Криза палеолітичничного мисливського господарства та шляхи подолання

Первісні мисливці - з початку становлення людського суспільства полювання було однією з основних форм господарства. У палеолітичний період поширилось загінне полювання на великих звірів. Для цього великі колективи людей вигукуючи зі смолоскипами у руках заганяли стадних тварин до урвища. Перелякані криками та вогнем задні тварини напирали на передніх і ціле стадо розбивалося, падаючи з висоти. Таке використання сировинних ресурсів було дуже непродуктивним, оскільки гинуло більше звірів, ніж потрібно було для харчування. У мезолітичний період було винайдено лук та стріли, що зробило полювання більш безпечним та дало можливість здалеку вражати невеликих звірів та птахів. Полювання стало продуктивнішим, що у свою чергу зменшило кількість дичини та призвело до кризи мисливського господарства. З впровадженням відтворюючих форм господарства (землеробства та скотарства) мисливство починає відігравати допоміжну роль у південній зоні та зберігає своє значення у лісовій зоні.

Залежно від нових видів діяльності та побуту змінювалася й технологія виготовлення знарядь праці. Вона полягала в детальному додатковому ретушуванні робочих частин інструментів та зброї. В умовах холодних зон люди навчились видобувати вогонь, який тепер захищав їх від холоду. Урізноманітнилася не тільки матеріальна культура, а й зародилася духовна культура. На основі полювання з'являються перші релігійні уявлення, зокрема культ печерного ведмедя (Швейцарія, Німеччина). Поховання неандертальців фіксують появу знань про потойбічний світ.

Переходові мисливського населення Близького Сходу до відтворювального господарства передували радикальні зміни клімату, пов'язані з кінцем льодовикової епохи. За льодовикової доби через холодний північний вітер з крижаного шита теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Європою, як тепер, а значно південніше, зволожуючи клімат Середземномор'я, Північної Африки, Близького Сходу. Зі зникненням Скандинавського льодовика 10 тис. років тому холодні вітри з півночі припинилися і смуга атлантичних циклонів перемістилася на північ, у Європу. На просторах Північної Африки та Західної Азії, позбавлених вологи з Атлантики, почала утворюватися зона великих пустель (Марокканська, Лівійська, Сахара, Аравійська, Іудейська та ін.). Несприятливі кліматичні зміни призвели до збіднення рослинного і тваринного світів, що вимагало від первісних мисливців удосконалення методів і засобів полювання, з метою стабільного забезпечення колективів їжею. Поширення такої ефективної зброї, як лук і стріли, ще більше скоротило популяцію промислових тварин і призвело до кризи мисливства.

Криза мисливського господарства — це такий стан первісної економіки, коли мисливство втрачає здатність забезпечувати колективи їжею, оскільки вдосконалення методів та засобів полювання невідворотно веде до скорочення популяції промислових тварин. Криза мисливства на Близькому Сході близько 10 тис. років тому змусила первісну людність шукати альтернативні привласнювальній економіці засоби харчування.

Збирання диких злаків (ячменю, пшениці), які й раніше були важливою складовою раціону первісного населення, за умов кризи мисливства набуло неабиякого значення. У процесі збору диких злаків жінки набували навичок догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітивній формі мотичного землеробства. Через нестачу їжі чоловіки були змушені раціональніше ставитися до продуктів полювання. Добутих під час полювання диких козенят та ягнят почали певний час утримувати в спеціальних загорожах, з метою досягнення ними кондиційної ваги. Так, у специфічних природних умовах Близького Сходу на основі збиральництва та мисливства відбулося становлення двох різновидів відтворювального господарства — землеробства і скотарства. Це викликало такі радикальні зміни в устрої, демографії, способі життя, культурі первісного суспільства, що сам перехід від привласню-вального до відтворювального господарства, як уже зазначалося, дістав назву неолітичної революції.

Людина може споживати зерно лише вареним. Приготування каші потребувало жаро- та водостійкого посуду. Посуд був потрібний і для тривалого зберігання збіжжя до нового врожаю. Все це зумовило масове поширення керамічного посуду, який став археологічною ознакою неолітичних пам'яток.

