Яку позицію щодо абсолютної та відносної істини займають представники релятивізму та догматизму?
Релятивізм (див. №25) – теорія, яка стверджує наявність відносної істини (логічно припустити, що заперечує наявність абсолютної істини як сталого і незмінного).
Догматизм (див. №24) – теорія, яка стверджує наявність абсолютної істини. Релігійний догматизм вважає абсолютною істиною Бога.
Культура (походження та значення слова «культура»). Філософське поняття культури
Слово «культура» походить від латинського слова «cultura» в значеннях «землеробство», «виховання», «вшанування», лат. “colere” – культивувати ґрунт.
В основному під культурою розуміють сфери людської діяльності, що зв’язані із самовираженням людини, проявами її суб’єктивності (характеру, навичок, умінь і знань).
Основна– «друга природа», надбудована над першою. Під першою природою розуміють справжній природній світ навколо людини, а під другою – світ, створений людиною, навіть якщо вклад людини мінімальний (пр.: посаджене дерево – культура)
Культура антропологічна – з боку діяльності – є способом людської життєдіяльності з перетворення природи, суспільства і самої людини, що виражений в продуктах матеріальної та духовної творчості.
Культура аксіологічна – ціннісна оцінка – сукупність творів людської діяльності, цінність яких є загальновизнаною всередині певних соціальних систем. Ця сукупність служить духовною основою і ознакою для даної соціальної організації.
Культура інформаційно-семіотична – це соціально значуща інформація, що передається з покоління в покоління і виражається через цінності, норми, сенси (смисли) і знаки.
Відмінність культури, антикультура та безкультур’я.
Культура може відрізнятися в залежності від багатьох причин. Розглядаючи проблему міжнаціональних відносин, виділяють етноцентризм – відношення до культури свого народу як до вершини розвитку, а також культурний релятивізм – ставлення з терпимістю і повагою до чужої культури. З позиції культурного релятивізму випливає широковідоме нині слово – толерантність.
Антикультура – прояв і результат дегуманізації людських стосунків, відхід від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрата глибинних моральних орієнтирів, які ґрунтуються на розумі, вірі, істинній любові до людей.
Безкультур’я – відступ від норм культури, здичавіння. Безкультур’я може бути результатом антикультури (пр.: політика радянської влади по відношенню до церкви у післявоєнні роки)
Загальнолюдські цінності
Одним із важливих аспектів культури людства є її здатність виробляти та зберігати набутки суспільного розвою у формі ціннісного сприйняття об'єктивного світу та потреб, намірів та ідеалів людини. Є навіть визначення культури, як світу людських цінностей.
Філософія постійно досліджувала проблему цінностей людського, суспільного життя, що стало предметом одного із її розділів - аксіології (ахіоз - цінність, 1о§О8 - вчення).
Матеріалістичне розуміння аксіології грунтуєтьтея на визнанні того, що людська діяльність (практична, пізнавальна) супроводжується ціннісним виміром і виділенням значення, оцінки речей, процесів або їх властивостей. Цінності, таким чином, стають продуктом ціннісно-орієнтаційного аспекту людської діяльності, надають їй соціально-культурну та гуманістичну спрямованість, перетворюючись у загальнозначимі принципи мотивації людських вчинків, поведінки взагалі. Такими найпершими стали сформульовані цінності Добра, Краси, Істини, які набули загальнолюдського значення в релігійному, естетичному, духовному опануванні людиною світу своїх інтересів та потреб.
Історичними формами вияву цінностей людини виступають: індивідуальні цінності, буденно-феноменологічні цінності, науково-теоретичні, усвідомлені цінності, загальнолюдські цінності.
Протилежно матеріалістичному, ідеалістичне трактування цінностей (в тому числі релігійне) зводиться до відображення фундаментальної духовної потреби людини (суспільства) у розумінні значущості (значення) речей і процесів, якостей та особливостей їх функціонування для ефективної людської діяльності як незмінних ідеальних сутностей, як світу божественних цінностей, незалежних від матеріального світу.
