — Києво-Могилянської акаде­мії. Для заснування школи і монастиря використано кошти і землю православної шляхтички Єлизавети Гулевич. В орга­нізації школи взяли участь і просвітителі осередку Є. Плетенецького. Вагому підтримку отримало братство від гетьмана Сагайдачного та козаків. Сагайдачний стає ктитором (опі­куном) школи і надає їй велику матеріальну допомогу.

Восени 1631 р. у Києві виникла Лаврська школа, заснована видатним просвітителем Петром Могилою. Всього у ній навча­лося близько 100 чоловік.

За ініціативою Київського братства і при підтримці митро­полита Іова Борецького, а після нього митрополита Ісайї Копинського і гетьмана Війська Запорозького Івана Петражицького, Лаврська школа була об'єднана з Братською школою і почала діяти у вересні 1632 р. на території остан­ньої. Вона отримала назву колегії (так в Європі називались учбові заклади вищого типу з навчанням на латинській і грецькій мовах). Пізніше школа отримала назву Академії. Як її філії, були закладені колегії у Вінниці і в Кременці. Було видано цілий ряд підручників, богословських творів, серед них монументальне визнання віри — катехізис, ухвале­ний на церковнім соборі у Києві 1640 р. і прийнятий у всім православнім світі.

Діяльність і розквіт Києво-Могилянської колегії в першу чергу пов'язана з ім'ям видатного просвітителя періоду ду­ховного відродження України Петра Могили (1596—1647 pp.), сина молдавського господаря, який навчався у Львівській школі, а вищу освіту отримав у Франції.

Близьким сподвижником П. Могили були С, Косов, О. Кальнофойський, І. Козловський та ін. З вихованців П. Мо­гили слід назвати Л. Барановича, А, Радивиловського, І, Гізеля.

Хоча Київська колегія як вищий учбовий заклад гумані­тарного типу фактично була академією, польський уряд так і не надав їй цього титулу, оскільки вона виховувала захисни­ків української духовності, культури, неприйнятних для ка­толицької Польщі. Проте сучасники іменували її академією, Ці права були офіційно підтверджені царськими грамотами 1694 і 1701 pp.