Методологія філософії права

Інститут права та психології

Кафедра теорії та філософії права

ЛЕКЦІЯ

Тема 1:

Предмет, завдання і методи дослідження філософії права

Час: 2 години

Лектор: доцент кафедри ТФП,

к.ю.н., доц., Романова А.С.

Львів – 2017

Тема 1. Предмет, завдання і методи дослідження філософії права

План

Вступ

Предмет і завдання філософії права.

2. Філософія права у системі наук, її основні питання і функції.

Методологія філософії права.

Основні типи праворозуміння: правовий позитивізм і природно-правове мислення.

5. Способи обґрунтування права: об’єктивізм, суб’єктивізм, інтерсуб’єктивність.

Вступ. Філософське осмислення права є завданням особливої наукової і навчальної дисципліни - філософії права, яка має свій власний предмет дослідження і категоріальний апарат. Філософія права - це давня наука, котра має багату історію: вона вже була представлена у творах Платона і Аристотеля, досягла особливого розвитку в За­хідній Європі в XVII -XVIII століттях і продовжує функціонувати в системі гуманітарного знання сучасності. В Україні сьогодні, після відомої втрати за радянських часів традицій філософсько-правових досліджень, спостерігається значне підвищення інтересу до філософії права з боку як філософів, так і юристів.

Проте підходи різних дослідників до розуміння предмета і методу філософії права, специфіки філософсько-правової рефлексії, місця філософії права в системі наук, до визначення її основних питань і функцій тощо далеко не одноманітні. Метою цього розділу і є пошук відповідей на дані проблемні питання.

Предмет філософії права.

Дискусію про предмет філософії права почнемо із запитання: що є філософія права і що вона вивчає? Треба зазначити, що в історії філософсько-правової думки існували різні підходи до визначення філософії права та її предмета. Так, Г. Гегель вважав її філософською наукою про право, що має своїм предметом ідею права. Російський філософ С. Франк розумів філософію права як вчення про суспільний ідеал. У сучасній філософії права її предмет також визначається по-різному. Від найширших визначень, як, наприклад, у відомого росій­ського філософа права В. Нерсесянца, який вважає предметом філо­софії права дослідження змісту права, його сутності і поняття, основ і місця у світі, цінності і значення, ролі в житті людини, суспільства і держави до найвужчих, як, зокрема, в одного з провідних італійських філософів права Н. Боббіо, на думку якого єдиною проблемою філо­софії права, що, власне і становить її предмет, є справедливість.

Таке різноманіття підходів до предмета філософії права є цілком закономірним, адже його визначення припускає виявлення ставлення дослідника як до філософії, так і до права. Можна припустити, що підходів до предмета філософії права стільки, скільки існує філософ­ських систем, а виявлення предмета філософії права неможливо без чіткого визначення ставлення дослідника до самого феномену права, тобто до того, що, власне, і має бути досліджено.

Для розв'язання цієї проблеми доцільно скористатися міркуван­нями югославського теоретика права Р. Лукича. «Саме поняття "фі­лософія права", - зазначає він, - легко визначити, виходячи з уже відомого поняття філософії. Філософія права є спеціальною філосо­фією - такою, предметом якої є не загальний (увесь) світ у цілому, не все суще як таке, а лише одна його частина - право. Однак, оскіль­ки вона є філософія, хоч і спеціальна, їй належні усі риси філософії взагалі чи загальної філософії. Це означає, що її предмет аналогічний предмету філософії».

Отже, якщо загальна філософія є вченням про граничні підстави людського буття, то відповідно філософію права можна визначити як вчення про граничні підстави права як одного із способів людського буття.

Обґрунтування необхідності філософії права.Хоча філософсько-правові дослідження мають давню і багату історію, а філософія пра­ва - незаперечні заслуги в розвитку юриспруденції, необхідність її існування як самостійної сфери теоретичного знання не для всіх до­слідників є очевидним фактом. Трапляються різні спроби заперечити філософський підхід до права. Як правило, вони обґрунтовуються або неможливістю застосування даного підходу до вирішення питань практичної юриспруденції, або його безмежністю, а звідси - немож­ливістю реалізації в повному обсязі. Така позиція, що ґрунтується на вузькопрофесійній «юридизації» феномену права і штучно ізолює його від метафізичних наук (тобто наук про дух), характерна насам­перед для юридичної догматики, представленої нині різними варіа­ціями юридичного позитивізму і легізму (від лат. Іех - закон).

Існує декілька обґрунтувань необхідності існування філософії права, з яких ми розглянемо лише два: історичне та актуальне. Іс­торичне обґрунтування необхідності існування філософії права здій­снюється на тому неспростовному факті, що ці проблеми завжди хвилювали людство протягом усього його існування.

У свою чергу актуальне обґрунтування філософії права базуєть­ся на виявленні такого аспекту, такої сторони права, пізнання якої можливо тільки за допомогою філософського підходу.

