Поняття та типологія світогляду. світогляд і філософія. 2 страница
А. На основі осмислення природи, світу, виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія). Онтологія є філософською наукою про буття, перш за все, буття як таке, а не лише про окремі види чи прояви буття. Тут найпершими постають питання про те, чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов’язана із буттям. Натурфілософія або філософія природи (“натура” – з лат. природа) постає різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу переважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи. Проте мимоволі вона торкається і питань людського буття, і буття суспільства, оскільки останні перебувають у органічних зв’язках із природою та поза останньою просто неможливі. Космологія може існувати як різновид астрономії, а може поставати і як філософські міркування про сутність та природу космосу; коли ж наголос тут падає на виникнення, походження (чи породження) космосу, то тоді ми маємо справу із космогонією.
Б. На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу), есхатологія. Соціологія як окремий напрямок дослідження виникла у ХІХ ст., хоча намагання осмислити історію присутні у філософії з давніх часів. В своєму реальному розвитку соціологія більше тяжіла до того, щоб бути наукою про факти соціального життя, тому вона перетворилася на емпіричну соціологію та соціологію окремих сторін суспільства, наприклад, соціологія сім’ї. Філософські ж осмислення природи суспільного життя, зв’язків суспільства та природи, суспільства та людської індивідуальності поступово набули визначення як соціальна філософія, хоча і по-сьогодні вони можуть називатися просто соціологією. Філософія історії також ставить граничні питання на адресу історії людства: чому людство перебуває в стані історичного процесування, куди прямує історія, хто є її суб’єктом, чи існують закони людської історії? Культурологія виходить із тези про те, що специфічних якостей та ознак як людині, так і суспільному життю надає культуротворення, тому вивчення культури постає відмичкою до їх розуміння. Есхатологія постає різновидом філософії історії, але побудована на переколнанні у тому, що людська історія прямує до свого кінця, врешті - до загибелі; звідси виникають питання про засади історії, її сенс, завдання людини та ін. Нарешті, етнофілософія – це новий напрям сучасної філософії, покликаний окреслити значення та роль етносів в історії людства та виявити історичний сенс того, що історія розвивається саме у варіанті етнічної багатоманітності; тут також стоїть завдання окреслення того, яку свою вихідну екзистенціальну якість привносить кожний етнос у історію людства в цілому.
В. Філософське осмислення людини приводить до формування таких філософських дисциплін, як філософська антропологія ( на відміну від просто антропології – науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об’єкта), інколи – антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інколи зараховують структурну антропологію та соціобіологію. Філософська антропологія ставить собі завданням вивчати людину у всіх її можливих виявленнях та характеристиках. Тут, зокрема, ставиться питання про визначення сутності людини та про відмінність останньої від природи людини, про її спосіб буття та ін. Антропософія претендує на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс її появи у світі, її всекосмічну функцію та причини саме таких її виявлень. На думку антропософів, лише таке осмислення людини відкриє нам шлях до розуміння і всього іншого в світі. Структурна антропологія вважає, що існує певний, цілком конкретний та сталий набір інтелектуальних та реальних можливостей людини, який слід виокремити із історії, культури, способів людського життя; означений набір відкриває можливості для виправданого та надійного вивчення і розуміння людини. До дисциплін антропологічного напряму сьогодні інколи додають соціобіологію – науку про те, як міняється людина під впливом соціальних факторів та на протязі історії. Цю науку далеко не всі згідні визнавати як філософську, проте заперечувати факт впливу соціальних факторів на людину, на її вихідні властивості було б невиправданим, а тому й не можна сьогодні не враховувати міркувань та результатів досліджень соціобіології у філософському вивченні людини.
