Історичні умови формування текстів біблійного канону. танах як синтез історичного досвіду єврейського народу

Склад та структура Біблії

Сама книга, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин — це Старий Заповіт і Новий Заповіт. В основі назви «Заповіт» (від гебрейського «berit» — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із єврейським народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа.

Для християн священними є обидві частини Біблії. Проте для євреїв, прихильників іудаїзму, — священною лише перша частина і тому вони взагалі не користуються терміном «Старий Заповіт». Натомість виділяють три частини Святого Письма:

Тора (івр. תורה) — «Вчення» або «П'ятикнижжя Мойсеєве»;

Невіім (івр. נביאים) — «Пророки»; та

Кетувім (івр. כתובים) — «Писання».

Поєднання початкових літер цих назв творить акронім (івр. תנ"ך), який читається як «ТаНаХ». «ТаНаХ» — і є назвою єврейського (іудейського) Священного Тексту.

Залежно від згрупування біблейських текстів, іудейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг.

Старий Заповіт

Старий Заповіт або Старий Завіт — перша частина Біблії, що по обсягу складає близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 46 книг, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту — договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень:

- "Я - Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене"

- "Не зспоріднюйтесь з іншими (язичницькими) народами"

Структура Старого Завіту, яка складається з чотирьох головних груп:

· Доісторичні книги

· Історичні книги

· Навчальні (поетичні) книги

· Пророчі книги

Більшість вчених вважає, що книги Старого Заповіту створювались або складались у період між 12-м та 2-м століттями до н.е, тобто до народження Ісуса Христа. Канон Старого Заповіту має деякі відмінності у різних християнських конфесій. Всі конфесії визнають єврейський канон (т. зв. «первоканонічні книги»), православні та католицькі видання включають також сім «другоканонічних» книг, які відкидаються, однак, протестантами.

Составители книг Танаха

Еврейское название	Составитель
Тора	Моше (Моисей)
Тора (последние 8 фраз)	Йеошуа бин Нун (Иисус Навин)
Йеошуа	Йеошуа бин Нун
Шофтим	Шмуэль (Самуил)
Шмуэль	Некоторые фрагменты — пророки Гад и Натан
Млахим	Йермияу (Иеремия)
Йешаяу	Хизкияу (Иезекия) и его свита
Йермияу	Йермияу
Йехезкель	Мужи великого собрания: Хагай, Зхария, Малахи, Зрубавель, Мордехай и др.
Двенадцать малых пророков	Мужи великого собрания
Теилим	Давид и десять старейшин: Адам, Малкицедек, Авраам, Моше, Эйман, Едутун, Асаф и трое сыновей Кораха. Согласно другой версии Асаф был одним из сыновей Кораха, а десятым был Шломо (Соломон). Согласно третьей версии одним из составителей был не Авраам, а, звавшийся Эйтан.
Мишлей	Хизкияу и его свита
Иов	Моше
Песнь песней	Хизкияу и его свита
Рут	Шмуэль
Эйха	Йермияу
Коэлет	Хизкияу и его свита
Эстер	Мужи великого собрания
Даниэль	Мужи великого собрания
Эзра	Эзра
Нехемия	Нехемия (?)
Диврей аямим	Эзра, Нехемия

Біблія — Книга книг, найважливіший, найбільше читаний, перекладуваний і коментований твір. Біблійні знання правлять за предмет спеціяльної богословської науки. Ця наука зробила великий поступ наперед особливо за наших часів, включаючи та органічно опрацьовуючи при тому інші ділянки людського знання.

До відома українського перекладу подаємо важливіші положення й висновки цієї науки.

НАЗВА

Старовинні євреї називали Біблію словом “сифер” (послання, книга) або “сифарім” (книги). Пізніше вживано назву “китубім” (писання). У грецькому перекладі назву віддано словом “ге графе” (писання). Обидві збірки св. книг — Старий та Новий Завіт — окреслено назвою “та біблія", т.т. “книги". У цьому множинному числі — Біблія — її й збережено в новіших перекладах у значенні: збірка книг, чи, коротко: книги.

КАНОН

Суттю своєю Біблія — одна-єдина книга, хоч вона й складена з багатьох книжок різного часового походження, різних авторів, різних жанрів та стилів, ба навіть різних мов. Усі вони об’єднані у т. зв. канон, т.т. в автентичну збірку або каталог священних книг, які були надхнені Богом і які лягли непомильним правилом віри та моралі.

