Порожня темрява – утаємничений голос

До останньої думки

Герої:

Філософ – головний герой

Аскет – співбесідник

Порожня темрява – утаємничений голос

Ява І

Філософ та Аскет сидять один до одного спинами. В них зав’язані очі. Між ними нічого зайвого, крім мовчання та відваги.

Порожня темрява:

Слова є зайві, коли суть близька,

Лиш темрява невимушена поруч,

Коли у світі правда так слизька,

То пересвідчись, чи нема ліворуч.

Нема праворуч, чи позаду там

Хоч малої душі, хай не святої,

Бо в тиші кожен відбудує храм,

А серед шуму не живуть герої.

Філософ:

Чому ми тут, на цій брудній підлозі?

Розправить крила, в вирій відлетіть

З тобою, друже мовчазний, не в змозі?

Або не вірим у польоти мить?

Ми граєм у житті чужії ролі,

Ридаючи в зневірені думки

Ми плескаєм в долоні та без волі,

Ми хочемо назад, але роки…

Вони минають, нас і позабувши,

А ми пірнаєм тихо поміж скель

Та як тебе пізнать, тебе не чувши?

Як душам грішним відшукать купель?

Аскет(ледве схиливши голову під тиском аргументів):

Мабуть, праві твої слова…

Філософ:

Це все, чим ти допитливість зігрів

Мою... Тут забагато негативу

Твоя померла різнокутність слів

Лякає більш за паузу через зливу.

(збільшує гучність своєї промови)

Чому? Скажи чому ти замовчав?

Твоя ремарка – вітру ідентична

Чому раніше ти злегка навчав,

А зараз крига так тобі дотична?

(Падіння монети десь у темряві)

Аскет(ледь подавши ознаки безтурботності):

От простогнала і ціна моїм не сповненим дням…

Порожня темрява:

Серед самотніх діалогів, тут

Я чашку чаю ніжно притримаю

Поки дощами золотіє люд,

Що сам собі не чує і не мріє.

Розплющіть очі, кахля чи паркет

Або сузір’я там, над головами,

Лише рабам згори дають сюжет

Ніхто вже не приходить тут до тями.

Аскет:

Як жаль...

Ява ІІ

В непримиренній далечині запалав промінь. Суть існування його не відома.

Аскет: (дзвонить в голові):

Голова втрачає зрадливу надію...

Філософ:

Ти ще живеш за спиною моєю?

Я прирікнув себе на тиху біль

Коли зрубили руки Прометею,

Бажаючи йому зробити сіль.

Дурні... І вбогі... Не вбачають душ,

Що в полум’ї зростаючим літають,

Як тільки віриш – зразу ані руш,

Вони від того лиш своє і мають.

В повітрі відчуваю змову вірну

Ти знов затих, лиш граючи на нотах,

Комусь так зручно рухать планомірну

Свою дорогу у пітьму та страх.

(сидячи спиною, нащупує пальцями співбесідника)

Сплати за струни, що в подиху твоїм,

Ти лічиш, беззмістовно лічиш кару

Усе так поруч… Тільки слово «крім»

Тобі не дасть заснути, захопивши хмару.

Аскет:

Я відчуваю світло...там воно живе,(вказує у темряву з відблиском надії)

Вважаєш хибно ти, що то мовчання,

То несказанне сльозами пливе,

Що плата нам за ліки і страждання.

Порожня темрява:

Чи Вам багато ще пізнати,

Допоки буде царювать туман

Агов! Безсилих час вітати,

Лишаючи на них сади із ран.

Філософ:

Він близько, чуєш?(тихо, ледь чутно)

Аскет:

Звичайно, поруч він завжди

Ми тягнемось до нього, як до мани,

А він нам полишає лиш сліди,

Заповнені до берегів омани.

Ти бачиш горизонт в малому кроці?

Філософ:

Воно лякає за незмінним темпом,

Коли від нас не вимагає й слів,

Так звично – потім вільним синім небом

Шукаєш крик, що не перевів.

Аскет:

Май на увазі.

Філософ:

Я знаю, що не встиг…

Аскет:

Ми в перевазі!

Філософ:Лиш в думках твоїх...

Порожня темрява:

Яка ж забава неповторна,

Коли для бджол зробити рів

Вони почують, що валторна

Для них солодша сотень дів.

Ява ІІІ

Формується дружня лінія... Вона і зв’язала героїв мотузкою.

Філософ:

Ми чули і побачили без зору,

Незграбну сплату і надію,

Коли ж ми нівелюєм серед мору

Нову, хай ненароджену, та мрію?

Між наших спин невизнані кордони,

Що відбудують і поразки тишу,

А ти тоді згадай про ці мільйони

Відомих лиш мені вогнів, що лишу.

Аскет:

Ти чуєш тиху вранішню зорю,

Чому вона вітає шуми вітру?

Ти бачиш перепалену землю,

Не маючи одну убиту гідру?

Порожня темрява:

Як спопелилось чисте, зникло все,

Сконала міць, лишалась правда з лиха

Можливо, час усе перенесе

І відійде від нас, молившись стиха.

Філософ:

Нам булави ніхто не зміг лишити,

Хай це в сумлінні, все на самоті,

Не легка суть – тобі мене судити

Та й я не вартий мантії в житті.

Однак... Ми поруч, з’єднані з тобою,

Тому усе лишаєм так, як є,

Нам не піти пліч-о-пліч, що не скою,

Але і ти з брехнею, це твоє.

Аскет:

Нам скаже більше аромат колосся,

Ми там вродились, там і помирать,

Тому пробач, якщо нам не вдалося

З тобою спинами мости розбудувать.

Ява IV

Так близько до кожного з героїв відкрито хліб. Його спекотний смак занурився у життєвий діалог.

Порожня темрява:

Коли повітрям сповниш ти легені,

То віриш, що це правда на сезон,

А потім раптом уникають кревні

І чужоземці ближче, мов озон.

Філософ:

Ми уві сні і зраджуєм коханих,

Себе лишаєм ми моральних меж

У небо зазираєм для жаданих

Для будівництва стін, зневір та веж.

Тож що втрачати нам з тобою, брате?

Хіба що тиху незбагненну смерть.

Нам вже нема про що собі мовчати,

Бо знищить нас життєва круговерть.

Аскет:

Я все сказав...

Філософ:

Ти знову за старе схопився словом,

Чи ти не того роду, що й я тут?

Хіба нам міст не стане за основу?

До віру у такий правдивий люд.

Аскет:

Коли обойма стихне в цьому кадрі,

Втомлюся я від талої води,

Зачиним ми завісу у театрі

І в ґрунті все побачим, як кроти.

Тоді я крикну так, що навіть тиша

Не чутиме про біль моїх страждань,

А поки дай можливість сісти ліпше,

Ніж підлетіть в повітря сподівань.

Порожня темрява:

Невдовзі Ви покинете цю гру,

І душі віднайдуть апартаменти,

Чекайте символ власний на вітру,

Збирайте недостатні аргументи.

Філософ:

Дихай ще раз, тебе благаю,

Хай ти мовчати будеш, та лишись

Сльозами вмиєм ми шляхи до раю,

Що там близькі для нас були колись.

Аскет:

Нам в спину так кидали квіти,

А у обличчя погляди із брил

Лишилися своєї ми орбіти,

Тому й від себе ми залишим пил.

Філософ:

Ти відаєш минуле без конспектів, але майбутнє пишемо не ми…

Порожня темрява:

Ми одягаємо пов’язки,

Щоб очі затулить від слів,

Але не мають сенсу маски,

Коли тікаєш від гріхів.

Філософ:

Час...

(світло різко вимикається)

(Порожня сцена, посередині лише вішак з пов’язками.)

Порожня темрява:

Він має рацію, звільнившись від кайданів,

Хай не почув і відповідь у такт,

Але буває, кожен між туманів

Знаходить двері... Дивовижний факт.

Завіса

Хай римування змінне, та не в тому річ…

Сергій Біленький.

Наши рекомендации