Концентруючи свої зусилля на землеробстві, колишні рухливі мисливці були змушені перейти до осілого способу життя. Адже поля зернових потребували постійного догляду та охорони. Поліпшення харчування та осілий спосіб життя спричинили різке зростання населення. Густота населення ранніх мотичних землеробів порівняно з мезолітичними мисливцями зросла у 50—100 разів — від 3—5 до 500 осіб на 10 км2. Надлишки людності, що не могли прохарчуватися на своїй батьківщині, на Близькому Сході, почали розселятися на сусідні території з нечисленним мисливським населенням. Значно розвиненіші від аборигенів, неолітичні прибульці несли з собою зі своєї батьківщини відтворювальну економіку, домести ковані рослини (ячмінь, пшениця) та тварини (коза, вівця), власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропологічний тип. На нових територіях переселенці реалізовували свою економічну модель, відбувалися нові демографічні вибухи, що призводило до виснаження земель і стимулювало переселення на нові, родючі землі. Вчені підрахували, що така демографічна хвиля ранніх землеробів рухалася з Близького Сходу зі швидкістю приблизно 30 км на одне покоління, тобто тривала 25—30 років. Отже, швидкість розселення неолітичних переселенців дорівнювала приблизно 1 км на рік.

В Європу відтворювальне господарство принесли мігранти з півдня Малої Азії. Основний потік переселенців рухався через Егейське море до Східної Греції, а звідти на північ, у Подунав'я. Частина мігрантів могла потрапити на Балкани, форсувавши Дарданелли чи Босфор. З Півночі Балкан один потік переселенців рухався вгору по Дунаю до Центральної та Західної Європи, а другий — через Трансільванію в Україну.

Найдавніші неолітичні культури Європи постали на сході Греції у Фессалії у VIII тис. до н. е. (поселення Аргіса, Ніа Нікомедія, Протосескло). Ця людність знала мотичне землеробство та скотарство, але не володіла технологією виготовлення кераміки. Набір домести кованих тварин (вівця, коза) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, сочевиця, горох), дикі предки яких і нині відомі на Близькому Сході, вказують на генетичні витоки неоліту Балкан. На близькосхідне походження неоліту вказують матеріальна культура та близькосхідний (вірменоїдний) антропологічний тип його носіїв.

Перехід від плейстоцену до голоцену.Зміна навк.середовища. Зменшення продуктивності навк.середовища. Плейстоц.ландшафт більш продуктивний.Спричинило відносне перенаселення-нестача харчів-криза.

Ш.п.:

Перехід до інтенсивного виробництва

Неолітична революція

23. Неолітична революція (теорія Г.Чайльда)

Відтворювальне господарство характеризують відокремлення тваринництва як самостійної сфери діяльності від землеробства (перший суспільний поділ праці); мотичне землеробство, вирощування кількох видів пшениці та ячменю, подрібнювання зерна кам'яними зернотерками; формування стада свійських тварин (із великої та дрібної рогатої худоби, свиней), що стали джерелом м'яса, кістки, рогу, вовни; остаточне завершення формування техніки обробки каменю (оббивання, сколювання, віджим, шліфування, пиляння, свердління), поширення сокири і тесла, вдосконалення наявних знарядь праці; виснаження запасів поверхневого кременю, що призвело до сировинної кризи і появи кремневидобувних шахт; виділення самостійної ремісничої діяльності; поява нових видів виробництва та штучних продуктів: гончарства і керамічного посуду, прядіння, ткацтва і тканини, винайдення прясла (маленького колеса) і веретена, примітивного ткацького верстата; вдосконалення водного транспорту і виникнення наземного - лиж, саней і волокуші, худоба стала тягловою силою; поглиблення спеціалізації праці та господарських занять на основі віку та статі, зародження функціональної діяльності; поява "престижної" економіки - неолітичного дарообміну, змістом якого було надання дарів як свідчення влади над тим, хто їх отримував. Відбувся демографічний вибух, населення Землі зросло до 80 млн осіб. Посилилась соціальна та економічна диференціація населення. Сформувалися території роду, племені та етносу, система стаціонарних поселень. Принциповим моментом було формування міських центрів племінних об'єднань. Вони були центрами концентрації та трансформації суспільного додаткового продукту, поступово перетворилися на протоміста з економічними, політичними і культурно-релігійними функціями. Утворення племінних центрів отримало назву "міська революція" (початок урбанізації).

+згору

Поділи праці

Із завершенням льодовикового періоду та значним потеплінням відбулася певна стабілізація господарської діяльності людства. Як наслідок стабілізувався і соціальний розвиток, почалося впевнене збільшення чисельності населення. Усе це спричинило подальший розвиток та вдосконалення знарядь праці, впорядкування соціальних та господарчих стосунків у общинах і, певна річ, зростання продуктивності праці. Вказані обставини спричинили значні якісні зрушення в економічному та соціальному житті суспільства, що відбулися за доби неоліту (6-3 тис. років до н.е.). Сутність таких зрушень полягала у переході від привласнюючого способу господарювання до відтворюючого, або продукуючого способу Англійський археолог Гордон Чайлд назвав ці якісні зрушення „неолітичною революцією". Вона проходила в кілька етапів шляхом великого суспільного поділу праці. Першим кроком у неолітичній революції дослідники вважають виникнення у господарчій діяльності суспільства таких нових видів господарювання як землеробство та скотарство.

