Урок № 54

Тема: Складання діалогів із використанням звертання та вставних слів. Контрольне аудіювання.

Мета:з’ясувати рівень сформованості комунікативних умінь та навичок, зокрема вміння вибудовувати репліки-стимули й репліки-реакції та вміння слухати-розуміти; формувати вміння доречно й правильно вживати в діалогічному мовленні звертання і вставні слова, правильно інтонувати репліки діалога; виховувати поважливе ставлення до співрозмовників, прививати правила поведінки, розвивати логічне мислення, увагу, усне мовлення, збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів, удосконалювати граматичний лад їхнього мовлення.

Тип уроку:урок перевірки та обліку якості здобутих знань, умінь і навичок..

Хід уроку

І. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення.

ІІ. Виконання ситуативних вправ.

Використавши деякі з поданих у рамках звертань та вставних слів, скласти й розіграти діалоги, можливі між:

* гостем Києва (Львова, Харкова) та мешканцем міста про те, як дістатися від залізничного вокзалу (аеропорту, автовокзалу) до центральної площі міста; до реплік діалогу ввести стислий опис місцевості;

Добродію, шановний господарю, поважаний гостю, ласкавий пане. Може, певна річ, без сумніву, між іншим, на диво, правду кажучи, по-перше, по-друге, отже.

* двома однокласниками, які щойно відвідали місцевий історичний музей (музей народної архітекстури та етнографії); до реплік діалогу ввести стислий опис двох-трьох пам’яток історії та культури (козацької шаблі, корогви, криниці, церкви);

Певна річ, між іншим, головне, мовляв, нарешті, бувало, безумовно.

* між восьмикласником, який щойно повернувся з екскурсії до Канева (Києва, Полтави, Львова) та його бабусею (дідусем), яким довелося побувати в тих місцях років тридцять-сорок тому; до реплік діалога ввести стислий опис місцевості;

Хлопче, шановний мандрівниче, красномовний оповідачу, улюблений онуче, любий дідусю, рідний мій. Звісно, зрозуміло, на мій погляд, наприклад, щоправда, як видимо, сказати б.

ІІІ. Проведення аудіювання.

* Інструктаж до проведення аудіювання.

* Читання вчителем тексту. Виконання учнями тестових завдань.

* Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано та здано).

V. Підбиття підсумків уроку.

VІ. Домашнє завдання. Вправа 210.

ТЕКСТ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО АУДІЮВАННЯ

Той, хто ловить, не вміє рятувати

Цьому щеняті я дав кличку Торо – по-іспанському бик. Песик був цупкий, наче відлитий з чавуну, і дещо нагадував зменшену модель бичка.

Торо повністю забирав усе моє дозвілля. Він ріс як на дріжджах, його м’язи наливалися силою.

Невдовзі Торо створив мені проблему так би мовити, моральну. Справа в тому, що в хазяйки, в котрої я жив на квартирі, був собака. Звичайний дворовий собацюра на ім’я Сигнал. Його інтелекту вистачало лише на те, щоб ревно оберігати вхідну хвіртку з вулиці. За це він отримував залишки борщу й був задоволений.

З Сигналом ми дружили півтора роки. Тепер вилазки на полювання довелося припинити, бо появився Торо. Сигнал зустрів його вороже. Коли за чергову спробу ухопити Торо зубами я, попри всю гуманність, ударив його, він, визнавши свою поразку, не зачіпав більше песика, а на мене почав дивитися такими сумними очима, що я повсякчас відчував провину, ніби зрадив його. І хоч як я намагався задобрити Сигнала, про колишню дружбу вже не йшлося.

Я почав привчати Торо до полювання. За цю науку він брався з фанатизмом. Як тільки йому вдавалося натрапити на свіжий слід, тіло пса наливалося тугими м’язами, і він із дзвінким гавкотом стрімголов летів уперед.

...Через три роки Торо став могутнім красенем. Він легко розплутував сліди зайця й лисиці, швидко знаходив кабана, зупиняв лося.

Я дуже полюбив свого пса, і він любив мене з усією самовідданістю, на яку лише здатна вірна собача натура.

