Керуючись змістом тексту, визначіть, у чому сутність концепції скептицизму? В чому полягає його позитивне значення для подальшого розвитку філософії?

Остання оригінальна філософська концепція античного світу−неоплатонізм. Серцевиною неоплатонізму є вчення про містичну еманацію (виливання) основних проявів світу з духовного першоджерела. Неоплатонізм вбачає призначення філософії у розвитку здатності людини до інтелектуального надчуттєвого споглядання, метою якого є пізнання Бога.

"Єдине є все і ніщо, бо ж начало всього не є все, але все йому належить. Бо все ніби повертається до нього... Що ж таке єдине? Воно є потенція всіх речей. Якби його не було, то не існувало би всього, що є: не існував би розум... і ця, випливаюча із сутності (його) активності − душа... Але душа створює, не перебуваючи нерухомою. В русі ж вона породжує образ. Споглядаючи те, із чого вона виникла, вона сповнюється ним і породжує чутливу та рослинну природу. Проте ніщо не відокремлене та не відрізане від попереднього... При тому ми краще існуємо, коли обернені до нього, бо там − наше благо, а бути у віддаленні від нього − значить бути самотнім та слабким. Там − істинне життя, сі життя там є активність розуму... (Його активністю) породжує душа красу, справедливість, доброчинність...".

(Плотін)

Спираючись на наведені судження, поясніть, що споріднює Плотіна із Платоном? Які риси міркувань Плотіна виходять на перший план: струнка системність, афористичність, ієрархія, логіка? Що зближує Плотіна із Епікуром та Сенекою? Спробуйте також визначити, чим пізня антична філософія відрізнялась від ранньої так класичної? Чому антична філософія вважається колискою європейської філософії?

Завдання 5. Підберіть з графи «Б» вислови, які належать філософам, чиї імена наведені в графі «А»

А	Б
1. Конфуцій 2. Геракліт 3. Фалес 4. Піфагор	а) в одну і ту ж річку неможливо вступити і один раз; б) космос є і буде вічно живим вогнем, що мірами спалахує, рівномірно згасає; в) все із води і все переходить в воду; г) числу всі речі подібні; д) про мертвих говорити або тільки добре, або нічого; ж) хто не може керувати собою, той не здатен керувати іншими.

Завдання 6. В античній філософії трактувались поняття, що наведені в графі «А»? (підберіть відповідь з графи «Б»).

А	Б
1. Логос 2. Космос 3. Скептицизм 4. Ефір	а) логіка пізнання; б) всезагальний закон космосу, його порядок і гармонія; в) заперечення існування богів; г) структурно-організований і впорядкований світ; д) частина Всесвіту; ж) піддає сумніву можливості повного і достовірного знання; з) квінтесенція.

Завдання 7. Підберіть концепції з графи «Б», розроблені філософами, чиї імена наведені в графі «А».

А	Б
1. Демокріт 2. Платон 3. Сократ 4. Арістотель 5. Лукрецій Кар	а) атомістична теорія світу; б) ідея антропоцентричної філософії; в) теорія світової держави; г) вчення про закони мислення; д) телеологія.

Завдання 8. Підберіть з графи «Б» вислови, які належать філософам, чиї імена наведені в графі «А»

А	Б
1. Демокріт 2. Платон 3. Сократ 4. Арістотель 5. Протагор	а) людина – це мірило всіх речей; б) початок всесвіту суть атоми і пустота, все інше вважається лише існуючим; в) пізнай самого себе; г) людина – це полісна істота; д) людина – це двоноге без пір’я, наділене розумом.

Порядок проведення заняття:

Викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів, а також виступи на підставі індивідуально виконаних рефератів.

На семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію.

Список літератури

1. Філософія: Підручник / за заг. Ред. М.І. Горлача та ін. – Харків : Консум, 2000. - С. 77-101.

2. Лузан, А.О. Вступ до філософії. Вступ до філософії : навч. посіб. / А. О. Лузан. – К. : «Центр учбової літератури», 2013. – С. 18-34.

3. Скирбекк, Г., Гилье, Н. История философии / пер. с анг. В.И. Кузнецова; под ред. С.Б. Крымского. - М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 19-42, 59-76, 86-99,116-121.

4. Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін./ За ред. Г.А. Заїченка та ін.-К.: Вища шк., 1995. – С. 19–30.

5. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – С. 33–75.

6. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 2003. – С. 24 – 39.

Семінарське заняття № 4

Тема: «Філософія Середньовічного суспільства»

Не заперечуючи реальності речового світу, суспільна свідомість середньовіччя тлумачить дійсність як "зовнішню видимість" більш фундаментальної реальності - духовного світу. Тому ключ до розв'язання всіх, у тому числі й суто "земних", проблем середньовічна людина шукає у сфері духу.

В історико-філософській літературі чітко розрізняють "західну" та "східну" апологетики. Перша ("західна") представлена іменами Мінуція Фелікса, Квінта Тертуліана, Арнобія, Лактанція; друга - Юстіном, Теофілом, Іренеєм Ліонським, Іполітом, Афінагором. До "східної" гілки належать і такі представники александрийської школи, як Філон, Климент.

Вихідні принципи середньовічної манери філософствування були сформульовані, у патристичний період так званими "отцями церкви". І тут, як і в апологетиці, спостерігаємо поділ на східних і західних отців церкви. До перших належать члени так званого "каппадокійського гуртка": Григорій Назіанзін (бл. 330-390), Василій Великий (бл. 330-379), єпископ Кесарійський, Григорій Нисський (325-394).

Західні "отці церкви" - Амвросій (340-397), єпископ Медіоланський, Ієронім Блаженний (345-420), перекладач Біблії на латинську мову; Аврелій Августин (354-430), єпископ Гіппонський - мислять, відповідно, в "західній" манері з її практицизмом, "формалізмом", "епістемномонологічним" баченням світу тощо. Східна і західна "гілки" середньовічної філософської парадигми, звичайно, не розділені прірвою, постійно й активно взаємодіють між собою. Водночас, зберігаючи впродовж всього середньовіччя риси відповідного менталітету, вони надають західноєвропейській та східноєвропейській культурі неповторної своєрідності.

Найбільший успіх у створенні “союзу” католицької теології і античної філософії, у перетворенні заново "прочитаного" аристотелізму в потужну філософсько-світоглядну опору католицької церкви припадає на долю Фоми Аквінського (1225 або 1226-1274).

План

1. Стиль мислення та особливості середньовічної філософії. 2. Роль християнської патристики у формуванні ідейних засад середньовічного світобачення. Провідні проблеми апологетики та патристики. 3. Схоластика та містика як напрями середньовічної філософії. Вихідні ідеї та представники середньовічних напрямів схоластики і містики. 4. Суперечка про природу універсалій. Основні напрями середньовічної філософії (номіналізм та реалізм). 5. Вчення Фоми Аквінського про єдність душі і тіла, двоїстість істини, співвідношення релігії, філософії і науки.

Мета вивчення теми:розкрити особливості середньовічного світогляду, окреслити основні періоди розвитку середньовічної філософії, їх провідну проблематику; осмислити значення ідей філософії Середньовіччя для розвитку європейської культури, з’ясувати роль середньовічної схоластики та містики у формуванні змісту сучасного філософського осмислення дійсності.