IV. Використання першоджерел в опрацюванні теми
1. Уважно перечитайте наведенні нижче висловлювання мислителів минулого і сучасності. Зверніть увагу на:
- зв’язок відкриттів німецької класичної філософії із соціально-культурними чинниками епохи;
- розуміння німецької класичної філософії як вершини новоєвропейської філософії.
«Філософська революція в Німеччині – неминучий наслідок релігійної революції,здійсненої Лютером». (Г. Гейне)
До якого принципу німецької класичної філософії підводить це положення?
«Все, що почали у духовній діяльності XVIII ст. англійці та французи, було звершено в Німеччині. І там виникла та естетично-філософська система освіти,яка в духовному відношенні визначила в цій країні останні десятиліття XVIII і перші десятиліття XIX ст. В інтелектуальному відношенні – це найвеличніший час німецького, навіть, європейського культурного життя, час високої духовної зрілості та свободи… Вона була покликана звести в …єдність усе інтелектуальне багатство людства». (В. Віндельбанд)
«…Систематичний характер філософії постає результатом історичної ситуації… Історія досягла етапу, що давав можливість реалізувати людську свободу. Проте свобода передбачає реальність розуму. Людина може бути вільною та розвинути свої потенційні можливості тільки в тому випадку, якщо весь її світ знаходиться під владою раціональної волі і знання… Будь-яка форма буття постає як форма розуму… ». (Г. Маркузе)
«Геніальні завоювання класичної німецької філософії тісно пов’язані з тим, що в ній знайшли ідейні відображення всесвітньо-історичні події цього періоду». (Д. Лукач)
Подумайте над змістом наведених положень. Спробуйте узагальнити їх та прояснити, які риси німецької класики в них наголошені. Зверніть увагу на часові межі розвитку німецької класичної філософії. Спробуйте обґрунтувати сучасне значення німецької класичної філософії.
2. Прочитайте уривки :
«…Те,чого ми чекаємо в наш час від філософії, – це роздумування про вічні цінності…Сформувалося…життя особистості, яка хоче знов знайти та врятувати свій внутрішній духовний світ. Такі проблеми повернули нас…до великих систем ідеалізму, що сповістили цю віру як основну духовну сутність усієї дійсності. Ми не цінуємо більше в цих системах форму їх логічної конструкції, але ми знов зрозуміли ту переконливу енергію, з якою їх автори, особливо Гегель, виробили із сукупності історичного розвитку постійне коло культурних цінностей… Відношення здатного до самосвідомості і самоформування індивіда до цих великих образів – наша найголовніша проблема…».
(В. Віндельбанд)
«Діалектичний спосіб мислення, який розглядає себе як такий, що інтерпретує, є необхідним для вільного суспільства, – якщо останнє ми розуміємо як суспільство,в якому люди можуть критикувати…».
(Ч.Тейлор)
Які особливості німецької класичної філософії виділяють автори останніх фрагментів? В чому вони вбачають незаперечне значення даної філософії?
3. Уважно прочитайте низку провідних філософських положень І. Канта – засновника німецької класичної філософії. Покажіть, якими саме твердженнями визначаються в них:
- сутність «коперніканського перевороту» у філософії;
- принцип активності людини у пізнанні;
- джерела людського пізнання, знання як синтез.
Спробуйте пояснити та обґрунтувати, які положення критичної філософії Канта зберігають своє значення і в наш час, а які вважають однобічними; яке значення має філософія Канта для розвитку природознавства; які позитивні моменти кантівського агностицизму.
«До цього часу вважали, що будь-які наші знання повинні узгоджуватись із предметами… (Але) природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду… і змушувати природу відповідати на його запитання… Розум повинен підходити до природи, з одного боку, із своїми принципами,…з іншого боку – з експериментами, вигаданими відповідно до цих принципів для того, щоб черпати із природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує все.., а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані питання».
