Типологія методів. Філософське вчення про загальнонаукові методи пізнання.
В структурі науки (в архітектурі її будівлі) виділяють два рівня: емпіричний і теоретичний. Не варто їх змішувати з двома моментами пізнання взагалі – чуттєвим і раціональним. Емпірія – це досвідне пізнання, але на увазі мається не лише чуттєвий досвід.
| емпіричний | теоретичний |
| Обидва ці рівні співвідносні, хоча й відносно самостійні | |
| ü Оперує фактами, “ідеями” досвіду | Оперує поняттями, категоріями |
| ü Обмежується класифікаціями та узагальненнями данних досвіду | Початок аналізу данних досвіду - з точки зору первісних теоретичних конструкцій |
| ü Регіструє, описує, пояснює й передбачає в межах досвіду | Думка виводить за межі досвіду: раціональне – засіб досягнення нового змісту знання, який не дається досвідом |
| ü Істина пізнання – фактуальна, а критерієм істини виступає експеримент | Істина – процес пізнання: рух від абстрактного до конкретного; критерієм істини є логічна несуперечність знань. |
| ü Характеризує дослідження, спрямоване безпосередньо на об’єкт вивчення, а тому забезпечує зв’язок системи знання | Всезагальний характер мислення намагається подати істину у всій конкретності й об’єктивності змісту |
| ü Опирається на данні спостереження й експерименту, на виявлення нових даних і фактів дійсності. | Має опору в попередніх теоріях, знаннях різного рівня узагальнень, шукає нових абстракцій для систематизації знань. |
| ü Теорія попередніх рівнів стає емпірично доступною на більш високому рівні (теоретичне навантаження емпіричного знання) | Конкретизує, уточнює, спрямовує, розвиває емпіричні знання, забезпечує перехід його на більш високий рівень |
емпірія – компонент пізнавальної діяльності, при посередності якого забезпечується безпосередній зв’язок системи знання з пізнавальним об’єктом. Для психології – це феноменологічне знання (“безпосереднє”). Логічно – це єдність опосередкованого й безпосереднього знання.
теорія –як рівень – характеризується переважанням раціонального моменту: понять, концепцій, законів та інших форм операцій мислення. Безпосереднього практичного зв’язку з об’єктами не існує, отже вивчення його опосередковане, проте лише воно розкриває найглибші суттєві боки, зв’язки, закономірності явищ шляхом особливої обробки даних емпіричного знання. Теоретичне мислення не зводиться до суми емпіричного матеріалу. Його результатом є гіпотези, теорії, закони, які відповідають вимогам всезагальності й необхідності.
Загальнонаукові методи і методологія пізнання. Одна з важливих особливостей наукового пізнання в порівнянні з повсякденним складається в його організованості і використанні цілого ряду методів дослідження.Під методом (metodos – з грецького – шлях до чогось) при цьому розуміється особливий спосіб (засіб) побудови й обгрунтування систематизованих знань; сукупність прийомів, операцій, правил пізнавального, теоретичного та досвідно-практичного осягнення й перетворення людьми дійсності для досягнення певних власних результатів. Вибір методів диктується певним завданням чи проблемою. Для їх застосування необхідна система принципів., вимог, правил і прийомів, керуючись якими можна досягати певної мети чи результату. Наукові методи знімають у собі ці принципи. вимоги й правила, озброюючи тих, хто володіє ними, послідовністю (технологізмом) звершення певних дій (операцій), дисциплінуючи пошук істини, економлячи сили й час. “Головна функція методу – регулювання пізнавальної та інших форм діяльності”. Ці прийоми, правила. процедури в кінцевому рахунку встановлюються не довільно, а розробляються, виходячи з закономірностей самих досліджуваних об'єктів. Тому методи пізнання настільки ж різноманітні, як і сама дійсність. Саме дослідження методів пізнання емпіричної та теоретичної діяльності є задачею особливої дисципліни - методології. Теорія розробляє методи, методологія дозволяє поглиблювати теорію. У філософії ж метод і теорія співпадають. Філософія – сам себе конструюючий шлях пізнання.. вищий його теоретичний рівень.
У сучасній науці досить успішно «працює» багаторівнева концепція методологічного знання. У цьому плані всі методи наукового пізнання можуть бути розділені на наступні основні групи (по ступеню спільності та широті застосування):
1. Загальні, філософські методи: сфера їх застосування найбільш широка. Філософські методи, серед яких найбільш давніми є діалектичний і метафізичний. Власне кажучи, кожна філософська концепція має методологічну функцію, є своєрідним способом розумової діяльності. Тому філософські методи не вичерпуються двома названими. До їхнього числа також відносяться такі методи як аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний та ін.
2. Загальнонаукові методи: інваріантні для всіх і особливі для кожної з наук і теорій. До загальних методів наукового пізнання відносять спостереження, експеримент, вимір, моделювання, різного роду порівняння, класифікації, міркування за аналогією, висування гіпотез, використання теорій, аналіз (розкладання на частини) і синтез (відтворення цілого), індукція (сходження в думці від часткового до загального) і дедукція (рух думки від загального до часткового). Вони знаходять застосування у всіх чи майже у всіх науках. Їх своєрідність і відмінність від загальних методів у тім, що вони знаходять застосування не на всіх, а лише на визначених етапах процесу пізнання. Наприклад, індукція відіграє провідну роль на емпіричному, а дедукція - на теоретичному рівні пізнання, аналіз переважає на початковій стадії дослідження, а синтез - на заключній і т.д. При цьому в самих загальнонаукових методах знаходять, як правило, свій прояв і переломлення вимоги загальних методів.
