Про детермінацію суспільних явищ та процесів

Розвиток суспільних явищ базується на матеріальному способі виробництва. Ми не знаємо інших варіантів виявлення та дій соціального, окрім його функціонування на основі природного. Головним для розуміння соціальних явищ та процесів є те, що людина вступає у новий тип зв’язків, взаємодій, способів задоволення своїх життєвих потреб, а це значить, що не лише предмети зовнішнього світу, а й сама людина набуває соціальної якості.

У чому полягає різниця між соціальними та природними якостями? Соціальні якості виникають на ґрунті вже наявних природних явищ, які проходять через процеси перетворення, а це значить, що соціальні явища реально існують лише в людському, певним чином організованому та спрямованому способі життєдіяльності. Це означає, що людина не може пізнавати та перетворювати поза тим, чом у чомусь не наслідувати та продовжувати світову космічну еволюцію. З іншого боку людина не може цього здійснювати і поза тим, щоб створювати те, що у межах природної еволюції стає неможливим: тобто, соціальна діяльність виводить предмети діяльності і пізнання на рівень фундаментальних, всезагальних характеристик буття. Соціальні явища− це саме те:

а) перетворення природних явищ; школи: епікуреізма, скептицизма філософіхводив із ідеальної формию По стилю мислення Платон розробив екзістенціально-місти

б) сприймаються та оцінюються тільки свідомістю;

в) реалізуються лише у свідомій людській діяльності, та інші стосунки.

Білет №9.

Людина як предмет філософського пізнання.

Відповідаючи на це питання, ми повинні сказати, а чи має філософія якусь специфічну ділянку пізнання людини? Відповіді різних фахівців на це питання неоднозначні. Я не думаю, що філософська антропологія− це якраз головна проблема людського пізнання. Але, якщо філософія буде займатися конкретними проблемами людини, то вона буде займатися не своїм ділом.

Пізнання людини засобами філософії− це орієнтація пізнавального акту на ту сферу, яка охоплює проблеми людини з позицій статуту всебічності та багатомірності людини. Тут треба виділити ряд фундаментальних філософських проблем людини, а саме:

1) порозуміння проти річного способу життя людини як діяльності;

2) підхід до пізнання людини з боку його багато вимірності;

3) порозуміння соціального та біологічного у людині;

4) розгляд пізнавальних процесів людини, орієнтованих на гуманістичні позиції;

5) треба розуміти, що людина сугубо природно не здібна існувати поза межами людського суспільства;

6) при розгляданні проблем людини треба користуватися принципом її гармонійного розвитку;

7) принцип діяльнісного підходу до розкриття сенсу людини.

Отже, на мій погляд, це програмна система філософського вивчення людини. Кожний з названих принципів− це цілісна програма пізнання людини. Вона повинна розглядатися з позицій історичного розуміння антропогенезу та антропосоціогенезу.

Поняття діалектичного заперечення. Його роль в розвитку. Діалектичне та метафізичне розуміння розвитку.

Закон заперечення заперечення сформульований вперше німецьким філософом Ф. Гегелем. Сутність його полягає в тому, що цей закон показує напрям в розвитку. В чому тут справа? А справа тут в тому, що сам процес розвитку можна розуміти як повторення, як ріст та інше. Функція цього закону в тому, що він розкриває сенс „розвитку” як виникнення нового.

Скажу, що не всі філософи погоджені з ідеєю про те, що розвиток має цілеспрямованість від нижчого до вищого. Тут, мабуть, є антропологічні натяги.

Діалектичне розуміння закону заперечення стверджує, що процес розвитку не однобічний, він включає в себе повтор, він багато спрямований, але у цілому він формує розуміння виникнення нового як у природі, суспільстві та людському мисленні.

Білет № 10.