Випав перший сніжок, і я ледве дочекався вихідного. Удосвіта, коли село ще спало, ми були на болоті. Торо узяв свіжий слід і рвонувся стрімко вперед. Я зрозумів, що він іде буквально за хвостом лисиці. Голос віддалявся, і зрештою пес пропав з очей. Болото добряче промерзло, тому я йшов легко, не боячись провалитися. Через півгодини здаля прорвався голос Торо, і я зрозумів, що лис йде своїми слідами назад. Звіра цілком можна було вполювати, якщо вийти йому навперейми.

Запалившись азартом, я побіг на голос Торо. Щоб не спізнитися, летів стрімголов, прагнучи перетяти звіру дорогу.

Тут трапилося те, чого я не очікував. На болоті будо одне-єдине небезпечне в такі морози для людини місце – так звана Калинова пастка. Так називали довжелезний і дуже глибокий старий кар’єр, з якого колись вибирали торф. За довгі роки він замулився й перетворився на болотяну прірву. Якщо звірів від згубного місця відганяв інстинкт, то люди орієнтувалися по високому кущу калини, який ріс на протилежному березі кар’єра. Не доходячи вісім метрів до калини, треба було зупинитися, бо через метр починався кар’єр.

Забувши про все це, я з розгону бухнув прямо в густу твань, яка виявилася не замерзлою, і зразу відчув, як щось невблаганно тягне мене вниз.

Від нудоти, що раптом (мабуть, від страху) підкотила до горла, запаморочилася голова. Берег був поруч, метрів за півтора. Було ясно: якщо за три-чотири хвилини я не дотягнуся до нього, буде пізно. Кричати немає сенсу: до села далеко, не почують. Отже, треба вхопитися за щось. Або зіпертись. На що? Рушниця відлетіла далеко вперед, у глиб болота.

До моєї потьмареної свідомості долетів якийсь густий дзвін. За моєю спиною, випускаючи з рота клуби пари, стояв Торо. Надія окрилила мою душу. Я різко рвонувся у глевкій масі, повернувся на сто вісімдесят градусів, обличчям до берега і моєї єдиної надії – Торо.

-Торо, йди до мене! - покликав я, гадаючи, що вхоплюся за нього, а він одним махом винесе мене на поверхню. А там можна буде дотягнутися до куща верболозу на березі. Якщо Торо загрузне, я з берега вмить допоможу йому вилізти.

Торо дивився на мене здивовано. Його вразило, чому я не стріляв у лисицю, яка пробігла поруч.

Гавкнувши кілька разів, Торо метнувся по сліду, надолужуючи час, втрачений на оглядини мене в болоті. А хазяїн його і цю мить гинув у болоті, як підстрелений птах. Надії на порятунок вже не було.

Раптом гаряче полум’я обпалило моє обличчя, почувся щасливий, тривожний стогін. Велика кудлата потвора вп’ялася в моє плече. Я збагнув: це Сигнал! Добрий, вірний Сигнал! Грузне сам, але тягне мене завдяки своїй чималій силі, користуючись тим, що широкий живіт утримує його на поверхні, як човен, хоч лапи й грузнуть у багні.

Різко гребнувши руками, я допоміг Сигналу, потім ще, ще... Не минуло й двох хвилин, як я вчепився в гілку верболозу. Ще через хвилину кинув шарф Сигналу, який, ухопившись за нього зубами, повільно поповз до берега, бо сам добряче загруз, поки рятував мене.

Потім я сидів на березі і слухав гавкіт Торо, лагідно гладячи Сигнала, що лежав поруч, втомлений, щасливий та умиротворений у своїй любові.

Я слухав щасливий голос мисливця Торо і зовсім на нього не гнівався. Ні, він не зрадив мене у біді. Він просто не знає, що таке біда. Бо той, хто усе життя когось ловить, не вміє рятувати. Я не навчив його. Бо тоді він не буде гончаком – переслідувачем і ловцем. Отямившись, я крикнув:

-Торо, до мене!

Коли пес опинився поруч, я накинув йому на шию ремінь з поводком і подумав: “Як добре, що трофеїв не буде. Ми обидва вижили – я і лис”. (За Г.Кримчуком; 800 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Іспанське слово Торо перекладається як

а) тореадор;

б) бик;

в) собака.

2. Моральну проблему хазяїнові Торо створив дворовий пес

а) Амбал;

б) Сигнал;

в) Корал.

3. До мисливського собаки дворовий пес відчував

а) заздрість;

б) ревність;