Який же аспект права, його сутнісна особливість з необхідністю припускають філософсько-правовий підхід? Очевидно, це зумовлено езотеричною (тобто схованою, таємницею) сутністю самого феноме­ну права. Право, безсумнівно, є одним з найбільш важкодоступних об'єктів пізнання і не прагне відкривати досліднику свої таємниці. Безумовний прогрес юриспруденції останніми десятиліттями в усьо­му світі, підвищення престижності юридичної освіти і правової куль­тури населення в цілому - все це не знижує актуальності поставле­ної проблеми. Навпаки, на місці розв'язаної дослідником правової проблеми виникають нові, а досягнута ним вершина у правовій на­уці відкриває нові, невідомі обрії у вигляді незліченних питань і про­блем. Таким чином, сфера дослідження філософії права лежить на перетині цих питань і проблем, і її завдання полягає в їх розв'язанні.

У чому кореняться джерела езотеричності права? Ця характерна риса права випливає з його безпосереднього зв'язку з буттям людини, її сутністю, діяльністю і несе в собі особливості будь-якого культурно­го феномену. Адже відомо, що людина - це найтаємничніший об'єкт, який збиває зі шляху дослідження (Тейяр де Шарден). Але цей таєм­ничий об'єкт, за визначенням, може бути пізнаний тільки самою лю­диною і ніким іншим. Адже, як писав Ф. Достоєвський, «людина є та­ємниця, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною».

Подібно до того як у людині ми розрізняємо фізичне тіло і душу (дух), так і у всіх культурних (тобто людських) феноменах ми вияв­ляємо предметну форму і духовно-ідеальну сутність. У праві ми також знаходимо предметну і духовну сторони, за якими історично закрі­пилися назви «позитивне право» і «природне право». Ці словосполу­чення можна вважати не зовсім вдалими, адже вони мають метафо­ричний характер, але склалися історично і закріпилися, до того ж, вони відображають структуру даного явища.

Що ж розуміється у філософії права під позитивним і природним правом?

Під позитивним правом мається на увазі чинна система правових норм, відносин і судових рішень, під природним правом, як прави­ло, - ідеальні першооснови права. Поняття «природне право» ви­ражає глибинну сутність права, а його «ідеальність» виявляється в тому, що воно, по-перше, існує у свідомості (правосвідомості) як його установка (хоч і виявляється у формах поведінки), а по-друге, є ідеалом, тобто очищеною від випадків формою належного у від­носинах між людьми.

Крім того, природне право визначає вихідні принципи, на основі яких приймаються (принаймні мають прийматися) чинні правові нор­ми і відбувається їх оцінка. Така оцінка здійснюється на основі ієрар­хії цінностей, яку задає філософія, вирішуючи питання про ставлен­ня людини до навколишнього світу, в тому числі й у ціннісному від­ношенні.

Звідси можна зробити висновок про те, що право як сфера люд­ської діяльності тісно пов'язано з філософією. Такі фундаментальні проблеми права, як справедливість, свобода і рівність, вина і відпо­відальність та ін., є водночас найважливішими філософськими про­блемами, а розв'язання їх заглиблюється своїми коренями у вирішен­ня основних філософських питань про сутність людини і сенс її жит­тя, онтологічну структуру світу та способи його пізнання. Право, таким чином, за своїм духом «філософічно», воно виражає «філосо­фію на практиці», що відповідно припускає також «філософію в те­орії», роль якої і виконує філософія права.

Сутність і особливості філософського підходу до права.Важ­ливим питанням для з'ясування специфіки філософії права як осо­бливої теоретичної дисципліни є визначення сутності і особливостей філософського підходу до права.

Відомо, що будь-яка наука, встановлюючи свій предмет дослі­дження, прагне зосередитися саме на ньому. При цьому, як правило, залишається осторонь питання про місце предмета цієї науки в за­гальній картині світу і його ставлення до сутності людини. Відомо також, що у фундаменті будь-якої науки лежать деякі базові, аксіома­тичні (тобто самоочевидні) положення, котрі не визначаються, а бе­руться як такі. Вихідним положенням класичної фізики, наприклад, є припущення про дію принципу причинності, економічної науки - припущення про те, що всі люди працюють відповідно до своїх по­треб. Звідси можна зробити висновок про те, що окремі науки прин­ципово не можуть «заглянути» за свій «вихідний пункт», свої базові положення. У цьому полягає обмеженість будь-якої окремої науки.

Що ж стосується філософії, то сфера її інтересів починається са­ме там, де закінчується сфера інтересів окремих наук. Філософія обґрунтовує базові положення окремих наук, підводячи їх під свої «гра­ничні підстави», виявляючи їхній зміст. Наприклад, аксіомою, ви­хідним пунктом юриспруденції як окремої науки є припущення про те, що право є породженням волі суб'єкта державної влади, котра у свою чергу детермінує виконання вимоги, яка випливає з його норм права. Це положення виражає сутність позитивного права. Але осяг­ти дійсний зміст правових явищ ми можемо тільки заглянувши за межі цієї аксіоми, тобто намагаючись відшукати підстави її самої.