«Наше знання виникає з двох основних джерел душі: через чуттєвість предмети нам даються, і лише вона постачає нам споглядання; мисляться ж предмети розсудком, із розсудку виникають поняття… Жодній з цих здатностей не можна віддати перевагу в порівнянні з іншою…Думки без змісту порожні,споглядання без понять сліпі…Розсудок нічого не може споглядати, а чуття нічого не можуть мислити. Лише з їх поєднання може виникнути знання».
4. Звернувшись до наведених нижче положень І. Канта, з’ясуйте, як він визначав ті інтелектуальні форми, які приймають участь у створенні знання; поясніть, як доводяться:
- необхідність існування апріорних форм діяльності розсудку;
- відмінність критичної філософії Канта від емпіризму та раціоналізму XVII-XVIII ст.;
- співвідношення «речей у собі» та явищ (феноменів);
- можливість існування математики та природознавства.
«Без сумніву, усяке наше пізнання починається з досвіду… Але хоч усяке наше пізнання і починається з досвіду,звідси зовсім не впливає, що воно цілком походить із досвіду… Досвід ніколи не дає своїм судженням істинної… всезагальності, він надає їм тільки умовну і порівняльну загальність (через індукцію)… Необхідність і безумовна всезагальність є точними ознаками апріорного знання і невід’ємно пов’язані між собою».
«Не важко довести, що людське знання дійсно містить такі необхідні і…всезагальні, отже, чисті апріорні судження. Якщо хочете знайти приклади із галузі наук, то варто лише вказати на всі положення математики, якщо хочете знайти приклад із застосуванням найбільш буденного розсудку, то цим може служити універсальне твердження, що всяка зміна має мати причину».
5. Звертаючись до наступних фрагментів із творів І. Канта, переконайтесь у тому, що його філософія обернена не лише до питань знання, а й до фундаментальних питань людського буття:
«Припустимо, що …необхідна відмінність… предметів досвіду і «речей-у-собі» зовсім не була б запроваджена. В такому випадку закон причинності і механізм природи мали б обов’язково розповсюджуватись на всі речі взагалі… Тоді не можна було б, не впадаючи у явну суперечність, сказати… про людську душу, що її воля вільна, але в той же час підпорядкована природній необхідності ,тобто не вільна».
«…Отже, я не можу навіть припустити існування бога, свободи і безсмертя душі для мети необхідного практичного застосування розуму, якщо не звільню спекулятивний розум від його зазіхань на трансцендентне (за межами явищ) знання… Тому я був змушений обмежити знання, щоб звільнити місце вірі…»
6. Зверніть увагу й на те, що І. Кант, всупереч давній традиції, почав тлумачити простір і час як форми, що постають необхідними для оформлення будь-яких чуттєвих сприйняттів, тобто як суб’єктивні:
«Саме час і простір є такими спогляданнями, які математика кладе в основу всього свого пізнання і суджень…Але вони саме тим, що є чистими апріорними спогляданнями, доводять, що вони є лише формами нашої чуттєвості, які мусять випереджувати будь-яке емпіричне споглядання».
7. Подумайте над змістом наведених нижче положень, спробуйте окреслити основні засади вчення Канта про мораль. З якими аспектами кантівського «категоричного імперативу»(остаточного морального повеління) можна погодитись, а з якими – ні?
«Дій так,щоб максима твоєї волі могла водночас мати силу принципу всезагального законодавства… Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі,і в особі будь-якого іншого лише як до мети і ніколи б не ставився до нього як до засобу».
8. Спираючись на вчення І. Канта про рівні та форми пізнання, прокоментуйте його твердження: «Я обмежив розум (в іншому перекладі – «я вказав межі розуму»), щоби надати місце вірі».
Чи не свідчить це про бажання І. Канта підпорядкувати філософію релігії?
9. Ознайомтесь з деякими положеннями філософії Й. Фіхте. Прокоментуйте їх, звертаючи увагу відношення Й. Фіхте до вчення І. Канта про «річ у собі», на дальший розвиток ідеї активності суб’єкта пізнання та ідеї свободи як принципу практичного розуму.
«Яка людина, така її філософія».
«Діяти! Діяти! – ось для чого ми існуємо.»