Вульгарно-матеріалістичне тлумачення цінностей зводиться до оречевлення цінностей, до ототожнення з елементарною, вітальною корисністю матеріальних речей та процесів, незалежно від характеру потреб та цілей людської спільноти.
Згідно з діалектико-матеріалістичним тлумаченням природа цінностей базується на визнанні тріадичної будови людського буття із врахуванням активності людської діяльності. А тому природа існування і функціонування цінностей виявляється в системі об'єктно-суб'єктних відношень, які виникають між людиною і світом її інтересів, прагнень, цілей природного чи соціального світу. Цінностями не є окремі певні предмети, явища і процеси поза відношенням до них людини, суспільства. Вони - лише носії цінностей для людини. Модальність цінностей залежить безпосередньо від соціокультурних якостей, уподобань самого суб'єкта дії. Не є цінністю також певна властивість чи якість предмета, явища або процеса без інтересу, зацікавленості до неї з боку конкретної людини.
Отже, цінністю не може бути будь-який об'єкт поза суб'єктом, його творчою активністю. Суб'єкт, у свою чергу, не с визначальником цінностей, не може маніпулювати ними.
Цінність констатується як специфічне відношення, що зв'язує один об'єкт з іншим, або суб'єктом, носієм певних соціокультурних якостей. Вона виникає в об'єкт-суб'єктному відношенні, яке кваліфікується як ціннісне відношення.
Соціальна система цінностей охоплює найважливіші потреби та норми соціальної життєдіяльності, спрямовані на нормальне функціонування людської спільноти та подальший її розвиток. Сучасна система загальнолюдських цінностей - це вивірені соціально-історичним досвідом найбільш загальнозначимі цінності людства, які виконують функції регулятивних принципів та норм людської діяльності і забезпечують ефективне функціонування та розвиток суспільства і людини. До цієї системи входять: цінність житні і здоров'я людини, цінність планети Земля, як колиски та природньої умови життя людей, цінність нації і національної культури, цінність гуманної науки та медицини, цінність загальнолюдських моральних та естетичних норм і правил співжиття тощо.
30. Глобальні проблеми сучасної цивілізації. + 32. Лікарська відповідальність.
Сучасний етап цивілізаційного розвитку, як вже вказувалося характеризується загостренням так званих глобальних проблем цивілізації. Нагадаємо ще раз їх перелік: екологічна, • демографічна, харчова, сировинно-енергетична, проблема особливо небезпечних інфекцій (ВІЛ, холера, чума, дифтерія). У зв'язку з цим перед людством постало завдання виживання, забезпечення умов для життя наступних поколінь. Можна сформулювати ряд конкретних філософсько-методологічних висновків, дотримання і реалізація котрих дасть можливість більш-менш безболісно вийти із сучасної загрозливої ситуації.
Перше - необхідно людству, всім народам і державам, кожній людині усвідомити названі глобальні загрози.
Друге - необхідна мобілізація зусиль всього людства, всіх країн для оптимального розв'язання згаданих проблем. Відмова від воєнної конфронтації, заміна неефективної техніки та технології на екологічно безпечну — шлях до цього.
Третє - використати багатющий потенціал світової культури для подолання кризи цивілізації, реалізувати загальнолюдські цінності на практиці.
Тільки при цій умові можливо відвести загрозу здоров'ю та життю людей на землі (дітей, жінок, похилих людей).
!!!Зрозуміло, що медицина, лікарська громада світу не може стояти осторонь розв'язання цих проблем. Скоріше, навпаки. Лише при активному науковому пошуку і відповідальній громадській діяльності науковців та лікарів можливе їх розв'язання. Саме це свідчить про значне зростання соціальної ролі медичного пізнання та лікарської діяльності в сучасних умовах.