Книги, що перебувають у біблійному каталозі, — книги канонічні, канонізовані Церквою, визнані нею за богонадхненні.

З історії формування біблійного канону зберігся поділ на первоканонічні та второканонічні книги. Перші завжди й усіма були визнавані за богонадхненні. Щодо других, за різних часів і від різних осіб були висловлювані сумніви у питанні про їхнє богонадхнення. Євреї та протестанти й досі уважають їх за апокрифи.

До второканонічних книг Ст. Завіту належать: Сирах, Мудрість, Варух, Юдита, Товит, 1-2 Макавеїв, уривки з Естери та Даниїла. Євреї відмовляють їм канонічности з огляду на той факт, що вони збереглися тільки грецькою мовою (хоча, тим часом, нові знахідки у Кумрані й у Каїрі виявляють первісне їхнє записання єврейською мовою, за винятком хібащо книг Мудрости та 2 Макавеїв). Второканонічні книги Н.3.: Послання до Євреїв, 2 Петра, 2 та 3 Йоана, Якова, Юди та Одкровення.

ХРИСТИЯНСЬКИЙ КАНОН

Євреї, а згодом і християни, по систематичних змаганнях, устійнили каталог священних книг, канон. Тим Біблію було відмежовано від апокрифів (з-грецька: “прихованих", “несправжніх", т. т. підмінених писань) та світської літератури.

Єврейський канон бере до уваги тільки старозавітні книги, при чому він має подвійну редакцію. У тому Палестинський канон, що нараховував разом 35 книг, вилучивши второканонічні книги і об’єднавши в одну книгу Самуїла, Царів, Хроніки, Езри-Неємії, згодом звів цю кількість до всього 22 книг, згідно з числом букв єврейської абетки, шляхом поєднання докупи ще й інших книг та виключення всіх тих, які не збереглись оригінальною єврейською мовою. Тим робом у цьому каноні містяться 5 книг Мойсея, 8 пророчих книг та 9 книг поетичних. Зате Олександрійський канон зберіг розрізняння поодиноких книг. Він закріплений і у т. зв. перекладі Сімдесятьох грецькою мовою.

Християнський канон щодо старозавітних книг іде за еврейсько-олександрійським каноном. Щождо новозавітних книг, то тоді, як спершу (I-II ст.), приймано за безсумнівно канонічні всі книги Н.3., пізніше, з появою апокрифів та у полеміці з євреями (III-IV ст.), у декого виникли сумніви стосовно второканонічних книг. Подальші наполегливі досліди призвели до устійнення християнського канону. Цей канон урочисто потверджено на Вселенських Соборах:

Фльорентійському (1441), Тридентському (1546) та І Ватиканському (1870). Отже, християнський канон містить: у Ст.3. — 47, у Н.3. — 27 книг.

ПОДІЛ КНИГ

За змістом християнський канон поділяється на книги:

1. Історичні: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, Ісус Навин, Судді, Рута, 1 та 2 Самуїла, 1 та 2 Царів, 1 та 2 Хронік, Езра, Неємія, Товит, Юдита, Естера і 1 та 2 Макавеїв;

2. Поетичні: Йов, Псалми, Приповідки, Проповідник, Пісня пісень, Мудрість і Сирах;

3. Пророчі: Ісая, Єремія (сюди ж: Плач, Варух, Лист), Єзекиїл, Даниїл, Осія, Йоіл, Амос, Авдій, Йона, Міхей, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія.

Новозавітні книги раніше (для літургійних цілей) розподілювано на Євангелію та Апостол з тим, що сюди враховувано всі інші книги. Під теперішню пору (переважно — для наукових цілей) вони розподіляються теж на три частини:

1. Історичні книги: Євангелії Матея, Марка, Луки та Йоана і Апостольські Діяння;

2. Повчальні : послання Павла до Римлян, 1-2 Корінтян, Галатів, Ефесян, Филип’ян, Колосян, 1-2 Солунян, 1-2 Тимотея, Тита, Филимона та Євреїв, послання Якова, 1-2 Петра, Юди та 1-3 Йоана;

3. Пророча книга: Одкровення.

Це повний біблійний канон, прийнятий так католиками, як і православними. Протестанти не визнали второканонічних книг Ст.3. Щождо новозавітного канону, то його повнотою приймають усі, за винятком деяких сект.