Рушійні сили антропосоціогенезу

Антропосоціогенез - це процес становлення і розвитку людини, як соціальної істоти суб'єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появі виду Homo sapiens.Фундаментальним відзнакою стада тварин від людського суспільства є наявність в людському суспільстві формуються свідомістю людей соціальних законів.

Проте не лише біологічні передумови привели до

виникнення людства. Становлення людини і суспільства значною мірою було зумовлене також іншими чинниками, перш за все соціальними, екологічними та космічними. Вже спроба основоположника наукового підходу до проблеми антропогенезу Ч. Дарвіна звести процес виникнення людини і суспільства лише до біологічних факторів (статевий відбір) не дала очікуваних результатів,

що врешті-решт зрозумів і сам її автор. Так, згідно з еволюційною теорією Ч. Дарвіна, фізичний тип сучасної людини сформувався завдяки довготривалому відбору жінками чоловіків, які мали істотні переваги в фізичній будові організму. Надаючи перевагу фізично досконаліше організованим чоловікам, жінки забезпечили народження плодовитіших і морфологічно краще побудованих нащадків, що зрештою і привело до появи людини. Не з'ясовуючи питання, чому жінки надавали перевагу чоловікам з тими чи іншими фізичними якостями, зазначимо, що по суті теорія Ч. Дарвіна не дає відповіді на головне питання: як виникли такі суто

людські якості, як моральність, членороздільна мова, свідомість і, нарешті, суспільство.

Намагаючись вирішити питання формування моральних якостей людини Ч. Дарвін свого часу вже практично зіткнувся з проблемою виникнення людського суспільства, яку він не зміг з'ясувати. Він нарешті сам зрозумів, що моральність властива лише людям, що вона є найсуттєвішою відмінністю між людиною і тваринами. Ч. Дарвін змушений був визнати, що люди, наділені високими моральними якостями, такими як самовідданість, хоробрість, доброзичливість тощо, як правило, частіше гинуть і залишають менше нащадків, ніж люди себелюбні, гонористі, схильні до зрадництва та запроданства. В цій непростій ситуації Ч. Дарвін намагається замінити

поняття статевого відбору іншим поняттям — груповим природним відбором, який, на його Думку, і визначає напрям розвитку моральності шляхом

відбору вже не індивідуумів, а колективів. Він доводить, що колективи, які мають у своєму складі більше членів з високими моральними якостями,

зокрема такими, як патріотизм, хоробрість, самовідданість, дисциплінованість тощо, частіше виживають у складних життєвих ситуаціях.

Близьку до дарвінівської теорію антропогенезу висунув видатний англійський антрополог А. Кізс. За його концепцією, на світанку людства існувало багато ізольованих людських груп, між якими йшла боротьба за виживання, в якій одні перемагали, інші гинули. Перемагали ті групи, де були міцніші соціальні стосунки, таким чином, груповий відбір сприяв формуванню у людей суспільних якостей.

Обидві точки зору мають право на існування. Але це вже не статевий відбір, а щось інше, що виходить за межі біологічних стосунків і потребує іншого обґрунтування.

Поряд із цими концепціями виникнення людства було створено і безліч інших теорій, автори яких намагалися з'ясувати своєрідність людського суспільства, теж у межах біологічної еволюції, спираючись на визнання пираючись на визнання

