Но­яб­ря 1845, в Пе­ре­яс­лаві. Камень, его же неб­ре­го­ша зиж­ду­щии, сей бысть во гла­ву уг­ла: от гос­по­да бысть сей, й єсть ди­вен во оче­сех на­ших

Камень, его же неб­ре­го­ша зиж­ду­щии, сей бысть во гла­ву уг­ла: от гос­по­да бысть сей, й єсть ди­вен во оче­сех на­ших.

Псалом 117. стих 22

«Кругом неп­рав­да і не­во­ля,

Народ за­му­че­ний мов­чить.

І на апос­тольськім прес­толі

Чернець го­до­ва­ний си­дить.

Людською кровію шин­кує

І рай у най­ми од­дає!

Небесний ца­рю! суд твій всує,

І всує царствіє твоє.

Розбойники, лю­доїди

Правду по­бо­ро­ли,

Осміяли твою сла­ву,

І си­лу, і во­лю.

Земля пла­че у кай­да­нах,

Як за дітьми ма­ти.

Нема ко­му роз­ку­ва­ти,

Одностайне ста­ти

За єван­геліє прав­ди,

За темнії лю­де!

Нема ко­му! бо­же! бо­же!

Чи то ж і не бу­де?

Ні, нас­та­не час ве­ли­кий

Небесної ка­ри.

Розпадуться три ко­ро­ни

На гордій тіарі!

Розпадуться! Бла­гос­ло­ви

На месть і на му­ки,

Благослови мої, бо­же,

Нетвердії ру­ки!»

Отак у келії прав­ди­вий

Іван Гус ду­мав розірвать

Окови адові!.. і ди­во,

Святеє ди­во по­ка­зать

Очам нез­ря­щим. «По­бо­рюсь…

За ме­не бог!.. да со­вер­шиться!»

І в Віфліємськую кап­ли­цю

Пішов мо­литься доб­рий Гус.

«Во ім'я гос­по­да Хрис­та,

За нас розп'ято­го на древі,

І всіх апос­толів свя­тих,

Петра і Пав­ла особ­ли­ве,

Ми розрішаємо гріхи

Святою бул­лою сією Ра­бині божій…»

«Отій самій,

Що во­ди­ли по ули­цях

В Празі по­зав­чо­ра;

Отій самій, що хи­ля­лась

По шин­ках, по стай­нях,

По чер­не­чих пе­ре­хо­дах,

По келіях п'яна!

Ота са­ма за­ро­би­ла

Та бул­лу ку­пи­ла -

Тепер свя­та!.. Бо­же! бо­же!

Великая си­ло!

Великая сла­во! зглянься на лю­дей!

Одпочинь од ка­ри у світло­му раї!

За що про­па­да­ють? за що ти ка­раєш

Своїх і по­кор­них і доб­рих дітей?

За що зак­рив їх добрі очі

І вольний ро­зум оку­вав

Кайданами ли­хої ночі!..

Прозріте, лю­ди, день нас­тав!

Розправте ру­ки, змий­те лу­ду.

Прокиньтесь, че­хи, будьте лю­ди,

А не посміши­ще чен­цям!

Розбойники, ка­ти в тіарах

Все по­то­пи­ли, все взя­ли,

Мов у Мос­ковії та­та­ре,

І нам, сліпим, пе­ре­да­ли

Свої дог­ма­ти!.. кров, по­жа­ри,

Всі зла на світі, вой­ни, чва­ри,

Пекельних мук безк­раїй ряд…

І по­вен Рим бай­ст­рят!

От їх дог­ма­ти і їх сла­ва.

То яв­на сла­ва… А те­пер

Отим по­ло­же­но конг­ла­вом:

Хто без свя­тої бул­ли вмер -

У пек­ло прос­то; хто ж зап­ла­тить

За бул­лу вдвоє - ріж хоч бра­та,

Окроме па­пи і чен­ця,

І в рай іди! Ко­нець кон­цям!

У злодія вже злодій кра­де,

Та ще й у церкві. Га­ди! га­ди!

Чи на­пи­ли­ся ви, чи ні

Людської крові?.. Не мені,

Великий гос­по­ди, прос­то­му,

Судить ве­ликії діла

Твоєї волі. Лю­та зла

Не дієш без ви­ни ніко­му.

