Орієнтування за картою та компасом
Робота з картою включає: її читання; правильне орієнтування (за компасом, місцевими об'єктами); визначення точки знаходження. Робота з компасом передбачає визначення сторін горизонту і азимутів на місцевості, орієнтування карти і визначення азимутів на ній. До важливих елементів техніки орієнтування на місцевості відносяться також орієнтування карти за точками і лініями на місцевості, визначення точки знаходження методом засічок або зіставлення карти з місцевістю.
Орієнтування на місцевості має специфічні особливості, що пов'язані з характером місцевості, сезоном року, засобом руху. При орієнтуванні влітку при піших переходах особливу увагу треба приділяти лінійним об'єктам - дорожній мережі, системі лісових просік, річковій мережі, контурам озер тощо. Ґрунтові дороги та стежки в процесі орієнтування допомагають мало - на карті, як правило, їх зображують не всі і з малим ступенем детальності. До того ж ґрунтові дороги та стежки (особливо в степах і на луках) - найбільш мінливий елемент місцевості. Лісові просіки менш зручні для руху, але є більш надійними орієнтирами в лісі. Встановити місцезнаходження, маючи робочу карту лісовпорядкування, достатньо просто по написах на квартальних, візирних і діляночних стовпчиках.
Специфіку орієнтування взимку визначає перш за все наявність снігового покриву і льодоставу на водних об'єктах. З настанням зими літні ґрунтові дороги та стежки в горах і лісах перестають бути надійними орієнтирами. Непрохідні влітку водойми і болота стають найбільш зручними для руху, особливо на лижах. Вони надають можливість скоротити шлях, рухаючись навпростець; сніг на них більш щільний, ніж в лісі. Зорове сприймання місцевості взимку відрізняється від літнього: на безлісій заплаві важко простежується русло річки, важко відрізнити озеро від болота, а болото від плоскої низовини. Більш чітко вимальовуються горби і вершини гір, відсутність листя на деревах набагато поліпшує видимість у лісі.
За сприятливих умов маршрути проводяться і взимку, і влітку. Умови подорожей і способи руху значно відрізняються, проте прийоми і тактика орієнтування мають багато спільного. На більшій частині маршрутів у горах, особливо влітку, існує добра видимість, відкриваються широкі краєвиди з одночасним оглядом багатьох вершин. Треба пам'ятати, що через значну прозорість повітря і крупні форми рельєфу відстані здаються значно меншими, ніж у дійсності.
Рух, який планується вздовж хребтів і по долинах (взимку переважно по долинах), можна легко контролювати, визначаючи точки знаходження способом зворотних засічок. Корисним для орієнтування у горох є використання панорамних замальовок або фотографій.
При проходженні водних маршрутів треба мати на увазі особливості орієнтування на невеликих річках і невеликих водоймах.
Плавання по великих річках - це з позицій орієнтування рух за орієнтиром. З поверхні річки, особливо якщо вона тече по лісистій закритій місцевості, огляд дуже малий. Бувають випадки, коли з човна не видно населеного пункту, вказаного на карті на самому березі річки. Виявити такі пункти допомагають опосередковані ознаки: витягнуті на берег човни, містки для прання білизни, водоплаваюча домашня птиця, наявність місць для купання тощо. Основним засобом орієнтування на таких об'єктах є чітка фіксація часу руху і швидкості разом із зоровою ідентифікацією орієнтирів у кожному можливому випадку.
Існують ділянки великих річок, великих озер та водосховищ, що мають плавуче та берегове судноплавне обладнання і по яких відбувається регулярне, а місцями інтенсивне судноплавство. У таких випадках для проходження маршруту необхідно заздалегідь вивчити правила руху для водного транспорту, основні технічні прийоми плавання по відкритих водоймах: рух у створі, читання карти та лоції, рух за "орієнтиром в азимуті" за допомогою компаса. Лоції надають багато інформації про орієнтири, які знаходяться на березі і за появою яких у полі зору слід спостерігати для загального орієнтування або для визначення азимута по них (пеленг) з метою детального орієнтування при визначенні точки знаходження.
Фундаментальна топографічна підготовка і володіння прийомами техніки орієнтування дозволяють вирішувати не тільки тактичні задачі на маршруті, але й завдання, пов'язані з безпекою учасників експедиції або подорожі.
Основними правилами орієнтування на місцевості, які необхідно виконувати, є такі:
- необхідно добре знати картографічний матеріал і прийоми роботи з ним, вміти користуватись компасом, визначати сторони горизонту, азимути, румби;
- при роботі в полі необхідно тренувати свій окомір, визначати на око відстані до видимих орієнтирів і перевіряти результати па карті;
- не треба поспішати з висновками, виявивши на місцевості "зайвий" струмок або новий об'єкт - чим дрібніший масштаб карти, тим менше деталей на ній зображено;
- підтримувати зв'язок між картою і місцевістю допомагає правильний розрахунок пройденого шляху. Треба мати на увазі властивість подорожуючих перебільшувати свою фактичну швидкість;
- рухаючись за азимутом, напрямок витримує ведучий групи, а відхилення частіше помічає замикаючий, тому на найбільш відповідальних ділянках необхідно організувати між ними взаємодію;
- маршрути слід прокладати по найбільш безпечних ділянках території з фіксацією усіх важливих орієнтирів. Протяжність їх і складність мають бути під силу всім учасникам;
- для критичних ситуацій необхідно мати запасний, більш безпечний варіант маршруту. У разі необхідності треба припинити роботи або рух за маршрутом, вийти на безпечне місце або чекати на допомогу, про яку необхідно заздалегідь потурбуватись.