Тому і вважається: предметом філософії права є неюридичні (гра­ничні) підстави права, що у тлумаченні деяких авторів слушно роз­криваються як пізнавальні, ціннісні, соціальні та антропологічні під­стави права. Теорія права являє собою головним чином вчення про чинне право. Саме у сфері теорії права розвиваються «загальні право­ві поняття», що виводяться з конкретного досвіду функціонування окремих галузей права. Понятійним арсеналом теорії права є такі по­няття, як «закон», «правовідносини», «суб'єкт права», «правовий обов'язок», «суб'єктивне право», «зобов'язання», «відповідальність» та ін. Вони утворюють розгалужену конструкцію позитивного права, його «понятійний каркас». Завдяки їм відбуваються «оформлення» і «впорядкування» нормативної системи і понятійного апарату право­знавства в цілому. Хоча філософія права у своєму аналізі основ права може використовувати поняття позитивної науки про право, однак вона має і такі власні категорії, як «ідея», «зміст», «мета права», «спра­ведливість», «воля», «рівність», «визнання», «автономія особистості», «права людини» та ін.

Саме по собі позитивне право не є предметом філософії права. Позитивне право цікавить філософію права лише у співвідношенні з природним правом, з позиції якого оцінюється чинне право. У дано­му випадку природне право, оцінюючи позитивне право, відіграє роль як би «права в праві». Внаслідок такого співвідношення і оцінки по­зитивне право виявляється легітимізованим (узаконеним) і водночас лімітованим (обмеженим) у своїх домаганнях. У цілому можна по­годитися з ідеєю про те, що предмет філософії права співвідноситься з поняттям «природного права», а предмет теорії права - з поняттям «позитивного права», проте слід підкреслити умовність такого роз­межування. Точнішим буде твердження, згідно з яким філософія пра­ва вивчає «правову реальність», під якою розуміється вся сукупність правових феноменів: правових норм, інститутів, існуючих правовід­носин, правових концепцій, явищ правового менталітету тощо у його загальності і цілісності, його змістовну сторону.

Філософське осмислення та наукове пізнання права: відмін­ність предмета і методу.Наступним важливим питанням для з'ясування специфіки філософії права як самостійної наукової дис­ципліни є виявлення відмінності між філософським осмисленням права та його науковим пізнанням.

Розходження щодо методу між філософським осмисленням права та його науковим пізнанням лежить у сфері семантичної (тобто зна­ченнєвої) і функціональної відмінності зрозуміти «пояснення» і «ро­зуміння». Будь-яка окрема наука, у тому числі юриспруденція, роз­глядає свій предмет як об'єкт, що знаходиться поза суб'єктом, котрий пізнає, і як такий, що відносно протистоїть йому. Причому об'єкт, що пізнається, визнається у даному разі як факт, як те, що існує в ре­альності. Філософія ж прагне до розуміння, осмислення належних цінностей і змістів, розкриває світ таким, яким він повинен бути. Цей світ утворених цінностей і змістів дає людині стимул для зміни буття, оскільки те, що повинно бути, сприймається ним як ідеальне стосов­но того, що існує в реальності. Тому юриспруденція, вивчаючи за­кономірності функціонування чинного права, описує право таким, яким воно є, а філософія права - таким, яким воно повинно бути. На основі цієї ідеальної правової норми філософія права оцінює дійсну правову реальність. Важливо підкреслити, що філософія права праг­не не просто пояснити правову реальність, яка протистоїть людині, а зрозуміти цю реальність

Філософсько-правова рефлексія.Якщо сферу предмета філосо­фії коротко можна визначити терміном «підстави», то сферу її мето­ду - терміном «рефлексія», чи «критика». Рефлексія (від лат. reflехіо - відображення) у сучасному гуманітарному знанні розумі­ється як аналіз власних думок і переживань; міркування, повне сум­нівів і хитань. Окремі науки, у тому числі юриспруденція, за своїм методом є догматичними, тобто не займаються критичною перевіркою своїх основ. Філософія ж за своєю природою є критичною, вона по­стійно оцінює свої підстави. Така оцінка і являє собою філософську рефлексію. Як відзначав Дж. Коллінгвуд, філософська свідомість ні­коли не думає просто про об'єкт, але, міркуючи про будь-який об'єкт, вона також висловлює власну думку про нього. Тому філософію мож­на назвати думкою іншого порядку - думкою про думку.

Рефлексія є обов'язковим елементом філософсько-правового піз­нання. Більш того, саме рефлексивний характер філософії права зу­мовлює те, що проблема її предмета виявляється одним з центральних питань цієї дисципліни. Рефлексія ж основ права і держави, як вважає німецький філософ моралі і права О. Гьоффе, - це критичний аналіз легітимації і обмеження політичного співтовариства. Іншою стороною рефлексії філософії права як критичного аналізу своїх основ є обго­ворення, дискурс. У того ж О. Гьоффе ми знаходимо вислів «філо­софський дискурс справедливості». Тому рефлексію і дискурс можна назвати найважливішими особливостями методу сучасної філософії і філософії права.