Г. Нарешті, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості; сюди входять логіка, гносеологія (чи епістемологія), етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії. Логіка – одна із давніших філософських дисциплін – досліджує форми, закони та норми правильного мислення; вона посідає одне із провідних місць у філософії, адже припущення логічних помилок може зруйнувати усі доведення та аргументації певної філософської концепції. Гносеологія – це, у дослівному перекладі, теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін “епістемологія” (теорія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання (про це докладніше мова буде йти у відповідному розділі). Етика також належить до найдавніших філософських дисциплін: це є вчення про норми та засади людських взаємин. Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійсності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого. Філософія релігії, як свідчить назва, опікується питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійного багатоманіття та ін. Філософія права намагається з’ясувати корені правових норм, людську потребу у правотворенні. Нарешті, історія філософії збирає історичні досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення. До цього комплекту філософських дисциплін інколи додають також “ноологію” як вчення про природу та сутність людської розумність; коротко кажучи, ноологія постає філософським вченням про свідомість.
Перегляд основних філософських дисциплін, що складають структуру філософського знання, засвідчує нам: філософія на сьогодні є розвиненою та розгалуженою сферою знання; щоб виконати завдання людського світоорієнтування, вона повинна включати у свій зміст цілий комплекс наук про основні, найважливіші сфери людського життя.
Серед функцій філософії найперше значення мають такі:
- світоглядна: філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;
- пізнавальна: завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;
- логічна: філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;
- соціально-адаптивна: філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;
- виховна: філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.
Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення. До того ж вони врешті і ведуть людину до найважливішого – до ознайомлення із тим, які саме життєві позиції вона може зайняти та які наслідки їх та як саме можуть вплинути на хід її життя. Філософські дослідження як правило і резюмуються виявленням та окресленням такого роду позицій. У філософії вони мають свої назви та особливості визначення. Звичайно, що перш за все мова йде про позиції світоглядні. Тут найчастіше філософсько-світоглядні позиції визначаються через розуміння вихідних початків буття:
Монізм (існує один-єдиний початок буття)
Дуалізм (існує два окремих та незалежних одне від одного початків буття, взаємодія між якими і визначає увесь стан буття; це можуть бути, наприклад, дух та матерія, добро та зло)
Плюралізм (існує багато відносно автономних початків буття)
Динамізм (початок буття є активний і рухливий)
Динамізм органічний (еволюціонізм)
Динамізм механічний (атомізм, деїзм)
Догматизм, консерватизм (початок буття є незмінний)
Ідеалізм (коренем буття є дух, ідея)
Матеріалізм (коренем буття є чуттєва матерія)
Окреслюючи особливості філософського осмислення буття та становища людини в світі через виявлення найперших філософсько-світоглядних позицій, слід звернути увагу на те, що в кінцевому підсумку філософія прагне з’ясування, прояснення, “виведення у неприхованість” (М.Хайдеггер) найважливіших питань людського буття. Ця вимога прояснення поширюється не лише на раціоналістичну (орієнтовану на розум) філософію, а й на будь-яку взагалі. Навіть тоді, коли філософія висловлюється афористично або претендує на авангардовість, вона все одно окреслює певні сторони реальності із гранично можливою контрастністю та виразністю. Унаслідок цього філософія досягає таких деталізацій світоглядної та методологічної проблематики, які неможливі для думки іншого інтелектуального та змістовного спрямування. У цьому значною мірою полягають цінність та незамінність філософії.
Висновки
Отже, філософія є насамперед концептуальним вираженням світоглядних проблем. Як особлива сфера духовної культури, вона не зводиться до інших подібних сфер та напрямів, а доповнює і розвиває їх. Використовуючи такий специфічний вид мислення, як світоглядна рефлексія, філософія шукає відповіді на смислотворчі проблеми людського буття. Філософське знання розкриває реальний та духовний світ людини в їхньому взаємозв'язку та розвитку, має вільний, критичний, проблемний і творчий характер.
Резюме
1. Внаслідок найважливіших особливостей становища людини в світі – таких, як її розумність, неспеціалізованість, універсальність, володіння свободою, усвідомлення неповторюваності власного життя – перед людиною надзвичайно гостро постають питання про її життєве самовизначення; філософія і є основною формою інтелектуальної діяльності, яка покликана надати людині свідомі засоби такого самовизначення.