Важлива роль загальнонаукових підходів полягає в тому, що в силу свого «проміжного характеру», вони опосередковують взаємний перехід філософського і частково наукового знання (а також відповідних методів). Справа в тім, що перше не накладається чисто зовнішнім, безпосереднім образом на друге. Тому спроби відразу, «в упор» виразити спеціально-науковий зміст мовою філософських категорій буває, як правило, неконструктивною й малоефективною.
Разом з тим усі ці методи знаходяться в діалектичному зв'язку з загальним, діалектичним методом. Ця обставина є однією з причин, що визначають важливість наявності філософських знань у будь-якого вченого. Адже саме філософія як наука «про найбільш загальні закономірності буття і розвитку світу» займається вивченням тенденцій і шляхів розвитку наукового пізнання, його структури і методів дослідження, розглядаючи їх через призму своїх категорій, законів і принципів. Філософія наділяє вченого тим загальним методом, без якого неможливо обійтися у будь-якій області наукового пізнання.
3.Часткові чи спеціальні методи характерні для окремих наук чи наукових областей, певних галузей практичної діяльності. Частково-наукові методи – це власний методологічний арсенал окремих наук; це - сукупність способів, принципів пізнання, методів дослідження і процедур, застосовуваних у тій чи іншій науці, що відповідає даній основній формі руху матерії. Це методи механіки, фізики, хімії, біології, математики, гуманітарних та соціально-гуманітарних наук.
v Дисциплінарні методи – система прийомів, застосовуваних у тієї чи іншій науковій дисципліні, що входить у яку-небудь галузь чи науки виниклої на стиках наук. Кожна фундаментальна наука являє собою комплекс дисциплін, що мають свій специфічний предмет і свої своєрідні методи дослідження.
v Методи міждисциплінарного дослідження – сукупність ряду синтетичних, способів (виниклих як результат сполучення елементів різних рівнів методології), націлених головним чином на стики наукових дисциплін. Широке застосування ці методи знайшли в реалізації комплексних наукових програм.
Таким чином, методологія не може бути зведена до якогось одного, навіть «дуже важливого методу». Учений ніколи не повинний покладатися на якесь єдине навчання, ніколи не повинний обмежувати методи свого мислення однією єдиною філософією. Методологія не є також проста сума окремих методів, їх «механічна єдність». Методологія – складна, динамічна, цілісна, субординована система способів, прийомів, принципів різних рівнів, сфери дії, спрямованості, евристичних можливостей, змістів, структур і т.д.
4.Конкретніметодики утворюють особливу групу методів, що уявляють собою прийоми й засоби, вироблювані для рішення якоїсь особливої, часткової проблеми. Вибір вірної методики – важлива умова успіху дослідження.
Загальнологічні методи пізнання.
Аналіз і синтез.Це найелементарніші й універсальні прийоми наукового пізнання, які є підвалинами логічного мислення, оперування поняттями. Аналіз – процес уявного, а нерідко і реального розчленовування предмета, явища на частині (ознаки, властивості, відносини). Процедурою, зворотною аналізу, є синтез. Синтез – це з'єднання виділених у ході аналізу сторін предмета в єдине ціле. У судженнях виражається зв'язок між поняттями, розкривається їхній зміст, дається визначення, а самі поняття є наслідком діяльності мислення у формі суджень. Аналітико-синтетична логіка здійснюється саме у формі суджень.
ІНДУКЦІЯ (від лат. induction – наведення). Значна роль в узагальненні результатів спостереження й експериментів належить особливому виду узагальнення даних досвіду - індукції. При індукції думка дослідника рухається від часткового до загального знання. Розрізняють популярну і наукову, повну і неповну індукцію.
ДЕДУКЦІЯ. Протилежністю індукції є дедукція: рух думки від загального до часткового знання. На відміну від індукції, з якою дедукція тісно зв'язана, вона в основному використовується на теоретичному рівні пізнання. Умовивід – логічна форма дедукції й індукції – це такий логічний процес, у ході якого з декількох суджень на основі закономірних, істотних і необхідних зв'язків виводиться нове судження, що містить нове знання про дійсність.
Процес індукції зв'язаний з такою операцією, як порівняння – установлення подібності й розходження об'єктів, явищ. Індукція, порівняння, аналіз і синтез підготовляють ґрунт для вироблення класифікацій.
СИСТЕМНО-СТРУКТУРНИЙ МЕТОД.Спирається на спостереження матеріальних утворень як систем, що мають певну структуру та кількість взаємопов’язаних елементів.
МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ.Спираються на можливості формалізації та кількісного моделювання процесу пізнання, на абстрагування від конкретного змісту об'єкта, на аналіз кількісних і структурних моментів.
МЕТОД ПОБУДОВИ ГІПОТЕЗ.Завдяки формуванню допущень, вірогідності знання, передбачення певних закономірностей, причин і чинників, які викликають факт або явище.