Раціональне (логічне) пізнання, його форми, характеристика.

Раціональне пізнання - це пізнання загальних, суттєвих, внутрішніх, необхідних властивостей речей, властивостей, недоступних для органів чуття.

Основними формами раціонального (логічного) пізнання є: поняття, судження та умовиводи.

Поняття — форма мислення, в якій відображається клас предметів з їх істотними і загальними ознаками. Поняття є найпростішою за формою і чи не найскладнішою за змістом формою мислення. Поняття — це своєрідні комори знань.

Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження завжди виражаються розповідними двоскладними реченнями.

Умовивід — форма мислення, з допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки. Завдяки умовиводам одержують нове, так зване вивідне знання.

Мислення здійснюється шляхом таких операцій, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення різних форм умовиводів — індукції, дедукції, аналогії тощо. Всі вони генетично виникли з практичної діяльності. Це свідчить про те, що мислення за своєю суттю діяльне. Воно таке ж специфічне для людини, як і трудова діяльність та спілкування.

На основі елементарних форм і структур мислення формуються дедалі складніші категорії, що організовують та орієнтують пізнання, парадигми (положення, принципи, котрі визначають способи світорозуміння), типи мислення (міфологічний, релігійний, науковий). Більш конкретно-змістовний характер мають такі форми раціонального, як ідеї, теорії, гіпотези, наукові концепції тощо.

Раціональне пізнання спирається на чуттєвий матеріал, відштовхуючись від нього. Мислення можливе лише в матеріальній чуттєво сприйнятій оболонці мови.

Однобічність раціоналізму — в тому, що він відриває логічне пізнання від чуттєвого, від матеріально-предметної практики людства. У класичній філософії нерідко він поєднувався з ідеалізмом у розумінні природи, самого розуму (вчення Декарта про "вроджені ідеї", монадологія Лейбніца, трансценденталізм Канта тощо).

17. Що спільного у чуттєвого та раціонального пізнання.
У філософських системах Нового часу виділялися дві форми знання : чуттєве і раціональне (і відповідно до їх філософські напрями, що віддають пріоритет одному, або іншому - емпіризм і раціоналізм, від латів. empirio - досвід, і лат. ratio - розум, основа). Ці форми знання частенько розглядалися як два послідовні етапи його формування.
-Розрізняють два ступені єдиного нерозривного процесу пізнання - чуттєвий (нижчий) і раціональний (вищий).
Причому вони перебувають у тісному діалектичному взаємозв'язку: будь-який акт чуттєвого пізнання включає в себе й раціональне начало, а будь-яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві образи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у знятому вигляді містяться результати мисленого пізнання.
Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.

18. Що таке сенсуалізм. Представники
Сенсуалізм (від фр. sensualisme, лат. sensus — сприйняття, почуття, відчуття) — напрямок в теорії пізнання, згідно з яким відчуття й сприйняття — основна й головна форма достовірного пізнання. Суперечить раціоналізму. Основний принцип сенсуалізму — «немає в розумі нічого такого, чого б не було в почуттях». Принцип сенсуалізму належить до чуттєвої форми пізнання, до якої крім відчуття входить також уява.
Відомі філософи-сенсуалісти:
Аристотель
Фома Аквінський
Джон Локк
Джордж Берклі
Етьєн Бонно де Кондільяк
Девід Юм
Вільям Джемс

19. Сенсуалізм і емпіризм
у філософії XVII століття два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Прихильники емпіризму (від грец. етреігіа - досвід) вважали єдиним джерелом пізнання чуттєвий досвід (дані органів відчуття людини), справедливо твердили, що процес пізнання починається з відчуттів. Своєрідною модифікацією емпіризму виступає сенсуалізм (від лат. 5ЄП5Ш - почуття). Прихильники сенсуалізму прагнули вивести весь зміст пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності органів відчуття. У XVII- XVIII століттях емпіризм та сенсуалізм розвивали Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, представники французького матеріалізму. Послідовне продовження сенсуалізму Джона Локка привело Джорджа Беркл і та Давида Юма до суб'єктивно-ідеалістичних висновків. Прихильникираціоналізму вважали джерелом пізнання Розум, логічне мислення, твердили, що чуттєвий досвід не може забезпечити достовірність і загальне знання.

20. Раціоналізм.його сутність.
Прихильникираціоналізму вважали джерелом пізнання Розум, логічне мислення, твердили, що чуттєвий досвід не може забезпечити достовірність і загальне знання. На протилежність середньовічній схоластиці та релігійному догматизму класичний раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц) виходив з ідеї природного порядку - необмеженої причинної послідовності, що проймає світ, тобто мав форму детермінізму. Раціоналізм, що стверджував визначальну роль Розуму не тільки в пізнанні, а й у діяльності людей, став філософською основою ідеології Просвітництва. Позиція раціоналізму, як і позиція емпіризму (сенсуалізму), була однобічною, абсолютизувала одну з пізнавальних властивостей людини, що врешті-решт сприяло утвердженню у філософії метафізичного, механістичного способу мислення.

Що таке релятивізм?

Релятивізм – методологічний принцип, що полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.

(Суть релятивізму: «Всяке знання відносно неусталене, суб’єктивне, залежить від людини»)

Гносеологічні корені – заперечення тяглості у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов. Релятивісти вважають факт розвитку пізнання (перехід його на новий вищий рівень) доказом його неістинності, суб’єктивності. Це випливає в заперечення можливості пізнання взагалі (агностицизм).

Аргументи релятивізму використовувалися для критики релігійних догматів і основ метафізики.(Раннім релятивістом можна вважати Протагора, ін. представники: Е. Роттердамський, М. Монтень, П. Бейль)