2. Оскільки потреба у життєвому самовизначенні характерна для всіх людей, проте не всі люди є філософами, то найпершою формою людського життєвого орієнтування постає світогляд, що постає сукупністю уявлень про місце людини в світі; філософія ж є теоретичною формою світогляду спрямованою на критичний аналіз світоглядних уявлень з метою поглиблення їх достовірності і надійності.
3. Історично першою формою світогляду була міфологія, яка характеризувала ту стадію людського самоусвідомлення, на якій не існувало чіткої якісної межі між людиною та природою; така межа виникає та рельєфно окреслюється тоді, коли починає потужно розвиватися сфера соціально-культурних процесів; цей розвиток приводить до появи дискурсивного мислення, на якому і базуються філософські знання.
4. Оскільки у філософії йдеться про засади людського буття, вонга постає відкритлою системою знань; у порівнянні із наукою, мистецтвом та релігією розкриваються такі характерні риси філософського мислення, як виведення своїх міркувань на гранично широкий рівень узагальнення, аргументованість та внутрішня єдність, саморефлексивність, індивідуалізованість готовність постати формою свідомого вирішення людиною своєї життєвої долі.
5. Оскільки найпершими сферами, із яких філософія бере життєві людські орієнтири, постають природа, суспільна історія, людина та свідомість, то вони ж стають основою для виділення структури та функцій філософії.
Питання для обговорення на семінарському занятті.
1. Особливості становища людини у світі та необхідність її самовизначення.
2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.
3. Особливості історичного формування філософії та характерні риси філософського мислення.
4. Структура і функції філософського знання.
Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт.
1. Світогляд і філософія як форми людського самовизначення в світі.
2. Світогляд і філософія: порівняльний аналіз.
3. Структура і типологія світогляду. Роль світогляду в житті людини.
4. Особливості історичного зародження філософії. Філософія і міфологія.
5. Філософія, релігія та мистецтво як форми людського освоєння світу.
6. Роль філософії в індивідуальному розвитку людини.
7. Соціальна функція філософії.
Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми.
Завдання 1. Розкрийте зміст поняття світогляду і окресліть значення світогляду в свідомому регулюванні людиною свого життя.
Завдання 2. Назвіть і охарактеризуйте основні складові світогляду як інтелектуальної форми людського самоусвідомлення.
Завдання 3. Охарактеризуйте найважливіші особливості міфологічного, релігійного та буденного світоглядів, їх відмінності від філософського світогляду.
Завдання 4. Окресліть та розкрийте зміст основних особливостей філософського мислення.
Завдання 5. Охарактеризуйте основні елементи структури філософського знання (основні філософські дисципліни) та поясніть, на якій основі їх виділяють.
Завдання 6. Розкрийте зміст основних функцій філософії.
Завдання 7. Спробуйте визначити предмет філософії та обгрунтувати своє його розуміння.
Завдання 8. Розкрийте основні аспекти співвідношення філософії та світогляду.
Додаткова література з теми.
Філософія: Курс лекцій. — К., 1994.
Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен-Львів, 1995.
Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию.— М., 1990.
Ортега-и-Гасет X. Что такое философия? — М., 1991.
Философия. Учебник /Под ред. В.Д.Губина.- М.: Русское слово, 1997.
Філософський словник. – К., 1986.
Философский энциклопедический словарь.- М., 1983.
РОЗДІЛ 2.
ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
XX століття особливо гостро поставило питання про буттєві засади людини, що спричинило підвищення інтересу до різних форм людського самовиявлення та самоусвідомлення. Деякі особливості східного філософствування (домінування цілого над частковим, афористичність думки та ін.) змушують звертатися до нього в пошуку відповідей на наболілі проблеми сьогодення. Адже східна філософська думка перебуває ближче до вихідних джерел філософії, до безпосереднього зображення місця людини у світі, ніж західна. Особливо цінними в цьому аспекті постають оригінальні набутки філософської думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.
