Юридичний захист фольклору

Як і будь-який інший результат творчої діяльності фольклор є об'єктом права інтелектуальної власності. Однак на відміну від традиційних творів, які охороняються авторським правом з метою виключення їх незаконного використання, фольклор має особливу систему захисту, суть якої полягає у виключенні незаконного привласнення фольклорних творів або обмеження доступу до них якоюсь конкретною особою із використанням механізмів захисту інтелектуальної власності. З юридичної точки зору фольклор як об'єкт інтелектуальної власності охоплюється більш широким поняттям традиційні знання. Фольклор не є об'єктом авторського права.

МІФ І КАЗКА

Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства

Загальновідомо, що людина вперше усвідомлює себе у міфах. У поетичній скарбниці народів світу збереглися численні міфи, у яких первісна людина намагається осмислити навколишній світ і себе в ньому. Про що ці міфи? Про всесвіт, явища природи, стосунки між людьми, історичні події, славетних героїв.

Людина, намагаючись збагнути незрозуміле, часто тлумачить невідоме за аналогією до знайомих фактів. Майже в усіх міфах численний рід богів порядкує у світі. Родинні стосунки стародавні люди переносять на природу. Такими поняттями передусім оперують космогонія (міфи про походження Всесвіту), теогонія (міфи про походження богів) та міфи про подвиги героїв.

Міфи складалися протягом тисячоліть. У них можна знайти нашарування різних епох: віру в перевертнів, демонів, фетишизм (обожнювання речей), анімізм (віра в те, що всіма явищами природи порядкують духи) тощо.

Міф майже завжди пов’язаний з певною місцевістю, натомість дія казки відбувається “десь за горами, за лісами” чи у “тридесятому царстві”. Окрім того, події міфу мають значення для всього світу, а події казки впливають лише на долю її героїв.

Казка — це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Слід відрізняти казку від байки.

Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

У Європі існувала довга усна традиція, пов'язана з казкою, що привернула значну цікавість етноантропології. Крім того, чимало авторів збирали традиційні казки чи створювали нові казки на основі традиційних. Серед таких письменників слід згадати Шарля Перро (Франція), братів Грімм (Німеччина), Олександр Афанасьєв (Росія).

Для сучасного читача слово “міф” часто означає те саме, що й “казка”. Але міф і казка значною мірою відрізняються одне від одного. Міф, на відміну від казки, ніколи не був розвагою, його сприймали як надзвичайно серйозну спробу осмислити і пояснити світ. Саме тому він і дав поштовх розвиткові не тільки мистецтва, але й науки та філософії. На відміну від казки, міф сприймався як “правда”, як істина, а казка завжди створюється і сприймається як “неправда” і розповідається для розваги слухачів, навіть якщо вона має повчальний зміст.

Характерні особливості

В основі казки — захоплива розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами — сказаннями, саґами, легендами, переказами, епічними піснями, — казки не пов'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.

Для них характерні традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням.

Казка відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненнями героєм мети і перемогою добра над злом. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

Класифікація

За змістом казки поділяються на кілька різновидів. Казки про тварин ґенетично найдавніші, зв'язані з тотемічними уявленнями. Головними їх героями виступають звірі. З часом казки втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-виховного характеру. Один із різновидів казок про тварин — кумулятивні казки (твори для дітей, що розвивають логічне мислення, пам'ять, виховують моральні почуття тощо).

Фантастичні казки первісно також мали магічне призначення, яке з часом утратилося; в них органічно поєднується міфічне, фантастичне і героїчне начала. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети.

У побутових казках переважають мотиви з повсякденного життя. Героями їх виступають бідний селянин, кмітливий наймит чи солдат, бурлака, вередлива жінка тощо. Часто у цих казках зустрічаються персоніфіковані образи — Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда. Казкові образи і мотиви широко використовуються у художній літературі, музиці, малярстві.