Мовознавство як наука, його структура, обєкт і предмет вивчення, проблематика.
МОВОЗНАВСТВО – наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.
Ø наука про мову, її природу й функції, її внутрішню структуру, закономірності існування та розвитку, а також реалізацію цих загальних рис у конкретних мовах.
Ø це теоретичне знання мови.
Теоретичне знання мови – наука про те, як володіти мовою, як відчувати мову, як бачити й проводити в ній паралелі, асоціації, закономірності.
Мовознавство передбачає мовознавців. Відома думка Фердинанда де Соссюра – напівсерйозна/напівжартівлива: „Мовознавець – це людина, яка знає дещо про всі мови, але практично не знає жодної (за винятком своєї рідної)".
Бути мовознавцем – вміти мислити й бачити глобально, бути здатним проводити асоціації, паралелі, закономірності як у системі однієї мови, так і між різними мовами.
| МОВОЗНАВСТВО | |
| Загальне (теорія науки про мову, що спирається на філософське розуміння природи і суті мови) | Конкретне, або часткове - це наука про конкретну мову (російську, українську, англійську, німецьку та ін.), які вико-ристовуються як засіб спілкування. |
| 1) проблему предмета лінгвістики; 2) проблему місця мовознавства в системі наук; 3) методи проведення лінгвістичного дослідження; 4) проблему класифікації існуючих мов світу; 5) систему та структуру мови. | Внутрішнє членування мови, що виявляється у розрізненні мовних рівнів, служить підставою для виділення відповідних розділів мовознавства, для яких ці рівні виступа-ють предметом дослідження. Такими розділами є фонетика, лексикологія та граматика |
Деякі вчені пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсі загального мовознавства, на дві групи, розподіливши їх між власне загальним (у вужчому значенні) і теоретичним мовознавством. У такомуразі загальне мовознавство — лінгвістична дисципліна, яка вивчає всі мови світу і є ніби узагальненням конкретних лінгвістик (загальна фонетика, загальна граматика, структура всіх мов світу, типологія мовтощо). На відміну від власне загального мовознавства до теоретичного мовознавства можуть бути віднесені лише лінгвістичні проблеми, що стосуються найсуттєвіших ознак мови як суспільного явища в її відношеннідо інших явищ дійсності. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалі, наукою про природу й сутність мови. Уся проблематика теоретичного мовознавства може бути зведена до трьох проблем:
1) природа й сутність мови, її організація;
2) відношення мови до позамовних явищ;
3)методологія мовознавства.
Однак традиційно не розмежовують загальне й теоретичне мовознавство і
всі перелічені вище проблеми розглядають у загальному мовознавстві.
Мовознавство як наука передбачає свій об'єкт та предмет дослідження.
Слово „об'єкт" передбачає два значення:
1) зовнішній світ, що існує незалежно від свідомості суб'єкта, який цей світ пізнає;
2) предмет, явище, на який спрямована діяльність.
Поняттю „об'єкт" в українській мові відповідають два терміни:
Ø об'єкт;
Ø предмет.
Об'єкт– сукупність матеріалу, явища, які вивчає певна наука.
Предмет– сукупність досліджуваних аспектів даного об'єкта.
Об'єкт може бути спільним для кількох наук. Предмет у кожної науки свій.
Об'єкт мовознавства – мова. І в саме в цьому – складність мовознавства як науки: природа і суть мови залишається в лінгвістиці питанням дискусійним.
Об'єкт мовознавства – мова як система знаків, соціальна за своєю природою.
Предмет мовознавства – властивості мови як явища, що „існує саме в собі і для себе" (Фердинанд де Соссюр) та вияви мови в різних аспектах діяльності людини.
Основні завдання мовознавства (проблематика):
1. Розв'язання проблеми походження мови.
2. З'ясування проблеми природи та суті мови.
3. Осмислення проблеми співвідношення мови та мислення.
4. Аналіз причин різноманітності мов та відображення в мові „картини світу".
5. Усвідомлення механізму дії мови.
6. Виявлення механізму впливу мови на мислення та поведінку людини.
7. Вивчення внутрішньої структури мови та особливостей мовних одиниць.