Моніторинг у системі методів журналістикознавства: основні засади

Моніторинг у системі методів журналістикознавства: основні засади

В. В. Різун, Т. В. Скотникова

В. В. Різун,

д. філол. н.,

Моніторинг у системі методів журналістикознавства: основні засади

У статті розглянуто основні поняття моніторингу як одного з методів наукового дослідження.
Ключові слова: моніторинг, інформаційний простір, засоби масової комунікації.

In a paper the idealized fundamentalses of monitoring -as the method scientific re-search.
Key words: the monitoring, feature representation, mass communication media.

Мо­ні­то­ринг ві­доб­ра­жен­ня у ЗМК сус­піль­них про­це­сів ук­рай ак­ту­аль­на потре­ба су­ча­сно­сті. Це зумо­вле­но зо­кре­ма ін­тен­сив­ною діяль­ні­стю на ук­ра­їнсь­ко­му ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі різ­них груп впли­ву і по­тре­бою від­слід­ко­ву­ва­ти ре­зульта­ти цьо­го про­це­су.

Нау­ко­вим підґрун­тям мо­ні­то­рин­гу ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру є тео­рія ма­со­вої ко­му­ні­ка­ції як нау­ка, яка вив­чає міс­це і роль ЗМК у су­ча­сно­му сус­піль­стві, внутріш­ню струк­ту­ру ЗМК, їх­нє функ­ціо­ну­ван­ня та ево­лю­цію. Най­аде­кват­ні­шим за­галь­но­нау­ко­вим ме­то­дом, що йо­го до­ціль­но за­сто­со­ву­ва­ти під час до­сліджень ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру, є си­стем­ний під­хід, од­ним з ін­стру­мен­тів яко­го i є мо­ні­то­ринг.

Мо­ні­то­ринг це ме­тод вив­чен­ня склад­них різ­но­рід­них си­стем, який пе­ред­бачає:

– ці­лес­пря­мо­ва­не три­ва­ле спо­сте­ре­жен­ня за ха­рак­те­ри­сти­ка­ми си­сте­ми (об'єк­та мо­ні­то­рин­гу);

– якіс­ний та кіль­кіс­ний ана­ліз (оці­ню­ван­ня) цих ха­рак­те­ри­стик, зо­кре­ма виз­на­чен­ня змін у ча­сі кож­ної кон­крет­ної ха­рак­те­ри­сти­ки;

– прог­но­зу­ван­ня змін у си­сте­мі в ці­ло­му.

Гли­би­на й об­сяг мо­ні­то­рин­гу виз­на­ча­ють­ся пе­ріо­дич­ні­стю спо­сте­ре­жень і кіль­кі­стю об'єк­тів мо­ні­то­рин­гу.

Під­хо­ди до клас­ифі­ка­ції мо­ні­то­рин­гу ЗМК мо­жуть бу­ти різ­ні за ха­рак­те­ром по­ста­в­ле­них зав­дань (їх без­ліч), за рів­нем ор­га­ні­за­ції (ло­каль­ні, ре­гіо­наль­ні, всеук­ра­їнсь­кі, гло­баль­ні мо­ні­то­рин­ги), за ти­пом під­дос­лід­них ЗМІ (дру­ко­ва­ні чи елек­трон­ні) то­що. Най­роз­ви­не­н­іши­ми є си­сте­ми ло­каль­но­го мо­ні­то­рин­гу, які, як пра­ви­ло, є спе­ціа­лі­зо­ва­ни­ми, тоб­то не ком­плекс­ни­ми, а приз­на­че­ни­ми для розв'язан­ня яко­гось кон­крет­но­го зав­дан­ня. Пе­ре­хід до мо­ні­то­рин­гу ре­гіо­наль­ного мас­шта­бу ве­де до збіль­шен­ня ви­трат на зби­ран­ня й об­роб­ку да­них. А створен­ня гло­баль­них мо­ні­то­рин­го­вих си­стем це вза­га­лі якіс­но ін­ший рі­вень дослі­джень, який ви­ма­гає ве­ли­ких ви­трат. По­діб­ні мо­ні­то­рин­ги про­во­дять­ся, як пра­ви­ло, в ме­жах спіль­них між­на­род­них про­грам.

От­же, зби­ран­ня та об­роб­ка да­них, оці­ню­ван­ня та прог­но­зу­ван­ня ста­ну об'єк­та мо­ні­то­рин­гу, ство­рен­ня кон­цеп­ту­аль­них і фор­ма­лі­зо­ва­них мо­де­лей об'єк­та, виро­блен­ня ре­ко­мен­да­цій для ух­ва­лен­ня упра­влінсь­ких рі­шень це ос­нов­ні функції мо­ні­то­рин­гу.

Тер­мін мо­ні­то­ринг увій­шов до нау­ко­во­го вжит­ку в се­ре­ди­ні 70-х рр. ХХ ст. зав­дя­ки аме­ри­кансь­ко­му еко­ло­го­ві Р. Ма­ну, який ви­ко­ри­став цей тер­мін для позна­чен­ня си­сте­ми пов­тор­них спо­сте­ре­жень у про­сто­рі і в ча­сі од­но­го чи кількох еле­мен­тів дов­кіл­ля [1, 6]. При цьо­му дос­лід­ник на­го­ло­шу­вав, що та­ке спосте­ре­жен­ня має від­бу­ва­ти­ся з кон­крет­ною ме­тою і за на­пе­ред виз­на­че­ною програ­мою. Мо­ні­то­ринг ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли для спо­сте­ре­жен­ня за впли­вом на дов­кілля ан­тро­по­ген­но­го фак­то­ра (тоб­то людсь­кої діяль­но­сті), оці­ню­ван­ня на­пря­му і си­ли та­ко­го впли­ву, прог­но­зу­ван­ня йо­го нас­лід­ків. От­же, ці­ля­ми еко­ло­гіч­но­го мо­ні­то­рин­гу є спо­сте­ре­жен­ня за ста­ном об'єк­тів, прог­но­зу­ван­ня мо­жли­вих змін цьо­го ста­ну та от­ри­ман­ня до­сто­вір­ної ін­фор­ма­ції для упра­влін­ня еко­ло­гіч­ною си­туа­цією.

На схе­мі пред­ста­вле­но еле­мен­ти мо­ні­то­рин­гу в їх­ньо­му взає­мозв'яз­ку з об'єк­том дос­лі­джен­ня та упра­влінськи­ми про­це­са­ми. Хо­ча упра­влінсь­ка діяльність не вхо­дить до си­сте­ми мо­ні­то­рин­гу, про­те да­ні мо­ні­то­рин­гу є дже­ре­лом ін­фор­ма­ції для роз­роб­ки й ух­ва­лен­ня упра­влінсь­ких рі­шень, спря­мо­ва­них на регу­лю­ван­ня дос­лі­джу­ва­них сус­піль­них про­це­сів.

До­во­лі швид­ко цей ме­то­дич­ний під­хід поши­рив­ся на дос­лі­джен­ня ін­ших, не пов'я­за­них з еко­ло­гі­єю, склад­них ди­на­міч­них си­с­тем. Осо­бли­во він став по­пуляр­ним у вив­чен­ні сус­піль­них явищ. При цьо­му слід бра­ти до ува­ги, що в приро­ді весь час від­бу­ва­ють­ся без­пе­рер­вні змі­ни, а еко­ло­гіч­ний мо­ні­то­ринг здійсню­єть­ся ви­нят­ко­во що­до змін, які, хоч і від­бу­ва­ють­ся на тлі при­род­них змін, але спри­чи­не­ні людсь­ким фак­то­ром. У цьо­му по­ля­гає від­мін­ність мо­ні­то­рин­гу в галу­зі еко­ло­гії від мо­ні­то­рин­гу в сус­піль­них сфе­рах, де по­ді­лу фак­то­рів на при­родні/штуч­ні або не­має, або йо­го не бе­руть до ува­ги.

От­же, си­сте­ма мо­ні­то­рин­гу пе­ред­ба­чає на­ко­пи­чен­ня, си­сте­ма­ти­за­цію й ана­ліз ін­фор­ма­ції:

– про на­яв­ний стан об'єк­та мо­ні­то­рин­гу;

– про фак­то­ри впли­ву на об'єкт (тоб­то про при­чи­ни спо­сте­ре­жу­ва­них явищ);

– про ймо­вір­ні змі­ни ста­ну об'єк­та мо­ні­то­рин­гу (тоб­то про нас­лід­ки дії фак­то­рів впли­ву).

На ета­пі прог­но­зу­ван­ня мо­жуть роз­ро­бля­ти­ся ре­ко­мен­да­ції що­до упра­влінських рі­шень, необхід­них і до­стат­ніх для ке­ру­ван­ня ста­ном об'єк­та (як­що ві­до­мі ці­лі упра­влін­ських струк­тур сто­сов­но об'єк­та мо­ні­то­рин­гу).

Нау­ко­во-ме­то­дич­не підґрун­тя пла­ну­ван­ня іпро­ве­ден­ня мо­ні­то­рин­гу.

Зби­ран­ня ін­фор­ма­ції. Спо­сте­ре­жен­ня як ме­тод зби­ран­ня ін­фор­ма­ції здав­на ви­ко­ри­сто­ву­єть­ся в різ­них ви­дах нау­ко­вої і прак­тич­ної діяль­но­сті лю­дини. Спо­сте­ре­жен­ня це три­ва­ла ці­лес­пря­мо­ва­на і пла­но­мір­на ре­є­стра­ція си­туацій, по­дій і явищ нав­ко­лиш­ньої ре­аль­но­сті.