Після вивчення матеріалу розділу 2 Ви повинні:
знати:
- особливості та характерні риси західного та східного типу цивілізацій;
- найперші джерела філософської думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю;
- найперші проблеми, які ставила та вирішувала давньосхідна філософська думка;
вміти:
- порівнювати між собою провідні ідеї філософських шкіл Стародавнього Сходу;
- виділяти у філософських текстах саме те, що є характерним для східного типу мислення;
- оцінювати світоглядну цінність ідей давньосхідної філософії.
розуміти:
• умови й особливості зародження і можливі форми вираження світоглядної проблематики;
• особливості східного та західного філософствування і їх певну взаємодоповнюваність;
• багатовимірність як людського світосприйняття, та і теоретичного осмислення світу..
План (логіка) викладу матеріалу:
2.1. Проблема “Схід-Захід” в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування.
2.2. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії.
2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавнього Китаю.
Ключові терміни і поняття.
ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОҐРЕСИСТСЬКИЙ ТИП ЦИВІЛІЗАЦІЇ - характеристики цивілізацій за їх фундаментальними ціннісними установками, запропоновані Рене Геноном: традиціоналістська цивілізація цінує традицію і обернена скоріше до минулого, прогресистська цивілізація цінує новації і більше орієнтована на майбутнє. Традиціоналістські орієнтації характерні для східних цивілізацій, проґресистські — для західних.
ДУХОВНИЙ КОНОН ЖИТТЯ - або канонічне джерело — у межах деяких, переважно - традиціоналістських цивілізацій - збірка найдавніших, освячених авторитетом, часом і традицією переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні об'явлення, що виконує роль нормативу - регулятора життєдіяльності людей в усіх сферах суспільного життя („Веди" — у Стародавній Індії, „П'ятикнижжя" — у Стародавньому Китаї, „Коран" — у мусульманських країнах).
САМСАРА - зафіксовані в текстах „Вед" давньоіндійські уявлення про переселення душі з тіла в інше при його смерті; душа на відміну від тіла вважається безсмертною. Подальше для душі втілення може підносити або знижувати статус попереднього життя залежно від добрих або поганих вчинків людини. Вже в давні часи сансара була усвідомлена скоріше в негативних оцінках, ніж позитивних: нескінченне блукання душі поставало як лише накопичення страждань. Тому всередині І тисячоліття до н.е. у Стародавній Індії виникли духовні течії (або рухи), що шукали шляхів подолання сансари.
КАРМА - в уявленнях про сансару - закон універсального причинного зв'язку, згідно з яким все, що здійснює душа під час її актуального існування у певному тілі, становить її життєвий контекст: нічого не губиться, нічого не зникає, тому все погане і все добре впливає на долю душі в її подальших втіленнях.
МОКША - стан вічного щастя і блаженства, якого можуть досягнути ті душі, які у своїх життєвих втіленнях запобігли зла, чинили лише благодіяння.
БРАХМАН-у давньоіндійських уявленнях про світ єдиний духовно-інтелектуальний початок світу.
АТМАН -індивідуальні, конкретні виявлення брахмана.
ДАО - вихідне поняття філософії даосизму і дуже важливе для духовної культури Китаю. Ієрогліф, що позначає “дао”, поєднує знак людини і знак шляху, але це розуміння людського шляху набуває у даосизмі всеохоплюючого смислу: весь Космос постає упорядкованим саме таким чином, що він припускає буття людини та певний тип її поведінки. Отже, “дао” — закон буття, початок Космосу, життєва доля людини і те, що повинно бути основою правильного людського мислення.
НЕБО І ЗЕМЛЯ – у давньокитайських уявленнях про світ – універсальні сутності, що виконують оцінні та орієнтовні функції: небо – це сфера чистих, ідеальних, правильних, вічних рухів та явищ, земля – сфера змішаних, часткових, кінцевих, неправильних рухів та явищ. Життя людини відбувається у проміжку між Небом тп Землею, тому людина розглядається причетною як до ідеального, так і до хаотичного. Самоназва Стародавнього Китаю – “Піднебесна країна”.
