Не сміхун він, а козак-невмірака, невгнутий лицар українського слова

Б.Лепкий

І.Франко розглядає поезію С.Руданського як достойне завершення тієї школи романтиків, яка виникла в Харкові до Шевченка і незалежно від нього, але розвивалася далі з урахуванням його появи, як своєрідний “перехід від тих перших орачів до свобідної та суто ліричної музи Шевченка”.

Короткі епічні анекдоти, котрих сюжет взятий з уст народу й прибраний у легеньку, сказати б можна, куцу форму народної коломийки, саме у цих творах поет виявив усі прикмети свого таланту.

І.Франко

Гірка ... доля Руданського й як поета. В ходячій репутації з нього зроблено якогось веселого, безжурного шибайголову, що сміявся на потіху веселим людям у своїх приказках чи співомовках... Але нічого не може бути облуднішого й образливішого над цю ходячу репутацію: трудно знайти песиміста більшого за цього неначе веселого поета.

С.Єфремов

ТЕМА 6. Літературна творчість Анатоля Свидницького[2]

(1834 – 1871)

План

1. Типовість біографії українського “інтелігентного пролетаря” з “гайдамацькими” (М.Драгоманов) ідеями.

2. Поетичні спроби А.Свидницького: мотиви і образи, жанрово-стилістичні особливості.

3. Фольклорно-етнографічні нариси “Злий дух”, “Відьми, чарівниці й опирі”, “Великдень у подолян”.

4. Роман “Люборацькі” як перший в українській літературі соціально-психологічний роман:

a) історія написання та видання;

b) проблематика твору;

c) система образів, прийоми їх типізації та індивідуалізації;

d) композиція;

e) мовно-стильові особливості;

f) І.Франко про художній напрям, стильові особливості роману.

Тексти

Люборацькі.

Злий дух. Відьми, чарівниці й опирі. Великдень у подолян.

Вже більше літ двісті... Україно, мати наша... В полі доля стояла...

Два упрямых. Жебраки. Пачковозы. Гаврусь и Катруся.

Література

1. Власенко В. Про жанрові дефініції великих форм української дожовтневої прози // Рад. літературознавство. – 1986. - №10. – С.33-43.

2. Герасименко В. Анатолій Свидницький. – К., 1959.

3. Гречанюк С. …То для мене школа правди і любові (До 150-річчя з дня народження Анатоля Свидницького // Українська мова і література в школі. – 1984. - №9. – С.20-26.

4. Данюк Н. Метод психологізації у творчості Анатолія Свидницького // Слово і час. – 2005. - №6. – С.80-83.

5. Жук Н. Анатоль Свидницький. Літературний портрет. – К., 1987.

6. Зеров М. Від Куліша до Винниченка: Анатоль Свидницький, його постать і твори // Зеров М. Твори: У 2 т. – Т. 2. - К., 1990. – С.323-358.

7. Зеров М. Свидницький і „Люборацькі” // Зеров М. Українське письменство. – К., 2003. – С.886-917.

8. Крутікова Н. Гоголь та українська література. – К., 1957. – С.436-446.

9. Мацевич А. Анатолій Свидницький. – К., 1984.

10. Міщук Р. Письменник із “орлиним пером” // Свидницький А. Люборацькі. – К., 1984. – С.5-23.

11. Сиваченко М. Анатолій Свидницький і зародження соціального роману в українській літературі. – К., 1962.

12. Франко І. Анатоль Патрикійович Свидницький (уваги до його “Люборацьких”) //Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Т.27. – С. 7-8.

13. Хропко П. Анатолій Свидницький // Свидницький А. Роман. Оповідання. Нариси. – К., 1985. – С. 5-26.

14. Шкандрій М. Денаціоналізація як трагедія: “Люборацькі” Анатолія Свидницького // Шкандрій М. В обіймах імперії: Російська і українська література новітньої доби. – К., 2004. – С.236-246.