Зроблений аналіз дає можливість визначити предмет і завдання філософії права. Філософія права - це філософське вчення про пра­во, що відповідає на питання, які виникають у правовій сфері ме­тодом філософії. Її предметом є насамперед виявлення змісту права, а також обґрунтування розуміння цього змісту. Наведене визначення не охоплює всього різноманіття проблем філософії права, але дає змогу зосередитися на її стрижневій ідеї, пов'язаній з уявлен­ням про право як спосіб людського буття.

Визначення предмета філософії права дозволяє перейти до з'ясування її місця серед інших наук, а також її основних питань і функцій.

Функції філософії права

- вивчення цінності позитивного права;

- висвітлення недосконалості юридичного позитивізму;

- дослідження міцності природного права як основи будь-якої правової системи;

- виявлення цінності живого права;

- доведення значення теорії, енциклопедії, соціології, політології, націології, культурології права для філософського розуміння змісту права;

- дослідження філософії провини та покарання;

- осмислення філософського змісту прав та свобод громадян;

- правове, духовно-практичне осмислення світу;

- здійснення духовних вимірів права;

- проведення філософської оцінки правового явища;

- відшукування людського змісту у предметних формах права;

- обґрунтування, роз'яснення, критика методів та установок, які використовуються в реальній юридичній практиці;

- приведення національного законодавства у відповідність з загальноєвропейським та міжнародним (енциклопедія, стандарти);

- переосмислення феномена права;

- розуміння правових процесів світу у просторі і часі.

Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів.Ціл­ком очевидно, що вміння усвідомлювати високий гуманістичний зміст своєї діяльності, філософськи обґрунтувати власну теоретичну по­зицію і прийняти практичне рішення є ознакою високого професіо­налізму і громадянської чесності юриста. Таке обґрунтування, осо­бливо у сфері практичних рішень, не завжди усвідомлюється, однак воно в основному визначається домінуючими установками світогля­ду юристів, на формування якого покликана впливати філософія пра­ва. Спроби розв'язувати фундаментальні теоретичні проблеми юрис­пруденції без філософського обґрунтування призводять, як правило, до релятивізму або догматизації. «Той, хто думає, що обійдеться без філософського обґрунтування функціонування правової системи, - пише французький філософ права Г. А. Шварц-Либерман фон Валендорф, - насправді несвідомо керується своєю "особистою", домо­рослою філософією, ризикуючи скінчити блуканнями в пітьмах пра­вової дисгармонії».

Таким чином, необхідність вивчення студентами юридичних ви­щих навчальних закладів філософсько-правових знань визначається насамперед, потребами їхньої майбутньої спеціальності. Вивчення філософії права значною мірою сприяє фундаменталізації освіти май­бутніх юристів, їхньому розвиткові як самостійно мислячих, політич­но незаангажованих громадян. Можна приєднатися до позиції відо­мого британського філософа права Г. Харріса, який вважає, що філо­софія права не є частиною підготовки юриста як юриста, а пов'язана з більш важливою метою - підготовкою юриста як громадянина і громадянина як критика права.

Ця позиція досить чітко пояснює те основне місце, що його по­сідає філософія права в системі юридичних та інших гуманітарних наук і навчальних дисциплін, об'єктами вивчення яких є право і дер­жава, а також ту увагу, що в західних університетах приділяється ви­кладанню цієї дисципліни вже протягом багатьох століть.

Хоча філософія права не ставить за мету розв'язувати конкретні проблеми правознавства, а тільки допомагає досліднику-юристу чіткі­ше усвідомити власну позицію, впорядкувати знання, по-новому по­дивитися на свій предмет у світлі більш широкого підходу, проте всі центральні, фундаментальні проблеми правознавства знаходять своє розв'язання чи, принаймні, їх обґрунтування саме на філософському рівні. Ця обставина визначає фундаментальну роль філософії права в системі правознавства як загальнометодологічної дисципліни.

2. Філософія права у системі наук, її основні питання і функції

Філософія права у системі філософії та юриспруденції.За сво­їм статусом філософія права становить комплексну, суміжну дисци­пліну, що перебуває на межі філософії та юриспруденції. Ця обста­вина вимагає чіткого визначення її місця і ролі в системі філософії та правознавства.

Вихід на проблематику філософії права може бути здійснений двома протилежними шляхами: від філософії до права і від права до філософії.

Перший шлях виходу на філософсько-правову проблематику (фі­лософський підхід до права) пов'язаний з поширенням тієї чи іншої філософської концепції на сферу права. Таке звертання філософії до осмислення правової реальності, особливо характерне для епохи Ре­несансу, виявилося дуже плідним для самої філософії. Відомо, що багато серйозних досягнень класичної філософії - результат такого звертання. Важливо також підкреслити, що у сфері філософії права відбувається своєрідна перевірка пізнавальної сили тієї чи іншої фі­лософської концепції, її практичної спроможності в одній з найваж­ливіших сфер людського духу.

