Визначте особливості духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового Часу

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'є кта. Розум не привносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності.

Засновник емпіризму — англійський філософ Френ-сіс Бекон (1561 — 1626) основні ідеї висловив у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон вбачає у пізнанні природи і оволодінні її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини. Першим кроком? на шляху реформи метода пізнання, на думку Бекона, має бути очищення розуму від похибок ("ідолів"), які йому постійно загрожують.

До першого виду похибок, які він називає "'ідолами роду", належать ті, що пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини. Другий вид похибок ("ідоли печери"), зумовлений особливостями окремої людини чи групи людей. Третій вид похибок ("ідоли площі") має своїм джерелом недосконалість і неточність мови.

Четвертий вид похибок ("ідоли театру") породжується сліпою вірою людей в авторитети, некритичним сприйняттям і засвоєнням чужих думок. Щоб очистити пізнання від цих ідолів, треба, на думку Бекона, виходити лише з досвіду і безпосереднього вивчення природи, бути вільним і само-стійним у своїх твердженнях та висновках, незалежним від авторитетів, бо істина є дочкою часу, а не авторитетів. Мета пізнання, підкреслює Бекон, — збагачення життя справжніми відкриттями, зміцнення влади людини над силами природи; об'єкт пізнання — природа, а основні методи — експеримент та індукція.

У широкому розумінні індукція — це метод, за допомогою якого здійснюється сходження від окремих спостережень, одиничних фактів до узагальнень. Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно-спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе. Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання д> нагромадження голих фактів. Третій шлях — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Раціоналізм:

Суть дедуктивного методу Декарт сформулював у чотирьох правилах.

1. Піддавай усе сумніву! Вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів або начал. За істинні, згідно з цим правилом, можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення.

2. Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей.

3. Треба "дотримуватись певного порядку мислення", починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих.

4. Треба орієнтуватися на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення, мати повний перелік і детальний огляд усіх ланок. Розум, озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу.

19.2 Охарактеризуйте основні цінності людського буття: людська персональність, свобода, сенс життя.

Для людської індивідуальності (як і для будь-якої людини) велике значення мають ціннісні орієнтири. Поняття цінностей позначає не стани чи властивості речей самих по собі (або в контексті реальних предметних співвідношень), а їх якісні прояви щодо людини. Цінність — це значущість чогось для людини. Цінність постає як цілісний, інтегральний мотив діяльності та характеристика людських вчинків у тому сенсі, що вчинок вказує на те, що для певної людини постає її справжніми цінностями. Хоча цінності мають індивідуалізований характер, до найголовніших людських цінностей можна впевнено віднести:
Людська особистість (персональність) постає внутрішньою концентрацією людського початку в людині, тому звернення до її аналізу є необхідним і виправданим. У філософському дослідженні особистості виявляється її подвійний вимір: з одного боку, особистість постає як "самість " - неподільний атом людського початку буття, що дозволяє характеризувати особистість як ідею даної людини; у цьому вимірі особистість розкривається через низку понять, що починаються словом "само": самоусвідомлення, самовладність, само-детерміпація. Проте особистість є властивістю реальної конкретної людини, тому інший вимір особистості її духовний світ, через який людська "самість " виходить у зв 'язок із іншими характеристиками людини - із її психологічними особливостями, статтю, відношенням до інших людей, поведінкою.

В философии свобода - деятельность, не обусловленная внешними по отношению к субъекту деятельности причинами.

