ТЕМА: № 8 Поняття роду, числа, власні і загальні назви. Особливості творення ступенів порівняння.

План

1. Категорія роду та числа.

2. Власні і загальні назви.

3. Ступені порівняння якісних прикметників.

Інформаційний банк даних

Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа та відмінка. Категорія роду в слов'янських мовах відома здавна. Ще на індоєвропейському грунті виділилися чоловічий і жіночий, рід, що було пов'язано з позамовним поділом на статі. Середній рід виник на основі іменників — назв неживих предметів. Отже, рід з'явився на основі поділу іменників на істоти й неживі предмети (неістоти).

Категорія роду вважається лексико-граматичною, бо, крім граматичних ознак, враховуються ще й семантичні (поділ на статі, за віком): дід — баба, син — дочка, качка -каченя. Навіть у назвах людей за професією, родом занять, національною належністю розрізняється рід, переважно чоловічий і жіночий. Тут помітну роль відіграють морфологічні показники — суфікси із закінченнями: студент — студентка, робітник — робітниця, кореспондент — кореспондентка, киянин- киянка, лікар — лікарка, узбек — узбечка. У назвах свійських тварин, як і людей, рід також розрізняється і лексично, і граматично: корова — бик, півень — курка, голуб — голубка. Назви диких тварин, особливо дрібних, мають рід, що вирізняється тільки за граматичними показниками: жайворонок, метелик, муха, гусениця, риба, мурашка.

У назвах неістот беруться до уваги граматичні ознаки — форми називного, родового й орудного відмінків однини: сосна — сосни — сосною, дуб — дуба — дубом, відро — відром.

Назви абстрактних понять, малих щодо віку істот та інших конкретних предметів охоплює переважно середній рід: життя, навчання, курча, гусеня, перо, лезо, море, озеро. "

Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього роду визначається за основним показником — закінченням називного відмінка о д н и н и та інших відмінків—родового, орудного. Для іменників чоловічого роду таким показником є нульове закінчення з основою на твердий і рідше на м'який приголосний: степ, двір, шлях, стіл, дощ, ключ,гай, кінь, окунь, приятель, хлопець.

Окремо виділяються іменники чоловічого роду із закінченням -а (-я), -о, -е: батько, Дніпро, Петро, Микола, суддя, Ілля, вовчище, котище.

Іменники жіночого роду мають закінчення -а (-я) (калина, вода, земля, армія, Галина, Надія, Наталя). До жіночого роду належать також іменники з нульовим закінченням (зустріч, подорож, путь, сіль, галузь, більшість, крайність).

Іменники середнього роду в називному відмінку однини закінчуються на -о, -е, -я: село, болото, горе, поле, знання, покриття, ім'я, лоша, дитя, весіл­ля, учнівство, пасовисько, полотнище, знамено.

Іменники так званого спільного роду в контексті бувають лише одного якогось роду — чоловічого або жіночого. До них належать іменники з закінченням на -а: базіка, трудяга, нечепура, служака, листоноша, бідолаха, приблуда, плакса, причепа, недоторка та ін. У цьому разі рід визначається за синтаксичним зв'язком іменника з іншими словами — за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів, тобто контекстуального оточення: страшна потвора, добрий трудяга, прибув листоноша.

У невідмінюваних (ініціальних, буквених) абревіатурах рід визначаєсься за основним словом: відомий ХТЗ, Київська ГЕС, дивовижний НЛО. У звукових (відмінюваних) абревіатурах рід визначається граматично; КрАЗ -КрАЗа — КрАЗові, КрАЗ — КрАЗом — на КРАЗІ; ГУМ — ГУМу — ГУМі,- ГУМом —у ГУ Мі. Так само чоловічого роду іменники ПАК, ДЕК, НОН, вуз, загс.

У невідмінюваних звукових абревіатурах рід також установлюється за стрижневим словом: облвно повідомив, Шевчепківський райвно.

Невідмінювані іменники, до яких належать слова іншомовного походження з основою на -а (з попереднім голосним основи), -о, -у, -е, -і, -ю, як назви неживих предметів належать до середнього роду: , смачне рагу, густе пюре, велике фойє, чорне таксі, вдале інтерв'ю.

До чоловічоїо роду належать іменники — назви тварин: маленький поні, волохатий шимпанзе, назви осіб чоловічої статі іменників чоловічого роду: аташе, мосьє, Гейне, Гойя,Дюма, Золя.

Назви осіб жіночої статі — до жіночого роду міс, леді, мадам, Зеґерс, Ожешко.

До невідмінюваних належать українські жіночі прізвища з основою на будь-який приголосний та гол о с н и й -о: Віра Луценко, Ніна Сагайдак, Алла Мазур. Оксані і Гойдай.

Власні географічні назви належать до того роду, який має р о дова назва: зелене Тбілісі, високогірна Перу, глибоке Онтаріо, промислове Баку, південне Туaпce.

Спостерігається хитання в граматичному роді іменників: сусід - сусіда, зал 'зала, злий - зла, птах — птаха, парасоль – парасоля, свердл — свердло, округ — округа.