Молюся: гос­по­ди, по­ми­луй,

Спаси ти нас, свя­тая си­ло,

Язви язик мій за ху­ли,

Та яз­ви ми­ра ізціли.

Не дай зну­ща­ти­ся лу­ка­вим

І над твоєю вічно-сла­вой,

Й над на­ми, прос­ти­ми людьми!..»

І пла­кав Гус, мо­лит­ву дія,

І тяж­ко пла­кав. Люд мов­чав

І ди­ву­вав­ся: що він діє,

На ко­го ру­ку підійма!

«Дивіться, лю­де: осьде бул­ла,

Що я чи­тав…» - і по­ка­зав

Перед на­ро­дом. Всі здрог­ну­ли:

Іван Гус бул­лу розідрав!!

Із Віфліємської кап­лиці

Аж до всесвітньої сто­лиці

Луна, го­го­чу­чи, нес­лась.

Ченці хо­ва­ються… Мов ка­ра,

Луна в конг­лаві од­да­лась,

І по­хи­ли­ла­ся тіара!

Зашипіли, мов га­дю­ки,

Ченці в Ватікані,

Шепочеться Авіньйо­на

З римськи­ми чен­ця­ми,

Шепочуться ан­ти­па­пи,

Аж стіни тря­суться

Од ше­по­ту. Кар­ди­на­ли,

Як га­дю­ки, в'ються

Круг тіари. Та ни­щеч­ком,

Мов ко­ти, гри­зуться

За ми­ше­ня… Та й як па­ки?

Однієї шку­ри

Така си­ла… а м'яси­ва!!!

Аж здриг­ну­ли му­ри,

Як зга­да­ли, що у Празі

Загелкали гу­си

Та з ор­ла­ми ле­тять биться…

Конглав сха­ме­нув­ся,

Зібрав ра­ду. По­ло­жи­ли

Одностайне ста­ти

Против Гу­са. І в Конс­танці

Всіх во­рон скли­ка­ти!

Та сте­рег­ти яко­мо­га

І звер­ху, і здо­лу,

Щоб не втек­ла сіра пта­ха

На слав'янське по­ле.

Як та га­лич по­ле кри­ла -

Ченці по­ва­ли­ли

До Конс­тан­ця; сте­пи, шля­хи,

Мов са­ра­на, вкри­ли

Барони, гер­цо­ги і дю­ки,

Псарі, ге­рольди, шин­карі,

І тру­ба­ду­ри (коб­зарі),

І шля­хом військо, мов га­дю­ки.

За гер­цо­ги­ня­ми німо­та;

Хто з со­ко­ла­ми на ру­ках,

Хто пішки, вер­хи на ос­лах -

Так аж ки­шить! все на охо­ту,

Мов гад у ірій, поспіша!

О, че­ху! де твоя ду­ша??

Дивись, що си­ли по­ва­ли­ло -

Мов са­ра­ци­на во­ювать

Або ве­ли­ко­го Аттілу! '

У Празі глу­хо го­мо­нять,

І це­са­ря, і Вя­чес­ла­ва,

І той со­бор ти­ся­чог­ла­вий

Уголос ла­ють! Не хо­тять

Пускать в Конс­танц Іва­на Гу­са!

«Жив бог! жи­ва ду­ша моя!

Брати, я смерті не бо­юся!

Я до­ка­жу отим зміям,

Я вир­ву їх не­си­те жа­ло!..»

І че­хи Гу­са про­вод­жа­ли,

Мов діти батька…

Задзвонили у Конс­танці

Рано в усі дзво­ни.

Збиралися кар­ди­на­ли,

Гладкі та чер­воні,

Мов бу­гаї в за­го­ро­ду,

І пре­латів ла­ва.

І три па­пи, і ба­ронст­во,

І вінчані гла­ви;

Зібралися, мов іуди

На суд не­чес­ти­вий

Против Хрис­та. Сва­ри, гомін,

То ре­ве, то виє,

Як та ор­да у та­борі

Або жи­ди в школі…

І - всім ра­зом заціпи­ло!..

Мов кедр се­ред по­ля

Ливанського,- у кай­да­нах

Став Гус пе­ред ни­ми!