2.1. Проблема “Схід-Захід” в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування
Проблема "Схід-Захід", на думку багатьох дослідників культури, є однією з наскрізних для людства. Уже давньогрецькі історики зафіксували її у своїх творах, привертаючи увагу до суттєвих відмінностей між Сходом і Заходом у способах життя, характері політичного правління і, головне, у способі світоосмислення. Упродовж тисячоліть людської історії Схід і Захід досить конфліктно протистояли один одному, і напруження цього протистояння значною мірою визначало розвиток культури та політичних процесів суспільства. Водночас їх взаємодія і взаємовпливи ніколи надовго не переривалися. Врешті-решт суть проблеми “Схід-Захід” полягає у тому, що людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах. І ця несхожість змушує, з одного боку, розширювати і збагачувати наші уявлення про людину та її можливості, а з іншого — намагатися зрозуміти її причини, шукати шляхів людського взаємоприйнятного спілкування. Для філософії проблема “Схід-Захід” постає перш за все як проблема пошуку глибинних засад та механізмів діяльності людського інтелекту, адже з точки зору фізики ми, всі люди, живемо у єдиному космосі, проте, виявляється, що сприйматися, розумітися та осмислюватися він може неоднозначно. Що впливає на виникнення та прояви такої неоднозначності? Чи значить це, що сама реальність світу є багатовимірною? Чи, може, це є свідченням лише того, що людське мислення має певну свободу власних дій і що воно не підпорядковане прямо і однозначно впливам зовнішнього світу? Нарешті, як можна скористатися відмінностями між західною та східною філософією задля того, щоб зробити людську думку більш гнучкою, активною та результативною? – Усі ці питання і постають перед філософією, коли вона звертається до порівняння західного та східного типів філософствування.
Основні відмінності між східними та західними типами цивілізацій можна показати в такому їх порівнянні:
Західні цивілізації:
- Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.).
- Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє (прогресизм).
- Активізм, прагнення змінювати дійсність
- Домінування індивідуального над загальним.
- Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення.
Східні цивілізації:
- Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери життя.
- Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиціоналізм).
- Самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей.
- Домінування цілого (загального) над індивідуальним.
- Образний, притчовий, афористичний стиль мислення.
Наведене порівняння засвідчує існування досить контрастних відмінностей у самому фундаменті того способу життя, який сформувався та розвинувся у вигляді різних типів цивілізації. Зазначені відмінності приводять врешті до дещо іншої, а інколи – принципово іншої людської поведінки. Усі зазначені характеристики можна віднести і до особливостей західної і східної філософій. Так, східна філософія орієнтується на вихідні канонічні джерела, що регламентують функціонування усіх сфер суспільного життя (Коран, Веди, Китайське п'ятикнижжя), цінує найбільше те, що освячене віками, намагається підпорядкувати індивідуальне цілому або навіть розчинити індивідуальне у світовому цілому. При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального повчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних систематизацій, має абстрактно-понятійний характер і виходить із певної автономності основних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. У зв’язку із цим західна філософія має переважно індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого самоутвердження.