Поміркуйте над висловлюваннями:

А.Свидницький належить “до тих талановитих, а нещасливих людей, котрих чи то життя, чи то зла доля ламають у цвіті літ, не давши вповні розквітнути їх талантові, не давши покласти їм до діла те знання, яке вони в житті здобули, ані щиру любов, котрою їх душа горіла в найкращих хвилях життя”

І.Франко

…главный интерес и … центр тяжести повести („Люборацькі” - І.С.) заключается не в фабуле и не в судьбе выведенных в ней лиц, подавляющей читателя чрезмерным трагизмом развязки, составляющей … едва ли не единственное слабое место в этой прекрасной во всех отношениях хронике, а совершенно в другом. Интерес «Люборацких» заключается в глубоко задуманной и прекрасно выполненной автором художественной картине, представляющей правдивую, яркую характеристику быта духовенства на Подолии в І половине истекшего столетия в связи и зависимости с общими культурно-историческими и социально-экономическими условиями и факторами жизни...

Ф.Матушевський

Хроніка його - … се перша широка проба української повісті на тлі сучасних суспільних відносин і зараз – сміло можна сказати – одна з кращих проб з-поміж усіх, які досі маємо на тім полі…

І.Франко

У формі „семейної хроніки” Свидницький дав напрочуд гарну, яскраву картину, що показує розпад старих побутових форм на правобережній Україні під час переступного моменту в нашому національно-громадському житті. Старий патріархальний побут у близьких до народу сферах ... руйнується всіма сторонами; нове щось надходить, а що саме – чи ж розбірно було темним, несвідомим людям? А тим часом треба було вспішатись за віком, інкше-бо віз часу не помилує і всіма колесами переїде... Таких переїханих і розчавлених маємо в хроніці Свидницького цілу колекцію, і очевидно сім”я Люборацьких не єдиною була сім”єю, а типовою за наших обставин, коли наука й інші умови одривали й одривають людей од рідного грунту, рідного коріння й кидають виснажених і знесилених на бездоріжжя...

С.Єфремов

Автор “Люборацьких” займає якусь середню позицію між оповідачами – “об”єктивістами” та “суб”єктивістами”. Його мова, безперечно, ще має характер усного “сказа”. Фрази короткі, і кожна з них розпадається на кілька невеличких груп, по два-три слова, об”єднаних інтонаційно. Всі повороти фрази немов умотивовані рухом асоціацій уявного оповідача. Але кому вложено в уста цю розповідь?.. Свидницький ні під кого не підробляє свого оповідача, нікому в уста його не вкладає. Він пише так, як би сам при нагоді розповів історію вигаданого героя невеличкому гурткові своїх миргородських знайомих… У цій розповідній манері, не завдаючи собі зайвих труднощів з щуканням книжно-описових конструкцій, він подає і портрет, і пейзаж.

М.Зеров

ТЕМА 7. Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Куліша[3]

(1819 – 1897)

План

1. Життєвий і творчий шлях. Участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.

2. Історичні та культурологічні погляди П.Куліша:

a) концепція негативного впливу козацьких повстань на розвиток української державності і культури;

b) сковородинівська теорія самопізнання у системі націотворчих поглядів письменника;

c) Біблія як основний світоглядний орієнтир П.Куліша.

3. Рання проза: мотиви, сюжети, жанри.

4. “Чорна рада” як перший україномовний історичний роман:

a) фольклорні та літературно-історичні джерела;

b) авторська позиція, роль і місце художнього вимислу;

c) сюжетно-композиційна двоплановість роману;

d) історіософія роману, його національно-політична пафосність, полемічність.

5. Поетична творчість:

a) збірка “Досвітки” (1862), її просвітницько-народницький характер;

b) втілення ідеї культурництва, просвіти у збірці “Хуторна поезія” (1882),

c) художнє освоєння біблійних сюжетів у збірках “Досвітки” (1862), “Дзвін” (1893), у циклі “Із псалтира”.

6. Ліро-епічні поеми П.Куліша.

7. Перекладацька діяльність письменника. Збірка „Позичена кобза” (1897).

8. Внесок П.Куліша у національну літературознавчу науку.

Тексти

Орися. Дівоче серце. Гордовита пара. Січові гості. Мартин Гак.

Листи з хутора.

Чорна рада.