Другий шлях формування філософії права (юридичний підхід до пра­ва) спрямований від вирішення практичних завдань юриспруденції до їх філософської рефлексії, наприклад, від осмислення таких окремих пра­вових проблем, як підстави кримінального права, вина і відповідальність, виконання зобов'язань та ін., до постановки питання про сутність права. Тут філософія права виступає вже як самостійний напрямок у право­знавстві, специфічний рівень вивчення власне права. Таке філософське осмислення права здійснюється правознавцями в його більшій практич­ній орієнтованості, при якій ідеальні першооснови права розглядаються в тісному співвідношенні з позитивним правом. Однак і в першому і в другому випадку філософія права орієнтується на розуміння сутності і змісту права, укорінених у ньому засад і принципів.

Проблема дисциплінарного статусу філософії права.У зв'язку з існуванням двох різних джерел формування філософії права скла­лися і два основні підходи до розуміння її статусу.

Перший підхід розглядає філософію права як частину загальної філософії і визначає її місце серед таких дисциплін, як філософія мо­ралі, філософія релігії, філософія політики та ін. Відповідно до цього підходу філософія права належить до тієї частини загальної філософії, що «приписує» людині необхідну манеру поведінки як соціальної істоти, тобто до практичної філософії, вчення про належне.

Другий підхід відносить філософію права до галузей юридичної науки. З цього погляду вона є теоретичним фундаментом для ство­рення позитивного права і науки про позитивне право. Під філософією права тут мається на увазі наука, що роз'яснює в «останній інстанції» значення правових принципів і зміст правових норм.

Кожний з підходів наголошує на одному з двох можливих спосо­бів рефлексії права. Перший спосіб припускає загальнофілософську чи загальнометодологічну рефлексію, спрямовану на пошуки гранич­них основ, умов існування права, коли право співвідноситься з куль­турою, суспільством, наукою та ін. Другий спосіб, що теж є філософ­ським, - суто філософська чи суто методологічна рефлексія, однак здійснюється в рамках самої правової науки.

Така двоїстість філософії права виявляється в тому, що науковий ступінь з філософії права ВАК України може присуджувати як з фі­лософських, так і з юридичних наук. Отже, вона може розвиватися як філософом, так і юристом. А якщо точніше, не просто філософом, а філософом-юристом, тобто практично орієнтованим філософом, якого цікавить не просто істина сама по собі, а реалізація визначених практичних цілей у галузі права (наприклад, досягнення правового стану конкретного суспільства), чи юристом-філософом, який мусить уміти відмежовуватися від практичних проблем своєї науки і ставати на позицію її неюридичного бачення, тобто на позицію філософа. На підтвердження цієї думки можна навести слова одного з найбільш відомих західних теоретиків права XX ст. Г. Коїнга, який стверджує, що філософія права, не відмовляючись від пізнання питань суто юри­дичних, має виходити за межі даної сфери, пов'язувати правові фе­номени, що розуміються як явище культури, з вирішенням загальних і принципових питань філософії.

Через певні обставини може скластися уявлення, що існують дві філософії права: одну розробляють філософи, другу - юристи. Від­повідно до цього припущення деякі дослідники навіть пропонують розрізняти філософію права в широкому розумінні слова і філософію права - у вузькому. Насправді ж існує тільки одна філософія права, хоча вона і живиться з двох різних джерел. Перше джерело філософії права - це загальнофілософські розробки правових проблем; друге її джерело пов'язано з досвідом розв'язання практичних проблем пра­ва. Таким чином, філософія права - це дослідницька і навчальна дисципліна, що визначається своїм основним питанням, лише в спів­віднесенні з яким ті чи інші проблеми причетні до неї. Вона вимагає особливих якостей від дослідника, який працює у цій галузі: сполу­чення фундаментальної філософської підготовки і знання основних проблем політико-правової теорії та практики.

Щоб конкретно визначити дисциплінарний статус філософії пра­ва, доцільно розглянути підходи до цього питання представників різ­них філософських напрямків.

У системі Г. Гегеля філософія права - не просто частина одного з фундаментальних розділів філософії, по суті вона охоплює всю соціально-філософську проблематику. В інших філософських системах, зокрема у С. Л. Франка, вона є розділом соціальної філософії, який на­зивається соціальною етикою. Що стосується марксизму, то деякі про­блеми філософії права, наприклад, виявлення соціальних функцій права, розглядались у ньому в рамках соціальної філософії (історичного мате­ріалізму). Представники філософського позитивізму (аналітична філо­софська традиція) розглядали філософію права як складову частину по­літичної філософії, відмовляючи їй у статусі самостійної дисципліни. У сучасній західній філософії проблематика філософії права найчастіше розглядається в рамках філософської антропології. Навіть соціальна і мо­ральна філософії, у тісному зв'язку з якими розв'язуються проблеми філософії права, зазнали значної антропологічної трансформації під впливом таких філософських напрямків, як екзистенціалізм, феномено­логія, герменевтика, філософська антропологія, психоаналіз та ін.