Спо­сте­рі­гаю­чи сус­піль­ні яви­ща, дос­лід­ник сти­ка­єть­ся з об'єк­тив­ни­ми і суб'єк­тив­ни­ми труд­но­ща­ми, які мо­жуть спри­чи­ни­ти пе­ре­кру­чен­ня. До об'єк­тив­них труд­но­щів від­но­си­мо те, що сус­піль­ні нау­ки ма­ють спра­ву з таки­ми си­туа­ція­ми чи яви­ща­ми со­ціаль­но­го жит­тя, що їх, як пра­ви­ло, не вда­єть­ся точ­но від­тво­ри­ти. До то­го ж, спо­сте­ре­жен­ня не є па­сив­ним ак­том фо­то­гра­фіч­но­го ві­добра­жен­ня ре­аль­но­сті, ос­кіль­ки все, що ба­чить і чує дослідник, про­хо­дить крізь йо­го сві­до­мість. Упо­до­бан­ня, при­пу­щен­ня, звич­ні спо­со­би сприй­нят­тя, настанови і сте­рео­ти­пи можуть "про­гра­му­ва­ти" дос­лі­джен­ня, фо­ку­сую­чи ува­гу його ли­ше на пев­них фраг­мен­тах спо­сте­ре­жу­ва­но­го яви­ща.

Ос­кіль­ки мо­ні­то­ринг здій­сню­ють в ін­те­ре­сах нау­ки, то для уни­кнен­ня можли­вих пе­ре­кру­чень дот­ри­му­ють­ся та­ких пра­вил спо­сте­ре­жен­ня [2]:

– ке­ру­ють­ся кон­крет­ною дос­лід­ниць­кою ме­тою і чіт­ко сфор­му­льо­ва­ни­ми завдан­ня­ми;

– про­во­дять спо­сте­ре­жен­ня пла­но­мір­но, си­сте­ма­тич­но, від­по­від­но до заз­да­легідь об­мір­ко­ва­ної про­це­ду­ри;

– по­стій­но кон­тро­лю­ють на­дій­ність і точ­ність спо­сте­ре­жень;

– пер­вин­ні да­ні фік­су­ють у про­то­ко­лах за пев­ною схемою та пе­ре­ві­ря­ють на обґрун­то­ва­ність і стій­кість.

У про­гра­мі спо­сте­ре­жен­ня виз­на­ча­єть­ся:

– об'єкт мо­ні­то­рин­гу;

– пред­мет мо­ні­то­рин­гу су­куп­ність вла­с­ти­во­стей (оз­нак) об'єк­та, які ці­кавлять дослід­ни­ка;

– ка­те­го­рії мо­ні­то­рин­гу, тоб­то кон­крет­ні оз­на­ки, які є зна­чу­щи­ми для розв'язан­ня зав­дан­ня дос­лі­джен­ня і які опе­ра­ці­о­на­лі­зо­ва­ні (тоб­то для них від­най­де­ні ем­пі­рич­ні інди­ка­то­ри мі­ри);

– умо­ви спо­сте­ре­жен­ня, тоб­то ті ви­мо­ги до си­туа­ції, за на­яв­но­сті яких спосте­ре­жен­ня ро­би­ти мож­на (або не мож­на).

Пе­ред про­ве­ден­ням мо­ні­то­рин­гу вар­то про­ясни­ти за­галь­ні ха­рак­те­ри­сти­ки об'єк­та:

– сфе­ра діяль­но­сті об'єк­та мо­ні­то­рин­гу, її осо­бли­во­сті; пра­ви­ла і нор­ми (формаль­ні і не­фор­маль­ні), які ре­гу­лю­ють стан об'єк­та в ці­ло­му; сту­пінь са­море­гу­ля­ції об'єк­та (якою мі­рою йо­го стан виз­на­ча­єть­ся зов­ніш­ні­ми фак­то­рами і вну­тріш­ні­ми при­чи­на­ми);

– ти­по­вість кон­крет­но­го об'єк­та мо­ні­то­рин­гу для пев­но­го кла­су дос­лі­джува­них об'єк­тів;

– за­галь­на ха­рак­те­ри­сти­ка со­ціаль­ної си­туа­ції під час про­ве­ден­ня спо­сте­режен­ня (сус­піль­на, еко­но­міч­на і по­лі­тич­на ат­мо­сфе­ра; стан сус­піль­ної сві­домо­сті то­що);

– клас­ифі­ка­ція уча­сни­ків со­ціаль­них подій: за де­мо­гра­фіч­ни­ми та со­ціаль­ними оз­на­ка­ми; за змі­стом діяль­но­сті (ха­рак­тер пра­ці, сфе­ра за­нять то­що); за ста­ту­сом (ке­рів­ник ко­лек­ти­ву, під­ле­глий, влас­ник, спон­сор, по­лі­тич­ний діяч то­що); за офі­цій­ни­ми функ­ція­ми на дос­лі­джу­ва­но­му об'єк­ті (обов'яз­ки, пра­ва, ре­аль­ні мо­жли­во­сті їх дот­ри­ман­ня; пра­ви­ла, яким під­ко­ря­ють­ся або які зне­ва­жа­ють то­що); за нео­фі­цій­ни­ми від­но­си­на­ми і функ­ція­ми (друж­ба, зв'яз­ки, не­фор­маль­не лі­дер­ство, ав­то­ри­тет, страх утра­ти­ти ро­бо­ту то­що);

– ме­та діяль­но­сті та со­ціаль­ні ін­те­ре­си суб'єк­тів і груп (за­галь­ні й гру­по­ві цілі та ін­те­ре­си офі­цій­ні та не­фор­маль­ні, схва­лю­ва­ні й нес­хва­лю­ва­ні в дано­му се­ре­до­ви­щі; по­го­дже­ність ін­те­ре­сів і ці­лей);

– ха­рак­те­ри­сти­ки функ­ціо­ну­ван­ня: зов­ніш­ні спо­ну­кан­ня (сти­му­ли), вну­тріш­ні усві­до­мле­ні на­мі­ри (мо­ти­ви), за­со­би до­ся­гнен­ня ці­лей (зміст за­со­бів та їх мо­раль­на оцін­ка); ін­тен­сив­ність діяль­но­сті (про­дук­тив­на, не­про­дук­тив­на; на­пру­же­на, спо­кій­на) та її прак­тич­ні ре­зуль­та­ти (ма­те­ріаль­ні та ду­хов­ні про­дук­ти);

– ре­гу­ляр­ність і ча­сто­та спо­сте­ре­жу­ва­них по­дій.

По­пе­ред­нє спо­сте­ре­жен­ня за та­ким пла­ном дає змо­гу доб­ре ро­зі­бра­ти­ся в об'єк­ті мо­ні­то­рин­гу. Пі­сля по­пе­редньо­го спо­сте­ре­жен­ня окре­мі яви­ща, по­дії, фор­ми по­ве­дін­ки людей мож­на вже ін­тер­пре­ту­ва­ти і ви­ко­ри­стовувати як ін­ди­ка­то­ри пев­них за­галь­ні­ших вла­сти­во­стей чи дій. За зі­бра­ни­ми попе­ред­ні­ми да­ни­ми можна уточ­ни­ти гі­по­те­зи (зав­дан­ня мо­ні­то­рин­гу), про­ве­сти опе­ра­ці­о­на­лі­за­цію кате­го­рій і пе­рей­ти у ста­дію знач­но фор­ма­лі­зо­ва­ні­шо­го дос­лі­джен­ня.

Для пі­дви­щен­ня ва­лід­но­сті (пра­виль­но­сті, від­по­від­но­сті) от­ри­ма­них пер­винних да­них дот­ри­му­ють­ся та­ких пра­вил [3]:

– тре­ба мак­си­маль­но детально клас­ифі­ку­ва­ти еле­мен­ти спо­сте­ре­жу­ва­них по­дій, ко­ри­стую­чись чіт­ки­ми ін­ди­ка­то­ра­ми, на­дій­ність яких пе­ре­ві­ре­на у по­пе­ред­ніх спо­сте­ре­жен­нях;

– тре­ба за­сто­со­ву­ва­ти єди­ну тех­ні­ку ве­ден­ня за­пи­сів, зі­ста­вля­ти вра­жен­ня різ­них спо­сте­рі­га­чів і по­го­джу­ва­ти їх­ні оцін­ки та ін­тер­пре­та­ції щодо спо­стере­жу­ва­них по­дій;

– як­що спо­сте­ре­жен­ня ви­ко­нує од­на лю­ди­на, тре­ба сте­жи­ти за обґрун­това­ні­стю її ін­тер­пре­та­ції да­них і пе­ре­ві­ря­ти її вис­нов­ки за до­по­мо­гою інших мо­жли­вих ін­тер­пре­та­цій;

– той са­мий об'єкт вар­то спо­сте­рі­га­ти в різ­них си­туа­ціях (нор­маль­них і стре­со­вих, стан­дарт­них і нез­вич­них), що дає змо­гу по­ба­чи­ти йо­го з різних бо­ків;

– тре­ба чіт­ко роз­різ­ня­ти і ре­єс­тру­ва­ти зміст, фор­ми вияву спо­сте­ре­жу­ваних по­дій та їх­ні кіль­кіс­ні ха­рак­те­ри­сти­ки (ін­тен­сив­ність, ре­гу­ляр­ність, пе­ріо­дич­ність, ча­сто­ту);

– ва­жли­во сте­жи­ти за тим, щоб опис по­дій не змі­шу­вав­ся з їх ін­тер­пре­таці­єю.