Колії. Байда, князь Вишневецький. Іродова морока.

Магомет і Хадиза. Куліш у пеклі. Маруся Богуславка. Дон-Жуан. Грицько Сковорода.

Заспів. Народна слава. Солониця. Кумейки. Дунайська дума. Старець. Святиня. З того світу. Люлі-люлі. Настуся. Великі проводи. Варфоломеєві Шевченку. До кобзи. Рідне слово. На двадцяті роковини великого похорону. Слово правди. Пророк. Псалтирна псальма. До Шекспіра. До рідного народу. Варіація первої Давидової псальми. Молитва. На сповіді. До Шевченка. Національний ідеал. На чужій чужині. До Тараса на небеса. Козацький жаль. Побоянщина. Стою один. Піонер. Поетові. „Благословляю час той...”.

Об отношении малороссийской словесности к общерусской. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги „Народні оповідання” Марка Вовчка. Григорій Квітка (Основ”яненко) і його повісті. Приказки Гребінки. Переднє слово до громади. Характер и задача украинской критики. Слово над гробом Шевченка. Простонародность в украинской словесности.

Література

1. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україні… - К., 1993.

2. Бернштейн М. Пантелеймон Куліш // Історія української літературної критики. – К., 1988. – С.123-137.

3. Бетко І. Філософська поезія Куліша // Філос. і соціол. думка. – 1994. - № 11-12. – С.110-120.

4. Бойко М. П.Куліш: Осмислення творчого спадку. – Дніпродзержинськ, 1997.

5. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи: система жанрів. – К., 1986. – С.133-136, 263-269.

6. Бунчук Б. Еволюція віршування П.Куліша. – Чернівці, 2002.

7. Вертій О. Пантелеймон Куліш і народна творчість. – Тернопіль, 1998.

8. Владимирова В. «Етнографічні та історичні істини» (два типи дискурсу Пантелеймона Куліша) // Слово і час. — 1998. — №11. — С.58-61.

9. Владимирова В. Пантелеймон Куліш – дослідник української літератури. – К., 2002.

10. Гончарук П. Суспільно-політичні та історичні погляди П.Куліша. – К., 2006.

11. Гречанюк Ю., Нямцу А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ-ХХ ст. – Чернівці, 1997. – С.35-44.

12. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1999. – С.39-89.

13. Дорошкевич О. Куліш. “Чорна рада” // Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. – К., 1986. – С.51-62.

14. Жулинський М. “У праці каторжній, в трагічній самоті” // Куліш П. Твори: У 2 т. – Т.1. - К., 1989.

15. Зеров М. Від Куліша до Винниченка: Поетична діяльність Куліша // Зеров М. Твори: У 2 т. – Т. 2. - К., 1990. – С.247-293.

16. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст.: ХХХІV. Пантелеймон Куліш. Біографічні праці й канва. ХХХV. Куліш: „Михайло Чарнишенко” та „Україна”. ХХХVІ. Куліш: „Чорна рада”. ХХХVІІ. „Досвітки”. Літературна діяльність Куліша в 70-90-х рр. // Зеров М. Твори: В 2-х т. - Т. 2. - К., 1990. – С.185-213.

17. Єфремов С. Без синтезу. До життєвої драми Куліша // Єфремов С. Літературно-критичні статті. – К., 1993. – С. 216-234.

18. Івашків В. Українська романтична драма 30-80-х років ХІХ ст. – К., 1990. – С.106-133.

19. Калениченко Н. Українська література ХІХ ст.: Напрями, течії.- К., 1977. – С. 153-156, 181-186.

20. Козачок Я. Невичерпне джерело для романів історичних: З творчої лабораторії Пантелеймона Куліша. - Тернопіль, 1997.

21. Ковпік С. Духовність драматургії П.Куліша. – К., 2004.

22. Кравченко О. Пантелеймон Куліш. Життя, віддане просвітництву: монографія. — Умань, 2009.

23. Куліш П. Щоденник. – К., 1993.

24. Маковей О. Панько Куліш. Огляд його діяльності. – Львів, 1990.