Отже, досить складно назвати який-небудь єдиний філософський розділ, частиною якого була б філософія права. У той же час очевид­но, що найтісніше вона прив'язана до соціальної, політичної, мораль­ної та антропологічної філософії, кожна з яких наголошує на одному з чинників формування і дослідження права: соціальному морально-ціннісному, політичному, антропологічному. Так, політична філософія розглядає такі питання: що таке влада і як співвідносяться влада і пра­во; соціальна філософія: що таке суспільство і як співвідносяться суспільство і право; моральна філософія: що таке мораль і як співвід­носяться мораль і право; антропологічна філософія: що таке людина і як співвідносяться людина і право. Філософія ж права порушує за­гальне питання: що таке право і в чому його зміст. Тому її, безсумнів­но, цікавлять питання і про те, як пов'язано право з феноменами «влада», «суспільство», «мораль» та «людина».

Структура філософії права.За своєю структурою філософія пра­ва є близькою до структури загальної філософії. В ній можна виді­лити такі основні розділи:

1) онтологія права, в якій досліджуються проблеми природи пра­ва і його основ, буття права і форм його існування, зв'язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві;

2) антропологія права, в якій розглядаються антропологічні осно­ви права, поняття «правова людина», права людини як вираз особис­тісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав лю­дини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості і права тощо;

3) гносеологія права, в якій досліджуються особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи пізнання у пра­ві, проблема істини у праві, а також правова практика як критерій правової істини;

4) аксіологія права, в якій цінність розглядається як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізують­ся основні правові цінності (справедливість, воля, рівність, права людини тощо), їх «ієрархія» і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології іноді включають питання співвідношення права з іншими формами цінніс­ної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

5) історія філософія права, в якій досліджуються проблеми ви­никнення і розвитку філософії права, формування її предмета, процес внутрішньої диференціації філософії права, в перебігу якого виникли різні напрямки і течії філософії права. Важливими проблемами цього розділу є також питання періодизації філософії права, визначення філософії права серед інших наук тощо;

6) у структурі філософії права можна виділити і прикладний роз­діл, в якому розглядаються філософські проблеми конституційного права (правова державність, поділ влади, конституційна юрисдикція), цивільного права (договір і зрівняння збитків і прибутку, власність), процесуального і кримінального права та ін.

Співвідношення філософії права, загальної теорії права та соціології права. У рамках правознавства філософія права найбільш тісно пов'язана з теорією права і соціологією права. Разом ці три дис­ципліни становлять комплекс загальнотеоретичних і методологічних правових дисциплін, їх наявність пов'язана з існуванням у самому праві як мінімум трьох аспектів: ціннісно-оціночного, формально-догматичного та аспекту соціальної зумовленості. Філософія права акцентує увагу на рефлексії основ права, юридична теорія - на кон­струюванні понятійного каркасу позитивного права, соціологія пра­ва - на питаннях соціальної зумовленості і соціальної ефективності правових норм та правової системи в цілому.

У зв'язку з цим виникає питання: чи є ці дисципліни автономни­ми або являють собою розділи загальної теорії права? Можна при­пустити, що у відомому розумінні терміном «теорія права» можуть бути охоплені всі три дисципліни, оскільки вони стосуються загаль­нотеоретичних аспектів права: філософських, соціологічних, юри­дичних. Однак у суто науковому розумінні слова цей термін ми за­стосовуємо лише до юридичної науки. Спроба з'єднати ці три навчально-дослідницькі напрямки в рамках однієї дисципліни - за­гальної теорії права (тим більше, у тому вигляді, в якому вона скла­лася на сьогодні), є науково необґрунтованою і її практична реалізація може дати негативні результати.

Теорія права, філософія права та соціологія права цілком успішно здатні взаємозбагачувати та взаємодоповнювати одна одну як авто­номні дисципліни. Об'єднання їхнього теоретичного потенціалу з ме­тою забезпечення цілісності системи знань про право має здійснюва­тися шляхом не створення єдиної правової науки, що є досить склад­ним завданням, оскільки остання повинна поєднувати в собі як міні­мум три різні методологічні позиції: юриста, філософа та соціолога, а фундаменталізації підготовки самих юристів, які мають бачити пра­во не тільки з позиції своєї дисципліни, а й з позиції філософії і со­ціології.

Основні питання філософії права.Як уже відзначалося, філо­софію права як самостійну дослідницьку дисципліну конституює (тобто встановлює, визначає) її основне питання, від розв'язання яко­го залежить вирішення всіх інших її питань. Звичайно, на визначення цього основного питання безпосередньо впливає світоглядна позиція дослідника, тому не дивно, що в кожного дослідника може бути свій підхід до визначення основного питання філософії права. Так, теоре­тик права Г. Кленнер, позиція якого ґрунтується на теорії марксизму, визначає основне питання права як ставлення юридичного до мате­ріального, зокрема до економічних умов життя суспільства. Фон Валендорф, який додержується об'єктивно-ідеалістичної точки зору, бачить основне питання філософії права в «доборі» щирих цінностей і створенні на їх основі системи цінностей у вигляді конкретного пра­вопорядку, призначення якого - підтримка соціального буття. Пра­во - логіка цінностей, підкреслює він. Інший західний дослідник А. Бріжемен у свою чергу вважає, що всі питання філософії права зводяться до одного основного: яким має бути право у світлі соціаль­ної справедливості?

