Маленький Париж : Елисаветград в старой открытке / авторы текстов и сост. В. В. Петраков, В. П. Машковцев. - М. : Пинакотека, 2004. - 240 с

Матівос Ю. Їхав вулицею трамвай // Кіровоградська правда. - 2006. – 7 листопада. - С. 3: іл.

Матівос Ю. Місто на сивому Інгулі : історико-публіцистичний нарис. -Кіровоград, ТОВ «Діаграма», 2004. - С. 119

Стужук Г. Четвертий в Російській імперії : історія міста Єлисаветграда - Кіровограда - це справжнє сплетіння з пам'ятних подій і бібліографій знаменитих людей // Молодіжне перехрестя. - 2007. – 11 жовтня. - С. 9: фото.

Полулях С. Тролейбус бажань : 4 листопада - 40 років тролейбусному руху в Кіровограді // Кіровоградська правда. - 2007. - 2 листопада. - С. 1

Шепель Ф. Подвійний удар коричневих і червоних по… кіровоградському трамваю // 21-й канал. - 2001. - 21червня. – С. 5

Гроші Єлисаветграда

Дозвіл на випуск паперів міської облігаційної позики надійшов з Києва до Єлисаветградського відділення Державного банку 24 квітня 1918 року. Сума позики складала п'ять мільйонів карбованців, термін — десять років. У дозволі було особливо обумовлено, що після розміщення позики місто повинне у першу чергу погасити всі свої борги та зобов'язання приватним особам.

Єлисаветград ще у другій половині XVIII століття був великим торгівельним центром степової України. Продукти сільського господарства звідси вивозилися як у внутрішні райони Росії, так і за кордон — через порти Одеси та Миколаєва.

Економічне становище міста ще більше зміцніло на початку XX ст., але розруха, викликана першою світовою війною, а також віддаленість від головних адміністративних центрів країни, породили низку труднощів. Виникла проблема друку грошових знаків. На початку 1918 р., за прикладом Одеси, було вирішено розв'язати цю проблему, випустивши міські "розмінні квитки".

Перші купюри під назвою "Розмінний квиток міста Єлисаветграда" були виготовлені 1918 року номіналом 10 карбованців. Підписали цю купюру "заступаючий місце міського голови" С. Крамаренко та бухгалтер А. Педьтін.

У лютому 1918 року в Україну ввійшли австро – ні-мецькі війська. 21 бе-резня того ж року вони зайняли Єлисаветград. В обігу з'явилися ні-мецькі марки та авст-рійські крони. Але виготовлення міських розмінних квитків тривало. 27 березня 1918 року було оголошено про початок друкування квитків вартістю три карбованці. А вже наступного дня в обігу з'явилися карбованці - бони єлисаветградського відділення Держбанку.

У травні цього року до влади в Україні прийшов уряд гетьмана Скоропадського, який випустив кредитні квитки в карбованцях та гривнях. Але ці гроші не мали успіху у населення. В місті відчувалася нестача грошових знаків.

4 грудня 1918 року на засіданні міської Думи було прийнято рішення випустити в обіг міські бони ще на три мільйони карбованців. Почалася підготовка до випуску п'ятикарбованцевих купюр.

8 січня 1919 року в місті була встановлена Радянська влада, а вже 21 лютого виконком міської Ради вирішив розпочати випуск розмінних квитків номіналом п'ять, а трохи пізніше - номіналом 25 карбованців.

Під час громадянської війни та в перші роки Радянської влади у Єлисаветграді (згодом Зінов'євську, Кіровограді) виходило ще немало місцевих "грошових знаків", які згодом, після появи стійкої національної валюти, стали предметом і гордістю власників нумізматичних колекцій.

Література

Поліщук В. Єлисаветградські гроші / В. Поліщук // 21-й канал. - 2007. – 29 листопада. - С. 18

Єлисаветград у цифрах

Фортеця Св. Єлисавети була поставлена недалеко від турецьких володінь - 30 годин кінної їзди і займала 57 гектарів. У 70-х роках XVIII ст. тут проживало 2400 осіб, у 1784 році - 4170, у 1787 - 4746 чоловік у 1062 будинках. Переселенці, які осідали в Єлисаветграді, отримували від магістрату грошову допомогу. Переселенці-іноземці - 30 крб., росіяни та українці з Польщі - 12 крб. Ті, хто зобов'язувався займатися торгівлею, отримували ще й "підйомні" на заснування справи - 150 крб.

На початку 60-х років XIX ст. Єлисаветград мав 21 вулицю, а забрукованими були лише дві центральні. Був один великий міський сад площею 23 десятини і 16 невеличких приватних садів.

У 1787 р. в місті засновано хірургічну школу - один із перших медичних закладів на Україні. В ній навчалося 267 учнів і 10 волонтерів.

У 1823 році відкрито міську лікарню на 54 ліжка. За лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 - для приїжджих.

1763 р. Відкрито першу школу для дітей офіцерів. Наприкінці XVIII ст. в ній навчалося 53 учні.

1861 р. Діяло, крім приватних пансіонів, вісім навчальних закладів. У них працювало близько 40 вчителів і навчалося понад 700 учнів.

1868 р. Споруджено залізничну лінію Балта - Єлисаветград, яка дала вихід до моря,.і відповідно, за кордон.

1869 р. У місті відкрито телеграф, 1884 р. - нову поштову контору.

1874 р. Засновано завод Ельворті. Спочатку на ньому працювало 612 робітників.

1897 р. У місті близько 61,5 тисячі жителів, 10 православних храмів, 40 навчальних закладів, 525 торговельних підприємств, збираються 4 ярмарки.

1897 р. Завершено будівництво водогону. Місто щодобово отримувало 22 тисячі відер води. Стали до дії 167 пожежних та 160 дворових колонок. Вода, звісно, була платною.

Іменний покажчик

Карасьова Н.

Кизименко П. М.

Класова О.

Козир І. А.

Кузик Б. М.

Лісниченко Ю.

Матівос Ю. М.

Михайликова Л.

Могилюк В.

Пасічник Л.

Пашутин А. Н

Полулях С.

Сидоренко П. І.

Стужук Г.

Шевченко С. І.

Шляховий К.

Френчко Л.

Шепель Ф.

Юрченко О

Покажчик назв використаних періодичних видань

Благовіст

Ведомости Плюс

Вечірня газета

21-й канал

Єлисавєтградскиє вєдомости

Кіровоградська правда

Молодіжне перехрестя

Народне слово

Краєзнавчі видання

Исторический очерк г. Елисаветграда. Составил и издал А. Н. Пашутин, 1897; 1992.- 107 с.

Олекса́ндр Микола́йович Пашу́тін - колезький радник, міський голова, Почесний громадянин міста, відомий, перш за все, як автор оглядової монографії «Історичний нарис Єлисаветграда» у якій в повному обсязі викладалася історія міста від його початку і протягом усіх 142-х років існування, і яка й дотепер лишається чи не єдиним повним джерелом про минуле Єлисаветграда-Кіровограда до ХХ ст.