Лекція, семінар, практикум

Шкільна лекція - це форма організації навчального процесу, що орієнтує учнів на вивчення конкретної теми, на засвоєння основних подій, зв'язків, закономірностей, головних ідей (усіх видів історичних знань, що будуть перераховані пізніше). Припускає широку демонстрацію особистого ставлення вчителя й учнів до навчального матеріалу. Передбачається великоблочне, на узагальненому рівні виклад учителем навчального матеріалу з необхідними акцентами (для кожного класу - різними). У ході лекції вчитель акцентує увагу учнів на основні думки, закономірності, ідеї теми (блоку тем). Шкільна лекція дозволяє показати учням у більш узагальненому вигляді ті явища, в основі яких лежать конкретні події, докладно описані в тексті підручника. Особливість шкільної лекції у використанні елементів бесіди, проблемних і розвиваючих ситуацій, відпрацьовування понять з метою активізації учнів, залученні їх у співробітництво.

Вона потребує особливої методики проведення, оскільки просте слухання лекцій або їх диктування дуже непродуктивні. Лекція повинна супроводжуватися приблизно такою ж роботою, як читання і конспектування книги. Мета лекції - розвивати в учнів уміння слухати, аналізувати, виділяти головне, конспектувати. Тому спочатку доцільно сформувати у школярів відповідні вміння за допомогою підручника з історії, документів, науково-популярних матеріалів та інших засобів навчання.

Тільки потім можна переходити до навчання конспектуванню усного мовлення. Визначимо послідовність такої роботи. Перед поясненням нового вчительдиктує короткий план, що вносить чіткість і послідовність у записи учнів. Виклавши частину матеріалу, вчитель разом з учнями з'ясовує головну думку розказаного, складає

зразковий текст запису. При цьому на початку обсяг викладеного має бути незначним. При викладенні матеріалу треба стежити за швидкістю записування. Учнів слід час від часу контролювати, якщо потрібно, просити їх прочитати свої записи, поправити текст. Наприкінці викладення записи учнів перевіряються і коректуються, з'ясовується, що

з головного пропущене і що з другорядного треба опустити. Залежно від змісту і дидактичних задач шкільні лекції можуть бути:

- оглядові, котрі, у свою чергу, бувають: 1) вступні - з первинного ознайомлення учнів з основними проблемами тем і розділів курсу; 2) повторювально-узагальнюючі для відновлення в пам'яті основних питань різних курсів історії;

- тематичні, що містять теоретичний матеріал і основні факти з тієї чи іншої теми.

Підставами для вибору учителем лекції як форми організації навчальної роботи можуть бути:

- можливість у жанрі лекції продемонструвати учням зразок емоційно-яскравого, логічно-цілісного і глибокого монологічного викладу історичного питання;

- створити умови для систематичного навчання школярів прийомам міркування, порівняння, аналізу, доказу і т. п. у різноманітних навчальних ситуаціях;

- спрощений, поверховий, описовий підхід до викладу важливого питання в навчальному посібнику чи існуючих підручниках або повна відсутність у них відповідного матеріалу;

- моноконцептуальний безальтернативний погляд авторів підручника на досліджувану проблему, який не відображає всієї палітри думок з даного питання;

- необхідність викладення великого обсягу навчального історичного матеріалу, що не вкладається в часові рамки звичайного уроку.

Форми учнівських записів під час лекції. Тези - це стисло сформульовані основні положення змісту друкованих джерел чи усного викладу. Конспект - більш-менш розгорнутий, послідовний виклад змісту книги, статті, лекції чи іншого джерела. Він повинен відбивати не тільки основні положення, а й зв'язок між «вузлами теми», обґрунтування і конкретизацію висновків і суджень.

Підготовку до лекції треба починати заздалегідь за допомогою випереджуючих завдань, які спеціально ставляться вчителем до початку вивчення відповідної теми. Продумуючи тему лекції, бажано зупинитись на проблемі, що інтригує, яскравому факті чи варіанті формулювання теми, які б зразу привернули увагу школярів, викликали інтерес, спрямували викладення лекційного матеріалу.

Уроки-семінари.

Шкільний семінар - форма заняття, що представляє собою групове співробітництво учнів і вчителя по обговоренню проблеми, теми під безпосереднім керівництвом педагога. Це не спосіб перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів, а специфічна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, що припускає творче вивчення програмового матеріалу. Семінар дає можливість учням усвідомити знання, здійснити самоконтроль самостійно придбаних знань. Виступу на семінарах вимагають ретельної домашньої підготовки від учнів, роботи з першоджерелами, схемами, таблицями, картами. Під час проведення заняття можуть народжуватися нові ідеї, змінюватися точки зору, переоцінюватися судження і висновки. Методична цінність семінару для школи полягає в тому, що в ході його підготовки і безпосередньо в процесі діяльності, забезпечується розвиток самостійного мислення в учнів, формуються загальнонавчальні інтелектуальні уміння (у процесі групування інформації, її аналізу, узагальнення і т.п.). Неприпустиме перетворення семінарів у механічне заслуховування підготовлених доповідей, тому що створюється фрагментарність сприйняття інформації, культивується пасивність аудиторії. Доцільно, поряд із семінаром, включати в дану технологію практичні заняття. У дидактику немає єдиної класифікації семінарів. Проте їх можна підрозділити на наступні:

вивчення нового матеріалу;

інтегрований;

комбінований;

повторювально-узагальнюючий;

контролюючий.