Історично філософія розвивалася у контексті саме цього протистояння цивілізацій: відомо, наприклад, що деякі філософи Стародавньої Греції мали контакти із східними мудрецями; не виключено, що й вони чинили на них певний вплив. Відомо також і те, що в інтелектуальному обігу античного світу функціонували деякі образи та міфологеми Стародавнього Сходу. Тому співставлення вихідних ідей східної та західної філософії допомагає нам глибше зрозуміти джерела філософського мислення та його фундаментальні особливості. Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала привабливий образ “гуру” — духовного вчителя, наставника життя; чому західна філософія цінувала оптимістичний активізм, а східна була більше просякнута відстороненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю світобудови як у просторі, так і в часі. При осмисленні даного питання слід враховувати дискусійний характер даної проблеми; існує досить велика кількість культурологів та філософів, які вважають, що зазначені відмінності є перебільшеними, що на Заході інколи люди відрізняються між собою більше, ніж у порівнянні із представниками Сходу. Проте дана проблема не вигадана, її прояви ми бачимо й сьогодні на прикладі певних політичних подій. Але слід враховувати, що вказати в наш час країни із “чисто” східним або західним цивілізаційним типом практично неможливо, але є сенс виділяти в їх житті панівні риси або тенденції. Крім того, протистояння "Схід—Захід" не вичерпує усієї строкатої картини життя сучасного людства, але воно є найвпливовішим і контрастним. Певною мірою із цим протистоянням пов'язана й історія України: чим далі ми йдемо в минуле, тим тіснішими виявляються її зв'зки зі східною культурою (контакти з хозарами, половцями, кримськими татарами, Туреччиною та ін.), але вже в епоху Нового часу і далі Україна все більше наближалась до західноєвропейської культури. Отже, розуміння проблеми "Схід-Захід" дає нам змогу уважніше придивитись до певних аспектів української культури і філософії.
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Європа відкрила для себе своєрідний, у чомусь екзотичний і багато в чому незрозумілий світ давньосхідної філософії. З того часу інтерес до неї не згасає. У чому секрет цієї привабливості давньосхідної філософії? Який особливий філософський акцент вносить вона у філософію узагалі?
Насамперед не може не викликати симпатій властивий східній думці момент незацікавленого духовного самозаглиблення, якогось невтомного прагнення шукати найціннішого у глибинах людського духу, шукати заради самого пошуку. Ця “зацікавлена відстороненість” — вічна таємниця східної філософії.
По-друге, парадоксальним виглядає прагнення східної мудрості досягти стану повного розчинення індивідуального в загальному, прагнення зануритися у якусь первісну порожнечу, первісну світову тишу. Герман Гессе, німецький письменник і знавець східної думки, окреслював зазначений момент так: “Коли власне “Я” буде цілком подолане й умре, коли змовкнуть у серці всі порухи й пристрасті, тоді має прокинутись заповідне в людському єстві, найпотаємніше, що вже перестало бути власним “Я”, — прокинеться велика таїна”. Французький філософ і мислитель XX ст. Жорж Батай відзначав, що це зосередження на порожнечі приводить до ефекту надзвичайної чутливості до найдрібніших проявів реальності: “Завдяки відірваності від усього, що заторкує відчуття, чуттєвість ця стає настільки внутрішньою, що всілякі рухи ззовні — падіння шпильки або тріск — супроводжуються найсильнішим і далекосяжним відлунням...”. Ця велика світова тиша або безмежна ніч нірвани виконують роль піднесення кожної життєвої дрібниці до рівня всесвітньої події.
Нарешті, не може не вражати побудова східної думки, яка нібито розчиняє слова, залишаючи нас у полоні чистих сенсів. Наприклад: “Одного разу Чжуану Чжоу наснилося, що він — метелик, метелик, що весело пурхає. Він насолоджувався від усього серця і не усвідомлював, що він Чжоу. Раптом прокинувся, здивувався, що він — Чжоу, і не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він — метелик, чи метеликові, що він — Чжоу. Це й зветься перетворенням речей...”.
Отже, можна стверджувати, що особливості давньосхідної філософії дають можливість західній філософській думці краще усвідомити себе і відкрити дещо зовсім неочевидне як у людині, так і в людському мисленні. Безперечно, оцінюючи значення філософії Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, не слід впадати у крайнощі і підкреслювати лише позитивні моменти. Традиціоналізм, консерватизм, який був притаманний мислителям Стародавнього Китаю та Індії, суттєво вплинув на подальший розвиток філософської думки. Скажімо, необхідність “культурної революції” у Китаї 70-х рр. ХХ ст. обґрунтовувалась посиланнями на авторитет стародавньої філософії. Тому не слід забувати, що давньоіндійська та давньокитайська філософії були продуктом своєї епохи і мали відповідні особливості свого розвитку.
2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії.