Державно-церковні відносини в Україні та їх правове

Забезпечення

Література: 8, с. 244 - 258, 261 - 178; 13, с. 204 - 213; 14,
с. 356-383. с£/

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Правове регулювання свободи совісті в нашій країні передбачає, зокрема, аналіз ставлення держави до своїх громадян залежно від їхніх релігійних чи антирелігійних (атеїстичних) поглядів. Водночас аналітичних підхід вимагає розглянути чинні нормативно-правові документи держави, в яких викладено основні постулати свободи совісті.

В юридичному аспекті свобода совісті розглядається як правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення свободи.

Інститут свободи є сукупність норм, які закріплюють право кожної людини "мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання", - наголошено в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Аналіз ст. З цього Закону дозволяє виокремити основні права, які конкретизують свободу совісті: по-перше, мати, вибирати і змінювати релігію або переконання за власним вибором; по-друге, свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Ці два основні права

реалізуються громадянами довічно і постійно. Вони забезпечують недопустимість неправомірного примусу над совістю людини, усувають незаконне втручання у сферу її життя й переконань, надають можливість вільного вибору між релігією чи атеїстичним сприйняттям.

У свою чергу, право сповідувати будь-яку релігію забезпечується рівністю всіх релігій перед законом і відсутністю привілеїв, наданих якій-небудь конфесії. Зазначене право передбачає також можливість змінювати віру, приєднуватися до іншого релігійного віровчення. Врешті, громадяни мають належати тільки до одного релігійного об'єднання, тобто бути членами однієї громади.

В Україні вільне відправлення релігійних обрядів забезпечується тим, що воно:

а) не порушує громадського порядку;

б) не пов'язане з посяганням на права інших громадян;

в) не заподіює шкоди здоров'ю населення.

Окрім основних прав, з яких складається інститут права свободи совісті, існує ще ряд норм, які презентують систему правових гарантій свободи совісті. До них належать:

• заборона примусу відносно громадян під час визначення ними свого ставлення до релігії, до сповідання чи неспо-відання віровчень, до участі чи не участі в богослужіннях, релігійних обрядах і ритуалах тощо. З огляду на це заборонено встановлювати обов'язкові переконання і світогляд;

• право батьків чи осіб, які їх заступають, за взаємною згодою виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань і ставлення до релігії;

• рівність громадян перед законом у всіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від ставлення громадянина до релігії;

• заборона втручання релігійних організацій у діяльність інших релігійних організацій, проповідування в будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Слід особливо наголосити на двох інших гарантійних нормах інституту свободи совісті: відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави та відокремлення школи від церкви (релігійних організацій).

Норма відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави означає:

^ невтручання держави в діяльність релігійних організацій, здійснювану в межах закону, а також відмова фінансувати діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії;

•^ рівноправність усіх релігій, віросповідань релігійних організацій перед законом;

^ не дозволяються і не встановлюються будь-які переваги чи обмеження однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших;

^ релігійні організації не допускаються до виконання державних функцій;

^ заборону релігійним організаціям брати участь у діяльності політичних партій, надавати політичним партіям фінансову підтримку, висувати кандидатів до органів державної влади, вести агітацію або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Водночас священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами; держава надає релігійним організаціям й інші гарантії.

Норма відокремлення школи від церкви (релігійних організацій) виявляє:

• світський характер державної системи освіти і цільний доступ до різних видів і рівнів освіти, що надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігії;

• вилучення обмежень на ведення наукових досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їхніх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм, за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії чи атеїзму;

• дозвіл громадянам опановувати релігійне віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання;

• дозвіл релігійним організаціям відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються в користування.

Дотримуючись установленого в Україні правового режиму відокремлення церкви від держави, релігійні організації не втручаються у сферу діяльності держави та її органів, не виконують державних функцій. "Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів" (ст. 5 вищезгаданого Закону). Відсутні будь-які правові форми союзу церкви й держави в різноманітних сферах суспільного життя. Церковні постанови не мають юридичної сили відносно держави і не повинні суперечити її законам.

Будучи суб'єктом правових відносин, релігійні організації не мають права втручатись у правотворчу, правозастосовну і правоохоронну діяльність державних органів, у механізм правового регулювання суспільних відносин, а також у систему правосуддя. Особливість релігійних організацій як суб'єкта правових відносин виявляється в тому, що їхня правосуб'єктність обмежується чітко визначеними правовідносинами, вступ у які є необхідним і неминучим для здійснення функціональних обов'язків. Останні в структурі державно-правового порядку визначаються законодавством про свободу совісті та релігійні організації.

Помилковою є думка, що діяльність релігійних організацій має бути скерована виключно на задоволення релігійних потреб віруючих. Відокремлення церкви від держави, суспільно-релігійна діяльність конфесій в Україні базуються на принципах

свободи совісті й віросповідання, які гарантують релігійним організаціям, окрім зазначеної діяльності, інші широкі повноваження.

Режим відокремлення церкви від держави не забороняє соціально-культурної та ідеологічної діяльності релігійних організацій у суспільстві, співробітництва останніх із державними та громадськими організаціями з питань культурно-виховної, добродійної роботи тощо. "Релігійні організації, - наголошує вищеназваний Закон, - мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації... Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами" (ст. 5). Отже, правовий статус відокремленої від держави церкви не виключає участі останньої в соціально-культурній сфері, а священнослужителям не забороняє брати участь у державно-політичних відносинах. Водночас залишаються не-визначеними роль і місце церкви як інституту в державно-політичному процесі. Як інтегральний чинник у державі, особливо за розбудови національної державності, церква та релігійні організації беруть активну участь у політиці держави (наприклад, зовнішній), зокрема впливають на внутрішньополітичну стабілізацію суспільства. Відповідно до цього кожна держава повинна мати певну концепцію політики стосовно церкви, надавати моральну та організаційно-політичну підтримку національним церквам, залучати до окремих політичних акцій.

Принцип відокремлення церкви від держави покладено в основу державно-правових інститутів України і, зокрема, в основу інституту права на свободу совісті. Тому релігійні організації зобов'язані додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку. Жодна релігійна організація в Україні не може діяти, якщо вона не дотримується або порушує режим відокремлення церкви від держави. Відповідно до ст. 16 згадуваного Закону, в разі порушення цього режиму релігійною організацією, що є юридичною особою, її діяльність припиняється в судовому порядку.

Теми рефератів

1. Шляхи розвитку України як багатоконфесійної держави.

2. Забезпечення повноцінного правового статусу церкви в Україні.

Запитання для самоперевірки

1. Які законодавчі акти регулюють свободу віросповідання в Україні?

2. Які основні положення визначені в галузі релігійного життя в Україні?

3. Яким чином розподіляються права і обов'язки між церквою і державою в Україні?

4. Охарактеризуйте основні положення Закону "Про свободу совісті та релігійні організації".

5. Яким чином вирішуються кадрові питання в релігійних організаціях? Чи припустиме втручання держави до релігійних організацій?

Література

1. Алексеев В.П., Панин А.В. Философия. - М.: Проспект, 1999.

2. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. — К.: Генеза, 1996.