Ви­мо­ги до от­ри­му­ва­них да­них. Щоб оці­ню­ван­ня бу­ло об'єк­тив­ним, от­ри­ма­ні да­ні ма­ють бу­ти до­сто­вір­ни­ми й по­рів­нян­ни­ми (зі­став­ни­ми). До­сто­вір­на ін­форма­ція має аде­кват­но ві­доб­ра­жа­ти ха­рак­те­ри­сти­ки об'єк­та мо­ні­то­рин­гу. Для от­ри­ман­ня до­сто­вір­них да­них тре­ба за­сто­со­ву­ва­ти аде­кват­ну ме­то­ди­ку та від­повід­ні за­со­би ви­мі­рю­вань, які за­без­пе­чу­ють необхід­ну точ­ність ви­мі­рю­вань.

Що­до зі­став­но­сті да­них, то ця ви­мо­га ви­кли­ка­на по­тре­бою упра­влінсь­ких струк­тур ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти да­ні різ­них мо­ні­то­рин­гів. Як­що в різ­них дос­лі­дженнях за­сто­со­ву­ють­ся різ­ні ме­то­ди­ки, вив­ча­ють­ся різ­ні ха­рак­те­ри­сти­ки об'єк­тів мо­ні­то­рин­гу, то по­рів­ню­ва­ти їх (а тим біль­ше ро­би­ти вис­нов­ки) бу­де до­во­лі склад­но.

Оці­ню­ван­ня і мо­ні­то­ринг іно­ді вжи­ва­ють­ся як си­но­ні­ми, що не є пра­виль­ним. Оці­ню­ван­ня це си­сте­ма­тич­ний ана­ліз да­них спо­сте­ре­жен­ня за об'єк­том мо­ніто­рин­гу. Роз­різ­ня­ють три ос­нов­ні ти­пи оці­ню­ван­ня [4]:

– оці­ню­ван­ня си­туа­ції;

– оці­ню­ван­ня про­це­су втру­чан­ня;

– оці­ню­ван­ня ре­ак­ції на втру­чан­ня.

Оці­ню­ван­ня си­туа­ції пе­ред­ба­чає от­ри­ман­ня ба­зо­вої ін­фор­ма­ції про об'єкт моні­то­рин­гу для роз­роб­ки про­гра­ми упра­влінсь­ко­го втру­чан­ня. Оці­ню­ван­ня проце­су про­во­дять під час упро­ва­джен­ня про­гра­ми втру­чан­ня, щоб у ра­зі по­тре­би ско­ри­гу­ва­ти її. Пі­сля реа­­лі­за­ції про­гра­ми втру­чан­ня про­во­дить­ся оці­ню­ван­ня то­го, нас­кіль­ки ця про­гра­ма до­ся­гла по­ста­вле­ної ме­ти, тоб­то оці­ню­єть­ся ре­ак­ція об'єк­та на втру­чан­ня.

Не­зал­еж­но від то­го, яке оці­ню­ван­ня про­во­дить­ся (си­туа­ції, про­це­су чи ре­ак­ції на втру­чан­ня), во­но має пе­ред­ба­ча­ти та­кі ста­дії:

– ана­ліз до­ку­мен­таль­них да­них (як от­ри­ма­них під час цих дос­лі­джень, так і да­них ін­ших ана­ло­гіч­них дос­лі­джень);

– по­рів­нян­ня ре­зуль­та­тів і ве­ри­фі­ка­ція (пе­ре­вір­ка) да­них;

– фор­му­лю­ван­ня по­пе­ред­ніх вис­нов­ків та їх пе­ре­вір­ка ме­то­дом екс­перт­них оці­нок;

– про­ве­ден­ня до­дат­ко­вих дос­лі­джень (за по­тре­би);

– фор­му­лю­ван­ня ос­та­точ­них вис­нов­ків і скла­дан­ня зві­ту.

От­же, вар­то за­лу­ча­ти до ана­лі­зу не ли­ше да­ні сво­го дос­лі­джен­ня, а й ре­зульта­ти ін­ших ана­ло­гіч­них дос­лі­джень, да­ні ста­ти­сти­ки та ін­ші вто­рин­ні до­ку­менти. Така інформація може ви­ко­ри­сто­ву­ва­тись як додат­ко­ва та для пе­рех­рес­ної пе­ре­вір­ки (трі­ан­гу­ля­ції) да­них, от­ри­ма­них за різ­ни­ми мето­ди­ка­ми та з різ­них дже­рел. При цьо­му слід ма­ти на ува­зі, що ни­ні в сус­піль­нопо­лі­тич­ній сфе­рі по­ши­ре­ні так зва­ні "зам­ов­ні" дос­лі­джен­ня, да­ні яких мо­жуть бу­ти до­во­лі да­леки­ми від ре­аль­но­сті.

Ві­до­мі дві ме­то­до­ло­гіч­ні стра­те­гії оці­ню­ван­ня це якіс­ний ана­ліз і кіль­кіс­ний ана­ліз. Якіс­ний ана­ліз дає змо­гу виз­на­чи­ти на­яв­ність / від­сут­ність при­чи­но­во-нас­лід­ко­вих зв'яз­ків між яви­ща­ми, а та­кож вия­ви­ти основ­ні ти­пи мо­ти­ва­цій, думок, ста­влень, пове­дін­ки окре­мих ос­іб і пев­них со­ціаль­них груп. Для зби­ран­ня пер­вин­них якіс­них да­них за­сто­со­ву­ють не­фор­ма­лі­зо­ва­ний ана­ліз тек­стів, неструк­ту­ро­ва­ні спо­сте­ре­жен­ня, інтерв'ю (в то­му чи­слі фо­кус-гру­по­ві). От­ри­ма­ні в та­кий спо­сіб пер­вин­ні да­ні оці­ню­ють шля­хом си­сте­ма­ти­за­ції, ти­по­ло­гі­за­ції, порів­нян­ня й уза­галь­нен­ня. У під­сум­ку ма­ємо сут­ніс­ний опис об'єк­та мо­ні­то­рин­гу: пере­лік йо­го ос­нов­них змі­сто­вих ха­рак­те­ри­с­тик, окре­слен­ня ос­нов­них при­чин ви­ни­кнен­ня пев­них явищ, мо­жли­ві ти­пи ста­влен­ня різ­них груп лю­дей до цих явищ і мо­жли­ві ти­пи їх­ньої по­ве­дін­ки.

Для оці­ню­ван­ня кіль­кіс­них по­каз­ни­ків і вия­влен­ня мо­жли­вої ко­ре­ля­ції між пев­ни­ми чин­ни­ка­ми та дос­лі­джу­ва­ни­ми ха­рак­те­ри­сти­ка­ми об'єк­та мо­ні­то­рин­гу за­сто­со­ву­ють кіль­кіс­ні ме­то­ди ана­лі­зу да­них. Кіль­кіс­не оці­ню­ван­ня мож­на засто­со­ву­ва­ти то­ді, ко­ли струк­ту­ра й ос­нов­ні змі­сто­ві ха­рак­те­ри­сти­ки про­це­су вже до­во­лі доб­ре ві­до­мі. То­ді скла­да­ють пе­ре­лік зов­ніш­ніх чин­ни­ків (фак­то­рів, не­залеж­них змін­них) і дос­лі­джу­ва­них ха­рак­те­ри­стик об'єк­та (па­ра­ме­трів, зал­еж­них змін­них) і роз­ро­бля­ють чи­сло­ві шка­ли, за яки­ми їх ви­мі­рю­ва­ти­муть. На­при­клад, ви­мі­ря­ти сту­пінь ін­фор­мо­ва­но­сті ці­льо­вої ау­ди­то­рії мож­на за п'яти­баль­ною шка­лою, де 1 оз­на­ча­ти­ме най­ниж­чий сту­пінь ін­фор­мо­ва­но­сті, а 5 най­ви­щий. Так мож­на от­ри­ма­ти чи­сло­ву мо­дель дос­лі­джу­ва­но­го яви­ща і за­стос­ува­ти для ана­лі­зу від­по­від­ні ста­ти­стич­ні про­це­ду­ри. При цьо­му де­я­кі ха­рак­те­ри­сти­ки дово­лі про­сто ві­доб­ра­зи­ти ци­фра­ми, де­я­кі ви­мі­ря­ти до­во­лі склад­но, а де­я­кі практич­но нем­ожли­во.

От­же, як­що дос­лі­джу­єть­ся не­до­стат­ньо вив­че­не яви­ще, то спер­шу якіс­ни­ми ме­то­да­ми на­ма­га­ють­ся от­ри­ма­ти більш-менш детальніший опис цьо­го яви­ща. Відтак роз­ро­бля­ють від­по­від­ний ме­то­дич­ний ін­стру­мен­та­рій для кіль­кіс­но­го ана­лізу, щоб оці­ни­­ти по­ши­ре­ність вия­вле­них ха­рак­те­ри­стик, сту­пінь їх ін­тен­сив­но­сті і мо­жли­вий зв'язок між ни­ми. Під час мо­ні­то­рин­гу, як пра­ви­ло, за­сто­со­ву­ють кіль­кіс­ні ме­то­ди зби­ран­ня даних, про­те для ін­тер­пре­та­ції от­ри­ма­них да­них вико­ри­сто­ву­ють і якіс­ний, і кіль­кіс­ний ана­ліз.