«Якщо б науко вченню було поставлене питання: які речі самі собі (речі-в-собі), то воно змогло б відповісти тільки так: такими, якими ми їх повинні зробити. Від цього науковчення аніскільки не стане трансцендентним тому, що ми знаходимо в нас все те, що ми при цьому встановлюємо; ми виносимо це із нас самих назовні…»
«Джерелом будь-якої реальності постає Я, оскільки воно є безпосереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ними надається і поняття реальності… Я має розглядатися не як чистий суб’єкт, як його дотепер майже всюди розглядали, а як суб’єкт-об’єкт …Я покладає необхідно саме себе, і тому суб’єктивне та об’єктивне скидають в ньому єдине ціле… Моя система – це перша система свободи; як та нація(французька) звільнила людину від зовнішніх кайданів, так і моя система звільняє від речей самих по собі».
Спробуйте пояснити, як пов’язані наведені твердження Й. Фіхте із поняттям творчості. Якою мірою виправданні намагання виводити всі аспекти реальності із активності Я? Яка характеристика філософії Й. Фіхте є більше виправданою: це є філософія активності, творчості чи активізму?
10. Подумайте над змістом наведених нижче положень трансцендентального ідеалізму Ф. Шеллінга. Спробуйте визначити, чим філософія Ф. Шеллінга відрізняється від філософії Й. Фіхте, які характерні особливості системи Ф. Шеллінга; в яких положеннях філософії Ф. Шеллінга можна побачити елементи ірраціоналізму.
«…Кінцевою метою усіх моїх праць був перехід від роз’єднаності часткових знань до повноти знання тому, що я бажав пізнати істину у всіх часткових напрямках, щоб вільно і без перепон дослідити глибину абсолютного».
«Або немає суб’єкта,а є абсолютний об’єкт, або немає об’єкта,а є абсолютний суб’єкт. Як же розв’язати цю суперечку?...(Лише) досягаючи абсолюту, усі принципи, які борються один проти одного, усі суперечливі системи стають тотожними. Це абсолютне є дійсною основою гармонії між об’єктивним та суб’єктивним у вільному діянні не тільки індивіда,але й усього (людського) роду».
«…(Абсолютно тотожне) … ніколи не може бути об’єктом знання, але тільки об’єктом…віри…Як високо ми не підносимо розум, ми все ж вважаємо, що ніхто через чистий розум не став доброчесним, або взагалі великої людиною… Тільки в особистості – життя, а все особистісне базується на темній основі».
Отож, якими саме якостями наділяє Ф. Шеллінг абсолютне? Які протилежні сутності він вводить у його зміст? Чому він вважає абсолютне об’єктом віри? Поясніть, приймаєте ви чи не приймаєте лінію міркувань філософа, аргументуйте свої твердження. Познайомтесь із тим, як класифікує Ф. Шеллінг найперші філософські дисципліни:
«Якщо первинним вважають суб’єктивне,тоді задача полягає в тому, щоб пояснити, як до нього приєднується об’єктивне… Якщо кожне знання базується на їх поєднанні, то пояснення, безперечно, є найвищою задачею для кожного знання, а оскільки філософія є… найвищою і головною, то й основною задачею філософії…»
«Подавати в якості первинного об’єктивне і виводити з нього суб’єктивне є …задачею натурфілософії… Отже, якщо трансцендентальна філософія існує, їй залишається прямувати у протилежному напрямку – виходити із суб’єктивного як первинного і абсолютного і виводити з нього об’єктивне. Таким чином, натурфілософія і трансцендентальна філософія розділили між собою два можливих напрямки філософії… Трансцендентальна філософія є другою необхідною основною наукою філософії.»
11. Уважно перечитайте наведенні нижче положення,що характеризують співвідношення субстанції і суб’єкта, абсолютну ідею, вихідні принципи системи Гегеля. Зверніть увагу на принципову зміну у розумінні субстанції, суб’єкта в порівнянні з попереднім розвитком філософії.