І ще про одну проблему, тісно пов'язану з вищезгаданими проблемами. Йдеться про стан суспільної свідомості нашого суспільства, наших людей. Тоталітарне буття нашого суспільства, звичайно, породило і тоталітарну суспільну свідомість. Характерними рисами цієї свідомості стали: авторитарність (типу "я сказав і годі"), догматизм (оперування незмінними уявленнями та поняттями), репресивність (я і ворог, білі-червоні). Тобто мислення здійснювалося за принципом "або-або", третього не має бути. Це була і є свого роду "спадкова" хвороба суспільної свідомості, для подолання якої вкрай необхідні ефективні ліки. Серед таких "ліків", напевне, слід назвати:
-визнання цінності, пріоритету особистості, її почуттів, думок, поглядів, тобто свободи особистості. А свобода однієї особистості передбачає свободу іншої, свободу всіх;
-звідси випливає необхідність толерантності, терпимості до думок та поглядів людей, які не співпадають з нашими. А це означає, що не бійка, не війна, не знищення людей, а лише культурна суперечка, спір, компроміс мають стати формами вироблення спільних зусиль, дій людей;
- і, нарешті, нормою духовного життя суспільства має стати реальний плюралізм думок, теорій, поглядів, щоб замінити "чорно-біле" мислення тоталітарної свідомості.
Подолати згадані вади цієї свідомості за місяць чи рік неможливо. Необхідна цілеспрямована і настирлива духовна робота кожної людини для того, щоб привести свою суспільну свідомість у відповідність із сучасними надбаннями культури та цивілізації.
Для лікаря будь-якої професії також надзвичайно важливим є завдання збагачення свого духовного світу у відповідності з місцем санітарно-медичної культури в сучасній цивілізації.
Екологічна проблема.
Особливо важливим для розуміння історії суспільства цивілізаційний підхід стає зараз, коли людство опинилося перед рядом викликів часу: а саме як жити далі, чи є перспектива у землян для свого подальшого розвитку.
Перший виклик - це гострота екологічної проблеми, яка спричинена недосконалою економічною та науково-технічною діяльністю людства, хижацьким ставленням до природного середовища. Адже знищення природи, можливостей її реакреації під впливом техногенних факторів -означає знищення умов життя людини, тобто самої людини. Ця проблема - прояв цивілізаційної кризи, вихід з якої необхідно шукати всім, а не чекати незворотніх наслідків.
Другий виклик - це небезпека ядерно-водневої війни, як наслідок протистояння двох соціально-економічних систем (соціалістичної та капіталістичної). Така війна - це
прямий шлях до знищення людства, до його самогубства. Розуміння цієї небезпеки - теж відображення цивілізаційної кризи, яку можна подолати тільки спираючись на розум, гуманізм, культуру людства.
І нарешти, третій виклик часу - це небезпека найбільш поширених інфекцій і першої з них - ВІЛ - що нависла як дамоклів меч над людством.
Дотепер при аналізі відносин у системі суспільство-природа особливу увагу було звернено на розкриття залежності суспільства від природи, на їх органічну взаємозв'язок.
Разом з тим суспільство і природа саме взаємодіють між собою, оскільки суспільство не може існувати без постійного обміну речовин з природою, з природним середовищем проживання людства. У ході цього обміну, що здобуває з часом все більший розмах, товариство надає зворотне вплив на природу Землі. Адже природа в широкому сенсі слова дуже масштабна, щоб вплив на неї людства могло бути скільки-небудь помітним. Інша річ, коли мова йде про Землю, про те, що ми вище позначили як природну навколишнє середовище, яке охоплює гео-і біосферу нашої планети, хоча людство вже прориває з виходом у космос цей порівняно обмежений горизонт.
Вплив суспільства на природу здійснюється через соціотехносферу. Під соціотехносферой розуміється не суспільство в цілому, а ті його прояви, які виступають як фактори впливу на природу. Це перш за все матеріально-виробничі системи; різноманітні види невиробничої діяльності людей, що впливають на навколишнє середовище; це штучна технізовані середовище проживання і життєдіяльності; окультурені біоценози; модифікована людиною природне середовище. Іншими словами, соціотехносфера - це те, що прийнято називати "другою природою".