Учителю важливо визначити місце і значимість планованого семінару в досліджуваній темі; у розвитку учнів і відповідно до цього визначати його тип і зміст.

За дидактичною метою семінари поділяються на три види:

- тематичні, що присвячені вивченню однієї конкретної теми.

- узагальнюючі - з вивчення великої навчальної теми.

- узагальнюючі і систематизуючі знання з розділу і цілого історичного курсу.

Оптимальним для двогодинного заняття буде 3-4 питання. їх бажано формулювати також дискусійно, пропонуючи учням самостійно оцінити історичну ситуацію, визначити тенденцію, пояснити особливості. Іншим способом формулювання питань семінару буде пряма вказівка на спосіб обробки джерел і представлення матеріалів («порівняйте...», «дайте оцінку...», «зробіть висновки щодо...», «поясніть відмінності...», «за статистичними матеріалами складіть діаграму розвитку...», «коротко охарактеризуйте...»).

До списку обов'язкової літератури, що рекомендується для підготовки всіх учнів, може бути запропоновано додатковий, адресований учням зі стійким інтересом до історії, а також індивідуальний покажчик книг для тематичних повідомлень, у тому числі регіонального змісту. Пожвавлення і різноманітність у методику проведення семінарів

вносить попередній розподіл між учнями навчальних завдань. Для семінару, що передбачає роботу в малих групах, клас заздалегідь об'єднується в колективи з 3-5 осіб і розподіляє ролі доповідача, співдоповідача, опонента, рецензента, головуючого та ін. В іншому варіанті школярі заздалегідь вибирають основних доповідачів, опонентів, аналітиків, експертів, відповідальних за наочне і технічне оформлення семінару.

Активізує роботу школярів на семінарі «особовий рахунок учасника»: усі виступи, доповнення, питання, а також інші продуктивні форми участі оцінюються заздалегідь визначеною кількістю балів. Наприкінці семінару суми набраних балів «переводяться» в звичайні оцінки.

В інтересах об'єктивності на семінарах-дискусіях зі спірних проблем історичного минулого можуть із самих же школярів утворюватися комісії незалежних експертів і спостерігачів, які у процесі заняття уважно слухають виступи сторін, стежать за регламентом і етикетом наукової суперечки, а потім виступають із власною думкою.

Уроки-лабораторні та практичні завдання.

Лабораторне заняття - це одна з передбачених навчальними програмами форм самостійної роботи учнів з використанням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, обладнання та ін. технічних засобів. У навчанні історії під лабораторним заняттям розуміють форму уроку, яка характеризується самостійним вивченням школярами нового матеріалу за допомогою підручника, документів та інших

історичних джерел. З уроком засвоєння нових знань та умінь і шкільною лекцією лабораторне заняття поєднує спільність дидактичної мети, а відрізняє в першому випадку - високий ступінь самостійності учнів в оволодінні новими знаннями й уміннями, а в другому - інші джерела навчальної інформації, а також діяльність учителя, який виступає вже не як інформатор, а як організатор і консультант.

Лабораторне заняття за підручником може бути спрямовано на:

- формування яскравого, цілісного образу головних історичних фактів;

- знайомство з авторською інтерпретацією подій і явищ;

- творчу реконструкцію історичного факту;

- формулювання й аргументацію власних висновків і оцінок;

- розвиток і вдосконалення вмінь: аналізувати навчальний текст, розрізняючи об'єктивні історичні факти та їхнє суб'єктивне тлумачення; оцінювати пред'явлену інформацію на предмет вірогідності; порівнювати історичні відомості та їхні тлумачення, що містяться в різних навчальних посібниках, виявляти мотиви і причини розбіжностей; формулювати власні судження й аргументувати їх; терпимо і з розумінням ставитися до наявності інших точок зору на факти минулого.

Структура лабораторного заняття за підручником

1-й етап - організаційний:

- учитель повідомляє тему заняття і мотивує її вибір і формулювання;

- висуває навчальні проблеми чи робить це разом із класом;

- знайомить школярів з текстами, на основі яких організоване лабораторне заняття;

- визначає форми роботи учнів: фронтальна, групова, індивідуально-диференційована;

- роз'яснює інструкції і вимоги до оформлення і пред'явлення результатів лабораторної роботи.

2-й етап - самостійна робота учнів з підручниками відповідно до поданих інструкцій:

- учитель слідкує за роботою учнів, консультує, координує та за необхідності коригує їх діяльність;

- залучає до консультативної діяльності найбільш сильних учнів.

3-й етап - колективне обговорення результатів роботи в одному з

варіантів: творчі звіти груп, виступи представників, фронтальналере-вірочна й узагальнююча бесіда.

4-й етап - підведення підсумків:

- резюме змісту чи формулювання загального підсумкового висновку;

- самооцінка та взаємооцінка учнів, оцінювання роботи школярів учителем.