Землеробство, ймовірно, трансформувалося з первісного збиральництва. Постійно маючи справу з їстівними рослинами - зернами, ягодами, коріннями тощо, люди помітили властивість після потрапляння зерна чи ягоди на землю проростати там наступної весни. Усвідомивши корисність такої властивості насіння їстівних рослин, люди переходять до їх культивування поряд зі своїм житлом. Напевне, перші ділянки обробленої землі були невеликими. З часом обсяги робіт збільшувалися, таким чином поступово у первісних общинах виникає землеробство.

Скотарство, на думку дослідників, починається з одомашнення деяких видів тварин. Воно, як і землеробство, починалося з невеликих обсягів робіт у вигляді домашнього скотарства. З часом масштаби цього заняття зростали, перетворюючись на табунне, відгінне скотарство. На певному етапі господарського розвитку общини опинилися перед проблемою суміщення цих двох видів господарювання. Незалежно від кліматичних умов кожна община помітила незбігання сезонів польових робіт та сезонів відгону худоби на нові пасовища. Крім того, збільшення кількості голів худоби потребувало все частішого перекочовування.

Так розростання землеробства і скотарства до великих масштабів зробило, на певному етапі, неможливим подальше їх суміщення в діяльності однієї общини. Врешті неминучою ставала необхідність вибору на користь одного з видів, який змушені були зробити общинники. На цей вплив частіше за все впливали екологічні умови, демографічна ситуація в регіоні. Отже, у суспільстві відбувся перший великий суспільний поділ праці,який проходив у вигляді спеціалізації общин у напрямі скотарства або землеробства. Прямим наслідком цього першого суспільного поділу праці стало помітне зростання продуктивності праці як землеробів, так і скотарів. Стало можливим забезпечити стабільне надходження харчових продуктів. Відбувалася певна стабілізація первісного общинного господарства. Люди поступово оволодівали знаннями, необхідними для заняття землеробством та скотарством. Початок спеціалізації общин у виробництві продуктів харчування спричинив також появу перших форм обмінних стосунків між господарчими колективами. Скотарі та землероби мали потребу у продуктах харчування, які виготовляла інша сторона. Створюється натуральна форма обміну. Звісно, на цьому етапі людство не могло отримати стабільного надлишкового продукту, але перші ознаки наближення суспільства до такої межі ставали вже помітними. Слід також зазначити, що за самим характером діяльності землероби змушені були перейти до осілого способу життя, тоді як скотарі залишилися кочівниками подібно до їх далеких предків. Більшість дослідників вважають, що відтворююче господарство вперше виникає у Малій Азії, у регіоні східного Середземномор´я. Пізніше створюється ще один осередок формування відтворюючого господарства - Південно-Східна Азія, Південний Китай та Індія. Це сталося приблизно у VII - V тис. до н.е. Нарешті, третім регіоном, де відбувалося становлення землеробства й скотарства, стали Північний Китай, Монголія та Приамур´я.

Перехід землеробських общин до осілого способу життя сприяв посиленню їх уваги до оточуючого середовища. З часом люди відзначили властивість окремих „каменів", які опинилися поблизу від багаття, ставати м´якішими, переходити в рідкий стан. Після застигання речовина знов ставала твердою. Так люди в процесі розвитку господарства звернули увагу на властивість металів під впливом високої температури переплавлятися в іншу форму. Першим металом, який став відомий людству, була мідь. І це не було випадковістю. Майже всі народи і суспільства, незалежно від екологічних та кліматичних умов, у яких вони мешкали, навчилися обробляти саме мідь. Мідь - єдиний метал, що у значній кількості зустрічався в той час на поверхні землі у самородному вигляді. Саме це сприяло тому, що люди звернули увагу на її властивості. Крім того, мідь є достатньо м´якою, що полегшувало її обробку порівняно з каменем. Але, незважаючи на ці переваги, мідь не відразу витіснила камінь як матеріал для виготовлення знарядь праці. Тому за археологічною періодизацією виділяється перехідний період від кам´яного віку до віку металів, який називається мідно-кам´яний і датується V-III тис. до н.е.