Якіс­ні та кіль­кіс­ні дос­лі­джен­ня різ­нять­ся та­кож і за під­хо­дом до виз­на­чен­ня ви­бір­ко­вої су­куп­но­сті ті­єї кіль­ко­сті еле­мен­тів гене­раль­ної су­куп­но­сті, які, власне, й дос­лі­д­жу­ва­ти­муть­ся. Якіс­не дос­лі­джен­ня пе­ред­ба­чає де­таль­не вив­чен­ня по­рів­ня­но ма­лих вибі­рок чи на­віть ці­лес­пря­мо­ва­но ві­ді­бра­них оди­нич­них ви­падків. Кіль­кіс­ні дос­лі­д­жен­ня про­во­дять­ся на знач­но біль­шій кіль­ко­сті еле­мен­тів, ді­бра­них, як пра­ви­ло, випад­ко­во. Різ­ниця у під­хо­дах до фор­му­ван­ня ви­бі­рок відоб­ра­жає різ­ницю в ло­гі­ці та в цілях якіс­них і кіль­кіс­них стра­те­гій.

Пра­виль­но сфор­мо­ва­на ви­пад­ко­ва ви­бір­ка є ре­пре­зен­та­тив­ною, тоб­то до­зволяє по­ши­рю­ва­ти ре­зуль­та­ти дос­лі­джен­ня кон­крет­но­го об'єк­та на весь клас анало­гіч­них об'єк­тів. Виз­на­чи­ти об­сяг про­стої ймо­вір­ніс­ної ви­бір­ки, яка за­без­печить по­хиб­ку не біль­ше як на 35 від­сот­ків, мож­на за ві­до­ми­ми ста­ти­стич­ни­ми та­блиц­ями [5]. На­при­клад, як­що об'єк­том мо­ні­то­рин­гу є всі 500 дру­ко­ва­них видань, за­ре­єс­тро­ва­них і по­ши­рю­ва­них в регіо­ні N (а це оз­на­чає, що кіль­кість елемен­тів ге­не­раль­ної су­куп­но­сті ста­но­вить 500), то об'єм ви­бір­ко­вої су­куп­но­сті має ста­но­ви­ти 222 еле­мен­та. Тоб­то ми ма­ємо дос­лі­ди­ти 222 дру­ко­ва­ні ви­дан­ня цьо­го ре­гіо­ну, щоб ма­ти пра­во по­ши­рю­ва­ти от­ри­ма­ні в на­шо­му дос­лі­джен­ні да­ні на всі 500 ви­дань ре­гіо­ну N, і по­хиб­ка при цьо­му не пе­ре­ви­щу­ва­ти­ме п'ять відсот­ків. От­же, пе­ре­ва­га ви­пад­ко­вих ви­бі­рок і кіль­кіс­них ме­то­дик ба­зу­єть­ся на тео­рії імо­вір­но­стей.

На­то­мість пе­ре­ва­га ці­лес­пря­мо­ва­ної ви­бір­ки та якіс­них ме­то­дик ба­зу­єть­ся на об­ран­ні ін­фор­ма­цій­но на­си­че­них ви­пад­ків, дос­лі­д­жен­ня яких умо­жли­вить глибин­не вив­чен­ня об'єк­та. Тут еле­мен­ти ви­бір­ки оби­ра­ють­ся на під­ста­ві пев­но­го кри­те­рію зал­еж­но від ме­ти ана­лі­зу. На­при­клад, пев­ні еле­мен­ти ви­бір­ки оби­рають то­му, що вва­жа­ють їх ти­по­ви­ми пред­став­ни­ка­ми до­с­лі­джу­ва­ної гру­пи об'єк­тів. І нав­па­ки, мо­жуть оби­ра­ти­ся не­ти­по­ві (ек­стре­маль­ні або де­ві­ант­ні), кри­тич­ні або зна­чу­щі ви­пад­ки то­що [4, 5557]. Ці­лес­пря­мо­ва­ні ви­бір­ки мен­ші за об­ся­гом, а от­же, їх дос­лі­джен­ня швид­ше й де­шев­ше. Але от­ри­ма­ні резуль­та­ти не мож­на по­ши­рю­ва­ти на всю ге­не­раль­ну су­куп­ність.

Ви­бір ге­не­раль­ної су­куп­но­сті зал­ежить від ме­ти і зав­дань дос­лі­джен­ня. Во­на має бу­ти но­сі­єм ін­фор­ма­ції, яка є пред­ме­том дос­лі­д­жен­ня, мі­сти­ти всі струк­турні, про­сто­ро­ві та ча­со­ві ха­рак­те­ри­сти­ки, при­та­ман­ні об'єк­ту дос­лі­джен­ня.

Ме­то­ди ана­лі­зу змі­сту по­ві­до­млень. Оці­ню­ван­ня да­них спо­сте­ре­жен­ня ЗМІ це на­сам­пе­ред ана­ліз змі­сту вмі­ще­них у них по­ві­до­млень. Для цьо­го мож­на ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти:

– не­фор­ма­лі­зо­ва­ні (якіс­ні) ме­то­ди ана­лі­зу тек­стів лі­те­ра­ту­роз­нав­чі, лінгві­стич­ні, пси­хо­лін­гві­стич­ні;

– фор­ма­лі­зо­ва­ний (кіль­кіс­ний) ме­тод ана­лі­зу до­ку­мен­таль­ної ін­фор­ма­ції кон­тентана­ліз;

– екс­перт­ні опи­ту­ван­ня.

До ана­лі­зу змі­сту тек­стів мож­на під­хо­ди­ти по-різ­но­му. Мож­на тра­ди­цій­но визна­ча­ти те­му й ідею, ана­лі­зу­ва­ти об­ра­зи, жан­ри, оці­ню­ва­ти ви­ко­ри­ста­ні ав­то­ром сти­лі­стич­ні засо­би то­що.

А мож­на ана­лі­зу­ва­ти по­ві­до­млен­ня й по-іншому. У пси­хо­лін­гві­сти­ці по­рів­ня­но недав­но по­ча­ли за­сто­со­ву­ва­ти пси­хіа­трич­ний і пси­хо­а­на­лі­тич­ний ана­лі­зи текстів, моти­ва­цій­ний, емо­цій­но-лек­сич­ний, фо­но- і кольо­ро­се­ман­тич­ний ана­лі­зи, а та­кож ді­а­гно­сти­ку ме­та-про­грам [6; 7].

Біль­шість психо­ло­гіч­них осо­бли­во­стей лю­ди­ни ві­доб­ра­жа­єть­ся в осо­бли­востях її мо­ви: гра­ма­тич­них (пе­ре­ва­га від­мін­ків, ча­со­вих форм, форм ста­ну) і лексич­них (на­при­клад, пе­ре­важ­не вжи­ван­ня кон­крет­но­го сло­ва з ря­ду си­но­ні­мів). На ана­лі­зі та­ких лін­гві­с­тич­них осо­бли­во­стей по­бу­до­ва­ні так зва­ні "про­ек­тив­ні" си­сте­ми пси­хіа­трич­ної та психо­ло­гіч­ної ді­аг­но­сти­ки, зо­кре­ма Те­ма­тич­ний Аппер­цеп­тив­ний Тест (ТАТ) і йо­го чи­слен­ні мо­ди­фі­ка­ції.

Пси­хіа­трич­ний ана­ліз зі­ста­вляє текст із ха­рак­те­ри­сти­ка­ми ос­іб, що ма­ють ту чи ту ак­цен­ту­а­цію (пе­ре­важ­ну спря­мо­ва­ність) па­ра­но­їд­ну, де­мон­стра­тив­ну (істеро­їд­ну), де­пре­сив­ну, збуд­ли­ву, гі­пер­тим­ну. Так, пси­хіа­трич­ний ана­ліз ху­дож­ньої лі­те­ра­ту­ри дав мо­жли­вість ро­сійсь­ко­му пси­хо­лін­гві­сто­ві В.Бє­ля­ні­ну [7] ви­різни­ти кіль­ка ти­пів тек­стів: "світ­лі" (па­ра­но­їд­на ак­цен­ту­а­ція), "тем­ні" (епі­леп­то­їдна ак­цен­ту­а­ція), "кра­си­ві" (де­мон­стра­тив­на ак­цен­ту­а­ція), "ве­се­лі" (ма­ні­акаль­на ак­цен­ту­а­ція), "сум­ні" (де­пре­сив­на ак­цен­ту­а­ція). Ло­гіч­но при­пу­сти­ти, що ви­бір лю­ди­ною тих чи тих лек­сич­них і гра­ма­тич­них ва­рі­ан­тів зал­ежить від психо­ло­гічних осо­бли­во­стей ці­єї лю­ди­ни. От­же, про­а­на­лі­зу­вав­ши текст, мож­на ре­констру­ю­ва­ти кар­ти­ну сві­ту ав­то­ра та більш-менш точ­но виз­на­чи­ти йо­го психо­ло­гічний тип.

Пси­хо­а­на­лі­тич­ний ана­ліз пе­ред­ба­чає оцін­ку на­яв­них у тек­сті слів, які на­ле­жать до сек­су­аль­ної сим­во­лі­ки, до при­хо­ва­ної агре­сив­но­сті то­що. Мо­ти­ва­цій­ний ана­ліз ви­зна­чає ви­ра­же­ність у тек­сті пре­ди­ка­тів мо­ти­ва­ції за чо­тир­ма гру­па­ми мо­ти­вів: фізіо­ло­гіч­ний, вла­ди, осо­би­стих до­ся­гнень і при­на­леж­но­сті. Емо­цій­но-лек­сич­ний ана­ліз дає змо­гу оці­ни­ти емо­цій­ну на­си­че­ність тек­сту, струк­ту­ру оцін­ки за найбільш зна­чу­щи­ми емо­цій­но-оцін­ни­ми кри­те­рія­ми, а от­же, виз­на­чи­ти емо­ціо­генність тек­сту. Фо­но- і кольо­ро­се­ман­тич­ний ана­ліз вия­вляє не­ус­ві­дом­лю­ва­ні фо­нетич­ні, рит­міч­ні, ко­лір­ні, асо­ці­атив­ні та ін­ші емо­цій­ні ком­по­нен­ти тек­сту. Ді­аг­ности­ка ме­тапро­грам пе­ред­ба­чає оцін­ку за­дія­них у тек­сті ка­на­лів ре­пре­зен­та­ції; ана­ліз суб'єк­тив­ної ор­га­ні­за­ції про­сто­ру, ча­су і ру­ху; оцін­ку мов­но­го вті­лен­ня кате­го­рії "свій / чу­жий" то­що.

