Поняття про уяву та його види. Словесно-логічне мислення глухих,його характеристика
Словесно-логічне мислення глухих,його характеристика
В процесі навчання глухих дітей необхідно враховувати індивідуальні особливості розвитку їх мислення. На основі дослідження і тривалого клінічного спостереження глухих дітей в процесі навчання можна виділити, принаймні, п'ять груп дітей, кожна з яких вимагає свого підходу.
Діти з відносно високим рівнем розвитку наочного і словесно-логічного (понятійного) мислення. Глухі школярі цієї групи не поступаються одноліткам, що чують, по рівню розвитку наочного мислення і відстають від тих, що чують по розвитку понятійного мислення приблизно на три роки.
Діти цієї групи мають високу навчану, проявляють активність і самостійність при виконанні учбових завдань. Вони добре засвоюють програму школи глухих впродовж всіх років навчання. Проте вони потребують спеціальної допомоги педагога (вчителя і вихователя) для всестороннього розвитку їх особи.
Діти з середнім рівнем розвитку наочного і словесно-логічного мислення. Ці діти відстають від тих, що чують по розвитку обох видів мислення. Вони зазвичай мають в школі середню успішність, для просування в навчанні потребують постійної допомоги педагога.
Діти з низьким рівнем розвитку наочного і словесно-логічного мислення. Вони мають низьку навчану, зазвичай помітно понижену працездатність. При первинно підлягаючому зберіганню інтелекті, але наявності лави несприятливих чинників розвитку і функціонування їх центральної нервової системи ці діти потребують не лише індивідуального підходу, але і повільніших темпах навчання в порівнянні з дітьми, складовими першу і другу групи.
Діти з високим рівнем розвитку наочного мислення і низьким рівнем словесно-логічного мислення. По рівню розвитку наочного мислення ці діти не поступаються своїм одноліткам, що чують. Проте вони мають великі труднощі в оволодінні мовою. Ці труднощі зазвичай обумовлюються лавою несприятливих чинників: відсутність необхідної щоденної уваги до розвитку мови дітей з боку дорослих (в умовах спеціального навчання) зачинаючи з раннього дитинства; хворобами дітей і пропусками в заняттях; недоліками довільної діяльності дітей (непосидючістю, невмінням тривало зосередитися на завданні, дати «внутрішню напругу» при виникненні труднощів і необхідності здолати їх); бідністю учбових інтересів.
Проте спостерігаються індивідуальні варіанти розвитку, що багато в чому визначаються бажанням і умінням вчителя знайти індивідуальний підхід до учня. Серед дітей четвертої групи зустрічаються такі, які завдяки адекватному навчанню ліквідовують дефіцит в розвитку мови і словесно-логічного мислення і по засвоєнню знань, умінь і навиків переходять в число добре успішних учнів. Проте, на жаль, зустрічаються випадки і протилежні (неадекватне навчання і незасвоєння що вчаться шкільної програми).
Відмічено, що чим більше глухі діти користувалися жестами і словами для аналізу умов наочних завдань там, де було потрібне встановлення стосунків між різними ознаками, тим успішніше вони їх вирішували.
Поняття про уяву та його види
Уява-це психічний процес створення нових образів,обставин,ситуацій шляхом перекомбінування наявних знань(за Огороднійчук З.В.)
Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види. За характером продуктивності виокремлюють:
• відтворювальну (репродуктивну) уяву - продукти якої вже були відомі раніше;
• творчу (продуктивну) уяву.
За мірою свободи, довільності визначають:
• Пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;
• Активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.
За характером образів визначають:
• Конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;
• Абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).
За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:
• Сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);
• Творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).
Саме за цим поділом уяви в шахістів відрізняють "позиційну" і*, "комбінаційну" гру.
За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування, Т.А. Рібо наводить такі типи уяви:
• Пластична, яка застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, що відповідають дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;
• Розпливчаста, яка застосовує емоційні образи, котрі не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);
• Містична, яка застосовує символи; містицизм перетворює природні образи на символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;
• Наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки формуються, вона постає як наукова міфологія; у науках, що сформувалися, вона оживляє логічні схеми);
• Уява в практичному житті й механіці, образи якої при потребі втілюються в речову форму;
• Уява у сфері торгівлі - тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви присвячений здогадкам;
• Уява у сфері утопії - тут образи уяви відображають етичні та соціальні стосунки. Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер.
Коли в уяві людини створення нових образів не кероване спеціальною метою, уява має мимовільний характер. Наприклад, під впливом розповіді вчителя створюються нові образи, відбувається їх роз'єднання або поєднання. Під час читання художнього твору в уяві виникають, без спеціального наміру, образи героїв твору, місцевість, де відбуваються події, час, коли вони відбуваються тощо.
Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття.
Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об'єкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, командир під час занять пропонує солдатам уявити пересічну болотисту місцевість, мінні поля, брід річки тощо за картою.
Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, і творчу.
Відтворювальну уяву поділяють на залежну та незалежну.
Уява, яка ґрунтується на образах предметів та явищ, які людина сприймала раніше, має назву відтворювальної залежної. Уяву, що спирається на створення образів внаслідок опису, схеми, карти, графіка тощо, називають відтворювальною незалежною. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах, в історичних документах. Особистості доводиться уявляти незнайомі об'єкти та явища на основі їх опису. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей. Цим видом уяви користується інженер, який вивчає нову для нього машину за кресленнями.
Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ.
Уяву поділяють ще на активну й пасивну.
Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації - динамічний, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу і взаємне переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси - інтуїція, прозріння. Активна уява спрямована переважно назовні. Вона визначається й контролюється волею і може бути відтворювальною (репродуктивною) або творчою. Апарат уяви становить умову творчої діяльності особистості.
Пасивна уява не має поставленої мети, інколи постає як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень. Таку уяву людина може викликати зумисно. Зумисно викликані образи фантазії, які не пов'язані з волею і спрямовані на втілення їх у життя, називають мареннями. Кожній особистості властиві марення, в них легко віднайти зв'язок продуктів уяви з потребами людини. Скажімо, військовослужбовці в бойових умовах відтворюють образи своєї сім'ї, себе в ній, своїх дітей, зустрічі з коханими, друзями тощо. Коли потреби людини надзвичайно сильні, а можливості їх задоволення мізерні, то уява розвивається з дивовижною силою. Задоволена потреба не породжує уяву. Якщо більшість потреб реалізувати неможливо, то в людини виникає домінанта незадоволеності, що породжує зміну особистості з відходом від реальності, страждання, впертість, неврози.