Наприкінці НІ тис. до н.е. люди навчилися виготовляти сплави олова і міді та отримувати бронзу. Хоча температура плавлення бронзи (700-900 °С) нижча від температури плавлення міді (1083 °С), однак мідним, як і бронзовим знаряддям праці не вдалося цілком витіснити кам´яні знаряддя тому, що у деяких випадках технічні властивості каменю кращі, ніж бронзи. Крім того, камінь як матеріал для виготовлення знарядь зустрічався всюди, тоді як олово, необхідне для отримання бронзи, - дуже рідкісний метал. Слід визнати, що, на відміну від міді та олова, залізні руди трапляються майже всюди. Але виплавити залізо з руди значно важче, ніж плавити мідь. Температура плавлення заліза значно вища (1528 °С). Отримати його в рідкому стані було для тодішніх металургів недоступною справою за примітивного рівня розвитку трудових навичок та технологій. Тому обробка заліза у суспільстві почнеться значно пізніше - приблизно в XI ст. до н.е.

Складності, пов´язані з виплавлянням міді, тим більше з отриманням бронзи, були значними. Технологія обробки металу вимагала складних технічних навичок, а головне - значного обсягу часу. Суміщати це заняття із землеробськими роботами ставало дедалі менш можливим. Подальший розвиток господарювання вимагав переходу до спеціалізації певної частини трудівників на обробці металу та виготовленні металевих виробів, частіше за все знарядь праці. З´являється новий різновид господарчих занять, ремесло-поточне виготовлення предметів для господарчих потреб. Поява обробки металу сприяла вдосконаленню трудових навичок. Застосування міді та бронзи дало сильний поштовх розвитку ремісничої діяльності. Першорядного значення набуває сама металургія. З металу стали вироблятися найрізноманітніші знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, прикраси, зброя. Слід мати на увазі, що тільки з початком обробки бронзи з´являються меч та бойова колісниця, поширюються захисні обладунки. Зрештою, виникають інші види ремесла: обробка дерева, кістки, рога, каменю, з´являється плетіння, потім, після появи ткацького верстата виникає ткацтво. Пізніше, із винайденням гончарного круга, з´являється гончарство, теслярство, шкірництво тощо. Нові види ремесел вимагали все більших трудових витрат, умінь, навичок.

Таким чином, поява у суспільстві навичок обробки металу стає ознакою нового суспільного поділу праці- відокремленню ремісництва від землеробства. Слід підкреслити, що заняття ремеслом формується у середовищі саме землеробів, а не скотарів. Цьому сприяв осілий спосіб життєдіяльності перших. Запровадження металу в господарстві відіграло значну роль у розвитку всіх галузей господарчої діяльності, перш за все у розвитку землеробства та скотарства. Металеві знаряддя для землеробства сприяли поширенню орного землеробства. Щоправда, крихка бронза не дозволяла виготовляти з неї робочі частини орних знарядь - вони залишалися дерев´яними. До того ж, універсального поширення орне землеробство не набуло. Численні землеробські общини з певних причин пішли шляхом подальшого розвитку мотичного землеробства.

Орне землеробство сприяло подальшому розвитку скотарства. Разом із тим, розвиток землеробства дозволяв використовувати вирощені продукти для відгодовування худоби і сприяв зростанню його поголів´я. Поширюється відмінність між общинами у кількості і переліку вироблених продуктів - зростає господарча диференціація. Ці природні відмінності спричинили посилення обміну продуктами, який виник після появи землеробських та скотарських общин. Спершу цей обмін відбувався несистематично, випадково. Але після другого поділу праці він набуває постійного характеру. Землероби, яким не вистачало своєї худоби, прагнули отримати від скотарів м´ясо, молочні продукти, шкіру, вовну й особливо робочу худобу, необхідну як тяглову силу та транспортний засіб. Скотарі зі свого боку потребували землеробських продуктів, металевих та гончарних виробів.

Розвиток регулярного міжобщинного обміну привів навіть до формування нових суспільних інститутів, перш за все інституту гостинності, що гарантував чужинцям та гостям захист життя та майна. Поява різноманітних виробів ремісництва, які мали велике господарче значення, сприяла активізації обміну між общинами, але водночас привела до його ускладнення. Частина продуктів стала вироблятися спеціально для обміну, тобто як товар. Із розвитком обміну вдосконалювалися засоби сполучення. Набули поширення колісні вози, стали прокладатися дороги, створювалися кораблі на веслах та вітрилах. Як свідчать деякі дослідники, із середини II тис. до н.е. як тяглову тварину стали використовувати коней.

Перехід до відтворюючого господарства, загальний розвиток виробництва спричинили якісні зміни в житті суспільства. Значно збільшилася стабільність господарства, піднявся життєвий рівень населення. Це, у свою чергу, сприяло зростанню кількості населення, значно ускладнилися соціальні структури. Звісно, це ще не було початком розкладу первіснообщинних відносин, проте такий розклад тепер неминуче мав розпочатися.