Микола бердяєв. творчість і об'єктивація. досвід есхатологичної метафізики

Тема про творчість веде до основного питання метафізики: що є першереальність – річ, предмет, об'єкт, хоча б так був понятий дух, або акт, суб'єкт, творче життя. У першому випадку світ не може бути змінений, і положення людини у світі безнадійно, у другому випадку мир може бути змінений, і людей може вийти із царства необхідності в царство волі. Тому потрібно розрізнити метафізику раціональну й метафізику образів. Філософія духу є метафізика образів. Позитивистські налаштований Рибо говорить, що творча уява відповідає волі, що уява йде від внутрішнього до зовнішнього, і що матеріалом творчої уяви є образи. Для Рибо творчість залежить від рухової сили образів. Міфотворчий процес, який є джерела людства й від якого людство не звільнилося й зараз, є продукт уяви й персоніфікації. І в міфології було що – те більш вірне, чому в необмеженій владі поняття й речі. Краса пов'язана з образом, а не поняттями. Кант говорить, що при розгляді об'єктів через поняття зникає всяка вистава краси. Образ іншого, кращого, образ краси породжується з таємничої глибини, з волі, а не з необхідності, з ноумена, а не з феномена. І творчий акт є як би зв'язок ноуменального й феноменального миру, вихід за межі феноменального миру, екстаз, трансцендує. Вибір між двома орієнтаціями метафізики залежить від спрямованості духу. Визнання першореальністю речі, предмета, об'єкта має дуже багато за собою підстав, що й відповідає цьому метафізика є рух у напрямку найменшого опору. Визнання ж першореальності акту, суб'єкта, духу вимагає зусиль духу й віри, боротьби із владою необхідності. Мова йде не тільки про дві шляхах пізнання, але й про дві шляхах існування. Безглуздо було б сказати: чи має зміст робити зусилля духу, якщо духу як реальності, може бути, і немає. Якщо я можу зробити зусилля духу, то дух є. У цьому особливість реальності духу, несхожа на реальність предметного миру. Послідовно уявляти себе вільним духом, діяти як вільний дух значить бути вільним духом. Творча фантазія може мати реальні життєві наслідки. Творчий екстаз є вихід із часу цього миру, часу історичного й часу космічного, він відбувається в часі екзистенціальному. Люди, що пережили творчий екстаз, знають, що в ньому людей як би одержимо вищою силою. Це одержимість богом, демоном (у грецькому змісті). У платонівському «Федре» изумительно розказане про ріст крил у людини. Екстаз родинний маренню. Геній є демон, що вселився в людину, що й володіє ім. Творчість завжди носить індивідуально–особистий характер, але в ньому людей не один. Людська творчість не тільки людська, воно – боголюдське. У цьому таємничість творчості. У ньому відбувається трансцендує, у ньому розривається замкнутість людського існування. Творчий акт є акт, чинений людиною, і в ньому людей почуває в собі перевищуючу його силу. Це геніально виразив Пушкіна. Є споріднення між поетом і пророком. У творчості є благодатний елемент. Це пов'язане із природою всякого дарунка, який дається даром, gratia grata data. Творчий дарунок благодатний, творча воля прояснена. Це не заважає тому, що людей може зловживати своїм дарунком. Суперечливість і парадоксальність творчого стану полягають у тому, що людей у момент творчого підйому почуває себе як би одержимим вищої силою, демоном, і разом з тим почуває незвичайну волю, вільність. У творчості, особливо в мистецтві, у поезії, є що–те від спогаду про загублений рай. Цю пам'ять про загублений рай особливо викликає поезія Пушкіна. Але спогад про загублений рай, яке ніколи не залишає людину й до якого обертають людину найбільш благодатні хвилини творчості, не є тільки спрямованість до минулого, що йде за межі цього емпіричного миру. Спогад про загублений рай є також спрямованість до майбутнього, що також іде за межі емпіричного миру. Творчий акт не може не бути звернений до майбутнього. Але за межами об’єктививаного часу нашого світу знімається наше розрізнення й протилежність минулого й майбутнього, воно існує лише для серединності, але не для меж, або, вірніше, заграничності світового життя. Прадавнім євреям властиво була месіанська свідомість, звернене до майбутнього, стародавніх греків властива була спрямованість до золотого століття, тобто до минулого. Але є сфера, у якій месіанське царство майбутнього й золотий століття минулого зближаються й стискуються в одне сподівання. Тому при більш глибокому погляді на творчість можна сказати, що в ньому є елемент профетический, воно пророчує про інший світ, про інший, перетвореному, стані світу. Але це значить, що творчий акт есхатологичен, у ньому позначається неможливість задовольняти цим даним світом, у ньому кінчається цей світ і починається інший світ. Таке всякий творчий стан людини, хоча б у ньому не створювалося ніяких продуктів. Значення творчого стану для внутрішнього життя людини в тому, що воно означає подолання пригніченості, приниженості, викликаних вагою цього світу, і досягнення підйому. Тому творчість говорить про переборення цього світу, переборення застиглого буття, про можливість розковування його, звільнення й перетворення. Романтики любили зв'язувати творчий художній процес із продуктивною уявою в сновидінні. Це неприйнятно в такій формі, у якій затверджували романтики, але містить у собі частку істини.

1. Чому не може бути першою реальністю річ, предмет або об'єкт, тобто матерія?

2. Чому творчий акт має походження в ноумені (свідомості, розумі), а не у феномені?

3. У чому перевага того, якщо першою реальність визнати суб'єкт і дух?

4. Що таке свобода духу, і як і яким чином вона проявляється?

5. Яким чином творчість припускає єдність людини і Бога?