Теоретичні методи: методи пізнання на теоретичному рівні.

АБСТРАГУВАННЯ - метод, що зводиться до відволікання в процесі пізнання від якихось властивостей об'єкта з метою заглибленого дослідження однієї певної його сторони. Результатом абстрагування є вироблення абстрактних понять, що характеризують об'єкти з різних сторін.

УЗАГАЛЬНЕННЯ–найпоширеніший прийом теоретизування, логічне завершення абстрагування (об’єднання окремих властивостей, функцій, явищ чи предметів у загальність поняття – наукову абстракцію). Найпростіший шлях конструювання понять. Виділяють чотириетапні процедури: групування (виділення властивостей чи предметів за певними ознаками), ототожнення і розрізнення (властивостей схожих і загальних у різному), спрощення (завдяки можливості зайти загальне, що не покриває одиничностей), вербалізація (позначення виділених властивостей словом чи сполученням слів – терміном. Будь-яке слово узагальнює).

АНАЛОГІЯ У процесі пізнання використовується і такий метод, як аналогія - умовивід про подібність об'єктів у визначеному відношенні на основі їхньої подібності в ряді інших відносин. Перенесення знань, отриманих при розгляді одного явища, на інший (менш доступний і відомий дослідникам). Включає як процедури інші прийоми:

q Порівняння – операція судження по подобі, співставлення кількостей і якостей.

q Екстраполяція – перенесення висновків стосовно однієї частини явища на іншу частину чи ціле. Важлива операція в аналізі, діагностуванні, прогнозуванні.

q Інтерполяція – знаходження проміжних значень у ряді наявних логічних або статистичних даних.

моделювання – метод, що одержав особливе поширення в сучасних умовах. Спирається на абстрагування, ідеалізацію, аналогію. Цей метод заснований на принципі подоби (ізоморфності, гомоморфності). Його сутність полягає у тому, що безпосередньо досліджується не сам об'єкт, а його аналог, його заступник, його модель, а потім отримані при вивченні моделі результати за особливими правилами переносяться на сам об'єкт (оригінал моделі). Усяке знову досліджуване явище чи процес нескінченно складні і багатообразні. Тому, приступаючи до вивчення явища чи процесу, дослідник заміняє його схематичною моделлю, що вибирається тим більше складною, чим докладніше і точніше потрібно вивчити згадане явище. У моделі (на базі аналогій) зберігаються тільки самі істотні сторони досліджуваного явища, а всі мало істотні властивості і закономірності відкидаються.

Розрізняють ряд видів моделювання:

1. Предметне моделювання: модель відтворює геометричні, фізичні, динамічні чи функціональні характеристики об'єкта. Наприклад, модель моста, греблі, модель крила літака і т.д. Макети-моделі.

2. Аналогове моделювання: модель і оригінал описуються єдиним математичним співвідношенням. Прикладом можуть служити електричні моделі, використовувані для вивчення механічних, гідродинамічних і акустичних явищ. Максвелл змоделював електрострум у вигляді рідини, що не стискається й тече у трубці – гідродинамічна модель (уявний аналог).

3. Знакове моделювання: в ролі моделей виступають схеми, креслення, формули. Роль знакових моделей особливо зросла з розширенням масштабів застосування ЕОМ при побудові знакових моделей. Математичні моделі.

4. Уявне (ідеальне) моделюваннятісно зв'язане зі знаковим. Моделі здобувають наочний характер думкою. Прикладом може в даному випадку служити модель атома, запропонована у свій час Бором.

5. Модельний експеримент. Особливим видом моделювання є включення в експеримент не самого об'єкта, а його моделі. Цей вид моделювання свідчить про те, що немає твердої грані між методами емпіричного і теоретичного пізнання.

Ідеалізація органічно зв'язана з моделюванням. Уявляє собою конструювання понять, теорій стосовно об'єктів, що не існують і не здійсненні у дійсності, але таких, для яких існує близький прообраз чи аналог у реальному світі. Це особлива процедура абстрагування – “межовий перехід” адже, в групуванні загальної властивості різних явищ чи предметів можна помітити нарощування ступені даної властивості. Якщо мислено подовжити в уяві це нарощування до межі, де вона зникає, ми отримуємо ідеальну точку. Прикладами побудованих цим методом ідеальних об'єктів є геометричні поняття крапки, лінії, площини і т.д. З подібного роду ідеальними об'єктами оперують усі науки: ідеальний газ, абсолютно чорне тіло, суспільно-економічна формація, держава і т.д. Будь-які структурні цілісності теорії неможливі без процедур ідеалізації, абстрагування тощо.

Істотне місце в сучасній науці займає системний метод дослідження (як часто говорять) системний підхід. Цей метод і старий і новий. Він досить старий, оскільки такі його форми і складові, як підхід до об'єктів під кутом зору взаємодії частини і цілого, становлення єдності і цілісності, розгляду системи як закону структури даної сукупності компонентів існували від давнини. Спеціальна розробка системного підходу почалася із середини XX століття з переходом до вивчення і використання на практиці складних багатокомпонентних систем. Берталанфі вважається батьком теорії систем.

Систематизація – це узагальнення всього набору елементів і властивостей та приведення до цілої картини. Процедура досить складна. Включає спрощення, вербалізацію, структуралізацію, класифікацію тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ–шлях від емпірії до теорії за допомогою зміни знакової системи.Об'єднання різних понять і відповідних їм явищ у визначені групи й типи з метою встановлення зв'язків між об'єктами та класами об'єктів. Приклади класифікацій: таблиця Менделєєва, класифікації тварин, рослин і т.д. Класифікації представляються у вигляді схем, таблиць, графіків, діаграм, використовуваних для орієнтування в різноманітності понять чи відповідних об'єктів. Класи об’єктів – спів-ставних і спів-підлеглих понять – об’єднані у системі, що спирається на чіткі зв’язки, кореляцію між поняттями чи класами на підставі властивостей чи закономірностей.

Класифікації – це й певний результат пошуку, підсумок, що стає засадою для подальшого дослідження. Наукові картини – завжди результат класифікацій, які також включають типологію(метод наукового пізнання, в основі якого знаходиться розчленування систем об’єктів і їхнє групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі чи типу).