Ра­зом усі заз­на­че­ні під­хо­ди яв­ля­ють со­бою на­бір уні­вер­саль­них се­ман­тич­них оз­нак.

Ос­кіль­ки ме­та ана­лі­зу тек­сто­вих по­ві­до­м­лень це фор­ма­лі­за­ція змі­сту і за­собів йо­го ви­ра­жен­ня, пот­ріб­на аде­кват­на мо­ва опи­су, аде­кват­ний ін­стру­мен­та­рій. Ни­ні най­при­дат­ні­шим ін­стру­мен­та­рі­єм для фор­ма­лі­за­ції змі­сту вва­жа­єть­ся контент-ана­ліз [деталь­но про кон­тент-ана­ліз див. 8 і 9 ].

Кон­тент-ана­ліз це ста­ти­стич­на (кван­ти­та­тив­на) се­ман­ти­ка і ме­то­ди­ка для об'єк­тив­но­го кіль­кіс­но­го ана­лі­зу змі­сту ко­му­ні­ка­ції. Кон­тент-ана­ліз мож­на відне­сти до кіль­кіс­но-змі­сто­вих ме­то­дів дос­лі­джен­ня. Він пе­ред­ба­чає по­шук у тексті мов­них ін­ди­ка­то­рів (оди­ниць ана­лі­зу) пев­них змі­сто­вих по­нять (ка­те­го­рій ана­лі­зу), виз­на­чен­ня ча­сто­ти вжи­ван­ня ін­ди­ка­то­рів, оці­ню­ван­ня спів­від­но­шен­ня з ін­ши­ми оди­ниц­ями і зі змі­стом усьо­го тво­ру. Ча­сто­та по­яви в тек­сті пев­них ха­рак­те­ри­стик дає змо­гу дій­ти вис­нов­ку про на­мі­ри Ав­то­ра і (за на­яв­но­сті знань про со­ціо­психо­ло­гіч­ні ха­рак­те­ри­сти­ки ау­ди­то­рії) про мо­жли­ві ре­ак­ції Ад­ре­са­та.

От­же, кон­тент-ана­ліз це ме­тод зби­ран­ня кіль­кіс­них да­них про дос­лі­джу­ване яви­ще або про­цес, які мі­стять­ся в до­ку­мен­тах. Тут під до­ку­мен­том ро­зу­мі­ється все на­пи­са­не чи вимо­вле­не, все, що ста­ло ко­му­ні­ка­цією, тоб­то весь об'єк­тив­но до­ступ­ний зна­ко­вий ма­те­рі­ал. Кон­тент-ана­лі­зо­ві під­да­ють кни­ги, газет­ні чи жур­наль­ні стат­ті, ого­ло­шен­ня, те­ле­ві­зій­ні ви­сту­пи, кі­но- і ві­део­за­пи­си, фо­тоз­нім­ки, га­сла, ети­кет­ки, ма­люн­ки, ін­ші тво­ри ми­стец­тва, а та­кож, зро­зу­мі­ло, й офі­цій­ні до­ку­мен­ти.

Фор­ма­лі­зо­ва­ні про­це­ду­ри кон­тент-ана­лі­зу да­ють змо­гу вия­ви­ти зако­но­мір­ності, тен­ден­ції ін­фор­ма­цій­но­го по­то­ку, вия­ви­ти на­мі­ри кон­крет­но­го ЗМІ, яке тира­жує пев­ну ін­фор­ма­цію, і спрог­но­зу­ва­ти мо­жли­ві ре­ак­ції на неї ау­ди­то­рії. У та­ко­му ра­зі текст роз­гля­да­єть­ся як об'єк­ти­во­ва­не (але опо­се­ред­ко­ва­не) ві­доб­ражен­ня ін­те­ре­сів, за­пи­тів сто­рін, що бе­руть участь у ко­му­ні­ка­ції. Врахо­вую­чи обся­ги пев­них те­ма­тич­них прошарків, мож­на зро­би­ти вис­но­вок про зміст сус­піль­ної дум­ки, яку хо­че сфор­му­ва­ти той чи той ЗМІ, а от­же, про йо­го ре­дак­цій­ну по­літи­ку. При цьо­му ма­єть­ся на ува­зі, що пре­са впли­ває на дум­ки ау­ди­то­рії ча­сті­ше за до­по­мо­гою ви­крив­лень, про­пу­сків, "під­мальо­ву­ван­ня" фак­тів, ніж пря­ми­ми ре­дак­цій­ни­ми "про­по­ві­дя­ми" [10, 247255].

Кон­тент-ана­ліз мо­же про­ясни­ти, що са­ме най­ча­сті­ше оби­рає для сво­їх по­відомлень пев­не ЗМІ. По­даль­ша ін­тер­пре­та­ція да­них кон­тент-ана­лі­зу ра­зом із за­лучен­ням ін­ших до­тич­них ві­до­мо­стей дає змо­гу вия­ви­ти, який від­би­ток на зміст по­ві­до­млень ЗМІ на­кла­дає по­лі­тич­на си­туа­ція; які на­мі­ри зму­шу­ють ЗМІ по­відомля­ти нам са­ме про ці сто­ро­ни бут­тя і зам­ов­чу­ва­ти ін­ші; на яких іде­ал­ах і масо­вих сте­рео­ти­пах ау­ди­то­рії "грає" ЗМІ, а от­же, спрог­но­зу­ва­ти ефек­тив­ність впли­ву на ау­ди­то­рію.

Про­те ча­сто­та по­яви то­го чи то­го сло­ва або те­ми ма­ло про що свід­чать. Значно ін­фор­ма­тив­ні­ши­ми є не аб­со­лют­ні, а від­но­сні ча­сто­ти, що об­чи­слю­ють­ся як від­но­шен­ня аб­со­лют­ної ча­сто­ти до дов­жи­ни ана­лі­зо­ва­но­го тек­сту. Під дов­жиною тек­сту ро­зу­мі­ють кіль­кість слів у ньо­му, кіль­кість ре­чень, аб­за­ців то­що. Кате­го­рі­єю ви­сту­пає на­бір слів, об'єд­на­них на пев­ній під­ста­ві. За до­по­мо­гою ка­тего­рій у кон­тент-ана­лі­зі пред­ста­вле­ні пев­ні кон­цеп­ту­аль­ні утво­рен­ня. Кон­тент-ана­ліз тек­стів з ви­ко­ри­стан­ням ка­те­го­рій іно­ді на­зи­ва­ють кон­цеп­ту­аль­ним ана­лізом.

Зав­дя­ки кон­тент-ана­лі­зу мож­на от­ри­ма­ти до­стат­ньо об'єк­тив­ний ре­зуль­тат, а також, зро­би­ти зміст тек­сту "ви­мі­рю­ва­ним" і при­дат­ним для ста­ти­стич­ної об­роб­ки.

Екс­перт­ні опи­ту­ван­ня. Дос­лі­джен­ня со­ціаль­них про­це­сів не мож­на ціл­ком фор­ма­лі­зу­ва­ти. Са­ме то­му дос­лід­ни­ки звер­та­ють­ся до еври­стич­них ме­то­дів і про­це­дур, зо­кре­ма до екс­перт­них оці­нок [2].

Для оці­ню­ван­ня ста­влен­ня лю­дей до дос­лі­д­жу­ва­них про­це­сів, до упра­влінських дій з ре­гу­лю­ван­ня ци­ми про­це­са­ми за­ма­ло са­мих ли­ше кіль­кіс­них ста­ти­стичних да­них, от­ри­ма­них під час мо­ні­то­рин­гу. То­му в про­це­сі прийняття рі­шень ак­тив­ну роль ві­ді­гра­ють знан­ня та дос­від фа­хів­ців-екс­пер­тів, які мо­жуть від­повід­но про­а­на­лі­зу­ва­ти й ін­тер­пре­ту­ва­ти да­ні мо­ні­то­рин­гу, роз­ро­би­ти різ­ні сце­нарії по­даль­ших дій та об­ра­ти се­ред них оп­ти­маль­ний з урах­уван­ням на­яв­них супут­ніх об­ста­вин.

Екс­пер­том ува­жа­ють осо­бу, яка має спе­ціаль­ні знан­ня у пев­ній га­лу­зі людської діяль­но­сті. Як пра­ви­ло, це дос­від­че­ні й ква­лі­фі­ко­ва­ні фа­хів­ці, здат­ні оці­ни­ти і спрог­но­зу­ва­ти ті чи ті по­дії. Але не ко­жен фа­хі­вець мо­же бра­ти участь в екс­пертно­му опи­ту­ван­ні. Ос­нов­ною ви­мо­гою до добо­ру екс­пер­тів є те, що во­ни не повин­ні прац­юва­ти в упра­в­лінсь­ких струк­ту­рах і бра­ти участь у прий­нят­ті рі­шень сто­сов­но об'єк­та мо­ні­то­рин­гу. Тіль­ки в та­ко­му ра­зі мож­на га­ран­ту­ва­ти об'єк­тив­ність їх­ніх оці­нок. Хо­ча тре­ба зва­жа­ти, що сприй­нят­тя екс­пер­том об'єк­та мо­ні­то­рин­гу (на­при­клад, кон­крет­но­го ЗМІ) зав­жди ма­ти­ме пев­ний від­соток суб'єк­тив­но­с­ті, по­при всі йо­го на­ма­ган­ня бу­ти об'єк­тив­ним.