І оки­нув не­чес­ти­вих

Орліми очи­ма.

Затрусились, побіліли,

Мовчки ози­ра­ли

Мученика. «Чо­го ме­не -

Чи на прю поз­ва­ли?

Чи ди­виться на кай­да­ни??»

«Мовчи, че­ше смілий…» -

Гадюкою за­шипіли,

Звіром за­ревіли.

«Ти єре­тик! ти єре­тик!

Ти сієш роз­ко­ли!

Усобища розвіваєш,

Святійшої волі -

Не прий­маєш…»

- «Одно сло­во!»

«Ти бо­гом прок­ля­тий!

Ти єре­тик! ти єре­тик!..

Ревіли пре­ла­ти.Ти усоб­ник!..»

- «Одно сло­во».

«Ти всіми прок­ля­тий!..»

Подивився Гус на па­пи

Та й вий­шов з па­ла­ти!..

«Побороли! по­бо­ро­ли!» -

Мов обе­леніли.

«Автодафе! ав­то­да­фе!..» -

Гуртом за­ревіли. І цілу ніч бен­ке­то­ва­ли

Ченці, ба­ро­ни… всі пи­ли

І, п'яні, Гу­са прок­ли­на­ли,

Аж по­ки дзво­ни за­гу­ли. І світ нас­тав…

Ідуть мо­литься

Ченці за Гу­са.

З-за го­ри

Червоне сон­це аж го­рить.

І сон­це хо­че по­ди­виться,

Що бу­дуть з пра­вед­ним тво­рить?!

Задзвонили в усі дзво­ни,

І по­ве­ли Гу­са

На Гол­го­фу у кай­да­нах.

І не стре­пе­нув­ся…

Перед ог­нем; став на йо­му

І мо­лит­ву діє:

«О, гос­по­ди ми­ло­сер­дий,

Що я за­подіяв

Оцим лю­дям? твоїм лю­дям!

За що ме­не су­дять!

За що ме­не роз­пи­на­ють?

Люди! добрі лю­ди!

Молітеся!.. не­по­винні

- І з ва­ми те бу­де!

Молітеся! люті звірі

Прийшли в овніх шку­рах

І па­зурі роз­пус­ти­ли…

Ні го­ри, ні му­ри

Не схо­ва­ють. Розіллється

Червонеє мо­ре

Крові! крові з дітей ва­ших.

О, го­ре! о, го­ре!

Онде во­ни! в яс­них ри­зах.

Їх лютії очі…

Уже крові…» - Па­ли! па­ли!..»

«Крові! крові хо­чуть!

Крові ва­шої!..» - і ди­мом

Праведного вкри­ло.

«Молітеся! моліте­ся!

Господи, по­ми­луй,

Прости ти їм, бо не зна­ють!..»

Та й не чу­ти ста­ло!

Мов со­ба­ки, ко­ло ог­ню

Кругом ченці ста­ли -

Боялися, щоб не виліз

Гадиною з жа­ру

Та не по­вис на ко­роні

Або на тіарі.

Погас огонь, ду­нув вітер

І попіл розвіяв. І ба­чи­ли на тіарі

Червоного змія

Прості лю­де. Пішли ченці

Й Te­de­um співа­ли,

Розійшлися по тра­пе­зах

І тра­пе­зу­ва­ли

І день і ніч, аж по­пух­ли.

Малою сім'єю

Зійшлись че­хи, взя­ли землі

З-під кост­ра і з нею

Пішли в Пра­гу. Отак Гу­са

Ченці осу­ди­ли,

Запалили… та бо­жо­го

Слова не спа­ли­ли,

Не вга­да­ли, що ви­ле­тить

Орел із-за хма­ри

Замість гу­ся і розк­лює

Високу тіару.

Байдуже їм, роз­летілись,

Мов тії во­ро­ни,

З кро­ва­во­го то­го свя­та.

Ченці і ба­ро­ни

Розвернулись у бу­дин­ках

І гад­ки не ма­ють -

Бенкетують та інко­ли Te­de­um співа­ють.

Все зро­би­ли… Пост­ри­вай­те!

Он над го­ло­вою

Старий Жиж­ка з Та­бо­ро­ва

Махнув бу­ла­вою.