25. Нахлік Є. Апокаліпсис Пантелеймона Куліша // Вітчизна. – 1990. - № 10. – С.168-174.

26. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і “Руська трійця”: До проблеми ідеологічних шукань серед української інтелігенції ХІХ ст. – Львів, 1994.

27. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш. – К., 1989.

28. Нахлік Є Позитивізм у рецепції Пантелеймона Куліша // Філос. і соціол. думка. – 1994. - №11-12. – С.121-142.

29. Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ ст. – К., 1988. – С.93-136, 181-189, 213-227.

30. Панченко В. Олександрівська “лабораторія” Пантелеймона Куліша // Панченко В. Магічний кристал: Сторінки історії українського письменства. – Кіровоград, 1995. – С.5-19.

31. Пільгук І. Поетична творчість Пантелеймона Куліша // Куліш П. Поезії. – К., 1970. – С.3-48.

32. Пільгук І. Пантелеймон Куліш // Куліш П. Вибрані твори. – К., 1969. – С.3-45.

33. Пулюй – Куліш. Подвижники Нації. – К., 1997.

34. Рокіцький О. Перший повний український переклад Біблії (П.Куліш, І.Пулюй, І.Нечуй-Левицький) // Пам’ять століть. — 2002. — №4. — С.59-67.

35. Сірка Й. Історичний аспект двомовності в українській літературі ХІХ ст. На прикладі творчості П.Куліша. — Ужгород, 2008.

36. Творчість та ідеологічні шукання Пантелеймона Куліша. – К., 2000.

37. Федченко П. Шевченко, Куліш і Костомаров у Кирило-Мефодіївському товаристві // Рад. літературознавство. – 1989. - №7. – С.29-36.

38. Франко І. “Хуторна поезія” П.Куліша // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Т.26. – С.161-179.

Поміркуйте над висловлюваннями:

Основний принцип було ніби ним (П.Кулішем. – І.С.)знайдено в ранні роки життя. Це був принцип романтичний і християнський заразом, і від цього принципу Куліш не відхилявся аж і в найостанніші роки життя. Цей основний принцип є принцип подвійності людини, двох природ, двоякого єства душі.

Д.Чижевський

Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією, Куліш протягом свого довгого життя переходив найрізніші зміни, топтав найрізніші сліди, виступав у найрізніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій, обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей, а майже ніщо не викінчене так, як би можна було надіятися від його великого таланту.

І.Франко

П.Куліш сподівався виробити засоби і шлях витворення цілісного організму нації через розвиток культури. Мріючи про нове справедливе співжитття людей, він, слідом за Сен-Сімоном, вважав, що без людей мистецтва, без людей з багатою уявою, інтелектуально підготовлених, творчих установити нову систему суспільного впорядкування за благородними принципами справедливості й достатку неможливо.

М.Жулинський

Роль Куліша в історії української літератури і громадського руху 40-60-х рр., без сумніву, дуже велика. Візьміть першого-ліпшого письменника цієї доби, зацікавтесь будь-яким літературним підприємством, з”ясовуйте собі літературні смаки й ідеологію різних соціальних прошарувань інтелігенції – і ви не можете обминути імпозантної, диктаторської, але суттю своєю мінливої та компромісової постаті Куліша. Химерна його доля – від політичного засланця до співробітника реакційних часописів і автора антиреволюційних віршів і памфлетів не може не цікавити сучасного дослідника. А деякі формально-новаторські тенденції в українській прозі і поезії Куліша (головне в галузі жанру й ритмічних спроб) дозволяють нам внести певні корективи до народницьких оцінок тієї літературної доби.

О.Дорошкевич

Кулішеві, як гарячому Українцеві, при читанні романів Вальтера Скотта приходило на думку, що йому не треба було сягати в чужі краї; є в нього дома історія така, що тілько бери з неї теми і пиши! А він же ж тоді займався історією! От він і написав з великим розмахом та звичайними хибами молодого письменника історичний роман. У нім він виступає передовсім як учений молодий, історик, котрому всяка дрібничка з минувшини дорога… Саме тому очевидні романтичні видумки, які ідуть в суміш з поважними історичними дослідами.

О.Маковей