В философско-этической мысли существуют две крайние точки зрения на
проблему свободы:
1. Фатализм, согласно которому все в мире имеет однозначные причины и следствия, а потому человеческие поступки предопределены силами, находящимися вне нашей власти (Богом, роком, физическими закономерностями и т.д.). Руководствуясь фаталистическими представлениями, нетрудно прийти к безнравственному поведению: раз от меня ничего не зависит, то можно поступать как угодно; во всех моих мерзостях виноват не я, они запрограммированы извне моей души.
2. Волюнтаризм (от слова «воля»), согласно которому человек абсолютно свободен в моральных решениях и должен поступать, исходя лишь из своей сущности, своих убеждений и желаний. Руководствуясь подобными убеждениями, человек также закономерно приходит к безнравственному поведению под лозунгом «что хочу, то и ворочу».
2. Ступени нравственной свободы
Первая ступень нравственной свободы - «свобода от...», «негативная» свобода - предполагает освобождение от внешней^ зависимости.
Вторая ступень нравственной свободы - «свобода для...», позитивная свобода - предполагает осознание того, зачем тебе моральная свобода, для чего ты будешь ее использовать. Это свобода делать то, чего в сущности я хочу. Позитивная свобода означает наличие способности личности строить жизнь не вопреки, а благодаря нравственным закономерностям, способности организовать свою жизнь по своей морали, т.е. следовать своей совести, блюсти свое достоинство, стремиться к своему идеалу, выполнять свой долг.
Если «свобода от...» - это чаще всего свобода без морали, то «свобода для...» - это свобода внутри морали. Этой свободе препятствуют только внутренняя ограниченность, неспособность и нежелание работать над собой, над развитием своего нравственного мира.

Уявлення про сенс життя складаються в процесі діяльності людей і залежать від їх соціального становища, змісту розв'язуваних проблем, способу життя, світорозуміння, конкретної історичної ситуації. У сприятливих умовах людина може бачити сенс свого життя в досягненні щастя і благополуччя; у ворожому середовищі існування, життя може втратити для нього свою цінність і сенс.

Великі філософи - такі, як Сократ, Платон, Декарт, Спіноза, Діоген та багато інших - мали чіткі уявлення про те, яке життя «найкраще» (а, отже, й найбільш осмислене) і, як правило, асоціювали сенс життя з поняттям блага.

Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист Арістотель, наприклад, вважав, що метою всіх людських вчинків є щастя (eudaimonia), яке полягає у здійсненні сутності людини. Для людини, суть якої - душа, щастя полягає в мисленні і пізнанні.

Епікур та його послідовники проголошували метою людського життя отримання задоволення (гедонізм), яке розуміється не тільки як чуттєва насолода, а й як порятунок від фізичного болю, душевного неспокою, страждань, страху смерті. Ідеал - життя в «затишному місці», в тісному колі друзів, неучасть у державному житті, віддалене споглядання. Самі Боги, за Епікура, - блаженні істоти, що не втручаються у справи земного світу ^[1].

Кініки (Антисфен, Діоген Синопський) - представники однієї з сократичних шкіл грецької філософії - вважали кінцевою метою прагнень людини доброчесність(щастя). За їх вченням, доброчесність полягає в умінні задовольнятися малим і уникати зла. Це вміння робить людину незалежною.

Згідно з вченням стоїків (Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії.) метою людських прагнень має бути моральність, неможлива без правдивого пізнання. Душа людини безсмертна, а чеснота складається в житті людини у згоді з природою і світовим розумом (логосом). Життєвий ідеал стоїків - незворушність і спокій по відношенню до зовнішніх і внутрішніх дратівливих факторів

Життя людини, за Шопенгауером, - це постійна боротьба зі смертю, невпинне страждання, причому всі зусилля звільнитися від страждань призводять лише до того, що одне страждання замінюється іншим, тоді як задоволення основних життєвих потреб обертається лише пересичення і нудьгою
Предтеча екзистенціалізму (напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі), датський філософ XIX століття Серен Обю Кіркегор стверджував, що життя сповнене абсурду і людина повинна створювати свої власні цінності в байдужому світі.

Ніцше описував християнство як нігілістичну релігію, оскільки вона видаляє сенс із земного життя, зосереджуючись натомість на «потойбічному житті» З нігілістичної (світоглядна позиція, суть якої у запереченні цінностей) точки зору, першоджерелом моральних цінностей є індивід, а не культура або інша раціональна або об'єктивна підстава

Філософи-прагматики (Прагматизм — доктрина або скоріш світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем, згідно з їхньою здатністю задовільнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб) вважають, що замість пошуків істини про життя ми повинні шукати корисне розуміння життя

19.3Кому з філософів належить класична модель діалектики?

г) Гегелю;

Варіант 20