Правила вживання апострофа
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:
1. Після літер, що позначають губні тверді приголосні звукиб, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншогоприголосного (крім р), який належав би до кореня:солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться:зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.
2. Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.
3. Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів:без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський, пів'юрти, пів'ящика, але з власними назвами ― через дефіс: пів-Європи.
4. Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.
5. У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний, чотирьох'ярусний, дит'ясла.
Апостроф не ставиться:
1. Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).
2. Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.
3. У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.
82 правопис прізвищ та географічних назв
Українські прізвища та географічні назви вимовляються й пишуться за правилами вимови та написання загальних назв: Київ, Гончар, Орел, Біла Церква, Чорне море, Південний Буг. Правопис більшості прізвищ і географічних назв, що прийшли з інших мов, також не викликає особливих сумнівів: Шекспір, Рабле, Стендаль, Татри, Павлов, Іванов, Урал. Загальна закономірність така, як і в інших мовах: прізвища та географічні назви не перекладаються, їхня вимова передається українською графікою в найбільшим наближенням до звучання в мові-оригіналі. Проте для зручності користування такими назвами в українському мовленні бажано пам'ятати такі правила:
Російський звук [е], польський [іе], болгарський і чеський [е] після приголосних передаються літерою е: Лєрмонтов, Лена, Озеров, Петров, Степанов, Броневський, Залеський, Міцкевич, Сенкевич, Чапек.
Російський звук [е] передається літерою є в таких випадках:
на початку слів: Єгоров, Євдокимов, Єршов, Єнісей}
в середині слів після голосного: Вересаєв, Гуляєв, Благоєв, Достоєвський, Колчуєв;
після приголосних при роздільній вимові (тобто апострофа або м'якого знака): Григор'єв, Зінов'єв, Прокоп'євський, Євгеньєва, Аркадьєв;
коли російському [е] в споріднених українських коренях відповідає і: Бєлов, Бєлінський, Звєрєв, Лєсков, Пєшков, Рєпін, Столєтов, Твердохлєбов, Бєлгород, Желєзноводськ, Бєлорєцьк, Благовєщенськ;
у суфіксах -єв, -єєв після приголосних (за винятком шиплячих, р та ц): Медведєв, Алексєєв, Матвєєв, Гордєєв, Тургенєв, Лазарєв, Рилєєв, Лаптєв, але Плещеєв.
Російська літера [е] передається:
буквосполученням йо на початку слова, після голосних
і після губних: Йолкін, Соловйов, Бугайов, Воробйов, Окайомов;
буквосполученням ьо після м'яких приголосних: Алфьоров, Тьоркін, Корольов, Дьомін, Новосьолов;
літерою о після шиплячих: Лихачов, Обручов, Хрущов, Грачов, Щипачов, Пугачов.
86 термін та його ознаки
15. Термін та його ознаки
Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс),хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо. Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему. Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо. Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру: логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними); мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}. Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.
88 способи творення термінів