окремих біологічних чинників як рушійних сил процесу антропосоціогенезу. Одні дослідники вважали вирішальним фактором перебудови морфології людини прямоходіння, інші — розвинуту руку, яка сприяла підкоренню природи людиною, треті — розвиток мозку як «вмістилища» свідомості ірозуму. Всі ці чинники дійсно мали величезне значення для морфологічної перебудови людини і формування її як соціального феномена. Без прямоходіння взагалі неможливо уявити формування людини, а без розвинутої руки — становлення й розвиток виробництва, нової, суто людської форми адаптації до мінливого природного середовища. Мозок є не тільки «вмістилищем» свідомості і розуму, а й регулятором внутрішніх функцій організму, «пультом управління» всіма діями людини, «місцем»народження ідей перетворення навколишнього середовища, засобом підтримання балансу між мінливими природними умовами та процесами, щовідбуваються в організмі самої людини.Останнім часом з'явилися нові теорії, в яких велика увага приділяється екологічним та космічним чинникам антропосоціогенезу. Спираючись на сучасні досягнення природничих наук, дедалі більше дослідників намагаються простежити безпосередні зв'язки між циклами еволюційного перетворення природи, ритмами геофізичних і космічних процесів та виникненням людини і суспільства.Так, відомий американський філософ Говард Парсонс запропонував нове поняття «планетарна людина», змістом якого є як планетарна природа людини та її пристосованість до умов нашої планети, так і незаперечність факту саме земного її походження та мешкання, що, на думку вченого, не виключає можливості її міжпланетних подорожей. Інакше кажучи, географічні та екологічні умови нашої планети спричинили зародження, проходження та завершення процесу антропосоціогенезу.Російський дослідник В. А. Анучін звернув увагу на те, що крім своєрідності екологічних умов розвитку флори і фауни земної кулі, для отримання істотних наслідків еволюційної перебудови організмів необхідно ще мати певний час для трансформації існуючих біологічних форм у нові, які лише згодом можна буде розглядати як наслідок впливу географічного чинника. Водночас для еволюції організмів, крім зміни природного середовища, потрібні ще боротьба за існування, природний відбір,спадковість. Однак без різноманітності географічного середовища та його перманентних змін живим істотам не треба було б пристосовуватись. Останнім часом значно збільшився обсяг поняття «географічне середовище» за рахунок включення в нього, крім традиційного компонента ландшафтно-кліматичної різноманітності, космічного впливу на розвиток живих істот, передусім радіаційних процесів, а також тектонічних, сейсмічних, вулканічних тощо. Серед багатьох гіпотез цього напряму заслуговує на увагу гіпотеза Г. М. Матюшина. На основі спостережень розміщення знахідок решток найдавніших людей та їхніх предків, які в переважній більшості виявились «прив'язаними» до зони східно-африканського рифтового розлому, він вважає, що одним із найважливіших чинників антропогенезу були мутації, зумовлені радіацією — х чинників антропогенезу були мутації, зумовлені радіацією —властивістю уранових руд різко впливати на спадковість високорозвинених істот. Саме такі радіаційні умови мали місце декілька мільйонів роківтому, коли внаслідок тектонічних зсувів, на думку французьких учених, у південно-східній Африці виник природний атомний реактор. Він став джерелом тієї радіації, під впливом якої високорозвинені антропоїди перетворились на найдавніших людей.Ще евристичніший ефект мали спостереження Г. М. Матюшина, який довів, що етапи еволюційного розвитку фізичного типу людини збігаються з циклами геомагнітних інверсій — періодичною зміною магнітних полюсів землі, в інтервалах між якими слабшає захист живих істот від космічної радіації. Таким чином, космічна радіація є одним із важливих чинників поетапного вдосконалення структури людини. В наш час бурхливого розвиткуприродничих наук неможливо не враховувати їх внесок у розробку теорії антропосоціогенезу. Здебільшого йдеться про науково обґрунтовані, аіноді й дійсно евристичні відкриття. Зокрема, це стосується еволюціїсамої людини як природного феномена. Проте, розкриваючи процес формування сучасного фізичного типу людини, жодна з цих концепцій не дає відповіді на питання, як разом із людиною виникло суспільство, тобто людство як таке. Цілком зрозуміло, що поведінку людини визначає не її біологія, а щось інше, що відрізняється від біологічного.Немає потреби детально розглядати більшість сучасних соціальних концепцій. Їх, за винятком суто спекулятивних і антинаукових, можна звести до двох основних теоретичних напрямів: так званого культурологічного та трудового.Серед багатьох західних дослідників, перш за все американських, дістала широке визнання культурологічна теорія, згідно з якою основою соціогенезу є культура, насамперед духовна. Народжуючись і зростаючи, людина формується під впливом культури того чи іншого соціального оточення. Саме культура, а не структура організму, визначає поведінку людини. Це пов'язано з особливостями розвитку культури, яка передаєтьсявід одного покоління до іншого не генетичним шляхом, а завдяки навчанню. Таким чином, розвиток культури може відбуватися незалежно від біологічної еволюції. Це безперечно. Водночас не можна стверджувати, що культура є єдиною ознакою, завдяки якій людство відрізняється від тваринного світу. Найбільшого поширення серед дослідників набула трудова теорія Ф. Енгельса, згідно з якою праця створила саму людину, зумовила напрям розвитку її морфологічної структури, сприяла виникненню мислення, свідомості, мови, культури тощо. Визнаючи вирішальну роль праці в становленні людства, трудова теорія надає великого значення також біологічним чинникам, передовсім прямоходінню, розвитку руки і мозку. В зв'язку з цим вона визначається як біосоціальна.

Вихідним пунктом вирішення антропологічної проблеми є питання про те, що ж важати суто людським в людині, чим саме обумовлений особливий, лише людині притаманний спосіб життєдіяльності. Розуміння сутності (природи) людини пов'язане з визначенням характеру взаємозв'язку і взаємодії природного, соціального і духовного в людському існуванні.