«На мій погляд, який можна виправдати тільки викладанням самої системи, вся справа в тому, щоб зрозуміти і виявити істинне не тільки як субстанцію, але так само і як суб’єкт… Жива субстанція…є буття, яке справді є суб’єкт або, що те ж сама, яке справді є дійсне буття лише остільки, оскільки…вона є опосередковування становлення для себе іншою… Мислення становить не тільки субстанцію зовнішніх речей, але також і всезагальну субстанцію духовного…»
«Істинне є ціле. Але є тільки сутність, що завершує себе через свій розвиток. Про абсолютне треба сказати, що воно по суті є результат, що воно лише вкінці є тим, чим воно є справді; в тому то і полягає його природа, що воно є дійсне, суб’єкт або становлення самим собою для себе.»
«Істина не є викарбувана і покладена до кишені монета. Вона – процес…Все,що розумне, те є дійсне,а що дійсне, те є розумне.»
Спираючись на наведені положення, спробуйте чітко усвідомити відповіді на такі важливі питання: а) як розуміє Г. Гегель засади дійсності – натуралістично чи метафізично? б) якими є ці засади – рухливими, динамічними чи сталими, незмінними? в) як ці засади пов’язані із істиною?
12. Спробуйте пояснити та обґрунтувати, який закономірний зв'язок процесів дійсності подає Г. Гегель у наведеному нижче міркуванні.
«…Окремий індивід є недосконалий дух…Індивід, субстанція якого – дух вищий, пробігає це минуле…як форми, вже залишені духом, як етапи шляху, вже розробленого і вирівняного; таким чином, щодо пізнання ми бачимо, як те, що в ранні епохи обіймало зрілий дух мужів, зведено до пізнань, вправ і навіть ігор хлоп’ячого віку… »
13. Уважно прочитайте наведені нижче положення,прокоментуйте їх. Чи мають вони актуальне значення і в наш час?
«Те, що істинне є дійсним тільки як система, або те, що субстанція по суті є суб’єкт, відбито в уявленні, яке проголошує абсолютне духом, – найвеличніше поняття,…яке належить новому часу та його релігії. »
«Філософствування без системи не може містити в собі нічого наукового. Окрім того, що це філософствування саме по собі виражає скоріше суб’єктивний умонастрій, воно також постає випадком за своїм змістом. Усілякий зміст отримує виправдання лише як момент цілого, яким він постає як необґрунтоване припущення або суб’єктивне переконання. Істиною формою, в якій існує істина, може бути лише її наукова система... Внутрішня необхідність того, щоби знання постало наукою, полягає в природі самого знання, проте задовільне пояснення цьому дається лише у викладенні самої філософії.»
14. Спробуйте визначити, які саме суттєві риси знання вимагають його систематизації? Чому вимого системності знання є дуже важливою саме для філософії? Перечитайте дуже важливі положення Г. Гегеля, що розкривають його розуміння історії філософії:
«…Розуміння випадкового характеру послідовності філософських вчень створює уявлення,що між їх принципами… існують лише відмінності. Проте здійснює цю працю тисячоліть єдиний живий дух…Історія філософії доводить,що,по-перше,уявна відмінність між різними філософськими вченнями являє собою лише ту ж саму єдину філософію на різних ступенях її розвиток; по-друге,що особливі принципи,що лежать в основі тих чи інших окремих вчень,постають лише відгалуженнями деякого цілого. Останнє ж за часом філософське вчення повинно внаслідок цього містити в собі принципи усіх попередніх…і бути найбільш багатим(за змістом).»
Як ви вважаєте, чим можна виправдати таке бачення історії філософії (та історії взагалі)? Що в ньому вимагає певних корекцій? Що залишається поза увагою прибічників такого підходу?
15. Проаналізуйте наведені нижче фрагменти із «Енциклопедії філософських наук» Г. Гегеля. Спробуйте визначити джерело та цикли розвитку абсолютної ідеї. Покажіть, якими саме твердженнями характеризуються єдність та відмінність логіки, філософії природи і філософії духу, діалектична логіка. Спробуйте пояснити і обґрунтувати, які із наведених положень зберігають своє значення і в наш час та у яких саме окресленнях.