Лабораторні заняття за документами, а не просто елементи самостійної роботи з адаптованими фрагментами документів стали можливими завдяки сучасній доступності різноманітних джерел інформації.

Практичне заняття - форма навчального заняття, при якій педагог організовує детальний розгляд учнями окремих теоретичних положень навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання учнями відповідно сформульованих завдань. На основі раніше отриманих знань і сформованих умінь школярі розв'язують пізнавальні задачі, представляють результати своєї творчої діяльності чи освоюють більш складні пізнавальні вміння вивчення історичного минулого:

- практикумів з розвитку пізнавальних умінь;

- практикуми з розв'язання пізнавальних задач;

- практикуми з перевірки результатів творчо-пошукової діяльності.

Роль гри.

Ігрові технології навчання (Й. Гензерг). Технології ігрового навчання - це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ, "проживання" ситуації).

Сьогодні віддають перевагу терміну "імітація" замість "гра" (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання.

Види ігор:

• навчальні, тренувальні, узагальнюючі;

• пізнавальні, виховні, розвиваючі;

• репродуктивні, продуктивні, творчі.

Такі досить різні підходи до визначення поняття «дидактична гра» зумовлюють наявність різноманітних класифікацій дидактичних ігор для навчання історії. Найґрунтовніший огляд класифікацій здійснив К. Баханов. Найприйнятнішими класифікаціями дидактичних ігор з історії він, зокрема, вважає ті, що ґрунтуються на методиці їх

проведення, дидактичній меті та основних шляхах її досягнення.

За методикою проведення ігри поділяються на:

- ігри-змагання;

- сюжетні;

- рольові;

- ділові;

- імітаційні ігри;

- ігри-драматизації.

За дидактичною метою вони бувають:

- актуалізуючими;

- формуючими;

- узагальнюючими;

- контрольно-корекційними.

Як і належить явищу, типологічно пов'язаному з мистецтвом, гра передбачає

залучення творчого потенціалу кожного, хто до неї торкається. Це стосується не лише учнів, які будуть власне грати в ігри, запропоновані вчителем, а й учителів, які, аби досягти максимального дидактичного ефекту від застосування гри, повинні створити ігрову ситуацію, розпланувати гру до найдрібніших деталей, щоб вона виглядала просто,

передбачити всі можливі наслідки (власне дидактичні, психологічні, виховні).

Цілком зрозуміло, що це вимагає від учителя неабиякої творчості.

Тож, застосовуючи навіть методично розроблені ігри, шановні колеги, зсажте на рівень підготовки ваших вихованців та їхню організованість, здатність до творчості та самостійності мислення. Адже гра - явище напрочуд тонке, воно не витримує фальші та брутальності. Спримітизовані - т. зв. псевдоігри - мають, за нашим глибоким переконанням, антивиховний та антирозвивальний ефект, вони вульгаризують навчання, позбавляють його інтелектуальності.

Отже, гра залишається грою, коли вона цікава учням, коли вона їх захоплює, полонить їхню уяву, коли всі її учасники - щирі, коли вона жвава й дотепна, радісна й легка.

З огляду на застосування дидактичних ігор 5, 7-8-й класи є, безперечно, найблагодатнішими в основній школі.

Значно простіше в методичному плані поєднувати традиційні

навчальні заняття з ігровими. Застосування ігрових форм можливе вже на етапі актуалізації навчальної діяльності учнів. Окреслені вище ігри-подорожі чи ігри- дослідження можна сконцентрувати в часі, обмеживши однією темою або й одним уроком. Цілком придатними для створення ігрових ситуацій можуть бути коміксоподібні сценки-діалоги вигаданих персонажів.

Великий розвивальний ефект має гра «Дерево пізнання». Умови цієї гри теж дуже прості: учням пропонується до певної частини навчального матеріалу (можливо, й до цілого уроку) скласти 1-3 запитання (залежно від рівня підготовки класу). Запитання учні занотовують на маленьких аркушах (краще, щоб у формі листочків дерева) і подають

вчителеві. Найзмістовніші запитання вчитель відзначає як запитання-переможці й причіплює їх до дерева пізнання (малюнок на ватмані, прикріплений до дошки). На наступному уроці робота з перевірки засвоєного може відбуватися в межах тієї ж гри: учні «знімають» листочки з дерева, відповідаючи на складені запитання. Цілком можливо цю гру проводити як змагання між класами (учні одного класу

складають запитання для іншого; тоді з метою об'єктивного підведення підсумків бажано мати кольорову символіку (листочки 7-а - червоні, 7-6 - жовтогарячі). Якщо на уроці в 7-6 лишилися на дереві червоні листочки, значить, не з усіма запитаннями від 7-а учні впорались.

Надзвичайно широкі можливості застосування ігор на етапах осмислення, повторення та узагальнення історичного матеріалу. Найрізноманітніші тренінгові ігри (кросворди, шаради, ребуси, лото, вікторини, змагання, КВК), ігрові ситуації, створені навколо

звичайних вправ, а також рольові ігри дають змогу суттєво модернізувати процес навчання.