Екстремальне орієнтування
При відсутності компасу можна приблизно орієнтуватися по положенню Сонця.
Таблиця. Приблизне положення Сонця для середніх широт
| Положення Сонця | Місцевий час | ||
| лютий, березень, квітень, серпень, вересень, жовтень | травень, червень, липень | листопад, грудень, січень | |
| на сході | |||
| на півдні | |||
| на заході |
З більшою точністю сторони горизонту можна визначити за Сонцем за допомогою годинника. Для цього, тримаючи годинник горизонтально, потрібно повернути його так, щоб годинна стрілка була направлена на Сонце. В цьому випадку бісектриса кута – між годинною стрілкою і напрямом на цифру 12 на циферблаті (за літнім часом на цифру 1) – вказує південний напрям. Слід пам’ятати, що до полудня потрібно ділити кут на циферблаті, який годинна стрілка повинна пройти до 12 год (13), а після полудня – той кут, який вона пройшла після 12 год (13).
Цей спосіб гарантує добрий результат взимку, а влітку – тільки в північних районах, коли Сонце не піднімається високо над горизонтом.
В інші пори року, а також на Кавказі, в Криму, в Середні Азії годинник потрібно тримати не горизонтально, а під кутом 40-500 до горизонту. Знайшовши на циферблаті середину дуги між годинною стрілкою та цифрою 12 чи 1, прикладають до цього місця сірник, травинку перпендикулярно до площини годинника. Не змінюючи положення годинника відносно горизонту, повертаються разом з ними так, щоб тінь від сірника пересікала центр циферблата. В цьому випадку цифра 12 чи 1 покаже напрям на південь.
Безхмарної ночі напрямки горизонту найлегше визначити за Полярною зіркою, що завжди вказує напрямок на північ з точністю до 10 (5-кратна віддаль).
Орієнтування за квартальними стовпчиками лісовпорядкування. В лісистій місцевості орієнтуватися можна за квартальними стовпчиками. В сучасному лісовлаштуванні просіки прорубують у напрямку північ-південь і захід-схід, тому квартали нумеруються з заходу на схід і півночі на південь. Таким чином, на північ буде обернений той бік квартального стовпа, на якому знаходяться менші за значенням номери кварталів.
Визначення напрямків горизонту за місцевими предметами і різними ознаками. Вівтарі православних церков і лютеранських кірх завжди обернені на схід, дзвіниці – на захід, припіднятий кінець нижньої перекладини хреста на куполі церкви – північ, вівтарі католицьких костелів – на захід. Визначення напрямків горизонту за різними ознаками є ненадійним, тому слід користуватися ними обережно.
Мурашники майже завжди розміщуються з південного боку дерева, пня чи куща.
Трава на північних околицях лісових галявин, а також з південного боку дерев буває густішою. З південного боку грунт буває сухішим.
Кора в окремих дерев з північного боку товща, іноді вкрита мохом. Моху більше з північного боку, а смоли з південного.
Ягоди і фрукти раніше достигають з південного боку.
Сніг швидше топиться на південних схилах.
У горах дуб частіше росте на південних схилах.
Особливості орієнтування в різних умовах. Орієнтування в лісі.
Перевагу слід надавати компасу. В якості орієнтирів рекомендується використовувати просіки, лісові дороги, річки, характерні форми рельєфу, місцеві ознаки визначення напрямків горизонту і своє положення відносно небесних світил з врахуванням добового переміщення. Іноді можна визначати місцезнаходження за напрямком вітру.
Орієнтування в гірській місцевості. Напрям руху в гірській місцевості витримують, рухаючись вздовж доріг, по долинах та інших лінійних орієнтирах, напрям яких співпадає з напрямком руху. Орієнтирів у гірській місцевості є багато: високі характерні вершини, скельні осипи, річки, струмки, дороги, перевали, хребти. Слід пам’ятати, що відстані у горах здаються меншими, ніж вони є у дійсності.
Орієнтування в умовах поганої видимості і вночі.
У якості орієнтирів можуть використовуватися дороги, галявини, лінії зв’язку, канали та інші об’єкти, які мають лінійне накреслення і спрямування. Орієнтири при русі вибираються на більш близьких відстанях одна від іншої, з тим, щоб була можливість частіше контролювати своє місцеположення. Необхідно прагнути до вибору орієнтирів з тих об’єктів, які знаходяться на підвищеннях і при спостереженні в їх бік проектуються на фоні неба. Добрими орієнтирами є освітлені будови, труби, щогли.