Переважно, чоловічого роду іменники собака, друзяка, ксняка. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники забудько, пуд, незнайко, здоровило, хлопчисько.

То в жіночому роді,то в чоловічому бувають іменники купіль, харч, проділ (проділь).

Іменник бічь у чоловічому і жіночому роді розрізняється значенням.

Біль (страждання) чоловічого роду.

Біль, що горів, та не перегорів!» (Д. Павличко).

Іменник біль у жіночому роді виражає опредмечену ознаку (білість).

Зима повіяла снігом — біллю білою — їі покрила» (О. Пчілка).

Категорія числа

Категорія числа є лексико-граматичною: предметність іменника виражається в різному кількісному визначенні - один із класу предметів чи багато однорідних предметів: дорога-дороги, газета-газети, гай-гаї, надія-надії, народ-народи, цивілізація-цивілізації, око-очі, озеро-озера, лоша-лощата, плем'я-племена. Така кількісна співвіднесеність в іменниках виражається формами однини і множини.Іменників цієї групи в мові найбільше. Причому форма множини означає не механічно збільшене значення форм однини, а невизначену й узагальнену множинність.

Іменники, в яких не виявляються ознаки обчислюваності мають або лише однину, або множину.

Однинні іменники охоплюють слова з абстрактним значенням (мудрість, щастя, журба, смерть, істина, правда, страх), збірні іменники (начальство, худоба, лицарство, ректорат, ганчір'я), речовинні (сметана, вугілля, кисень, цукор, молоко, свинець, сатин), власні назви (Полтава, Ірпінь, Балатон, Михайло, Людмила, "Літературна Україна"). Ці іменники характеризує те, що вони можуть мати форми множини з погляду граматичного, але в мовній практиці їх немає потреби уявляти в будь-якій кількості. З відповідною стилістичною настановою їх зрідка використовують поети, прозаїки й журналісти:

"Коло мого двору дві тополі. Коло твого двору дві журби" (пісня).

Множинні іменники охоплюють назви предметів, які у своїй будові мають парні частини: ножиці, сани, ворота, окуляри, двері, обценьки, терези, лапки, штани, дужки; деякі збірні: надра, копалини, гроші;

речовинні назви: збоїни, вершки, консерви; назви часових та пов'язаних з ними понять:. приморозки, сутінки, обжинки, входини, роковини; назви дій, процесів: . пустощі, походеньки, заробітки, дебати, смішки;

назви ігор: шахи, шашки, піжмурки, скраклі;

назви абстрактних понять: ресурси, заздрощі, хвасгощі, ревнощі, радощі, прикрощі,

а також деякі власні назви: Чернівці, Суми, Піренеї, Княжолуки, Бортничі, Кордильєри.

Множинні іменники цього типу в сучасній українській мові майже не утворюються. Досить часто вживаються множинні іменники прикметникового походження: зернові, бобові, ярові, колоскові, остюкові, озимі, цитрусові.

Власними називаються іменники, які позначають власні назви осіб або предметів: Наталія, Іванна, Віталій, Ярославу Земля (планета). Альпи, «Вітчизна» (журнал). Зірка (корова), «Явір» (ансамбль), «Зав'язь» (збірка творів). Вони виділяють окремі предмети з ряду однорідних. До них належать антропонімічні й топонімічні назви, назви предметів духовної культури, тварин і сортів рослин, назви державних установ, організацій тощо.

Загальними називаються іменники, що позначають ряд однорідних предметів, істот: будинок, яблуня, грузин, птах, комета;

явищ та абстрактних понять: вітер, грім, ампер, бостон, складність, сум, сором.

Власні назви переважно вживаються в однині: Амур, Полісся, Марія, Артем, Крим, Донбас, Золотоноша, хоч можливі й ; і . множини (три Марії, два Степани, два Чернігова, кілька іменників). Деякі власні іменники мають форму лише множини:

(міста), Карпати. Саяни (гори). Ковалі, Пекарі Несла), Дарданелли (протока).

Загальні назви бувають і в однині, і в множині (народ — народи, курча — курчата, твір — твори, колір-кольори) або тільки в однині (крейда, золото, алюміній) В множині (двері, обценьки, хитропді).

Важливим показником для розрізнення власних і загальних іменників є написання їх з великої чи з малої літери. Проте окремі загальні назви можуть писатися з великої букви, коли треба підкреслити повагу, наприклад: Президент, Голова, Прем'єр-міністр, Автор (у договорі з видавництвом). Представник, Президент України, Голова Верховної Ради, Посол України в Канаді, Прем єр-міністр України, Представник ООН в Україні. Власні назви можуть переходити в загальні й писатися з малої літери: віліс, форд, галіфе, дизель, мартен, єсентуки.

СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ (КОМПАРАТИВ)

Ступінь порівняння — це здатність вияву ознаки на різних кількісних вимірах. Він завжди визначається «кількістю» переважальної ознаки. Існує вихідна форма, інакше — звичайний (позитивний) ступінь, від якого утворюються вищий (компаратив) та найвипщй (суперлатив) ступені.