«…Ідея виявляє себе як простота самототожного мислення і водночас як діяльність, яка полягає в тому ,що мислення протиставляє себе собі самому для того, щоб бути для себе і в цьому іншому бути все ж лише у себе самого. Отже, наука розпадається на такі три частини: 1. Логіка – наука про ідею в собі для себе. 2. Філософія природи як наука про ідею в її інобутті. 3. Філософія духу як ідея, що повертається до самої себе зі свого інобуття.»
«...Природа не просто є зовнішнє відносно цієї ідеї, але характер зовнішнього є визначенням, в якому вона (абсолютна ідея) існує як природа… Природа є відчужений від себе дух… Справжню сутність світу складає в собі і для себе суще поняття, і світ, отже, сам є ідея. У живому природа завершується, переходячи у вище. Дух виходить,отже, із природи… Розумовий розгляд природи має збагнути, як природа є в самій собі процес становлення духом,процес зняття свого інобуття. Субстанція духу є свобода…»
В чому можна побачити найвиразніші особливості гегелівського тлумачення світу, природи? Як пов’язані між собою природа та дух? Чим вони докорінно відрізняються одне від одного?
«Інстинктивна діяльність відрізняється від скерованої інтелектом…тим,що вона здійснюється свідомо… Оскільки дух за своєю сутністю є свідомість,то оце знання себе самого є основне визначення його в його дійсності. Отже,найвище завдання логіки – очистити категорії,що діють лише інстинктивно – як поклики,що осмислюються духом як розпорошені,тобто як мінливі та переплутані,як такі,що дають йому розпорошену та сумнівну дійсність, – очистити їх і таким очищенням звести дух за допомогою впорядкованих категорій до свободи та істини…»
Чи можна побачити в даних твердженнях Г. Гегеля його прагнення подати логіку як першу та провідну філософську дисципліну? Чи згідні ви із таким визначенням завдань логіки? Наведіть реальні життєві приклади, коли ми змушені апелювати до авторитету логіки. Ознайомтесь також із особливим – діалектичним – тлумаченням логіки Г. Гегелем:
«Логіка є наука про чисту ідею, тобто про ідею в абстрактній стихії мислення. Наука логіки розглядає мислення в його діяльності та в його продуктах (а мислення не є беззмістовна діяльність)…її змістом взагалі є надчуттєвий світ. З точки зору попередньої метафізики вважають, що якщо пізнання впадає в протиріччя, то це лише помилка… Протиріччя – ось що насправді рухає світом, і безглуздо говорити, що протиріччя не може мислити.
Пізнання… предмета в поняттях… означає пізнання його як конкретної тотожності протилежних визначень.»
Що значить мислити предмети як тотожність протилежностей? Якою мірою можна виправдати таке мислення? Де і як можна використовувати логіку протиріч? Уважно перечитайте думки Г. Гегеля, що стосуються людини та її життєвих завдань, та спробуйте полемізувати із позицією автора.
«Філософія – це є вчення, яке повинно вивільнити людину із нескінченної множини часткових цілей та намірів… Оскільки людина бажає бути дійсною,вона повинна вести якесь визначене існування, а для того вона повинна себе обмежувати. Кому кінцеве є занадто неприйнятним, той не досягне ніякого дійсного, а залишиться в полоні абстракцій та віддасться тлінності всередині себе самого.»
16. Уважно прочитайте наведений нижче фрагмент філософського твору, спробуйте виділити його провідну думку та визначити його автора:
«Природа як в цілому, так і в своїх окремих проявах повинна уявлятися в якості свідомо створеного результату, але водночас, разом із тим, результатом дії сліпого механізму; вона має цільове спрямування, проте не дає пояснення своєї доцільності. Тобто, тут присутня… водночас як свідома, так і несвідома діяльність всередині самого суб’єктивного,в самій свідомості. Такою діяльністю може бути тільки естетична діяльність…»
V. Завдання для творчої роботи
Напишіть есе на одну із запропонованих тем:
1) Чи згідні ви з формулюванням основного питання філософії І. Кантом? Чому?
2) Чи притримуєтесь ви у повсякденному житті морального імперативу І. Канта?