Крім пра­вил добо­ру екс­пер­тів, є ще пра­ви­ла оп­ти­мі­за­ції їх­ньої ро­бо­ти і прави­ла опрац­юван­ня ре­зуль­та­тів екс­перт­но­го опи­ту­ван­ня. Для пі­дви­щен­ня на­дійно­сті екс­перт­них оці­нок роз­ро­бле­но спе­ціаль­ні ви­мо­ги до про­це­су опи­ту­ван­ня екс­пер­тів:

– що­до кож­но­го дос­лі­джу­ва­но­го пи­тан­ня тре­ба зі­бра­ти дум­ки не мен­ше де­ся­ти екс­пер­тів;

– екс­перт по­ви­нен ма­ти мо­жли­вість спо­сте­рі­га­ти за оці­ню­ва­ним об'єк­том до­сить три­ва­лий час;

– оці­ню­ва­ні ха­рак­те­ри­сти­ки тре­ба виз­на­ча­ти в тер­мі­нах, які не ма­ють емоцій­но­го за­бар­влен­ня;

– екс­пер­ти ма­ють оці­ню­ва­ти дос­лі­джу­ва­ний об'єкт за од­ні­єю ха­рак­те­ристи­кою про­тя­гом од­но­го ра­зу. На­при­клад, не вар­то оці­ню­ва­ти один за­сіб ма­со­вої ін­фор­ма­ції ві­дра­зу за всім ком­плек­сом ха­рак­те­ри­стик. За­мість цьо­го екс­пер­то­ві про­по­ну­ють упо­ряд­ку­ва­ти гру­пу ЗМІ за од­ні­єю оз­накою. Ін­шо­го дня, ко­ли екс­перт уже за­був про по­пе­ред­ній по­ря­док роз­ташу­ван­ня, йо­му да­ють зав­дан­ня оці­ни­ти ці са­мі ЗМІ за ін­шою ри­сою і так да­лі.

За до­по­мо­гою екс­пер­тів мож­на вия­ви­ти гли­бин­ні тен­ден­ції ро­звит­ку то­го чи то­го яви­ща. Ме­тод екс­перт­них оці­нок ґрун­ту­єть­ся на не­фор­ма­лі­зо­ва­них, смисло­вих су­джен­нях екс­пер­тів з різ­них ас­пек­тів дос­лі­джу­ва­ної про­бле­ми. Зви­чай­но, дум­ка кож­но­го екс­пер­та є суб'єк­тив­ною. То­му до­сто­вір­ність експер­ти­зи зал­ежить від за­галь­ної кіль­ко­сті опи­та­них екс­пер­тів; про­цент­но­го співвід­но­шен­ня різ­них фа­хів­ців; осо­би­с­­­­­тіс­них ха­рак­те­ри­стик екс­пер­тів (ком­пе­тентність, кре­а­тив­ність, кон­фор­мність, ана­лі­тич­ність і ши­ро­та ми­слен­ня, са­мо­кри­тичність); ме­то­ди­ки одер­жан­ня екс­перт­них оці­нок.

Ко­ли тре­ба врахо­ву­ва­ти не ін­ди­ві­ду­аль­ні, а ко­лек­тив­ні пе­ре­ва­ги, до­ціль­но засто­со­ву­ва­ти гру­по­ві екс­перт­ні оцін­ки, які ві­доб­ра­жа­ють ко­лек­тив­ні чи сус­піль­ні ін­те­ре­си.

Ефек­тив­ним спо­со­бом зби­ран­ня ін­фор­ма­ції про гру­по­ві пе­ре­ва­ги екс­пер­тів є ме­тод Дель­фі [11]. Згі­дно з цим ме­то­дом, про­во­дить­ся се­рія пись­мо­вих опи­тувань екс­пер­тів. При цьо­му екс­пер­тів не зби­ра­ють ра­зом у пев­ний час в од­но­му при­мі­щен­ні, а про­сто роз­си­ла­ють їм ан­ке­ти, що їх екс­пер­ти по­вер­та­ють у виз­наче­ний тер­мін. Дос­лід­ни­ки ана­лі­зу­ють і уза­галь­ню­ють да­ні ан­кет. Уста­но­влю­ється спіль­на дум­ка гру­пи сто­сов­но дос­лі­джу­ва­но­го пи­тан­ня.

Екс­пер­ти­за ви­ко­ну­єть­ся кіль­ко­ма ета­па­ми. Пі­сля кож­но­го ета­пу уча­сни­кам (екс­пер­там) по­ві­до­мля­ють ре­зуль­та­ти про­ве­де­но­го опи­ту­ван­ня, а са­ме: усе­редне­ну "спіль­ну" дум­ку та пев­ний ін­тер­вал ду­мок, близь­ких до усе­ред­не­ної. Експер­ти, дум­ки яких ви­хо­дять за ме­жі цьо­го ін­тер­ва­лу (тоб­то по­міт­но ві­дріз­ня­ються від усе­ред­не­ної дум­ки), до­дат­ко­во обґрун­то­ву­ють пра­во­мір­ність сво­їх суджень. По­етап­на про­це­ду­ра уточ­нен­ня су­д­жень екс­пер­тів три­ває до­ти, до­ки не бу­дуть зве­де­ні до мі­ні­му­му край­ні оцін­ки.

Пе­ре­ва­гою ме­то­ду Дель­фі є не­сут­тє­вість та­ких чин­ни­ків, як вплив екс­пер­тів один на од­но­го і при­стос­уван­ня до дум­ки біль­шо­сті, що мо­же бу­ти в ін­ших мето­дах гру­по­вих опи­ту­вань.

Для за­без­пе­чен­ня ва­лід­но­сті екс­перт­них оці­нок, крім пра­виль­но­го добо­ру екс­пер­тів, ду­же ва­жли­вою є опе­ра­ці­о­на­лі­за­ція об­го­во­рю­ва­них по­нять по­ня­ттє­ва од­ноз­нач­ність дос­лі­джу­ва­них ка­те­го­рій, ви­ко­ри­стан­ня всі­ма екс­пер­та­ми спільної тер­мі­но­ло­гії (у склад­них ви­пад­ках на­віть ро­блять спе­ціаль­ний слов­ник, де роз­тлу­ма­чу­ють зна­чен­ня де­я­ких по­нять), а та­кож роз­роб­ка чіт­ких ін­ди­ка­то­рів, які да­ють змо­гу ви­мі­рю­ва­ти су­д­жен­ня екс­пер­тів.

Знан­ня, що ни­ми во­ло­ді­ють екс­пер­ти, становлять ін­те­лек­ту­аль­ний ка­пі­тал країни. То­му остан­ні­ми ро­ка­ми у сві­ті при­ді­ля­ють ве­ли­ку ува­гу ін­те­гра­ції знань екс­пер­тів у єди­ну ба­зу знань та за­без­пе­чен­ню ефек­тив­но­го до­сту­пу до неї всіх уча­сни­ків про­це­су ви­ро­блен­ня упра­влінсь­ких рі­шень.

Для опи­су ана­лі­тич­ної про­це­ду­ри виз­на­чен­ня тих чи тих ха­рак­те­ри­стик об'єк­та іно­ді ви­ко­ри­сто­ву­ють тер­мін кон­троль. На­при­клад, "про­ве­де­но контроль кіль­ко­сті та змі­сту пу­блі­ка­ції в пре­сі про ві­зит па­на N до Ні­меч­чи­ни". Тут "про­ве­де­но кон­троль" вжи­то в зна­чен­ні пі­дра­хо­ва­но або про­а­на­лі­зо­ва­но. При­нагі­дно на­га­да­ємо, що кон­троль за­со­бів ма­со­вої ко­му­ні­ка­ції здій­сню­єть­ся від­по­відни­ми ор­га­на­ми від­по­від­но до за­ко­нів Ук­ра­ї­ни, які стос­ують­ся діяль­но­сті ЗМК. Щоб уни­кну­ти плу­та­ни­ни, вар­то ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти тер­мін кон­троль ли­ше щодо діяль­но­сті, яка пе­ред­ба­чає вжи­ван­ня ак­тив­них ре­гу­лю­валь­них за­хо­дів.

От­же, оці­ню­ван­ням мож­на наз­ва­ти ста­влен­ня суб'єк­та (в на­шо­му ви­пад­ку до­слід­ни­ка) до об'єк­та оці­ню­ван­ня (в на­шо­му ви­пад­ку до си­сте­ми за­со­бів масо­вої ко­му­ні­ка­ції Ук­ра­ї­ни). Оці­ню­ван­ня дає змо­гу вста­но­ви­ти зна­чу­щі для суб'єк­та вла­сти­во­с­ті об'єк­та, виз­на­чи­ти ін­ди­ка­то­ри нор­маль­но­го ста­ну об'єк­та й окре­сли­ти ве­ли­чи­ну зов­ніш­ньо­го впли­ву, за якої об'єкт усе ще має мо­жли­вість функ­ціо­ну­ва­ти у ме­жах нор­ми.