Звичайний ступінь прикметників характеризуєте тим, що передає ознаку як таку, свідчить про її наявність у предметі, але не вказує на її кількість чи міру. Наприклад: зелений луг, блакитне небо, складне завдання, широка ріка, солодкі груші.

Прикметники вищого ступеня набувають певного значення в плані кількісного виміру ознаки. У цьому суттєва різниця між значенням прикметника звичайного ступеня і вищого. У першому випадку ознака предмета характеризується безвідносно і безпосередньо, в другому вона набирає відносного, порівняльного значення.

Прикметники найвищого ступеня передають повну, абсолютну перевагу одного предмета над іншими за якоюсь відомою ознакою; наприклад: це — активні студенти курсу; це — найактивніший студент на курсі.

У прикметників вищого ступеня існують дві форми вираження— проста (синтетична) і складена (аналітична). Проста форма вищого ступеня утворюється так: до основи прикметника звичайного ступеня додаються суфікси: -іш-, -ш" та родове або числове закінчення: біл-ий, біл + іш-і, гли-бок-ий — глиб + ш-ий, глиб + ш-і. При утворенні простої форми вищого сіупеня порівняння прикметників відбувається ряд морфологічних процесів. Суфікси -К-, -ок-, -ек- випадають, і афікс вищого ступеня порівняння приєднується безпосередньо до кореня: глибокий — глиб-ш-ий, далекий —' даль-ш-ий, тонкий — тон-ш-ий; при цьому відбуваються позиційні чергування кінцевих приголосних з-ж, с-ш, г-ж; низький — ниж-чий, високий — ви(шч)ий ("графічно — вищий), дорогий — дорож-чий; дисимілятивні зміни полягають у тому, що фрикативні звуки ж, ш, опинившись поряд, розподібнюються: звук ш — переходить в африкативний ч:

дорож-ч-ий, високий — виш+ш+ий — виш+ч+ий — вищий, вузький — вуж+ий — вуж+ч+ий.

Деякі прикметники утворюють вищий ступінь за допомогою суплетивних форм: гарний — кращий, поганий — гірший. Не утворюється проста форма вищого ступеня від деяких прикметників із суфіксом -ськ{ий) (товариський), з суфіксом -н- (ранній), З суфіксом -ов- (вольовий) тощо.

Складена форма вищого ступеня порівняння прикметників утворюється сполученням слова більш (менш) та прикметника звичайного ступеня. Така описова форма являє собою цілісну граматичну єдність, якою передається значення вищого ступеня: більш корисний, менш уважний.

Прикметники вищого ступеня обох способів творення (простий і складений), як правило, поєднуються з прислівниками типу: ледь, незрівнянно, значно, ще, які ще більше підсилюють ознаку порівняння, наприклад: вищий — ще вищий, незрівнянно кращий, значно товщий.

У реченні прикметники вищого ступеня виконують звичайно синтаксичну функцію присудка, рідше означення: наприклад: « — Чи я хороша? — Найкраща в світі» (Леся Українка) (присудок), «Найкращі слова були сказані про цю подію» (газ.) (означення).

Для прикметників найвищого ступеня існує три форми вираження— проста, складна і складена. Проста форма утворюється від основи прикметника вищого ступеня за допомогою префікса най-: вищий — найвищий, розумніший - найрозумніший, ближчий — найближчий, вищий — найвищий, кращий — найкращий.

Складна форма— це поєднання простої форми найвищого ступеня прикметників і часток як, що: якнайдовший, щонайсильніший.

Складена форма найвищого ступеня прикметників утворюється шляхом сполучення слів антонімічного значення найбільш, найменш з прикметником звичайного ступеня: найбільш вибагливий, найменш примхливий.

Найвищий ступінь прикметника, що передає властивості живих істот, утворюється за допомогою прикметника вищого ступеня у поєднанні його із словосполученням.

Завдання.

1. Визначте рід у поданих словах. Петро, суддя, вовчище, голуб, син, узбек, зустріч, сіль, галузь, крайність, служака, бідолаха, приблуда, ім'я, лома, учнівство, пасовисько, відомий ХТЗ, Київська ГЕС, вуз, загс, амплуа, рагу, кенгуру, шимпанзе, атака, мосьє.

2. Утворіть просту форму вищого і найвищого ступенів порівняння від поданих прикметників.

Дешевий, ретельний, спритний, гірший, добрий. Поганий, старий, близький.

3. Утворіть складену форму вищого і найвищого ступенів порівняння від поданих прикметників.

Красивий, ретельний, рідкий, глибокий, далекий, дорогий, високий, небесний.

Поміркуй і перевір себе.

1. Як утворюють ступені порівняння прикметників?

2. Які іменники мають форму тільки однини?

3. Як розрізняють власні та загальні назви?

Література

Сучасна українська мова: Підручник

За ред. О.Д. Понамарева -2-ге вид., перероб. -К.: Либідь, 2001 - 400 с. Чупіна В.Ф.

Український правопис в таблицях і схемах: навч. видання - К.: 2008-176с.