Російський же філософ І. Ільїн центральним для філософії права вважає питання про обґрунтування права (природного і позитивного). На нашу думку, одне з найпростіших і в той же час найглибших ви­значень основного питання дає видатний німецький філософ права А. Кауфман: основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання про те, що є право.

З огляду на наше бачення сутності і завдань філософії права основ­не питання: «що є право?» виглядатиме як питання про зміст права. Оскільки філософія повинна не просто декларувати будь-які ідеї, а й аргументувати їх, то й основне завдання філософії права має поляга­ти в обґрунтуванні права і визначенні його змісту. Питання «що є пра­во (який його сенс)?» є основним для філософії права, адже від від­повіді на нього безпосередньо залежить розв'язання всіх інших най­важливіших правових проблем, у тому числі у сфері правотворчості і правозастосування. Це питання є філософським, оскільки співвід­носить право з людським буттям.

Через складність самої структури права основне питання філосо­фії права може бути вирішене через розв'язання низки основних за­вдань, або головних питань філософії права:

1) про підставу справедливості та її критеріїв (завдання, у межах якого право співвідноситься з мораллю) - це питання є центральним у філософії права, в більш традиційному вигляді воно постає як пи­тання про обґрунтування «природного права»;

2) про нормативну (зобов'язуючу) силу права, чи питання про те, чому людина повинна підкорятися праву (завдання, у межах якого визначається співвідношення права і влади);

3) про природу і функції позитивного права (завдання, у межах якого з'ясовується характер правових норм), що тісно пов'язане з ви­рішенням попередніх двох питань - воно забезпечує виправдання позитивного права.

Розв'язання цих основних завдань, або головних питань, філосо­фії права дає можливість забезпечувати легітимацію та обмеження права, тобто обґрунтовувати необхідність права для людини і визна­чати межі, за які воно не може заходити.

Функції філософії права.Як і будь-якій іншій філософській дис­ципліні, філософії права притаманна низка функцій. Серед них най­важливішими є: світоглядна, методологічна, відображально-інформаційна, аксіологічна, виховна.

Світоглядна функція полягає у формуванні в людині загального погляду на світ права, правову реальність, тобто на існування і роз­виток права як одного зі способів людського буття. Ця функція певним чином вирішує питання про сутність і місце права у світі, його цін­ності і значущість у житті людини і суспільства в цілому, чи, іншими словами, формує правовий світогляд людини.

Методологічна функція відображається у формуванні певних мо­делей пізнання права, що сприяють розвиткові юридичних дослі­джень. З цією метою філософія права розробляє методи та категорії, за допомогою яких і проводяться конкретні правові дослідження.

Відображально-інформаційна функція забезпечує адекватне відо­браження права як специфічного об'єкта, виявлення його істотних елементів, структурних зв'язків, закономірностей. Це відображення синтезується у правовій картині чи реальності «образу права».

Аксіологічна функція полягає в розробленні уявлень про такі пра­вові цінності, як воля, рівність, справедливість, а також про правовий ідеал і в інтерпретації з позицій цього ідеалу правової дійсності, кри­тиці її структури та станів.

Виховна функція реалізується в процесі формування правосвідо­мості і правового мислення, через розроблення власне правових уста­новок, у тому числі такої важливої якості культурної особистості, як орієнтація на справедливість і повагу до права.

Методологія філософії права

В сучасних умовах, коли відбувається докорінне переосмислен­ня основ правознавства, розроблення методологічних проблем фі­лософії права набуває особливого значення. Завдяки таким дослі­дженням, по-перше, реалізується методологічна функція філософії права стосовно правознавства в цілому, тобто більш глибоко і сис­тематично розглядаються методологічні проблеми права; по-друге, створюються передумови для розв'язання всіх проблем філософії права в історичному і теоретичному аспектах. У цьому розділі роз­глядаються питання про поняття і систему методології права, місце філософії права в цій системі, особливості методу філософії права і класифікацію основних типів праворозуміння як способів здій­снення філософсько-правової рефлексії, їх особливості, достоїнства та недоліки.

Сутність методології права та її рівні. Зазвичай під методологією розуміються система методів, що за­стосовуються для дослідження тієї чи іншої реальності, а також на­ука про ці методи. Саме ж поняття «метод» означає шлях, спосіб досягнення певної мети, тобто спосіб здобуття нового знання про певну реальність. Що ж слід розуміти під методологією права? Мож­на виділити такі підходи до інтерпретації цього феномену.

По-перше, науковий підхід, у межах якого під методологією розу­міється система загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що застосовуються до права - соціологічний, кібернетичний, системний та ін., а також вчення про ці методи. Недоліком такого підходу є те, що він не дає уявлення про методологію права як про синтетичне знання, оскільки відповідно до цього підходу окремі науки, з одного боку, і правознавство - з другого, існують нібито самі по собі.

По-друге, філософський підхід, коли під методологією права ро­зуміється застосування основних принципів і категорій філософії до права. До них належать категорії діалектики, гносеологічні категорії, а також категорії соціальної філософії. Але і такий підхід не визнає жодної нової дисципліни на стику філософії і правознавства.