Що­до ма­со­вої ко­му­ні­ка­ції, то тут, як пра­ви­ло, оці­ню­єть­ся:

– якість ін­фор­ма­ції (опе­ра­тив­ність, пов­но­та, до­сто­вір­ність, ана­лі­тич­ність);

– психо­ло­гіч­на спря­мо­ва­ність (по­зи­тив­на / не­га­тив­на емо­ціо­ген­ність, впли­во­ген­ність, па­то­ген­ність) пу­блі­ка­цій і ви­дан­ня (те­ле­ка­на­лу, про­грами, ін­тер­нет-сай­ту) в ці­ло­му;

– пу­блі­ци­стич­на май­стер­ність ав­то­рів, те­ма­тич­на і жан­ро­ва па­лі­тра, дизайн і по­пу­ляр­ність кон­крет­но­го ЗМІ;

– сту­пінь до­ві­ри до кон­крет­но­го ЗМІ;

– об­ся­ги охо­плю­ва­ної ау­ди­то­рії.

Прог­но­зу­ван­ня. Со­ціаль­не прог­но­зу­ван­ня ке­ру­єть­ся прин­ци­пом ді­а­лек­тич­ного де­тер­мі­ніз­му явищ май­бут­ньо­го. Цей прин­цип пе­ред­ба­чає, що необхід­ність "про­би­ває со­бі до­ро­гу" крізь ви­пад­ко­во­сті. То­му до со­ціаль­них явищ май­бутньо­го мож­на за­сто­со­ву­ва­ти ймо­вір­ніс­ний під­хід з урах­уван­ням ши­ро­ко­го набо­ру мо­жли­вих ва­рі­ан­тів. Прог­но­зу­ван­ня роз­ра­хо­ва­не на ймо­вір­ніс­ний опис мо­ж­ливо­го і ба­жа­но­го. При цьо­му будь-який прог­ноз по­тре­бує по­пе­редньої ін­фор­ма­ції про дос­лі­джу­ва­ні со­ціаль­ні яви­ща.

Роз­глянь­мо де­я­кі ба­зо­ві по­нят­тя, ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ні для оці­ню­ван­ня й прог­нозу­ван­ня ста­ну об'єк­та мо­ні­то­рин­гу.

Стан об'єк­та мо­ні­то­рин­гу (стан си­сте­ми, пор­трет си­сте­ми) це ха­рак­тери­сти­ка об'єк­та мо­ні­то­рин­гу в пев­ний мо­мент йо­го функ­ціо­ну­ван­ня. Цей стан мож­на опи­са­ти, оці­ни­ти й спрог­но­зу­ва­ти йо­го по­даль­ший ро­зви­ток за до­по­могою, на­при­клад, уза­галь­не­ної функ­ції ба­жа­но­сті (d-функ­ції) [12]. Для цьо­го треба на­пе­ред виз­на­чи­ти не­зал­еж­ні змін­ні (їх на­зи­ва­ють "фак­то­ри"), які впли­ва­ють на стан дос­лі­джу­ва­ної си­сте­ми, і зал­еж­ні змін­ні (їх на­зи­ва­ють "па­ра­ме­три" або "від­гу­ки" чи "кри­те­рії оці­ню­ван­ня"), які ха­рак­те­ри­зу­ють стан ці­єї си­сте­ми. У та­кий спо­сіб мож­на про­во­ди­ти ба­га­то­кри­те­ріаль­не оці­ню­ван­ня ста­ну дос­лі­джува­ної си­сте­ми. При цьо­му і фак­то­ри, і па­ра­ме­три мо­жуть бу­ти різ­ними (як кіль­кіс­ні, так і якіс­ні), а от­же, та­ка ме­то­ди­ка оці­ню­ван­ня дає змо­гу по­до­ла­ти "про­клят­тя роз­мір­но­сті".

Шка­ла ба­жа­но­сті для кож­но­го па­ра­ме­тра бу­ду­єть­ся з урах­уван­ням уяв­лень дос­лід­ни­ка про рі­вень ба­жа­но­сті кож­но­го кон­крет­но­го зна­чен­ня цьо­го па­ра­метра, а та­кож з урах­уван­ням на­яв­них знань про прак­тич­ну мо­жли­вість до­сяг­ти цьо­го кон­крет­но­го зна­чен­ня. От­ри­ма­не зна­чен­ня d-функ­ції яв­ля­ти­ме со­бою зведе­ний (уза­галь­не­ний, ін­те­граль­ний) по­каз­ник об­ра­ної дос­лід­ни­ком су­куп­но­сті кри­те­рі­їв оці­ню­ван­ня. Зви­чай­но, за та­ко­го ме­то­ду осо­бли­вої ва­ги на­бу­ва­ють прин­ци­пи добо­ру найвпли­во­ві­ших фак­то­рів і най­ін­фор­ма­тив­ні­ших па­ра­ме­трів ін­ди­ка­то­рів ста­ну дос­лі­джу­ва­ної си­сте­ми. Во­ни ма­ють бу­ти гли­бо­ко про­ду­ма­ні та чіт­ко сфор­му­льо­ва­ні дос­лід­ни­ком.

За­стос­уван­ня по­діб­них ме­то­дик є осо­бли­ві­с­тю су­ча­сно­го ета­пу дос­лі­джен­ня сус­піль­них си­стем, ко­ли якіс­ні клас­ифі­ка­ції та ти­пі­за­ції до­пов­ню­ють­ся ква­лі­метрич­ни­ми ме­то­да­ми, які да­ють змо­гу уза­галь­ни­ти знач­ну кіль­кість кри­те­рі­їв оціню­ван­ня ста­ну су­­с­піль­­них про­це­сів. Про­те ця ме­то­ди­ка по­тре­бує вио­кре­млен­ня не­зал­еж­них один від од­но­го фак­то­рів, що, на жаль, нем­ожли­во для знач­ної кілько­сті склад­них сус­піль­них об'єк­тів.

Нор­ма ста­ну об'єк­та мо­ні­то­рин­гу (ста­ну си­сте­ми). Мож­на ска­за­ти, що норма це су­куп­ність кіль­кіс­них і якіс­них по­каз­ни­ків си­сте­ми, за якої об'єкт мо­ніто­рин­гу функ­ціо­нує нор­маль­ним (з по­гля­ду суб'єк­та!) чи­ном. Нор­ма ха­рак­те­ризу­єть­ся пев­ни­ми ме­жа­ми (кри­тич­ни­ми рів­ня­ми), по­за яки­ми змі­ни кіль­ко­сті спри­чи­ню­ють змі­ни яко­сті. Ви­хід за ці ме­жі ве­де до якіс­ної пе­ре­бу­до­ви си­сте­ми і втра­ти нею де­я­ких ва­ж­ли­вих (для суб'єк­та!) вла­сти­во­стей. Ми під­кре­сли­ли сло­во "суб'єкт", бо са­ме суб'єкт (дос­лід­ник, зам­ов­ник то­що) клас­ифі­кує ті чи ті вла­сти­во­сті си­сте­ми як цін­ні, більш-менш ва­жли­ві чи вза­га­лі не ва­жли­ві. От­же, са­ме суб'єкт виз­на­чає нор­му ста­ну на ба­зі своєї си­сте­ми кри­те­рі­їв. Є та­кож понят­тя нор­ма впли­ву це та­ке від­хи­лен­ня по­каз­ни­ків ста­ну він нор­ми, яке не викли­кає незво­рот­них змін і не ви­во­дить стан си­сте­ми за ме­жі нор­ми [1, 8].

Оцін­ка ста­ну си­сте­ми з цих по­зи­цій пе­ред­ба­чає спів­від­не­сен­ня її вла­сти­во­стей з нор­мою, вия­влен­ня мо­жли­во­стей си­сте­ми збе­рі­га­ти свій стан або втра­ча­ти його внас­лі­док зов­ніш­ньо­го впли­ву. Прог­ноз ефек­тив­но­сті впли­ву пе­ред­ба­чає бага­то­кри­те­ріаль­не оці­ню­ван­ня зво­рот­ної ре­ак­ції дос­лі­джу­ва­ної си­сте­ми на змі­ну зов­ніш­ніх фак­то­рів.

За­сад­них чин­ни­ків (фак­то­рів), які впли­ва­ють на оці­ню­ва­ну вла­сти­вість, мо­же бу­ти до­во­лі ба­га­то (на­при­клад, фі­нан­со­ве за­без­пе­чен­ня діяль­но­сті; про­фе­сійність, дос­від і зв'яз­ки жур­на­лі­стів; куль­тур­но-ідео­ло­гіч­ні впо­до­бан­ня ке­рів­ництва; при­на­леж­ність влас­ни­ка ЗМІ до пев­них по­лі­ти­ко-біз­нес­ових кіл; кон­ку­рен­ція то­що). До то­го ж, між ци­ми фак­то­ра­ми мо­жуть іс­ну­ва­ти ко­ре­ля­цій­ні зв'яз­ки, які тре­ба вия­ви­ти й опи­са­ти. От­же, вия­влен­ня зна­чу­що­сті кож­но­го з фак­то­рів, мі­ри йо­го впли­ву на уза­галь­не­ну оцін­ку пов'яза­не зі знач­ни­ми труд­но­ща­ми і ста­новить окре­му про­бле­му.

Як уже заз­на­ча­ло­ся, пе­ред про­ве­ден­ням ос­нов­но­го мо­ні­то­рин­гу іно­ді ро­блять по­пе­ред­ню ді­аг­но­сти­ку об'єк­та: вия­вля­ють йо­го пе­ре­ва­ги й не­до­лі­ки (звіс­но, з по­гля­ду суб'єк­та), на­ма­га­ють­ся детальні­ше ро­зі­бра­ти­ся з окре­ми­ми ха­рак­те­ристи­ка­ми, виз­на­чи­ти їх­ню зна­чу­щість (звіс­но, з по­гля­ду ме­ти дос­лі­джен­ня), окресли­ти вла­сти­ві об'єк­ту ре­жи­ми функ­ціо­ну­ван­ня йо­го окре­мих еле­мен­тів (тоб­то окре­сли­ти ме­жі нор­маль­но­го ко­ли­ван­ня і кри­тич­ні зна­чен­ня фак­то­рів). Та­кий ді­аг­но­стич­ний мо­ні­то­ринг дає змо­гу вия­ви­ти де­я­кі тен­ден­ції функ­ціо­ну­ван­ня об'єк­та.