Історія людської думки налічує безліч варіантів постановки та розв'язання проблеми сутності і походження людини. Одним з таких варіантів є так звані натуралістичні (біологізаторські) концепції, домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, чиї життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості обумовлені біологічними чинниками. До таких концепцій відносяться соціобіологія, соціал-дарвінізм, євгеніка, теорія Мальтуса та неомальтузіанство, фрейдизм, ідеї расово-антропологічної школи тощо. Щодо проблеми походження людини, то починаючи з XIX століття теоретичною основою натуралістичного підходу постають ідеї біологічної еволюції людини (відома теорія Дарвіна). Згідно з теорією видоутворення, людина виникає як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот.

Безперечно, людина як біологічний вид «Хомо сапіенс» належить до природного світу, біологічні закономірності й чинники відіграють значну роль в її життєдіяльності, їх не можна ігнорувати. Проте специфіка людського існування не пояснюється дією природних сил. Якісну відмінність соціального життя не можна пояснити біологічним механізмом, бо вона є несумісною з корінним принципом біоеволюції — природним добором. Біологічними чинниками не можна пояснити і духовність людини, вона не є похідною від певного набору генів. Такі прояви людської духовності, як совість, відповідальність, моральність та інше, аж ніяк не потрібні для виживання, для пристосування до оточуючого середовища. При натуралістичному підході до людини вони просто втрачають свій сенс.

На відміну від біологізаторських - теорій, релігійні концепції підкреслюють надприродний характер людського буття," принципову нередукованість людини лише до природної істоти. Вони проголошують первинність індивідуального «Я» як духовного стрижня особистості.

Сучасна філософська і наукова думка не відкидає ідею еволюції щодо походження людини, еволюційна теорія доповнюється концепцією про спільну еволюцію космосу, біосфери і людського суспільства. Згідно з концепцією космічного походження людини (А-Л.Чижевський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден), поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції на Землі. Виникнення соціальної форми матерії є загальною тенденцією космічної еволюції. Наприклад, в.сучасній космології і фізиці існує так званий «антропний принцип», згідно з яким в підґрунті нашої МеТалактики закладані тенденції до появи людського буття у світі. Основні константи, фундаментальні параметри фізичного світу такі, ідо з необхідністю викликають появу фізико-хімічних і біологічних умов існування людини у Всесвіті. Тому природне в людині не зводиться лише до безпосередньо біологічного, а містить в собі нескінченість космосу. Людина постає як природно-космічна істота.

Марксизмові належить трудова теорія походження людини, яка аналізує механізм трансформації біологічного в соціальне. Трудова теорія поєднала процес походження людини (антропогенез) з процесом виникнення суспільства (соціогенез). Сутність антропосоціогенезу полягає в появі нового ступення еволюції, який є діалектичним- запереченням біологічної еволюції. Остання трансформується в якісно новий тип — еволюцію соціальну. Замість пасивного пристосування організму до навколишнього середовища, виникає новий спосіб життєдіяльності — соціальна практика. Поряд з працею (активним перетворенням і освоєнням природи), основними чинниками виникнення людини є соціальність (суспільний характер життєдіяльності), здатність до мовного спілкування, поява свідомості (усвідомленого і доцільного характеру діяльності).

Таким чином, людина виступає в марксистькій теорії як соціальна істота, її сутність визначається як сукупність всіх суспільних відносин. Всі суто людські якості, в тому числі і свідомість, є результатом суспільно-практичного життя. Марксизм обгрунтував принципову незавершеність людини, її відкритість світові, «незапрограмованість» раз і назавжди її сутності. Людина самостворює і саморозвиває себе в процесі історичного і культурного життя.

Отже, крайнощами щодо розуміння людини є не лише біологізаторство, але й соціологізаторство: перше абсолютизує природні чинники людського існування, друге — соціальні. Обидві позиції не помічають в людині її центру і ядра — індивідуального «Я», духовної незалежності особистості від обумовленості «ззовні» — природними і соціальними чинниками.

Соціальна обумовленість людини — факт, який не потребує доведення, але його не можна тлумачити спрощено. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявної форми суспільства. Проте, з другого боку, людина є результатом, своєрідними відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Саме як культурно-історична (надсоціальна) істота людина отримує вимір духовності.

Таким чином, суспільно-історична обумовленість людини полягає не дише у впливі на неї суспільного середовища, соціальних відносин даної епохи, але й в тому, що вона отримує можливість самовизначатися, робити вільний вибір своєї долі, спілкуватися з історичним минулим і майбутнім через світ культури людства.

Духовне в людині не є лише «суспільно-корисними» здібностями та засобами пристосування до природного і суспільного середовища. Вони є самоцінними і саме вони лежать в основі людського «Я». Саме як духовна істота-особистість виявляє себе вільним і творчо-активним індивідуальним діячем.

+с,40

С,4245