Аналіз ліквідності балансу

Актив	На початок періоду (грн)	На кінець періоду (грн)	Пасив	На початок періоду (грн)	На кінець періоду (грн)	Платіжний надлишок (+) або нестача (–)
на початок періоду (грн)	на кінець періоду (грн)
Група А1 (грошові кошти)			Група П1 (кредиторська забор­гованість, кредити банку, строк повернення яких настав)			– 4624	– 5907
Група А2 (дебіторська заборгованість, готова продукція)	14 615	20 190	Група П2 (корот­кострокові кредити банку)		13 830
Група А3 (виробничі запаси, незавершене виробництво)	33 140	41 620	Група П3 (довгострокові кредити і позики)	10 500	22 450	38 312	19 171
Група А4 (необоротні активи)	12 203	12 914	Група П4 (постійні пасиви)	36 071	32 537	– 23 868	– 19 623
Баланс	61 015	75 967	Баланс	61 015	75 967	—	—

Тому наступним етапом аналізу виступає оцінка якості оборот­них активів — складу запасів, надійності покупців тощо.

З метою поглибленого аналізу складу поточних активів їх групують за критеріями ризику.

Так, до групи активів з мінімальним ступенем ризику відносять грошові кошти і короткострокові цінні папери, що легко реалізуються.

Активи з малим ступенем ризику — це дебіторська заборгованість підприємств з нормальним фінансовим станом, запаси (крім залежаних), готова продукція, що користується попитом.

До групи активів із середнім ступенем ризику належать незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Високий ступінь ризику мають такі елементи оборотних активів, як сумнівна дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, яка не користується попитом, залежані запаси, інші неліквіди[13].

На основі такої класифікації визначають величину активів, що важко реалізуються (сума груп оборотних активів із середнім та високим ступенем ризику), і оцінюють тенденцію зміни співвідношень між нею та загальною величиною активів, а також між нею й сумою активів, що легко реалізуються. До складу останньої відносять елементи поточних активів, що мають мінімальний і малий ступені ризику вкладання капіталу. Тенденція названих співвідношень до зростання вказує на зниження ліквідності.

При проведенні такого аналізу рекомендується врахувати, що поділ оборотних засобів на ті, що важко та легко реалізуються, не є постійним і може змінюватися зі зміною конкретних економічних умов. Наприклад, в умовах нестабільного постачання або інфляції підприємство може збільшити вкладення коштів у виробничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінності, ринкові ціни на які стабільно зростають, що дасть підґрунтя віднести їх до активів, які легко реалізуються.

Значне зростання оборотних активів, що важко реалізуються, має серйозні негативні наслідки для підприємства, до яких не тільки належить зниження його ліквідності. Крім того, збільшується величина так званого «мертвого» капіталу, внаслідок чого уповільнюється оборотність коштів і відповідно знижується ефек­тивність діяльності. Дуже часто на підприємствах падіння значень показників рентабельності багато в чому визначається наявністю та зростанням частки активів, що важко реалізуються.

Основними причинами настання такої ситуації є:

а) низька якість та висока ціна продукції, що виробляється;

б) невідповідність місткості ринку, на якому передбачена реалізація продукції, обсягу її виробництва;

в) послаблений контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей, коли формально проведена інвентаризація не дає змоги скласти об’єктивну картину наявності та стану запасів матеріальних цінностей;

г) відсутність оперативного контролю та аналізу дебіторської заборгованості, коли завдання працівників бухгалтерського відділу зводяться тільки до реєстрації господарських операцій та відображення їх в облікових регістрах.

Для узагальнення даних про стан оборотних активів складають аналітичну табл. 7.2, з якої видно, як протягом досліджуваного періоду змінювалася частка активів, що важко реалізуються, та яка сума поточних активів другої (А₂) і третьої (А₃) груп може бути реально спрямована на покриття нестачі коштів для погашення найбільш строкових зобов’язань.

Від того, наскільки забезпечена відповідність між групами активів і пасивів, багато в чому залежить платоспроможність або неплатоспроможність підприємства. Справа в тім, що неплатоспроможним підприємство може бути визнано навіть при достатньому перевищенні статтей активу над його зобов’язаннями, якщо капітал вкладений у низьколіквідні статті активу. І хоча затримка в платежах — явище тимчасове, вона може стати почат­ком припинення всіх платежів у разі стабільної невідповідності строків оборотності зобов’язань підприємства та його майна.

При здійсненні аналізу ліквідності також потрібно з’ясувати і уточними такі питання, як:

· свобода у розпорядженні активами (чи не є активи предметом застави);

· можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (може бути особливо актуальним для підприємств харчової промисловості та торговельних підприємств);

· доступність активів для поточного розпорядження (наприклад, наявність заморожених рахунків є принциповим чинником для оцінки поточної платоспроможності);

· контрольованість активів (для кредитора важливо володіти інформацією про спроможність позичальника швидко переміщувати або приховувати активи. Наприклад, переказати грошові кошти з одного рахунка на інший, відомості про який недоступні кредиторам);

· наявність умовних зобов’язань, до яких відносять гарантійні та потенційні зобов’язання, що можуть виникнути внаслідок несприятливого рішення по судовому розгляду. Хоча такі зобов’язання не можуть бути відображені в бухгалтерському балан­сі, оскільки по них не можна дати достовірну кількісну оцінку, інформація про сам факт наявності таких зобов’язань в обов’яз­ковому порядку має бути надана в поясненнях до звітності[14].

Таблиця 7.2