На­то­мість прог­но­стич­ний мо­ні­то­ринг дає змо­гу з біль­шою чи мен­шою ймо­вірні­стю пе­ред­ба­ча­ти змі­ни у функ­ціо­ну­ван­ні об'єк­та як нас­лід­ки тих чи тих змін вхід­них ха­рак­те­ри­стик. Але для здій­снен­ня прог­но­стич­но­го мо­ні­то­рин­гу пот­рібно про­во­ди­ти так зва­ний пла­но­ва­ний екс­пе­ри­мент [12], що прак­тич­но нем­ожливо зро­би­ти на та­ко­му склад­но­му ди­на­міч­но­му об'єк­ті, як за­со­би ма­со­вої ко­му­ніка­ції. Зви­чай­но, мож­на бу­ло б провести цей екс­пе­ри­мент як­що не на всій систе­мі, то хо­ча б на кіль­кох кон­крет­них ЗМІ, але нав­ряд чи знай­дуть­ся влас­ни­ки га­зет або те­ле­ка­на­лів, які на ньо­го погодяться адже для них то бу­де втра­та часу і гро­шей. І не за­ра­ди май­бут­ніх при­бут­ків, а про­сто за­ра­ди нау­ко­во­го ін­те­ресу. То­му не за­ли­ша­єть­ся ні­чо­го ін­шо­го, як на­ма­га­ти­ся ство­рю­ва­ти імі­та­цій­ні моде­лі різ­ної склад­но­сті (зал­еж­но від ме­ти дос­лі­джен­ня) й екс­пе­ри­мен­ту­ва­ти на них за до­по­мо­гою комп'ютер­них про­грам (які теж тре­ба ство­ри­ти).

До ос­нов­них ти­пів прог­но­зів на­ле­жать:

– по­шу­ко­ві (дос­лід­ниць­кі, трен­до­ві, ек­спло­ра­тив­ні) ро­зви­ток явищ прог­но­зуєть­ся шля­хом умов­но­го про­дов­жен­ня в май­бут­нє ми­ну­лих і ни­ніш­ніх тен­ден­цій цьо­го ро­звит­ку. Та­кі прог­но­зи від­по­ві­да­ють на за­пи­тан­ня: в яко­му на­пря­мі йде ро­зви­ток; що ймо­вір­ні­ше за все від­бу­деть­ся в май­бут­ньо­му за умо­ви збе­ре­жен­ня іс­ную­чих тен­ден­цій;

– нор­ма­тив­ні, ко­ли прог­но­зу­єть­ся, як до­сяг­ти ба­жа­но­го на ос­но­ві заз­да­ле­гідь виз­на­че­них норм, іде­а­лів чи ці­лей.

Крім цих ос­нов­них ти­пів со­ціаль­но­го прог­но­зу­ван­ня, є ще під­ти­пи: про­ект­ні, ор­га­ні­за­цій­ні, про­грам­ні, пла­но­ві то­що.

Нау­ко­вим ін­стру­мен­та­рі­єм со­ціаль­но­го прог­но­зу­ван­ня є:

– опи­ту­ван­ня екс­пер­тів;

– прог­но­стич­не мо­де­лю­ван­ня;

– про­ста і склад­на ек­стра­по­ля­ція.

Оби­раю­чи ме­тод прог­но­зу­ван­ня, дос­лід­ник має спо­чат­ку оці­ни­ти на­яв­ні ві­домо­сті про об'єкт і при­ки­ну­ти ос­нов­ну тен­ден­цію. По­тім мож­на ви­рі­ши­ти, який спо­сіб прог­но­зу­ван­ня ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти [до­клад­ні­ше див. 2].

При­чи­но­ва ре­гре­сія, яка врахо­вує ба­га­то змін­них, ува­жа­єть­ся най­ко­рис­ні­шою. Про­те вар­то ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти кіль­ка ме­то­дів, а не об­ме­жу­ва­ти­ся якимо­сь од­ним [3].

От­же, спо­кій­ний, ці­лес­пря­мо­ва­ний, по­сту­паль­ний ро­зви­ток сус­піль­ства ба­га­то в чо­му зал­ежить від ефек­тив­но­сті ін­фор­ма­цій­ної взає­мо­дії упра­влінсь­ких ор­ганів з на­се­лен­ням. По­каз­ни­ком ін­фор­ма­цій­ної взає­мо­дії є рі­вень ін­фор­мо­ва­но­сті на­се­лен­ня, а та­кож об'єк­тив­ність об­ра­зу сві­ту в ці­ло­му (й кон­крет­ної дер­жа­ви, пар­тії, осо­би зо­кре­ма), що йо­го ство­рю­ють ЗМК. Звіс­но, цей об­раз зале­жить насам­пе­ред від зу­силь са­мих ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди, спря­мо­ва­них на розв'язан­ня со­ціаль­них про­блем на­се­лен­ня. Але не в остан­ню чер­гу він зал­ежить і від ін­форма­цій­ної си­сте­ми, від на­ла­го­джен­ня на­дій­но­го зво­рот­но­го зв'яз­ку з на­се­ленням. Єди­ним ді­є­­вим по­се­ред­ни­ком між дер­жа­вою і на­ро­дом є ЗМК, а то­му постій­ний (а не спо­ра­дич­ний, як ни­ні) мо­ні­то­ринг ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру де­да­лі біль­ше ста­ва­ти­ме на­галь­ною по­тре­бою сус­піль­но­го упра­влін­ня.

1. Мо­ни­то­ринг при­ро­ды и об­ще­ства. Тео­ре­ти­че­ские и при­клад­ные ас­пек­ты: Сб. на­уч. ста­тей / Санкт-Пе­тер­бург­ский гос. ун-т; НИИ гео­гра­фии (НИ­ИГ СПбГУ); А. И. Чи­сто­ба­ев (ред.), Н.И. Тер­тыч­ный (ред.). СПб.: НИИ хи­мии СПбГУ, 2001. 136 с.

2. Рі­зун В. В., Скот­ни­ко­ва Т. В. Ме­то­ди нау­ко­вих дос­лі­джень у жур­на­лі­сти­кознав­стві. К.: КНУ, 2005. 104 с.

3. Ядов В. А. Стра­те­гия со­ци­оло­ги­че­ско­го ис­сле­до­ва­ния. Опи­са­ние, объяс­не­ние, по­ни­ма­ние со­циаль­ной ре­аль­но­сти. М.: Доб­ро­свет, 2000. 596 с.

4. Мо­ни­то­ринг и оцен­ка: Ме­тод. рек. / Між­на­род­ний Аль­янс з ВІЛ/СНІД (Al­li­an­ce) / Т. Деш­ко (гл. ред.). К., 2004. 128 с.

5. Джон­сон Н., Лион Ф. Ста­ти­сти­ка и пла­ни­ро­ва­ние экс­пе­ри­мен­та в тех­ни­ке и нау­ке: Ме­то­ды об­ра­бот­ки дан­ных. М.: Мир, 1980. 612 с.

6. Бе­ля­нин В. П. Вве­де­ние в пси­хо­лин­гви­с­ти­ку. М.: Че­Ро, 2001. 128 с.

7. Бе­ля­нин В. П. Ос­но­вы пси­хо­лин­гви­сти­че­ской ди­аг­но­сти­ки: мо­де­ли ми­ра в лите­ра­ту­ре. М.: Три­во­ла, 2000. 248 с.

8. Іва­нов В. Ф. Лі­га­че­ва Н. Л., Чер­нен­ко С.М., Дац­юк С. А. Те­ле­ба­чен­ня спе­цопе­ра­цій: Ма­ні­пу­ля­тив­ні тех­но­ло­гії в ін­фор­ма­цій­ноана­лі­тич­них про­гра­мах ук­раїнсь­ко­го те­ле­ба­чен­ня: мо­ні­то­ринг, ме­то­ди виз­на­чен­ня та за­со­би про­ти­дії: Ре­комен­да­ції що­до прин­ци­пів від­кри­тої ре­дак­цій­ної по­лі­ти­ки те­ле­ка­на­лів. К.: Теле­кри­ти­ка, 2003. 266 с.

9. Ко­стен­ко Н. В., Іва­нов В. Ф. Дос­від кон­тентана­лі­зу: Мо­де­лі та прак­ти­ки: Моно­гр. К.: Центр віль­ної пре­си, 2003. 139 с.

10. Фе­до­то­ва Л. Н. Со­ци­оло­гия мас­со­вой ком­му­ни­ка­ции. СПб.: Пи­тер, 2003. 400 с.

11. Доб­ров Г. М. Ти­по­ло­гия прог­но­зов и ана­лиз ме­то­да Дель­фи // Ана­лиз тен­денций и прог­но­зи­ро­ва­ние на­уч­но-тех­ни­че­ско­го про­грес­са. К.: Нау­ко­ва дум­ка, 1967. 344 с.

12. Ад­лер Ю. П., Мар­ко­ва Е. В., Гра­нов­ский Ю. В. Пла­ни­ро­ва­ние экс­пе­ри­мен­та при по­ис­ке оп­ти­маль­ных усло­вий. М.: Нау­ка, 1976. 276 с.