Французьке Просвітництво XVIII ст.
Справжнім лідером французького Просвітництва був Франсуа Марі Аруе (Вольтер).Надзвичайно обдарований, універсально освічений, войовничий за характером, Вольтер втілював у собі основні просвітницькі ідеї. Він мав талант філософа й історика, драматурга й романіста, поета й публіциста, був ворогом деспотизму, патріархом вільнодумства. З десяти до шістнадцяти років Вольтер виховувався у єзуїтській колегії легран, а надалі у школі правознавства у Парижі. Там він увійшов у гурток вільнодумно налаштованої аристократичної молоді і започаткував свою літературну творчість. Перша трагедія «Едіп». З 1728 по 1729 рік Вольтер перебував у Англі.Саме у своїй садибі Ферней розгорнулась його активна антиклерикальна діяльність, тут він приймав активну участь у створенні Енциклопедії, написав багатотомний філософський словник, філософські повісті. В усіх вольтерівських творах проходить лейтмотивом критика офіційної релігії й церкви.Інша риса творчості Вольтера полягає у тому, що всі його твори просякненні філософськими ідеями.Філософічним був його „театр”, філософські повісті та романи. Посмертне видання його творів склало 70 томів, серед них – „Філософські листи”, „Метафізичний трактат”, „Філософ-невіглас”, „Філософський словник”.У філософії Вольтер був прихильником Локка. Засвоївши сенсуалізм англійських філософів, він активно пропагував його у Франції. Стосовно релігійних питань Вольтер залишився деїстом, тобто визнавав можливість існування Бога лише як першодвигуна Всесвіту.Відхиляв він і субстанційність душі.У своїх перших творах Вольтер був прибічником ідеї свободи волі (індетермінізму), але згодом детермінізм подолав йогоЛюдина – одна з ланок ланцюгу загального зв’язку речей.У етиці й естетиці Вольтер проводив думку про відносність ідеалів і критеріїв добра й красоти.Вольтер був прекрасним істориком, першим висунув ідею створення історії культури, він же сформулював і поняття „філософія історії”.Шарль Луї Монтеск'є (1689–1755) – один з перших представників французького просвітництва. Його просвітницький пафос виявляється у ряді моментів.Він вірить у цивілізуючу роль науки, яка корисна своїми відкриттями й винаходами, а також сприяє щастю людям.Природознавчі успіхи наук, що спирались на емпіричний метод, відкривають шлях до дослідження історії і соціальних процесів. Він був переконаний, що у суспільному житті мають місце природні закони, зважаючи на те, що в ньому немає випадковості чи божественого провидіння.У своєму основному творі „Про дух законів” Монтеск'є вказував, що в цілому закон це є людський розум, ним керуються всі народи землі. Політичні й громадянські закони повинні відповідати властивостям народу, для якого вони встановлюються. Він виділяв три форми правління – республіканська, монархічна й деспотична. Кожній з цих форм відповідає певний моральний принцип: для республіканської – доброчинність, для монархічної – честь, для деспотичної – страх. Монтеск’єобґрунтовував також необхідність розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову.Клод Адриан Гельвецій (1715–1771).Найбільш важливі твори Гельвеція – “Про людину, її розумові здібності та її виховання”, “Про розум”.Розглядаючи відмінності людини як розумної істоти, Гельвецій відзначає її пізнавальні здібності, шо базуються на відчуттях. На їх базі формуються ідеї. Новим моментом було введення категорії “інтерес” у теорію пізнання і в соціальну теорію. Жан-Жак Руссо (1712–1778)– представник дрібнобуржуазної демократії.
У своїх творах Руссо доводить ідеї Гоббса й Локка до соціально-політичних наслідків і відверто, чітко формулює власні. Найбільш відомий твір– „Про суспільний договір, або принципи політичного права”. Руссо показує, що сувереном, єдиним правителем суспільства, що виникає на підставі договору, є „об’єднаний народ”. Руссо свій ідеал держави розумів у вигляді реалізації царства розуму. Поль Анрі Гольбах (1723 – 1789) – один з наймолодших французьких просвітників. Його твір „Система природи.Людина – створіння природи, перебуває в природі і підкорюється її законам. Люди стають залежними, рабами через незнання власної природи, власних потреб, прагнень і прав. Людина, яка не розуміє природу суспільства, не знає його мети й мети уряду, дає себе ошукати, пригнобити, зробити порочним і нещасним. Природу Гольбах розуміє у двох смислах. У широкому смислі – це увесь Всесвіт, як дещо цілісне, що є результатом взаємодії різних речей та їх рухів. У вузькому смислі – природа є тим, що стосується кожної окремої речі, те, що випливає з її сутності. Для нього «матерія» – абстракція від будь-якої речі.Принцип, яким він користується, – це редукціонізм, тобто зведення всього складного до простого, до сполучення простих механічних рухів. Гольбах розрізняє природні закони і громадянські (позитивні). Протистояння між ними немає, оскільки перші закони – це ті, що безпосередньо засновані на природі людини, а інші – це просто пристосування природних законів до кокретних, мінливих обставин того чи іншого народу. Свобода – це можливість робити для власного щастя все, що дозволяє природа людини, яка живе в суспільстві.