По-третє, філософсько-правовий підхід, який припускає наявність особливої дисципліни, що виконує методологічну роль стосовно пра­вознавства в цілому. Завданням цієї дисципліни є гносеологічний аналіз різних типів правопізнання та праворозуміння.

Останній підхід дає змогу представити методологію права як де­яке синтетичне знання, яке є опосередковуючою ланкою між філосо­фією і теорією права, певний аспект філософії права, що полягає в гносеологічному аналізі основ правової теорії. Отже, методологія права являє собою керівну ідею, систему світоглядних принципів, що виявляють себе на всьому шляху дослідження права, а також обґрунтування такої ідеї.

У наш час загальновизнаним є уявлення про комплексність, синте­тичність методологічного знання. На думку Д. Керимова, методологія права становить «загальнонауковий феномен, що поєднує всю сукуп­ність принципів, засобів і методів пізнання (світогляд, філософські методи пізнання і вчення про них, загально- і конкретно-наукові по­няття і методи), вироблених усіма суспільними науками, у тому числі й комплексом юридичних наук, і застосовуваних у процесі пізнання специфіки правової дійсності, її практичного перетворення».

Усе це дає підстави говорити про методологію права в широкому розумінні як про комплекс методологічних проблем права і включити до неї:

1) методологію пізнання права;

2) методологію юридичної практики, виділяючи:

а) методологію правотворчості;

б) методологію правозастосування.

У свою чергу в рамках методології пізнання права, чи методології правознавства, слід виділити такі рівні:

1) філософський, який являє собою систему світоглядно-методологічних ідей і принципів, утілених у тому чи іншому способі осмислення права (типи правопізнання), а також їх порівняння, кри­тику та обґрунтування;

2) загальнонауковий, який становить систему принципів і методів наукового пізнання в цілому чи окремої науки, застосовуваних для більш глибокого пізнання права, у рамках якого виділяються:

а) власне загальнонаукові методи і прийоми пізнання, такі як аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і класифікація, а також методи: системний, синергетичний та ін.;

б) конкретно-наукові методи - соціологічний, психологічний, математичний, кібернетичний, історичний, логічний та ін., тобто знання в галузі окремих наук, застосовуване для пізнання правових явищ;

3) спеціально-юридичний, який являє собою систему характерних для правознавства методів пізнання права: нормативно-аналітичний, догматичний, порівняльно-правовий та ін.

Важлива роль у пізнанні права належить методу філософсько-правової рефлексії. Особливість останнього полягає в проясненні тих ідеальних конструкцій, з яких складається право, та уявному констру­ювання моделей правової реальності. Він заснований на здатності суб'єкта правосвідомості до філософського самоаналізу, дослідження своїх стосунків із правовою реальністю. Завдяки філософсько-правовій рефлексії розкриваються зміст права і специфіка пізнаваль­них процесів, що відбуваються в ньому.

Тому в пізнанні методології права зосередимося на найбільш за­гальному, філософському рівні правознавства - методології філосо­фії права. Вона являє собою систематизовану сукупність пізнаваль­них засобів, що дозволяють досліджувати багатогранну правову реальність в її різноманітних зв'язках з іншими сферами суспільного життя, а також теоретичний аналіз (рефлексію) цих засобів. Уза­гальненим виразом такої системи є різні типи праворозуміння, чи способи осмислення права, - методологічні парадигми, що володі­ють цілісністю світоглядно-смислового змісту права та його обґрун­тування. У такому підході найбільшою мірою реалізується методоло­гічна функція філософії права.

Концепцію типів праворозуміння, засновану на розмежуванні пра­ва і закону, розробив В. Нерсесянц. Такими, на його погляд, є: а) легізм; б) юснатуралізм; в) юридичний лібертаризм. Перший тип являє собою концепцію позитивістського праворозуміння і виходить з ото­тожнення права і закону.

Другий тип виходить із протиставлення права і закону, при цьому під правом розуміються змістовні вимоги природ­ного права (справедливості). Третій тип прагне до синтезу крайніх по­зицій. Він ґрунтується на розмежуванні права та закону і тлумачить право як вираз принципу формальної рівності (формальної справедли­вості). Ця концепція має значний методологічний потенціал, проте в ній не враховуються досягнення сучасної західної філософії права.

Аналіз класичних і сучасних підходів до розуміння права дає змо­гу класифікувати їх на декілька типів: а) правовий позитивізм; б) пра­вовий об'єктивізм; в) правовий суб'єктивізм; г) правовий інтерсуб'єктивізм. Кожний з цих способів осмислення права відображає певний аспект правової реальності, а тому становить той чи інший спосіб об­ґрунтування права, оскільки ставить певний аспект права на передній план, розглядаючи право крізь призму цього аспекту.

Дослідимо ці типи праворозуміння на основі аналізу їх світоглядно-методологічних джерел, змісту, достоїнств і недоліків, основних форм прояву, а також можливостей і меж вирішення ними головних питань філософії права.